АКТУАЛЬНО

Чому я так люблю парафіяльний празник?

Середа, 29 червня 2016, 14:39
Пропонуємо вам прочитати статтю о. Йосафата Бойка, ВС, про парафіяльний празник, яка вийшла друком у прикарпатській газеті «Рідна земля». Ця стаття – це своєрідна інструкція для організації парафіяльного свята.

Ще з раннього дитинства я дуже любив їздити на храмові чи так звані престольні празники. Завжди їздив з бабусею Ганною чи як її ми кликали в родині «бабою Ганею», вона мене завжди брала з собою: спочатку ми їхали до храму на відправу, потім ми купували різні пам’ятки – образки, хрестики і вервички, а відтак йшли в гості по родичах і знайомих. Ми ніколи довго не сиділи в одній хаті, але відвідували різні родини, спілкувалися, ну і, звичайно, голодні ніколи ми не були, та ще й додому приносили щось добрезного.

Згодом, коли я вже був семінаристом, а відтак став священиком, то також траплялося їздити на храмові святкування. Але тоді я вже більше розумів і багато чого вже міг оцінити – що добре, а що можна було би робити по-іншому. Часто я собі ставив запитання, як може священик відразу по відправі йти на гостину, а вірних залишати самих? Проте і вірні також відразу йшли по своїх домівках, бо не були призвичаєні до чогось іншого. Навіть ніхто не припускав, що крім відправи можуть бути ще якісь заходи. Нині багато парафій вже мають зовсім інші практики, акції, фестивалі, концерти.

Був я на празниках, коли було дуже багато відправ і я бачив, як люди мучаться, бо не можуть уважно так багато вистояти – молитися і всенощне, і літургію, і парастас, і обхід кругом храму, і до того всього ще й вечірню.

Був я на одному з таких празників, коли я очолював відправи, а відтак мене просили молитися вечірню, у храмі тоді було 10 людей, а всі інші вже гостилися надворі. Я не розумів, чому не можна відмінити відправу вечірні, щоб святкувати з людьми.

Був я на празниках, коли після відправи всі священики пішли на гостину, а люди хотіли спілкуватися, стояли біля храму і я з ними затримався більше часу. І тоді мені дзвонив парох і сказав, що всі священики на мене чекають, а люди хотіли спілкуватися.

Коли мене призначили у березні 2007 року настоятелем молодої парафії на околиці Івано-Франківська, парафії, яка ще не мала храму, не мала сформованої спільноти, а мала тільки невеличкий монастир з каплицею 18 квадратних метрів та двома рядами лавок, я зрозумів, що Господь дає мені різні можливості, щоб втілювати в життя те, що я бачив за кордоном, а саме в Італії та Іспанії, коли люди гуртуються навколо парафії, моляться, святкують, відпочивають з Богом. А також я зрозумів, що я маю нагоду спробувати виправляти те, що мені не подобалося. І вже в травні 2007 року я повинен був організувати перший храмовий празник з нагоди престольного свята святих рівноапостольних Кирила і Методія.

Я розумів, що я не маю грошей, я розумів, що мене ніхто і ніколи не вчив організовувати храмові празники (в семінарії і в монастирі такого предмету немає), але я дуже хотів змінити щось у тих святкуваннях, які обмежувалися до довгої відправи і довгого гощення, перше зі священиком (інколи кількома), а друге без священика. І тут мені Господь дає владу все зробити. Як? Звідки взяти гроші? З ким радитися? Що можна, а що не можна? За що будуть критикувати? В кого просити допомоги? Я знав, що будуть люди, інколи самі священики, які будуть мене критикувати, осуджувати, обмовляти, але я мої плани представляв єпископу, і мушу визнати, завжди мав підтримку. Я дуже хотів дочекатися такого дня, коли мої парафіяни будуть зблизька спілкуватися з єпископом. І так на наших святкуваннях, люди мають гарну можливість спілкуватися з Владикою, як і при інших нагодах (а єпископ до нас приїжджає кілька разів на рік), чим я дуже тішуся.

І ось 2016 рік – це 10-тий храмовий празник, який мені, вже з багатьма помічниками, чи як ми жартома називаємо «оргкомітетом», вдалося організувати і тому хочу поділитися деякими думками чи ідеями, щоби святкування храмового празника набуло дійсно гідного і достойного святкування і, щоби всі вірні могли якнайбільше з нього скористати. Я розумію, що не всі ідеї можна втілювати всюди, але точно, що кожна парафія має прагнути до того, щоб ставати «живою парафією», здатною разом молитися, разом їздити в паломництва, разом відпочивати, разом радіти і разом сумувати, разом святкувати, а священик, який у парафіяльній спільноті відіграє чи не головну роль, як лідер і провідник, має чинити так, як писав апостол Павло римлянам: «Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть. Між собою будьте однієї думки» (Рим 12, 15-16). 

