АКТУАЛЬНО

«Десятина – що це таке?» – о. Йосафат Бойко (2 ч.)

Понеділок, 10 лютого 2014, 09:45
Сьогодні, коли роздумуємо про царів-мудреців, які йшли за зорею і, знайшовши Дитятко і поклонившись Йому, «відкрили свої скарби і піднесли йому дари», хочу заторкнути «гарячу» тему церковного життя – тему дарів, пожертв, які ми приносимо до храму, чи даємо «на боже»…

Багато відеосюжетів про життя і діяльність Церкви, які виходять на наших телеканалах, на жаль, мають смак антицерковної пропаганди. Часто знаходять «головного героя», служителя Церкви і навколо нього розгортають цілу історію. Майже завжди зачіпають і тему грошей. Цю тему хочу порушити і я сьогодні, але маю намір поглянути на неї з іншого боку. Це тема десятини, тобто пожертви десятої частини своїх прибутків на потреби Церкви.

Продовження, перша частина статті за цим посиланням: news.ugcc.org.ua/articles/desyatina__shcho_tse_take_68837.html

ІІ. Новий Завіт і десятина

Нас же, що живемо за законами Нового Завіту, цікавить запитання: чи цей закон зобов’язує і нас? Чи є якийсь інший закон, що стосується пожертвування, данини, якогось роду «новозавітної десятини»?

Ісус про десятину згадує один раз і то негативно, бо говорить про фарисеїв, які сплачують її задля власної слави і гордості. Він дорікає їм за те, що вони подачками-дарами прагнуть виправдати своє грішне життя – «без справедливості, милосердя та віри» (Лк. 11, 42): «Горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати».

Апостол Павло не визначає конкретну суму чи відсоткову частину доходу, яку повинні збирати християни на потреби Церкви

Новий Завіт – це завіт любові, це завіт, головним законом якого є любов Бога і ближнього, а любов вимагає дбати і про Бога і про ближнього. Він заохочує вийти з себе і перестати думати тільки про себе, а творити діла милосердя (Лк. 6,38): «Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють».

Апостол Павло (І Кор. 16,1-3) не визначає конкретну суму чи відсоткову частину доходу, яку повинні збирати християни на потреби Церкви, але пропонує, щоб у неділю кожен відкладав зі свого заробітку частину грошей: «А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським. Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду. А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим». Апостол Павло звертається до жителів Коринта, які повинні були обдумати спосіб, як відкладати, щоб, коли прийде Павло, вони могли йому віддати, не примусово, а від серця.

В іншому місці апостол Павло пише (ІІ Кор. 9,5-9): «Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток. Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно».

Традиція збору «десятини», як закону встановленого Господом, залишилася у багатьох і донині

У своєму листі апостол застерігав: «Якщо ж хто не піклується про потреби... своїх домашніх, то він відрікся від віри і гірше за невіруючого» (1 Тим. 5,8). Таким чином нагадував вірним про обов’язок піклуватися про братів у вірі. Тому він проводив збірки «для святих», які потребували допомоги і нагадував дбати про вдів і про сиріт.

Апостол Павло з вдячністю приймав дари від збору вірних «на потреби» і переживав, щоби своїм життям і своїми потребами «не обтяжував» нікого з братів (пор. І Сол. 2,9; Фил. 4,15-18).

Отже, серед послідовників Христа скоріше всього практикувалися добровільні пожертвування. Традиція збору «десятини», як закону встановленого Господом, залишилася у багатьох і донині. Наприклад, на наших землях князь Володимир побудував Десятинну Церкву на десяту частину своїх доходів. Десятину збирали на користь храму і його служителів; завдяки десятинним зборам Церква займалася благодійністю, утримувалися сиротинці і доми пристарілих, монастирі, засновувала освітні заклади...

Апостол, говорячи про «збірки», каже про користь від них (ІІ Кор. 9,12-14): «Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але воно стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові. Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх. І вони своєю молитвою за вас з'являються вам зичливі - заради надмірної благодаті Божої у вас».

Висновок

Незважаючи на те, що звичай платити десятину від своїх прибутків непомітно зник і про цей «старозавітній, приписаний Богом, закон» і про «гарний новозавітній милосердний звичай» мало хто говорить і проповідує, існують різні спільноти і в Католицькій Церкві, члени яких здають десятину на потреби катехитичних та євангелізаційних заходів, на діла милосердя, на освітні заклади, на будівництва храмів та монастирів, на утримання місій в цілому світі, одним словом на «поширення Євангелії Ісуса Христа».

Ділячись своїми прибутками, християнин визнає, що всякий дар і всякий заробіток у першу чергу походить від Бога

Ділячись своїми прибутками, християнин визнає, що всякий дар і всякий заробіток у першу чергу походить від Бога, бо якби Господь не поблагословив, то не відомо чи ми би мали те все, що маємо. Багатьох християн, які звикли у більшій чи меншій мірі витрачати гроші не завжди на найнеобхідніші речі, звичай давати десятину виховував би у стриманості щодо витрачання грошей, у здатності ділитися з ближнім, у свідомості, що Церква та її місійна діяльність залежить також і від «моєї» співпраці.

Розповідають про італійського святого Дона Боско (1815-1888), що його, через кількість грошей, яка перейшла через його руки, можна було вважати мільйонером свого часу. І все, що перейшло через його руки – пішло на ораторії для хлопців… Все, що перейшло через руки Святої Матері Терези з Калькутти, пішло на потреби бідних; все, що перейшло через руки Падре Піо, пішло на лікарню «Дім полегшення страждань» у Сан Джованні Ротондо…

Через мої руки, при зведенні храму, перейшло також дуже багато грошей. І кожного разу, коли я приймав якусь пожертву, я молився, щоб Господь прийняв її у вашому наміренні і ви отримали необхідні благодаті від Нього. І хоч, час від часу, ми мали борги, я завжди вірив, що Господь не залишить мене самого, а дасть у свій час скільки буде необхідно і через кого захоче…  

І сьогодні, коли ми роздумуємо про трьох Царів-Мудреців, які увійшовши до хати, «побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро» (Мт. 2,11), просімо у Господа ласку бути тими, які отримують більшу радість від того, що дають, ніж від того, що беруть.

 

о. Йосафат Бойко, ВС
Парафіяльний вісник «Місіонери Слова» парафії Святих Кирила і Методія

ПУБЛІКАЦІЇ

Блаженніший Святослав привітав Блаженнішого Епіфанія18 грудня

У цей знаменний момент я простягаю руку від імені нашої Церкви до Вас та всіх православних братів, пропонуючи вам почати разом торувати наш...

АНОНСИ