АКТУАЛЬНО

«Готуємось разом до Патріаршого Собору “Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом”» Святі Таїнства і молитва

Понеділок, 24 серпня 2015, 11:45
Ця рубрика присвячена підготовці до Патріаршого Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», який відбудеться в м. Івано-Франківську 25 – 27 серпня. Протягом цих днів будемо роздумувати над основними складовими елементами живої парафії, про які йдеться у Пастирському посланні Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», а також молитовно супроводжуватимемо успішне проведення Патріаршого Собору.

Часто можемо почути, особливо з уст молодих людей, що вони відчувають себе чужими в парафії. Після того як Богослужіння закінчується, люди розходяться, поспішають до своїх домівок, між собою майже не спілкуються. Найчастіше такі думки можна почути у великих містах, в урбанізованому середовищі, де більшість людей одне одного просто не знають, кожен живе у своєму «замкненому» світі. Яким чином можна вирішити цю проблему? Ще в 2011 році в Бразилії, Синод Єпископів УГКЦ, бажаючи духовного відновлення всієї нашої Церкви, звернув особливу увагу саме на парафію, яка повинна стати місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина.

У цьому дописі спробуємо коротко показати важливість Святих Таїнств і молитви в оживленні парафіяльного життя, тобто участі вірних в літургійному, таїнственному та молитовному житті парафії.

З Пастирського послання Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» дізнаємося, що члени живої парафії беруть живу участь у Святих Таїнствах, регулярно, по змозі навіть щодня, збираються на Богослужіння, часто сповідаються і приймають Святе Причастя. Також у живій парафії спільноти поєднують свою діяльність з молитвою, черпаючи з неї силу і натхнення. Саме в цьому, і полягає одне із завдань живої парафії, це – дати християнину реальне спілкування з Богом, навчити його зростати у вірі і прагнути до святості. У церковній спільноті християни живляться Божим Словом, яке міститься у Святому Письмі, черпають Божі ласки зі Святих Таїнств, навчаються молитви і життя за заповідями Христовим. Про важливість Святих Таїнств для вірних та їх зростання у вірі, говорить Догматична Конституція ІІ Ватиканського Собору Sacrosanctum Concilium: «Мета святих таїнств – освячувати людей, будувати Тіло Христове і, врешті, віддавати шану Богові; але, як знаки, вони також повинні навчати. Святі Таїнства не тільки припускають віру, але ще її годують словами і діями, зміцнюють і виражають; тому їх називають таїнствами віри». Ісус Христос освячує людей силою Святого Духа, щоб ми ставали членами Його Церкви, тому для кожного християнина саме парафія покликана бути таким середовищем, яке сприяє його зросту у вірі.

Парафія – це, свого роду сім'я. Що тут мається на увазі? Саме сім'я готує людину для самостійного життя. Ми живемо з батьками, які виховують та готують нас до наших звершень. Батьки стараються дати нам багаж знань через різні середники: власний приклад, Церкву, школу, для того, щоб ми могли впевнено зробити крок у доросле життя. Подібно і активне парафіяльне життя здатне навчити християнина жити в цьому світі, уповаючи на Божу волю. З уст проповідника, або духівника почуємо, як боротись зі злом та спокусами, як черпати Божу благодать зі Святих Таїнств. Жива парафія дає людині ті знання, до яких вона прагне, і ту радість, яка випливає від єднання з людьми тої самої віри, творить – місце зустрічі з живим Христом.

Приймаючи Святі Таїнства у церковній спільноті, можемо говорити також і про співдію Бога і людини, яка виявляється в тому, що Бог відкривається в любові, дарує людині свою благодать, своє життя, а людина у вірі приймає цей дар і в любові відповідає на нього. Спасіння людини полягає саме в тому, що вона стає здатною у Христі любити так, як Христос полюбив нас (Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 406). Ісус Христос встановив Сім Святих Таїнств, які охоплюють усі важливі хвилини життя християнина, завдяки їм християнське життя народжується й зростає.

Через Хрещення ми звільняємося від гріха і відроджуємося як діти Божі, стаємо членами Церкви. Хрещення є дверима, які відчиняють доступ до інших Святих Таїнств. Через Хрещення людина фактично бере участь в смерті та воскресінні Христа. Хрещення є новим початком в Христі і в цьому значенні нове створення людини.

Потім особа, яка через Хрещення, одержала нове існування в Христі набуває нового руху і активацію того, що знаходиться в згоді з Христом через таїнство Миропомазання. У Миропомазанні християнин отримує дар Святого Духа, щоб бути «хоробрим і переможним подвижником Христа». Через це таїнство зв'язок охрещених із Церквою стає досконалішим, вони збагачуються особливою силою Святого Духа і зобов'язані сильніше поширювати і захищати віру словом і ділом як справжні свідки Христа (пор. Lumen gentium, 11). Святий Дух оживлює нові функції, які охрещений придбав у Христі. Людина отримає дари (або харизми Духу) та чесноти, які ще в ранні роки Церкви надавалися охрещеному накладанням рук апостолів, а сьогодні даються через помазання святим миром.

Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Через Євхаристію вірні стають учасниками в жертві Господній разом зі всією спільнотою. Євхаристія є центром духовного життя в Христі і його джерелом. Християни причащаються «на відпущення гріхів і на життя вічне». На Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і вином, а правдивим своїм Тілом і Кров’ю.