ЯКА КОРИСТЬ ВІД ХРАМОВИХ СВЯТКУВАНЬ?

Останніми роками у Церкві багато говориться про «живу парафію» та елементи, які її творять. Ми всі розуміємо, що Церква – це спільнота віруючих осіб, основана Ісусом Христом на Петрі (пор. Мт 16,18) і яка має за мету вести людей до Царства Божого.

Людина повинна відчувати свою приналежність до Церкви Христової і вона здійснюється через приналежність до певної парафіяльної спільноти. Тут йдеться про спільноту, у якій людина стає християнином (охрещується) чи спільноту, в якій особа відкрила по-новому Церкву та життя з Богом.

Храмовий празник – це свято, яке нагадує нам про важливість парафіяльної спільноти у духовному житті християнина. Це день, у який особливим способом вшановуються святі покровителі парафії. Це день, коли всі, що належать до тої чи іншої парафіяльної спільноти – повинні дякувати Богові, що народилися, охрестилися, живуть фізично і духовно (через святі таїнства Покаяння і Причастя) і помирають у Церкві, а конкретніше у певній парафіяльній родині. Навіть, якщо хтось належить до категорії «річників», тих які раз до року, на великі свята приходять до храму, чи до т.зв. «непрактикуючих» християн, то храмовий празник – це гарна нагода об’єднати всіх. Це чергова нагода ще раз нагадати, що у церкві є місце для всіх і ми всі на них чекаємо, і, якщо хтось має до церкви чи до священика якісь претензії чи упередження, то повинен переступити через себе і єднатися до парафіяльної спільноти.

Храмовий празник – це свято для всіх, які належать до парафії фізично (через місце проживання – канонічно) чи духовно (єднаються у молитвах, приходять і приїжджають на відправи, слухають проповіді і беруть участь у різних заходах, катехизаціях, прощах, паломництвах, таборах та зустрічах). Може так трапитися, що людина канонічно (через місце проживання) належить до тієї чи іншої парафії, а фактично вона відвідує інші храми, монастирі, щоб, таким чином брати більш активну участь у богослужіннях, слухати слово боже, жити більш глибше духовним життям, належати до тих чи інших парафіяльних, молодіжних спільнот, якщо цього не знаходить у своїй парафії чи може тих спільнот там не існує. І тоді храмовий празник – це нагода об’єднувати всіх, які чуються частиною тієї чи іншої парафіяльної родини, мають живе спілкування з душпастирем та живуть певною духовністю.

Храмовий празник – це нагода молитися і відпочивати з Богом. Бо це не лише час для молитви, але і для спільного відпочинку. Думаючи про апостолів, які пішли за Христом, можна стверджувати, що вони були з Ним і на молитві і на відпочинку (спілкувалися, трапезували разом). Тому і храмовий празник є гарною нагодою, щоб не лише молитися, але в святкувати разом, у спільноті. Про перші спільноти християн ми читаємо, що вони сходилися на спільну молитву і трапезу, яка у них називалася «аґапе» і була одним з елементів побудови парафіяльної спільноти. Яка ж це спільна трапеза нинішніх християн? Напевно до неї можна зарахувати і храмовий празник, день народження і чи день іменини парафіяльної спільноти.

ЩО ТРЕБА РОБИТИ, ЩОБ ПАРАФІЯЛЬНИЙ ПРАЗНИК БУВ ГІДНО ПЕРЕЖИТИЙ?

Звичайно, я можу поділитися тим, що я переживаю і що мені Господь допоміг втілити в життя протягом останніх років, а, може, краще сказати на досвіді недавно пережитого, вже 10-го празника. Розумію чітко, що не всюди вдасться втілити ці моменти в життя, однак буду радий, якщо хтось у якійсь парафії зуміє втілити в життя хоч якийсь елемент і так зробити відзначення храмового празника днем усієї парафії та усіх парафіян.

Відповідальний за організацію

Головним відповідальним за всі заходи по відзначенню має бути парох чи настоятель парафії. Звичайно, він для допомоги може і повинен просити інших священиків, духовенство та вірних парафіян, друзів. Проте саме він повинен розподіляти відповідальності, а сам вести контроль над всіма речами та заходами. Дуже важливо є вміти розподіляти обов’язки, оскільки сам священик не може все тягнути на собі. Я сам часто допускався помилки, коли забагато обов’язків брав на себе чи боявся просити про допомогу, чи довіряти певні обов’язки іншим. Це часами призводило до фізичного чи психологічного виснаження. Однак саме священик повинен вділити достатньо часу і сил для організації. Без бажання і доброї волі священика дуже важко буде щось рушити.

