АКТУАЛЬНО

75 років тому вістка про смерть митрополита Андрея Шептицького приголомшила українців

П'ятниця, 01 листопада 2019, 12:28
1 листопада у Львові вшановують 75-ті роковини смерті митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. 1 листопада 1944 року духовний провідник церкви відійшов у вічний світ.

Прощались із владикою тоді вже у радянському Львові. Комуністична влада не наважилась перешкодити багатолюдній похоронній процесії. Однак довкола смерті митрополита Кремль робив чимало наклепів і міфів, донині існує багато літературних вигадок.

Передзвін у львівських греко-католицьких церквах 1 листопада по обіді прозвучить у пам’ять митрополита Андрея Шептицького. Протягом усього дня можна відвідати місце його вічного спочинку у крипті Святоюрського собору. А також оглянути у церкві виставку особистих речей митрополита, які священники, монахи та монахині, віряни зберегли протягом підпілля. У день прослави праведного митрополита Андрея Шептицького біля каплиці-усипальниці родини Шептицьких у селі Прилбичі, Яворівського району відбудеться панахида.

75 років тому, 1 листопада, Львів був у жалобі. Вістка про те, що о 13-й годині 45 хвилин відійшов у вічний світ митрополит Андрей Шептицький, приголомшила не лише духовенство і рідних владики, але й багатьох людей, незалежно від віросповідання і національності.

Найбільш достовірно описав останні дні і години життя глави церкви, відхід у вічний світ його брат, отець Климентій Шептицький, у чотирьох листах, які він написав їхньому рідному братові, військовому генералові, політикові, дипломатові Польщі Станіславу Шептицькому після смерті митрополита, а також збереглись спогади кардинала Йосифа Сліпого. Власне, ці архівні документи відкидають будь-які плітки і вигадки, які роками поширювали радянські спецслужби після арешту наступника Андрея Шептицького — Йосифа Сліпого про буцімто «отруєння» владики.

У своїх спогадах архиєпископ Йосиф Сліпий описує це так: «КДБ ширило між народом наклепи, що я отруїв покійного митрополита. Тоді отець Климентій (Климентій Шептицький — ред.) мав ходити до нотаря з письмовою заявою лікарів, що покійний митрополит помер природною смертю, щоби нотар це потвердив».

Митрополит Андрей Шептицький важко захворів, як пише 1 листопада 1944 року до рідного брата Станіслава отець Климентій Шептицький, приблизно 18 жовтня: «Сьогодні о 3/4 на 2-у опівдні заснув у Господеві наш дорогий Митрополит. Завтра перевозять до катедри, а в неділю — уложення до гробу в підземеллях Юра. Сама смерть наступила з приводу паралічу нервових центрів мозку — ніщо вже не міг їсти. А останні дні не мав свідомості».

У наступних листах до Станіслава Шептицького — 8 квітня, 11 травня, 1 листопада 1945 року — отець Климентій Шептицький більш детально описує останні дні життя митрополита Андрея. З цього листування відомо, що духовний провідник українців востаннє відправив богослужіння 17 жовтня, але вже йому було важко, і після цього він більше не піднявся з ліжка. Водяна пухлина поширювалась все більше і добралась до серця. Останні три дні до смерті митрополит нічого не говорив.

2 листопада тіло владики перенесли з каплиці митрополичих палат у Святоюрський собор. До храму всі дні тягнулась вервиця людей, щоб попрощатись із митрополитом Андреєм.

Архиєпископ Львівський Йосиф Сліпий повідомив про смерть митрополита радянське керівництво міста. «Прийшов уповноважений, якого звали „міністром“, із кондоленціями, і коли ми стояли у вікні митрополичої палати почекальні та дивилися на довгий ряд вірних, які йшли до катедри, в’їхало на них большевицьке авто. Йому стало неприємно, і тоді він сказав: „То наше хамство нам більше шкодить, аніж американська та інші розвідки“, — пише у спогадах про дні прощання з митрополитом Андреєм архиєпископ Йосиф Сліпий. „Міністром“ у середовищі греко-католиків називали радянського розвідника Сергія Даниленка-Каріна.

Архиєпископ Йосиф Сліпий описує, що тодішнє керівництво вирішило не брати участі у похороні, тому що «покійний не був прихильний для большевиків», а уповноважений радянський розвідник Карін був як приватна особа.

