«Блаженна Йосафата ніколи не стояла осторонь людської біди і вміла бачити у потребуючих самого Ісуса Христа», – сестри служебниці

Блаженна Йосафата, перша сестра служебниця нового Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, яке було засноване у Галичині в с. Жужель Сокальського повіту у 1892 році. Усе своє життя блаженна Йосафата присвятила служінню Богові і людям, особливо найбільше опущеним і потребуючим. Вона дуже близька нам, бо одна з нас. Жила звичайним життям, переживала труднощі, як і ми всі, терпіла від людської заздрості, несправедливості, наклепів. Однак вона зуміла зберегти своє серце, немов горіючу лампаду світла Христового, і не дозволила гріхові поневолити його. Вона не відповідала злом на вчинену кривду, але у смиренні несла людям Божий мир і благословення. Своїм словом і служінням вона зціляла спраглі та немічні серця людей та вселяла в них надію на Господа.

«Чим є цілий світ у порівнянні з Богом? Чим є дочасне життя в порівнянні з вічністю? Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов’язки, пам’ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах».

Такими роздумами блаженна Йосафата і до нас сьогодні промовляє, про важливість вірності Богові у маленьких речах. Своїми щоденними обов’язками, сповненими з любові, ми будуємо Боже Царство і навіть змінюємо людське суспільство.

Блаженна Йосафата жила наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, коли панувала бідність, соціальна несправедливість, поширення пошесті тифу і холери. Вона не була політичним чи державним діячем, не мала коштів, щоб вирівняти бідних з багатими чи полікувати всіх хворих. Блаженна Йосафата йшла до людей з Божою любов'ю і милосердям, пам’ятаючи про слова Христа: «Все, що ви зробили одному з братів моїх найменших, мені ви це зробили» (Мт. 25, 45). Завдяки її праці та служінню сестер Згромадження у Галичині почали діяти дитячі садочки, недільні читальні, сільські амбулаторії. Там, де приходили сестри, мінялося середовище, бо вони робили все, що могли для однієї конкретної людини. Вони виховували серце людське, а особливу увагу звертали на жіноцтво, пам’ятаючи, що якою є жінка-мати, такими будуть і родини, таким буде і народ.

Ось як згадують сестри служебниці, очевидці, блаженну Йосафату:

Сестра Йосафата мала глибоку набожність до Пречистої Діви Марії, до Христа Чоловіколюбця і до Пресвятої Євхаристії та старалася привити ці набожества людям. Через своє життя вона свідчила іншим – своїми словами і ділами. Усі її любили. Вона чемно і по-приятельськи ставилася до всіх. У садочку навчала молитов, побожних пісень, поезій та ігор. У неділі і свята збирала дівчат і хлопців із села та навчала їх катехизму і літургійного співу; співала молебень і акафіст з вірними. Для неписьменних селян читала побожні книжки. Вона відчувала хворих і опущених, допомагала бідним, хоча сама не мала багато, але старалася поділитися тим, що було.

Бог влив у її душу стільки радості чернечого життя, що охоче переносила терпіння, хрести і убожество. Коли сестра Йосафата приїхала до Кристонополя, довідалася, що в стайні отців-бернардинів лежить старенька жебрачка, яка вже була не в силі жебрати собі на прожиток. Сестра Йосафата принесла її до монастиря, поклала на своє ліжко (вільного ліжка не було) і піклувалася про неї вдень і вночі. Обмила і дезінфікувала її та подбала про духовну обслугу. Перед смертю старенька прийняла Святі Тайни. Сестра Йосафата конкретно любила Бога в Його потребуючих і передавала цю любов нам.

Коли в селах та містах бушувала холера і тиф, блаженна Йосафата вчила сестер, як допомогти, розрадити, підтримати на дусі потребуючих і зневірених духовно та ослаблених хворобою людей. Разом з цим, сестра Йосафата сама вчилася та посилала на медичні курси сестер, щоб вони могли послужити потребуючим, особливо по селах, де в той час не було жодної медичної установи. Часто медикаментів не вистарчало, то сестра Йосафата вивчала властивості трав і приготовляла ліки: мазі та мікстури для хворих.

