«Давня позиція Ватикану – бути над конфліктом, але це не те, чого очікують сьогодні католики України і світу», – Анатолій Бабинський

Що може означати така ідея Ватикану зараз, у дуже болючій фазі цієї війни, яку вже назвали геноцидом українців? Чим керувався Святий Престол, ставлячи у цій Хресній дорозі поряд символічну жертву і агресора? Чи можна потрактувати цей «замирний» жест Ватикану як спробу відвести від росії та її громадян відповідальність?

«Ідея і сценарій такої Хресної дороги складається заздалегідь, і, думаю, вона була прописана раніше: напевно, комусь прийшло в голову у цей Страсний тиждень показати добрий жест примирення на тлі війни, – каже Анатолій Бабинський. – Але той, хто це придумав, не до кінця розумів чи не хотів розуміти контексту і реальності ні війни в Україні, яку вже прямо називають геноцидом, ні ситуації в Росії, де, за соцопитуваннями, ця війна абсолютною більшістю населення підтримується. Людина, яка все це придумала, абсолютно не враховувала цей контекст. Чи ці жінки справді можуть представляти Україну і росію? Ні. Свої особисті сімейні стосунки в Італії – можливо, так, але не стосунки держав, зокрема, зараз».

Реакція різних частин українського суспільства на цю ідею була дуже чіткою. Про це висловився Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав і представники Римо-Католицької Церкви – папський нунцій Вісвальдас Кульбокас і єпископ Віталій Кривицький, а також українські інтелектуали (наприклад, Мирослав Маринович) та церковні діячі.

«Обурення було лавиноподібним і абсолютно справедливим, як на мене, – коментує Анатолій Бабинський. – Католики в Україні відреагували негативно і закликають цього не допустити. Солідаризуюся з цим, це – спільний голос римо- і греко-католиків України».

Як і чому виникла така екстравагантна ідея, яка принесе чималу шкоду, зокрема і самому Ватикану, можна лише здогадуватися і реконструювати хід думок їх авторів.

«Спіндоктор Папи, о. Антоніо Спадаро, ще раніше пояснював, що це жест не політичний, а пастирський. Проте це саме політичний жест: у цих умовах неможливо щось зробити неполітичним», – каже Анатолій Бабинський.

Чи є автором цієї ідеї сам Папа Франциск чи хтось із наближених – можна лише здогадуватися, вважає історик: «Задається певна тема – і над цим працює ціла команда: це стосується і катехиз, і енциклік, і інших речей. Це – робота курії, яка допомагає Папі в його пастирській діяльності. Тому, звісно, сам Папа цього не пише, але, напевно, подає тези і перечитує готовий текст».

«Є певна інерція у вибудовуванні стосунків Святого Престолу з росією, російською культурою і російським патріархатом, і ця інерція має своє історичне коріння, – коментує Анатолій Бабинський використання цитат Достоєвського в одній із останніх катехиз Папи Франциска. – Можу обнадіяти: ця інерція потроху змінюється, бо 50 років тому було ще важче доносити певні речі. Другий момент: давня позиція Ватикану – бути над конфліктом, щоб зберегти майданчик для переговорів. Але це також застаріло і це не те, чого очікують католики України і світу. Вони очікують, що голос Папи буде голосом морального авторитету, який чітко окреслює добро і зло, чітко називає, де є жертва і де – агресор. І в цьому – найбільша іскра, тому що Святий Престол і його дипломати вважають, що краще бути переговорникам, а католицький світ очікує моральної позиції».

Історик звертає увагу й на те, що треба враховувати ще один момент: російська влада і Церква дуже добре розуміють ці принципи ватиканської дипломатії і посилають сигнали, що визнають Ватикан нейтральним майданчиком для переговорів. «Але це – лише інструменталізація Ватикану для досягнення своїх цілей. Не  треба також виключати фактор, що у Ватикані є люди, що мають проросійські позиції і впливають на те, яка риторика звучить – не дратувати росію, визнати якусь справедливість вимог чи ультиматумів, що їх висуває рф. Справедливо сказати, що сам Папа Франциск не до кінця розуміє нюанси сучасної Східної Європи і покладається на радників. А серед них є дуже багато людей, які, скажімо так, співчувають росії. Нюансів Папа не розуміє і покладається на інформацію, яку йому подають».

Анатолій Бабинський вважає, що Папі Франциску варто було б покращити якість комунікації – зокрема більше контактувати з єпископами зі Східної Європи і, особливо зараз, з України: «Так, у церковних структурах завжди існує градація позицій – хтось говорить м’якше, хтось – жорсткіше. Ми бачили, що заяви європейського чи північноамериканського єпископату набагато чіткіші, ніж те, що говорить Ватикан. Зрозуміло, що Ватикан має певну історичну траєкторію і механізм дій – неназивання винуватців – Ватикан діє так давно, починаючи з ХІХ століття, особливо з Першої світової війни. Чи це правильна позиція? На мою думку, ні. Ця ostpolitic може і повинна змінитися – це не непорушна позиція, яка має бути вічно. Думаю, наша ситуація допоможе зрушити цю траєкторію – у тому плані, що папство просто втрачає моральний авторитет у світі».

Оксана Козак,
Департамент інформації УГКЦ