Благодаттю таїнства Покаяння християнин сповідуючи свої гріхи, піднімається з упадку й утверджується в чеснотах. Сповідь – це повернення до Бога усім нашим серцем. Правдиве покаяння містить бажання і постанову змінити своє життя. «Який це неоцінений скарб, це Таїнство святого Покаяння! Яким скарбом і та влада святої Церкви, і та можність позбутися гріха, і та певність, що й в небі гріх відпущений! Дійсно прецінним скарбом людини є Божа доброта, і милосердя Небесного Вітця, і та дорога, що веде до неба! […] Всевишнього Бога Ісуса Христа прошу про навернення всіх тих з-поміж вас, Браття, і Сестри, що сьогодні ще в гріхах. Досвідчіть, який добрий Бог, наш Батько, як легко відпускає гріхи, як милосердно приймає блудного сина, що до Нього горнеться. На ту дорогу покаяння, на той преважний життєвий досвід, прошу Бога про обильне благословення для вас усіх» (Із пастирського послання митрополита Андрея до духовенства і народу Поклик до покаяння, 1943 р).

У таїнстві Єлеопомазання хворому дарується благодать Божа, що зціляє немочі душевні і тілесні. Святе таїнство Єлеопомазання, яке християнин приймає в час страждань і хвороб, уділяється для підкріплення віри в перемогу Христа над гріхом і смертю.

У таїнстві Подружжя чоловік і жінка встановлюють спільноту на все життя для добра подружжя і для народжування і виховання дітей. Християнське подружжя грунтується на Христовій заповіді любові: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). Любов чоловіка і жінки у подружжі є тією силою, з якої виростає міцна сім’я і на якій будується здорове суспільство (пор. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 475 – 476).

У таїнстві Священства передусім через єпископів і пресвітерів, присутність Христа як Голови Церкви стає видима у спільноті віруючих. Христос передає своє пастирство вибраним і покликаним апостолам, а також їхнім на ступникам, щоб через них і далі перебувати в Церкві та провадити її.

Митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському посланні наголошує: «Причастя потрібне, воно є конечне для вічного спасення. Хто не причащається, не буде жити вічним життям. При кожній Службі Божій священик, звертаючись до людей з Пресвятим Таїнством в руці, взиває усіх присутніх: «Зі страхом Божим і вірою приступіте!» І там, де нарід здає собі справу з величі цього Таїнства та з безконечної користі Святого Причастя, там знаходиться чимраз більше людей, які бажають якнайчастіше бути учасниками цього ангельського корму» (Із пастирського послання до тих, що на Великодні свята не причащалися, 1943 р.).

Найкращим способом розмови з Богом є молитва. Не потрібно спеціальної підготовки, місця чи часу для молитви, адже нема нічого такого, де б не було Бога. Він є ближче до нас, ніж наше серце, тому молитва також є дуже важливою для оживлення парафій нашої Церкви. Парафія – це своєрідний простір тісного особистого спілкування з Богом, особливо, коли для віруючого християнина прагнення зустрічі з Христом є щоденною реальністю, яка стає головним змістом його існування. Повнота життя у Христі, виявляється у спілкуванні з іншими, у служінні іншим, зрештою у місійності кожного, і найкраще це можна проявити творячи живу парафію.

Глава УГКЦ, наголошує, що приватна молитва – особиста і родинна, є продовженням церковної літургійної молитви. Наші парафії, а в них наші сім’ї мають знову стати школою молитви для всіх вірних. Бачимо, що у християнській вірі особливим обов’язком віруючих є молитва. Тому Митрополит Андрей Шептицький, закликає, щоб ми не забували і не лінувалися молитися багато і часто. «[…] передовсім за ближніх. Щирим серцем і християнською любов’ю обіймаймо ближніх і потреби цілого народу, всіх християн на світі, котрі є Божими дітьми і нашими братами в Ісусі Христі. А чим більшу потребу хто має, чим в більшій біді хто знаходиться, тим більше пам’ятаймо за них, в наших святих молитвах» (Із пастирського Послання «Про молитву», 1911 р.).

Життя у парафіяльній спільноті, там де вірний відчуває себе членом християнської сімʼї є середовищем передавання віри та молитви. Часто молитви, що їх творить парафіяльна спільнота, допомагають виліковувати недуги і немочі потребуючих членів цієї спільноти чи їх родин.

Наша Церква була жорстоко переслідувана у ХХ ст.. Були заарештовані та заслані до таборів праці єпископи, сотні священиків, ченців, черниць та вірних мирян. У період між 1946 та 1989 роками Українська Греко-Католицька Церква була найчисельнішою забороненою Церквою в світі. Незважаючи на жорстокі переслідування, Церква продовжувала жити підпільно завдяки функціонуванню таємних семінарій, монастирів, парафій та молодіжних спільнот. Цей період показав ревність вірних нашої Церкви, їх незламність, героїзм та любов і вірність Христові. Наші вірні будучи жорстоко переслідувані живились постійним єднанням з Євхаристійним Ісусом. Саме вони, наші, батьки та бабусі, часто наражаючи себе на небезпеку, долали труднощі відстаней та страху, щоб охрестити своїх дітей, онуків, серед яких є і ми, ті хто зараз це читаємо. Вони ревно ісповідували Христа, черпали духовну силу з Його Таїнств та молитви. Дивлячись на історію підпільної УГКЦ можемо сказати, що в стратегії розвитку нашої Церкви на період до 2020 року маємо, дорогі читачі, шукати способів оживлювати наше сучасне парафіяльне життя, насамперед через активну участь у Таїнствах віри та молитві. Тоді живучи так, наші парафії, направду, ставатимуть місцем зустрічі з живим Христом.

Інформаційна служба робочої групи із впровадження Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом»

 
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...