Ось, як сестри згадують про ці часи:

Святої християнської відваги треба мати, щоб могти виконати обслугу біля хворих на висипний тиф, а ще більше на холеру. Сестри, прийшовши додому хворого, не тільки мусіли зайнятися хворим, а й усім домом, не раз мали і хліба спекти, і дітей нагодувати, і білизну випрати, і худобу напоїти. Їхня поміч була необхідною, зокрема для хворих на холеру. Заразливість холери позбавляло людей всякого почуття – жінка боялася приступити до хворого чоловіка, діти до батьків, і навпаки. Тільки той, хто бачив нужду того селянина, хворого на холеру, може зрозуміти, якою потіхою була ангел-дівиця, слуга Божа, яка без боязні, з усією самопожертвою, його рятує, натирає, компреси робить, а при тому, то молиться, то словами, то святим співом пригадує йому про душу і вічність.

Коли наприкінці ХІХ століття селяни масово виїжджали з Галичини у Канаду, Бразилію, сестри служебниці, на прохання Церкви поїхали за своїм народом. Тут вони продовжували бути духовними матерями: відкривали дитячі садочки, школи, засновували лікарні. Завдяки сестрам, які вже змалечку прививали дітям свідомість рідної Церкви, мови, культури вдалося зберегти українську спільноту. Справа блаженної Йосафати продовжує розвиватися, вона і надалі служить своєму народові вже у новій хвилі міграції.

Від початку пандемії, з березня 2019 року, в Генеральному домі Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, де в каплиці перебувають мощі блаженної Йосафати, проводиться молитва онлайн біля мощів блаженної Йосафати, яка щоденно збирає одночасно біля тисячі осіб з усього світу. Люди моляться у спільному намірі припинення пандемії, оздоровлення хворих, Божий захист для лікарів та медичних працівників, а також за наших воїнів, що захищають Україну, за родини, особливо ті, які переживають різноманітні кризи, просять про дар батьківства і материнства для подруж. Безліч прохань і подяк надходить від людей,які отримали ласки звільнення від різних узалежнень: алкоголізму, наркоманії, гральних автоматів та інших. Дякують блаженній Йосафаті за щасливе народження дитини подружжя, які переживали труднощі при вагітності, чи ті, які не могли мати дітей, а тепер втішаються даром батьківства і материнства.

У Генеральному домі в Римі впродовж дев’яти днів сестри служебниці разом з вірними, які єднаються через онлайн-трансляцію, молилися Дев’ятницю до блаженної Йосафати у наміреннях потребуючих, а 19 листопада в навечіря свята – вечірню з Литією, яку відслужив о. Марко Семеген, ректор колегії Святої Софії в Римі, парох прокатедрального собору Святої Софії та голова Товариства святої Софії. У день блаженної Йосафати Божественну Літургію очолив преосвященний владика Діонісій Ляхович, екзарх для українців-греко-католиків в Італії, у співслужінні з о. Стефана Стареправо, ЧСВВ, та з о. Луїсом Касіяном, ректором Папської української колегії Святого священномученика Йосафата.

У проповіді владика наголосив на тому, що блаженна Йосафата була чутлива до потреб Церкви і людей. Вона, як та євангельська жінка, виливала пахуче миро, яке лікувало хворих, підтримувало нужденних і подавало надію зневіреним. Ми подивляємо її силу духа. Вона не знеохочувалася у труднощах, бо посвятила своє життя Богові до останку. Це пахуче миро, та любов блаженної Йосафати та її відданість Господеві у всі моменти життя, радісні і сповнені терпіння.

Сьогодні, коли вся людська суспільність терпить від безпорадності перед пандемією коронавірусу, коли особа залишається у своїй самотності перед економічними, соціальними та культурними викликами, ми потребуємо прикладу наших святих, таких, як і ми, людей, які у свій час зуміли відповісти на Боже запрошення і стали світлом та опорою для інших.

Блаженна Йосафата ніколи не залишалася осторонь людської біди, вона була чутливою на потреби ближніх і вміла бачити у них самого Ісуса Христа, хворого, голодного, нагого, ув’язненого, чужинця, потребуючого. Нехай через нашу молитву і запрошення блаженна Йосафата ввійде сьогодні у кожну нашу домівку, випросить ласки миру у наших серцях та родинах та навчить нас шукати Божої волі у нашому житті та сповняти її.

Сестри служебниці Непорочної Діви Марії,
Рим, Генеральний дім