«"Калаші" зазнають поразки у двобої з нескореним духом…», – про прем’єру фільму «Любомир» (фрагменти)

Суто російської традиції останніх років – «відпочивати» до повного анабіозу від Нового року до Різдва – в нашій країні гордо дотримуються не лише пересічні громадяни, але й телеканали.

Про це красномовно свідчить телевізійна програма минулого тижня, де комерційні канали тішили або ж нескінченними повторами власних новорічних програм («Інтер», СТБ, «Україна»), або ж не менш нескінченними фільмами чи серіалами розважального жанру («Новий», ICTV, «1+1»).

Щоправда, канал ICTV 7 січня, на Різдво, показав прем'єру – черговий фільм проекту «Украина. Код уникальности: Страна чудес».

Цей російськомовний(?) фільм на українському телеканалі цілком у різдвяному дусі розповідав глядачеві, які дива траплялися й трапляються в Україні, передбачаючи епохальні події.

Але це було радше винятком із загальної «картельної змови» телевізійників, що зазвичай приберігають прем'єри на час, коли глядач починає опритомнювати й більш-менш адекватно реагувати на телекартинку.

На цьому тлі програма передач Першого національного на різдвяний тиждень справила враження якщо не революційної, то принаймні прогресивної…

Автор уже не раз писала про очевидні зміни в контенті й інтонаціях цього каналу, де стало набагато більше цікавого продукту, ніж було ще півроку тому.

Минулий тиждень не був винятком. Навіть у таку традиційну, освячену десятиліттями традицію, як пряма трансляція Богослужінь у найбільших храмах Києва, цього року внесли певні новації. Це передусім стосується коментарів. Увечері 6 січня, на Святвечір, Перший транслював різдвяне богослужіння з Патріаршого Собору Воскресіння Христового, що його правив патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).

Звернувши увагу на жінок, які, всупереч православній традиції, стояли в церкві з непокритими головами, ваш автор подумала: якби можна було обирати віру, обрала би греко-католиків саме через те, що в їхніх храмах ніхто не робить зауваження жінкам без хусток. І практично одразу, ніби почувши мої думки, коментаторка Христина Стебельська озвучила запитання глядача з мережі, який поцікавився, чому в цьому храмі жінки моляться з непокритою головою?

Відповідь коментатора від УГКЦ п. Христині була досить передбачуваною, мовляв, для Господа важливо не те, в чому людина молиться, а те, наскільки її молитва щира. Ну й звичай надягати хустки, переступаючи поріг храму, дуже давній, і був він таким собі способом відділити порядних жінок від непорядних.

Принаймні, з цього коментаря Христини Стебельської було помітно, що навіть у такій консервативній справі, як трансляція богослужінь, на Першому намагаються відійти від офіціозу.

В середу, 7 січня, вечір Різдва за східним обрядом, на Першому в прайм-таймі продовжили різдвяну тему греко-католиків документальним фільмом «Любомир». Про Блаженнішого Любомира (Гузара) та його служіння Господеві й Україні.

Якщо хтось зауважить, чи не забагато уваги саме УГКЦ на Першому національному, відповідь може бути одна: знайти в іншій українській конфесії людину, подібну за моральними якостями до панотця Любомира, наразі складно. Кожна його поява (до речі, нині вони досить рідкісні) в ЗМІ, а тим паче – в ефірі загальнонаціонального каналу, заворожує щирістю кожного слова.

Блаженніший завжди (і фільм «Любомир», назву якого обрано саме через миролюбність панотця, не виняток) розмовляє з усіма на рівних. Не виокремлюючи себе з пастви Божої, незважаючи на всі свої титули, а бажаючи лише одного – бути людиною. Тією, яку колись було створено за образом і подобою Господа.

Він не стомлюється про це нагадувати, повсякчас сподіваючись, що Боже в людині зрештою візьме гору. Бо інакше всі жертви марні. І передусім – самопожертва Христа.

На тлі топ-новини 7 січня про розстріл редакції французького сатиричного журналу «Шарлі Ебдо», яку впродовж усієї другої половини тижня активно тиражували випуски новин на всіх загальнонаціональних каналах, фільм про Любомира Гузара міг здатися аж надто далеким від реальності терактів, яких не може уникнути жодна країна світу. Тим паче, в умовах, коли маємо власних терористів на сході, регулярно накачуваних зброєю з РФ, і тут жодне душпастирське слово не спрацьовує, бо нібито йдеться про цілком матеріальні, а не духовні речі.

Проте цей дивовижний збіг в ефірі вкотре доводить: у підсумку «калаші» зазнають поразки у двобої з нескореним духом…

На цій мажорній ноті можна було би ставити крапку, якби не очевидні мінуси в мовленні Першого національного. По-перше, на цій частоті досі залишається кілька годин ранкового та нічного мовлення телекомпанії «Ера», де буяє та сама, не проти ночі будь згадана, поплавщина з її нескінченними повторами так званого документального кіно про не менш так званий Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ). По-друге, вже на частоті Першого національного досі квітне програма «В гостях у Дмитра Гордона», яка не заслуговує на його ефір.

Принаймні, вашому авторові так здається.

Інна Долженкова
osvita.mediasapiens.ua