АКТУАЛЬНО

300-літній Ювілей: Еклезіальна, історична й культурна спадщина Замойського собору

Понеділок, 31 серпня 2020, 12:32
У ці дні минає 300 років від того часу, коли 26 серпня 1720 року в сучасному польському місті Замостя, у невеликій, але затишній церкві Покрову Богородиці й Святого Миколая, розпочав свою роботу велелюдний форум – провінційний собор Руської Унійної Церкви, другий в її історії від часів проголошення Берестейської унії.

На собор зібралося понад 140 учасників на чолі з апостольським нунцієм Джіроламо Ґрімальді, митрополитом Левом Кишкою, сімома іншими унійними владиками і протоархимандритом Василіанського чину Антонієм Завадським. Соборові отці представляли духовенство і мирян з усіх, навіть найвіддаленіших куточків Київської митрополії – від Вільнюса в Литві й Полоцька в Білорусі на півночі та до Чуднова (Правобережна Україна) на півдні, та від Холма на заході й до Мстиславля на сході, біля кордону з Російською імперією.

Після жвавих, а подекуди й бурхливих дискусій на урочистих і закритих сесіях, що з перервами тривали три тижні, Замойський собор розробив масштабну програму реформ Унійної Церкви, що наголошувала на інтегральній єдності з Римським Апостольським престолом та словʼянсько-візантійських джерелах її обрядової спадщини. З перспективи сьогодення, найважливішими рішеннями собору були: 1) інституційне обʼєднання в одне ціле всіх єпархій Київської митрополії; 2) кодифікація більш як столітнього досвіду єдності Унійної Церкви з Римським Апостольським престолом, апробована Святішим Отцем; 3) збереження східнохристиянського етосу Унійної Церкви за одночасної адаптації окремих елементів латинського благочестя; 4) поява помісного права Київської унійної митрополії, однією з основ якого стало законодавство єпархіяльних соборів і василіянських капітул.

Упродовж майже двох століть Замойська реформа визначала організаційну структуру, богословʼя та пасторальну програму Греко-Католицької Церкви, а почасти й інших унійних спільнот у Центрально-Східній Європі, та опосередковано впливала на Православну Церкву. Рішення у Замості також мали потужний вплив на тогочасну руську (українсько-білоруську) культуру, торуючи їй шлях в європейську цивілізацію доби Бароко і Просвітництва.

У XVIII – в першої половини XIX ст. богословська і канонічна спадщина Замойського собору перетворилася на важливу складову еклезіальної памʼяті Унійної Церкви, на яку її духовенство і вірні опиралися зокрема під час брутальних переслідувань у Російській імперії. Від «Весни народів» 1848 р. і появи українського національного руху спадщина Замойського собору, завдяки обрядовій дискусії між «восточниками» і «західниками», ввійшла у публічний суспільний дискурс, ставши елементом історичної й культурної памʼяті галицьких українців та основою рішень Львівського провінційного собору 1891 р. У міжвоєнний період «візантійський поворот» у Греко-Католицькій Церкві, особливо видимий у літургійній сфері, знову актуалізував спадщину Замойського собору. Митрополит Андрей Шептицький намагався її творчо переосмислити й адаптувати в категоріях католицького модернізму до тогочасних душпастирських потреб нашої Церкви і перспектив діалогу з православними. Натомість його опоненти в дискурсі традиціоналізму наголошували на постановах Замостя як незмінному каноні, що символізував західне «обличчя» УГКЦ та виступав гарантом її католицької тотожності.

Репресії й переслідування греко-католиків у Радянському Союзі, досвід підпілля, діаспорні реалії та відродження УГКЦ у незалежній Україні значною мірою зробили неактуальними еклезіальні, історичні й культурні дискусії навколо спадщини Замойського собору. Прикладом зваженого підходу є Кодекс Канонів Східних Католицьких Церков з 1990 р., в якому адаптовано майже 150 правил собору 1720 р. Синод Єпископів УГКЦ, що відбувся у Львові 16−31 травня 1992 р., пригадує, що «для збереження послідовності в літургічному житті нашої Церкви […] літургічні постанови Замойського Синоду залишаються зобов’язуючими» щодо окремих аспектів католицької догматики й обрядової практики УГКЦ. Виходячи із сучасних богословського, душпастирського, екуменічного й соціального контекстів розвитку УГКЦ як в Україні, так і на поселеннях, настав час нового переосмислення спадщини Замойського собору в тісній співпраці й взаємодії Церкви та академічного середовища. Фахове міждисциплінарне дослідження генези, перебігу та рецепції провінційного зібрання 1720 р. можливе за умови залучення нових методологічних підходів, використання новаторського інструментарію богословів, гуманітаріїв і каноністів та введення у наукових обіг нових джерел.

Центр релігійної культури Українського католицького університету і його програма «Київське християнство та унійна традиція», в співпраці з іншими інституціями, завершують підготовку до друку двотомного видання актів Замойського провінційного собору (перший том побачить світ до кінця 2020 року, а другий – у 2021 р.). Публікація міститиме критичну коментовану едицію діянь і постанов собору латинською, польською і руською мовами, їхній переклад на сучасну українську, а також видання декретів і кореспонденції Римської курії, апостольського нунція та унійних владик італійською й латинською мовами. Вперше будуть опубліковані катехизис Замойського собору – «Собраніє припадков краткоє» 1722 р., пастирське послання київського митрополита Атанасія (Шептицького) 1738 р. про коректу літургійних книг, а також «Діарій Замойського собору» василіянського протоархимандрита Антонія (Завадського) і листування нунція Ґрімальді.

Протягом вересня – грудня 2020 р. передбачається проведення низки наукових семінарів і публічних заходів з популяризації спадщини Замойського собору, а в 2021 р. − міжнародного симпозіуму і публікацію його матеріалів, котрі, сподіваємося, сприятимуть кращому розумінню місця і ролі цього собору в минулому та сьогоденні Української Греко-Католицької Церкви.

 

Проф. Ігор Скочиляс,
керівник Центру релігійної культури
Українського католицького університету


ПУБЛІКАЦІЇ

«Духовне батьківство — про рідних та родину», - п. Марія Рипан у проєкті «Сім штрихів до портрета» 21 жовтня

Вона повертає наш погляд насамперед до родинного коріння Блаженнішого Любомира - духовного батька України, кажучи, що він "походить із...