Саме певні відповідальності роблять інших осіб дорослими та зрілими – хто б це не були, чи це священики, чи сестри монахині чи вірні. Всі повинні брати на себе певні відповідальності і нести їх від початку до кінця, звітуючи про стан речей парохові. Відповідальність полягає саме в тому – я беру на себе певні зобов’язання, переживаю за стан речей, які мені були довірені чи про які мене попросив священик і, незважаючи нінащо, я повинен (повинна) їх виконати. Якщо мені щось не вдається чи виникають певні труднощі, я заздалегідь про це попереджаю священика. Може мені щось не вдатися, але свідомість відповідальності повинна спонукати мене використовувати всі засоби, щоби осягнути ціль. Лінивство чи звикання до комфорту є великими спокусами, щоб не хотіти щось організовувати.

Поки людина не братиме на себе певні відповідальності, вона не зможе повноцінно належати або почувати себе живою клітиною в житті парафії, «живим парафіянином», а буде просто відвідувачем, обсерватором, або, не допусти, Боже, критиком всього і всіх. Це саме стосується і парафіяльного празника.

ПРИГОТУВАННЯ

Приготування займає дуже важливе місце. Можна сказати, що від приготування залежить 90% успіху усіх святкувань. Приготування можна розділити на дальше і на ближче.

ДАЛЬШЕ ПРИГОТУВАННЯ

До елементі дальшого приготування належать ті речі, які потрібно планувати заздалегідь:

Подумати якого єпископа запросити, щоб очолив богослужіння. Оскільки єпископи мають багато різних обов’язків та беруть участь у різноманітних заходах, їх часто запрошують на різні відзначення чи святкування, тому важливо є подумати і наперед запросити єпископа. Думаю, що варто за пів року, а може і скоріше звернутися до єпископа з проханням приїхати на храмовий празник. Я завжди старався запрошувати різних єпископів, бо єпископ – це глава місцевої Церкви і важливо для всіх вірних, щоб єпископ очолював такого роду святкування. Наш Митрополит Володимир завжди радо підтримував і благословляв запрошувати навіть інших єпископів: так, в нас вже були на храмові празники, крім Митрополита Володимира, владика Софрон (Мудрий) (нині покійний), владика Гліб (Лончина), владика Тарас (Сеньків), владика Михаїл (Бубній), і цього року владика Йосафат (Мощич) та владика Богдан (Манишин). Кожен священик повинен плекати у вірних почуття належності до Вселенської Церкви під проводом Папи Римського (нині Папи Франциска), Патріарха (нині Блаженнішого Святослава) і місцевого єпископа (в нашій архиєпархії Митрополита Володимира). Парафія не є сама по собі і парох не є сам по собі, але і парафія і парох є частиною Церкви, яку Христос оснував на Петрі (пор. Мт 16,18).

 Подумати який хор очолить богослужіння, якщо немає свого. Наприклад, ми у парафії не маємо свого хору, тому при такій нагоді та певних урочистостях ми запрошуємо інші хори.

 Подумати які нагоди відзначаються на рівні Вселенської Католицької Церкви, нашої Української Греко-Католицької Церкви (а в нашому випадку і на рівні Згромадження Воплоченого Слова), які Роки проголошені, які Ювілеї відзначаються, щоб саме ці події згадати у днях приготування та у самих святкуваннях. Так наприклад, в цьому році в нас один день приготування мав як тему «УГКЦ і Псевдособор 1946 року», ще один день був посвячений Рокові Божого Милосердя. 

Концертна програма на суботу і на неділю

Тут дуже важливим елементом є пошук музикантів та артистів. В нашому випадку підключаються всі знайомі священики (зокрема о. Софрон Зелінський, ВС) і допомагають підшукувати артистів, просити їх зробити діло милосердя – заспівати для людей на храмовому празнику. Для багатьох з них це є гарною нагодою вчинити діло милосердя і показати свої таланти, Богом дані. Багато артистів вже самі відгукуються і щедро діляться своїми талантами. Я чув поза плечима такі вислови: «Треба мати гроші, щоб запрошувати артистів», а я хочу ще і ще раз сказати, що треба мати «бажання» організувати і що є дуже багато людей, які готові тішити вірних своїм співом чи грою на інструментах. Навіть нині, у такий меркантильний час, є багато людей, які роблять речі «просто так» і з любові до Бога і до ближніх.

