АКТУАЛЬНО

Десять тез військового капелана про те, що означає «бути поруч»

П'ятниця, 09 грудня 2016, 13:12
Голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ, настоятель Гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла о. Степан Сус у програмі «Відкрита Церква. Діалоги» розповів, що означає для капелана «бути поруч» із військовими.
  • Перебуваючи серед військових, капелани уприсутнюють Церкву серед них.
     
  • Бути поруч дуже відповідально... Ми не вибираємо тих, із ким бути поруч. Ми стараємося  йти до всіх військових - віруючих, атеїстів.
     
  • Перша реакція воїнів, до яких приходить капелан, – агресія до нього. Бо душпастир нібито має навертати, заставляти молитися...Однак служіння присутністю є більшим за розмову. Сам Папа Франциск казав, що інколи аби когось навернути, потрібно менше говорити, а більше щось робити. По наших вчинках, люди, які нас не сприймають, починають розуміти нас. Це навертає їх.
     
  • Коли військові бачать, що ти з ним йдеш 73 км, стрибаєш із парашута, сидиш в окопах, проходиш різні вишколи, просто є з ними, живеш їхнім життям, тоді вони розуміють, що ти є поруч не просто так. Коли в них виникає гостра потреба, то навіть атеїсти приходять до священика, бо бачать, що поруч із ними, крім нього, можливо, нікого немає.


  • Аби відчути тягар, які військові несуть, я взував берци, одягав форму, бушлат і йшов з десантниками марш-кидок 73 км. Коли ми прийшли на місце дислокації, під час шикування мені вручили тільняшку і берет. Пізніше це дало мені можливість говорити до тих десантників. Навіть коли я до них говорив і хтось шумів, то йому казали: «Ти повинен його поважати, бо він пройшов із нами 73 км».
     
  • Капеланство – особливе покликання священика в певних обставинах в певному середовищі. Церква повинна відповідати на ті потреби, які виникають у її вірних, коли вони потрапляють в особливі ситуації життя. Усі види капеленства пов’язані з екстремальними обставинами життя людей, коли вони потребують священика, який би зрозумів цю специфіку.
     
  • Кожну людину, яка стоїть на цвинтарі над могилою свого сина чи чоловіка, потрібно забрати до нормального життя і допомогти їй далі жити.
     
  • В Україні існує п’ять видів сімей військовослужбовців: ті, які втратили когось на війні; ті, в кого хтось пропав безвісти; ті, що мають психічні проблеми, поранені і потребують реабілітації; ті, хто втратив руку чи ногу; ті, які проходять реабілітацію. Ми, як Церква, стараємося бути поруч із усіма, аби вони відчували, що не самі у своїх випробуваннях.
     
  • Війна - це завжди рани, трагедії, загибель близьких. Ненависть нас внутрішньо перемагає у війні, з’їдає і нищить. Ті, хто переміг у війні, але плекає ненависть у глибині свого серця, часто почувається переможеним кимось.
     
  • Якщо хочемо, аби припинилася війна, повинні виштовхувати ненависть зі свого серця, бо вона з’їдає… Вона продовжує війну в глибині серця.

Руслана Ткаченко,
Департамент інформації УГКЦ

ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...