АКТУАЛЬНО

8 серпня 2017 року владиці Павлові Василику був би 91 рік

Вівторок, 08 серпня 2017, 13:22
8 серпня 2017 року згадуємо 91-шу річницю від дня народження першого єпарха Коломийсько-Чернівецької єпархії, ісповідника віри, нашого святителя владики Павла Василика.

Уже тринадцяту річницю холодний ангел на могилі владики Павла мовчки оберігає його кам'яний сон. А в багатьох із нас ще живі його слова, жести, начувається його промовиста інтонація. Його любили, його боялися, за ним ішли молоді хлопці, при ньому ми дорослішали, при ньому ми пізнавали себе і Бога.

Павло Василик, хто Він?

Уніатський священик, який студіював богослов'я у в'язниці.

Єпископ катакомбної Церкви, який ініціював 30 років тому вихід УГКЦ з підпілля.

Український політв'язень і патріот. Учитель, мудрець, батько, у чиїх долонях народилися єпископи, численні священики... Народилася українська мрія і духовна опора церковного сьогодення. Так, усе перелічене про владику Павла Василика. Це все про нього. Та ще одне безперечне він мав на собі дар з Висоти. Дар розпізнавати, бачити майбутнє, дар зцілювати і давати добру пораду.

Прийде час і надмогильний ангел заговорить голосом Церкви і буде проголошено та згадано про блаженного гнаного і переслідуваного, блаженного плачучого, блаженного убогого духом, блаженного милостивого...

Молімося разом за прославу ісповідника віри Павла Василика.

-----------

Ще трохи свідчення, поки жива пам'ять. Два дні народження владики Павла ми святкували разом. У 2002 і 2003 роках. До смерті владики залишалося трохи більше ніж три роки. Єпископ недужав. Старечі рани давалися взнаки. Понівечене в'язницями кволе тіло потребувало оздоровлення та підтримки. Цукровий діабет мовчки з’їдав очі та судини. Та, на диво, дух владики був дуже бадьорий, він не хотів, щоб хтось бачив, як сили фізичні його покидають. Він любив перемагати, бо мав таки щасливу людську долю.

Одного разу, десь наприкінці 2001 року, у Чернівцях приступила до мене в храмі пані Орися Александрюк (нині також покійна). Орися Іванівна на той час очолювала виконавчу дирекцію фонду соціального страхування, то й каже мені: «Отче, ви ретельно сплачуєте щомісяця внески, але чомусь не користаєте з профспілкового оздоровлення...» Уже за якийсь час я прийшов до пані Александрюк з пропозицією оздоровити в лікувальному санаторію владику Павла, і пані Орися дуже охоче погодилася. Нам залишалося тільки вмовити владику поїхати до Криму в Євпаторію... Вмовили.

У перших числах серпня 2002 року на 24 дні я з дружиною, двоє наших дітей та владика Павло подалися до Криму. Наші Кримські подорожі планую в деталях колись описати. Єдине хочу зауважити, що владика свою місію не полишав навіть під час оздоровлення. По-перше, владика пригорнув своїм єпископством головного лікаря Євпаторійського санаторію «Примор’я», пана Миколу Сакуна. Родина Сакунів - це родина української інтелігенції. Таке духовне товариство поклало міцний фундамент нашій Церкві в Криму. Пізніше ще не раз пан Микола до приходу на півострів зелених чоловічків приймав у санаторію достойників УГКЦ.

Владика Павло під час оздоровлення встиг двічі побувати з душпастирським візитом у селі Вересаєво. Там вийшли зустрічати люди владику на дорогу з рушниками і хлібом. До речі, владика завжди був у рясі з панагією, готовий представляти нашу Церкву. Цей рушник з Криму зберігаємо і досі.

День народження владики Павла 8 серпня справляли скромно, проте пам'ятно. До будиночку, в якому жив єпископ на території санаторію, родина Сакунів принесла квіти, семінарист Юрко, який доглядав старця, дістав з машини квасні огірки і помідори (направду, владика мав цукровий діабет і він любив зі собою брати просту їжу). Того вечора в нашому колі був ще один свідок зародження Церкви в українському Криму, заслужений діяч мистецтв України поет-пісняр Вадим Дмитрович Крищенко. Вечір був гостинний, поетичний, духовний, український.

І ось сьогодні знову восьме серпня. Владики Павла вже немає з нами, а його діла, і його учні, і його віра живе посеред нас. Владико Павле, З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ у небі!

о. Валерій Сиротюк
www.facebook.com