Пошук продуктів для вечері і на святкування в неділю

Вже декілька тижнів перед храмовим празником я оголошую про наші святкування і про потребу допомоги. Кожна активна родина знає, що треба на свято принести або пляцок, або печиво, або тацу канапок, а також і солодку чи мінеральну воду. Звичайно ніхто цього не контролює, але більшість родин у совісті до цього підключаються, а деякі відразу дають пожертву, щоб закупити відповідні продукти. Також я прошу у різних знайомих, на базарі та по ресторанах чи закладах харчування допомоги і багато людей підключаються і так беруть активну участь у святкуваннях. Є різні люди, які вже самі мені телефонують чи пишуть смс-ки і пропонують допомогу для парафіяльного свята. Тому ніколи не треба боятися просити про допомогу, бо багато людей раді допомогти таким справам і охоче це зроблять. Так в суботу вечерю для всіх присутніх готують наші парафіянки, а в неділю ми гостимо всіх присутніх тими харчами, які всі приносять. Цьогоріч вже дві неділі перед святом я роздавав всім присутнім у церкві карточки-пам’ятки для приготування до храмового празника з таким змістом: «Добре би було, щоб кожна родина, в міру своєї можливості, принесла файний пляцок або тацу канапок і блок води. Добре би було щоб кожна родина поприбирала біля своєї оселі, покосила траву біля паркану, повісила синьо-жовтий прапор, посадила квіти…».

БЛИЖЧЕ ПРИГОТУВАННЯ

До часу ближчого приготування належить у нас місяць травень, а до більш ближчого 4 дні перед храмовим празником.

Так від 1 травня починаючи, ми кожного дня молимося маївки – молебні до Богородиці. На цю щоденну молитву приходить багато діток і священик кожного дня старається дати маленьку науку, чим і готує до великого свята, яке припадає на кінець травня (неділя після 24 травня – дня святих Кирила і Методія). Діти стараються не пропустити жодного дня, щоб мати якнайменше пропусків. Щодня користають з так званого «чарівного кошика», повного сюрпризів, цукерок, іграшок і канцтоварів, які мені приносять наші вірні, щоб я мав, що роздавати дітям. Так, я про це прошу у вірних і вони мені допомагають.

До більш інтенсивного приготування належать 4 дні, які передують храмовому празнику, починаючи від середи.

В середу протягом року в нашому храмі проходить «Школа Віри», навчання катехизму для дорослих. Тобто по середах, я навчаю катехизму дорослих людей. І в рамках саме «Школи Віри» ми розпочинаємо перший день приготування Літургією та конференцією. Так, наприклад, цього року ми мали гарну нагоду молитися Літургію, слухати проповідь, а відтак і мати конференцію на тему «УККЦ та Псевдособор 1946 року».

Другий день – четвер був присвячений темі Милосердя і після відправи всі присутні мали нагоду слухати представлення про Містечко Милосердя Святого Миколая, яке знаходиться на нашій парафії і яким опікуються сестри Чернечої Родини Воплоченого Слова. Один день у приготуваннях ми щороку присвячуємо спільноті Містечка Милосердя, щоби привернути увагу вірних до цього закладу, яким опікуються сестри і який може змінити життя багатьох людей.

Третій день у нас був посвячений Ювілейному Року милосердя і нас відвідав владика Йосафат (Мощич). З нагоди Року милосердя він освятив каплицю Божого милосердя на нашій парафії. Зазвичай в п’ятницю ми завжди молимося особливо за жертводавців святого храму і всіх діяльностей парафії.

Четвертий день приготувань він особливий і складається з декількох етапів. Зранку зазвичай поминальна Літургія за всіх померлих парафіян. Хоч наша парафія досить молода і за життя парафії ми мали може близько 30 похоронів всього, однак багато з них були фундаторами, початківцями та першими парафіянами і ми чуємося в обов’язку за них молитися.

Другим етапом суботнього дня є Ораторій для дітей. Це час, посвячений на ігри та забави. Цим займаються брати, сестри-монахині і аніматори, молоді люди, які їм допомагають. Для цього заздалегідь ми шукаємо солодощі, іграшки та канцтовари, які різні люди, не лише парафіяни, щедро жертвують для праці з дітьми.