Про смерть митрополита писали у світі

Провести в останню путь митрополита Андрея Шептицького прийшли архиєпископ Римо-католицької церкви Болеслав Твардовський і його помічник єпископ Євгеній Базяк, вірменський капітулярний вікарій Діонісій Каєтанович. 5 листопада 1944 року відбулась велична урочиста похоронна процесія вулицями Львова. Її очолили греко-католицькі єпископи, були присутні сотні священників, монахів, монахинь, семінаристів, тисячі вірних різних конфесій провели в останню путь митрополита, який з 1901-го до 1944 року очолював Греко-католицьку церкву. Велика кількість хоругов, вінків, квітів. Домовину з тілом митрополита помістили у крипті собору Святого Юра. Похорон завершився до 18-ї години, до початку комендантської години у місті.

Про смерть митрополита Андрея Шептицького писала польська преса, українські часописи за кордоном, були повідомлення у світових виданнях. Одним із авторів посмертної статті про владику був громадський і політичний діяч Володимир Соловій. Його текст передрукували в перекладі англомовні і польськомовні газети.

«Про смерть митрополита Андрея Шептицького повідомили всі українські еміграційні часописи. Західному світові цю трагічну новину було сповіщено кореспондентом агенції Reuters у Москві. Крім української преси, масові повідомлення також були надруковані у польськомовній пресі на еміграції. Зокрема, міністр до справ освіти та релігії польського еміграційного уряду в Лондоні о. Зигмунт Качинський опублікував у пресі спеціальне повідомлення, в якому повідомив про смерть українського митрополита. „Вболіваю над труною видатної Людини“ — таким був заголовок тексту польського міністра, головний акцент якого сповіщав, що зі смертю Андрея Шептицького українські греко-католицькі єпархії є осиротілими. Польськомовні газети в європейських країнах також повідомляли про жалобні богослужіння за упокій його душі, які відбувалися у польських римо-католицьких храмах. Не бракувало також повідомлення преси про те, що митрополит Шептицький був убитий більшовиками, оскільки не був вигідний радянському режимові. Одним із аргументів було те, що смерть була раптовою і влада спричинилася, щоб родина митрополита в Польщі не дізналася про його смерть», — наголосив дослідник спадщини братів Шептицьких Іван Матковський.

Власне, отець Климентій Шептицький у листі до брата Станіслава від 8 квітня 1945 року пише про те, що він негайно писав і телеграфував про смерть митрополита, але і лист, і телеграма повернулись не врученими. «Мені було дуже важко лишитися тут самому — про вас нічого я не знав. Були звістки, що вас у Корчині немає, що десь емігрували чи, може, були евакуйовані на Захід», — писав отець Климентій рідним.

Радянська влада все зробила, щоб рідні не приїхали до брата на похорон. Боялись більшовики антинародного гніву, тому не заборонили похоронну процесію містом. Надто впливовим був митрополит Андрей. Жалоба за владикою тривала до 11 листопада. А 12 листопада митрополичий престол посів Йосиф Сліпий, як і заповідав митрополит.

Йосиф Сліпий у слушний момент очолив УГКЦ, хоч він був призначений наступником митрополита ще у листопаді 1939 року. Але очолити церкву, перебуваючи у тюрмі, і стати наступником ще у митрополичих палатах — суттєва різниця.

Уже 11 квітня 1945 року Святоюрський собор звідусіль оточила міліція і були арештовані греко-католицькі єпископи. На 21 квітня були ув’язнені 33 особи: митрополит Йосиф Сліпий, єпископи Никита Будка і Миколай Чарнецький, 20 священників, 2 декани, 3 семінаристи і 5 мирян. Це був лише початок активних дій Кремля для ліквідації УГКЦ. Священники у цей час об’єднались довкола отця Климентія Шептицького, підписались під спільним зверненням до кремлівського діяча В’ячеслава Молотова, вимагаючи звільнити єпископів і протестуючи проти нищення церкви.

Однак уже з 8 до 10 березня 1946 року у Львові відбувся псевдособор для ліквідації УГКЦ. Арешти, переслідування, нищення греко-католицьких храмів були узаконені, і почались ще активніші дії проти греко-католиків за вказівкою Москви. УГКЦ перейшла у підпілля.

Смерть митрополита Андрея Шептицького дала також і друге дихання УГКЦ. Владику хоронили у білих фелонах, а не у червоних чи чорних. А білий фелон символізував, що священник має нести радість, а не безнадію. У підпіллі церква існувала і жила у надії відродитись.

За матеріалами Галини Терещук для «Радіо Свобода»