«Часто за усміхненими життєрадісними селфі ховається біль і страх», – психолог Мирон Шкробут про впевненість

Християнська психологія розглядає людину з точки зору християнського віровчення – як Божий задум, творіння Боже, яке має вище покликання в цьому житті. Цим частково цей напрямок відрізняється від інших напрямків психології, які, за своєю суттю, є швидше атеїстичними, не враховують присутність Творця.

Фахова психологічна допомога, поряд із присутністю священика, може стати ключовим моментом у складних ситуаціях в житті людини, своєрідними дверима в інше життя  – багатьох помилок і хибних кроків таким чином можна уникнути.

«Стан болю тіла чи душі не є нормою. Але його можна зцілити, від нього можна звільнитися і жити щасливим життям на повну – так, як дарував нам Господь», –  каже член Асоціації  християнських психологів, який належить до спільноти УГКЦ «Домашня церква», Мирон Шкробут. Саме для надання такої допомоги чи кроку до неї вирішено започаткувати програму «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо», в ефірі якої фахові психологи говоритимуть про питання, які стосуються і хвилюють чи не кожного. Про місце людини в житті й суспільстві, її усвідомлення своєї ідентичності, внутрішню рівновагу, про гармонію у стосунках з іншими людьми, зокрема в подружжі, про виховання дітей тощо.

«Священик і психолог у цій роботі розділені, хоча і перетинаються, –  каже пан Мирон, куратор цієї програми. – Психолог не втручається у сферу духовну, не торкається питань віри й стосунків людини з Богом. Це сфера душпастиря, який має право на відпущення гріхів. У психолога інше завдання – допомогти людині заглянути у себе, побачити себе такою, якою вона є, пробачити себе й інших і, можливо, прийти до Бога…»

Однією із основних тем «Психологічної порадні» є тема стосунків людини із собою – «Рецепти впевненості».

«Цікавим феноменом у цьому сенсі є Фейсбук як «книжка масок», – каже пан Мирон. – Часто за усміхненими життєрадісними селфі ховається біль і страх, що хтось побачить нас справжніх – із нашими слабкостями, невпевненістю, сумнівами, недосконалістю. Культ успішності і щастя напоказ примушує носити цю маску, придушуючи справжні почуття і переживання, і часто веде до тривалої депресії, з якої, здається, немає виходу…»

Перший крок до зцілення, до впевненості в собі, на думку психолога, – зняти цю маску, зустрітися із собою справжнім. Треба задати самому собі запитання: хто я? ким я є? Інколи це важко. Певні стани – меланхолії, нещастя чи депресії – можуть бути своєрідними сигналами і пересторогами: зупинися, життя, яке ти ведеш, – не те, до якого ти покликаний. Це спонука шукати своє єство – те, чим людина є насправді, усвідомити себе як унікальну і неповторну особистість. А особистість людини, каже психолог, найповніше відкривається саме в християнстві: заради людини – кожної – Христос пройшов свій шлях і був розіп’ятий. Тому кожна людина є цінною – саме такою, як її створив Господь.

Тому наступним кроком є прийняття себе – таким, яким є, зі своїми обмеженнями і слабкостями, розуміння своїх можливостей і даних. І це також питання вибору і волі, які дарував нам Бог. Людина із родини алкоголіків має вибір – ставати залежним, як батько й дід, чи відмовитися від алкоголю, розуміючи, що схильність до цього є, і вона більша, ніж в інших.

Третій етап – бути собою, без масок. Це важко, оскільки суспільне життя всіляко спонукає до надівання цих масок, удавання, нехай і позитивних, емоцій чи співчуття – чи у звичних кліше, як-от повсякденне вітання «як справи?», за яким немає справжнього інтересу чи в більш глибинних речах. Часто маска настільки приростає до людини, що вже навіть вона сама не розрізняє, де вона, а де – маска, і не розуміє, чому їй буває так погано.

«Щоб бути впевненим у собі, треба бути собою, щоразу повертатися до питань, ким я є, що маю робити, – каже Мирон Шкробут. – Людина, яка є собою, – щаслива людина. Вона не має потреби підлаштовуватися під інших, не задається повсякчас питанням: а що скажуть люди?»

Наступний крок – забути себе, вийти поза себе. Тоді людина стає в позицію служіння іншим – по суті, найвищого покликання у цьому житті. Це шлях Христа – служіння з любові. Тоді мама служить своїм дітям, як слугиня Господня, з любові, а не рабиня, яка подає-прибирає, бо мусить. Чоловік служить своїй родині як батько, відповідальний і люблячий, а не як той, хто лише приносить додому гроші.

«На цьому шляху людина починає шукати своє покликання – кожен із нас має свою місію, немає випадкових людей», –  каже пан Мирон.

Звичайно, є і підводні камені: наприклад, де пролягає межа між впевненістю у собі і самовпевненістю, яка є і буває руйнівною і для самої людини, і для її оточення?

«Інколи плутають впевненість у собі і нахабність, тобто вміння розштовхати ліктями у прагненні дійти до мети, щось здобути, – зауважує психолог. – Насправді це, фактично, протилежні речі, оскільки тими, хто йде по головах, керує передусім страх, – керує страх і жадоба, яка не має меж. Людина з гідністю такого страху не має і, відповідно, цінує і поважає інших людей. Вона не зациклюється на собі. Вона виконує головну Божу заповідь – заповідь любові: любити Господа свого всім серцем, всією душею і думкою, і любити ближнього, як самого себе. Якщо людина не любить себе, вона не зможе полюбити інших, не зможе полюбити Бога, життя і світ. Момент прийняття себе такими, якими ми є і прийшли у цей світ, – ключовий, і це теж своєрідний виклик…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут:

reradio.com.ua