Ще одним елементом суботнього дня є спільна молитва Вечірні з Литією. Ми її в попередні роки молилися у монастирському садочку, а вже цьогоріч - у храмі; ми розважаємо над життям парафії та роллю парафії у духовному зрості людини та робимо урочистий обхід з іконою святих покровителів навколо храму, засвідчуючи особливу пошану до наших святих покровителів, які також є апостолами слов’ян і покровителями Європи.

Вечір пісні і танцю є особливим елементом святкувань храмового празника. Перед тим, як розпочати таку практику, я довго думав. Я бачив такого роду вечори, організовані парафіянами в Італії та Іспанії. Я бачив, як такі фольклорні вечори пісні і танцю були організовані при українських парафіях в діаспорі. Я собі подумав, чому ми б не могли таке організувати? Декілька років тому разом з працівниками обласної філармонії ми організували перший такий вечір і його назвали «Вечір ретро пісні і танцю». Він вдався на славу Божу і велику радість для всіх присутніх. Подумайте тільки те, що минулого року, навіть коли падав дощ (це вперше і єдиний раз за всі роки храмових празників) під парасолями танцювало 230 осіб. Це було щось просто неймовірне. І так цього року на газоні біля храму був чудовий вечір української пісні і українського танцю. Наші парафіяни цього дня готують для всіх присутніх смачну вечерю. І якщо в перші роки я мав за багатьма моментами постійно дивитися, то зараз, наші вірні просто мені кажуть: «Отче в нас все добре. Займайтеся вашими справами», і такі слова мені дають велику радість, що я можу посвятити час людям, які приїжджають,  спілкуватися з ними, сповідати їх. Суботній вечір ми завершуємо спільною молитвою і подякою Богові за всі дари.

День храмового празника

Неділя – сам день храмового празника – особливий. Ранок завжди має свої маленькі переживання. Зазвичай я з самого ранку у храмі: з іншими священиками займаюся приготуванням літургії (відправа має бути якнайкраще підготована і відслужена, бо саме вона є центром святкувань). Саме це належить до священика – дбати за красу літургії. Вже на утрені священики сповідають вірних, інші готують відправу. Жінки з самого ранку готують все, що потрібно для гощення, щоби потім могти брати активну участь у відправі та всі, як годиться приступити до Святого Причастя. Жодні організаційні моменти не можуть відвернути уваги від того, що головне – молитва і Святі Тайни.

Я готуюся до зустрічі єпископа, щоби спільнота якнайбільш достойно зустріла намісника апостолів і розуміла, що Єпископ є видимим главою Церкви у певній єпархії, а вже кожен священик у парафії діє від його імені, а не сам по собі. Запрошую єпископа до храму і він очолює відправу та проповідує Слово Боже. Після відправи від імені парафії складаю подяку Єпископу за його відвідини та вірним за допомогу у приготуванні храмового празника,  а також представляю вірним останні новинки парафіяльного життя (нові здобутки, заходи та інше). Також представляю вірним всіх священиків, які прибули на храм: так, наприклад цього року, у суботу на вечірні було 9, а в неділю 20. І я розказую присутнім хто звідки і якою діяльністю займається. Стараюся всі зробити маленькі пам’ятки для кожного священика. Одна з цілей, чому я запрошую багатьох священиків – щоб єднати духовенство і щоб кожен священик щось вмів втілювати у життя у своїх спільнотах.  

Відтак відбувається освячення води, очолюване єпископом та мирування, здійснюване священиками. Щоб не довго це затягувалося, ми це робимо в той самий час.

І вже всі в очікуванні святкового концерту: зазвичай разом з Єпископом виходимо на сцену і я прошу Його поблагословити свято – концерт і трапезу. В той час парафіянки розносять на столи, заздалегідь приготовані канапки, пляцки і напитки. В час концерту всі вірні трапезують, співають, слухають концерт та беруть участь у різних акціях, зібрані кошти з яких йдуть на парафіяльні потреби: сестри вже декілька років поспіль печуть так звані «емпанадас», пиріжки з м’ясом, вірні готують різні смаколики (когутики, печива та інше). Свято завершується спільною молитвою та благословенням. В часі свята вірні мають гарну нагоду спілкуватися і з єпископом і зі священиками.

Дорогі друзі, я дякую Богові за таку гарну можливість організовувати храмові святкування. Дякую Богові за всіх людей, які мене підтримують і допомагають у всіх ініціативах. Дякую Богові за всіх єпископів і священиків, які приїжджають на наші святкування. Прошу в Бога ласки, щоб наші парафіяльні спільноти були «живими» і вміли молитися і святкувати разом і з Богом.

 

о. Йосафат Бойко, ВС
«Рідна земля», № 22 (1393), 10 червня 2016 року