Базиліка Святої Софії у Римі: служити, щоб далі жити

Про це пише у черговому репортажі Інес сан Мартін для редакції «Crux».

«Моя мама все ще в Україні, і вона відмовляється покидати рідний дім, – розповідає Андрій. Чоловік у суботу, 5 березня, допомагав координувати волонтерів, які збирали пожертви на Батьківщину. – Але сестрі довелося тікати: у неї троє маленьких дітей, а четверта от-от народиться. Зараз вона в Польщі як біженка. У неї було все, а тепер немає нічого. Навіть її чоловік у небезпеці: моєму швагру довелося залишитися і боротися».

Волонтери роблять все можливе

Будівля, підвал, подвір’я – все стало величезним складом. Кілька вантажівок вже виїхали до трьох міст Західної України, де є розподільчі центри Карітасу, з яких вони намагатимуться дістатися до кількох міст в облозі.

«Нам потрібно більше вантажівок, які готові їхати хоча б до кордону, – сказав Андрій. – Ми працюємо з українськими далекобійниками, які вже були тут, коли почалася війна. Але їх недостатньо, щоб відповісти на щедрість, свідками якої ми є. Їм насправді не доведеться їхати в Україну: допомога розподіляється у менші фургони, тому що росіяни також бомблять гуманітарну допомогу».

Базиліка Святої Софії відносно невелика за римськими мірками. Проте, як кажуть тут, будинок маленький, а серце велике. І це видно: навколо храму накопичуються коробки та сумки. Деякі люди займаються каталогізацією, інші викидають непотрібні предмети, а ще інші завантажують вантажівки.

Жінки каталогізують, а чоловіки – вантажать

«Неможливо знати, скільки товарів ми класифікували за минулий тиждень», – каже Тетяна, українка, яка приїжджає з 24 лютого. У неї на шиї українська хустка, вона стала певною мірою лідеркою «жіночого» сектору.

«Ми, жінки, краще класифікуємо речі. Чоловіки можуть виконувати важку роботу», – сказала вона редакції «Crux». Адже є кілька важких речей, які потрібно підняти: ящики, наповнені до країв банками з тунцем, пляшками з олією або рисом. «Crux» нарахував 84 кілограми рису, що потрапили в одну коробку. Дивно, що він втримався разом.

«Мій онук вже на війні»

«Це були виснажливі дні, немає сенсу це заперечувати», – розповіла інша жінка. У 70 років вона покинула Україну десять років тому, втративши чоловіка, і поїхала слідом за дітьми, які жили в Римі.

Її онуки народилися в Римі, «але вони українці», – сказала вона із сумішшю смутку й гордості в очах. Найстарший із них у понеділок пішов на війну.

«Подорожуючи сюди, чоловік поставив під сумнів мудрість молодих людей, які збираються – чи залишаються – воювати з російськими танками, – сказала вона. – Але коли я запитала його, що він буде робити, він замовк. Зрештою, він сказав мені: „Я подбаю, щоб моя дружина та діти були в безпеці, і я загину, борючись за Італію“. Боротьба за свободу».

«Ну, це те, що ми, божевільні українці, робимо», – сказала вона, наповнюючи ще одну коробку оливковою олією.

«Ми надаємо допомогу всім, хто її потребує. Це може бути біженець, це може бути солдат, це може бути хтось, хто не зміг втекти. Але в моїй голові ці пляшки з оливковою олією і баночки з нутеллою йдуть до мого онука», – сказала вона.

Італійці єднаються із українцями заради допомоги

Базиліка Святої Софії, що на околиці Риму, є довідковим центром для української громади в Римі. За даними Євростату за 2020 рік, Італія має найбільшу кількість емігрантів з України в Європейському Союзі, близько 236 000 осіб, а це – більше ніж чверть від загальної кількості.

Зараз, звичайно, ситуація змінилася, оскільки приблизно півтора мільйона українців покинули свої домівки після вторгнення Росії, і зараз їх приймають Польща, Угорщина та інші країни, що межують з Україною.

Деякі з тих, хто займається волонтерством у базиліці Святої Софії, готують свої домівки, бо знають, що згодом наплив біженців досягне Італії.

«Я знаю, я знаю, що ми недостатньо зробили для тих, хто тікає від насильства в Африці, – сказав італієць, який назвав себе Пако. – І це може бути расистським, несправедливим і ще довгим списком різних обвинувачень. Але хоча тоді ми нічого не робили, принаймні щось робимо зараз».

Серед тих, хто пожертвував товари до базиліки, зокрема ліки, є Папа Франциск. Цього тижня Ватикан також організовує збір серед своїх співробітників, а зібрані речі будуть відправлені в Україну через цю церкву, яку Святіший Отець відвідав у 2019 році.

Дев'ятирічний Борис та його мама Анна

Серед тих, хто допомагає у суботу, – 9-річний Борис. Він народився в Римі в родині українців, і з відтоді вони кілька разів поверталися до Києва: його дідусь і бабуся вирішили залишитися. «Мені сумно… Я не дуже розумію, що відбувається. Тільки ми не можемо повернутися через бомби», – сказав він, кидаючись до наступного пакета макаронів.

Його мати Анна вибачається, ніби він зробив щось не так: «Ми сказали йому, що прийдемо допомагати, а не шукати нових друзів… Може, він сприйняв це занадто серйозно!».

Анна є серед тих, хто побоюється, що кінцевою метою Путіна є не Україна, тому що «він божевільний, який хоче війни», і який продовжить, «використовуючи будь-який привід, щоб ще більше загострити». Занепокоєння про те, що війна дійде до Італії, не давала їй спати вночі.

«Якщо це станеться, тоді ми будемо тими, хто буде воювати, хтось інший пакуватиме пожертви, прибуваючи з далеких місць», – сказала Анна. – Я просто сподіваюся, що якщо настане день і смерть застане мене, коли я воюю, Бог запам’ятає мене такою. Я вирішила бути тут, допомагати. Я б ніколи не вибрала війни».

Переклад з англійської Анастасії Вихор,
фото: Товариство «Свята Софія» (Рим)