АКТУАЛЬНО

Капелани – духовні батьки українських героїв

Понеділок, 07 листопада 2016, 09:45
Днями у Краматорську відбулося виїзне засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Згаданий форум став ювілейним, адже перший такий захід розпочинав свою роботу чверть віку тому. Його організатори подбали про те, щоби місце церковно-суспільного діалогу було промовисто-символічним.

Тому лідери конфесій цього разу збиралися серед військових, які боронять український терен. Єдність глав церков мала б надати додатковий сигнал людям ратної праці та громадськості про можливість нашої перемоги саме в єднанні. Так само і заручники у ворожому полоні відчули б турботу про них духовних отців та їхню участь у звільненні з неволі.

Військовий капелан – це той, хто допомагає військовому в нелюдських умовах зберегти людське обличчя, навіть коли він змушений позбавляти життя несправедливого нападника

Іншим важливим питанням, яке розглянув згаданий форум, став подальший розвій і укріплення інституції військових капеланів та участь у волонтерському русі. Нині душпастирська опіка, моральна підтримка й практична соціальна допомога як ніколи потрібні військовослужбовцям і членам їхніх сімей та багатьом мешканцям Донбасу.

Учасники зібрання ухвалили «Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо утвердження миру та поступу українського суспільства». Зокрема, у тексті міститься заклик до всіх віруючих молитися за мир і благополуччя в Україні, а до причетних до військового конфлікту на українському Сході – шукати порозуміння і припинити штучне загострення ворожнечі. Також церковні лідери звернулися до тих, хто прийшов на нашу землю зі злочинними й загарбницькими намірами, скласти зброю. Нагадаємо, що найбільша міжконфесійна громадська організація країни об’єднує 95% українського релігійного середовища.

«Ми знову звертаємося до міжнародного співтовариства з проханням зробити все можливе для збереження територіальної цілісності, суверенітету і недоторканості кордонів України, включаючи український Крим і Донбас. Сучасна система світової безпеки ґрунтується на повазі до міжнародного права та суверенітету кожної держави, відтак ці основоположні принципи мають бути дотримані і щодо України. Адже досі на Сході України спостерігаються неприпустимі порушення прав людини, захоплення в заручники і тортури, релігійно вмотивовані переслідування й утиски релігійних меншин, які мають, нарешті, припинитися та знайти своє відображення у звітах Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ» – зауважено у зверненні Всеукраїнської Ради Церков. – «Ми, як глави церков і релігійних організацій, звертаємось до наших віруючих для того, щоб кожен своїм відповідним прикладом показав прагнення до миру та взаємного прощення, виявляв повагу до представників інших конфесій».

Блаженніший Святослав: «Нерозділеного болю в Україні сьогодні немає!»

Перебуваючи в районі проведення АТО, до однієї з тамтешніх військових капличок УГКЦ, що існує майже від початку війни, завітав її глава – Блаженніший Святослав. Зустрічали лідера української греко-католицької громади військові капелани та віряни в одностроях.

«Слава Ісусу Христу!» лунало з багатьох вуст і рефреном відгукувалося в серці кожного присутнього. Заспів акапела «Боже великий єдиний, нам Україну храни!» зачіпав якісь потаємні духовні струни, особливо туго «натягнуті» в тих, хто пройшов горнило війни.

– Мені дуже приємно й зворушливо тут бути – у цій польовій капличці. І мати нагоду побачитися з вами, – сказав, звертаючись до священнослужителів та військових, Блаженніший Святослав. – Їдучи до Краматорська, я просив зустрічі з військовими капеланами. Бо одне з послань, яке сформувала Всеукраїнська рада церков, є те, що українська церква нині разом з нашим воїном і військом. Це унікальна нагода подякувати отцям-капеланам: тут ви провадите службу ціною власного здоров’я й навіть життя. Під час церковної ради ми спілкувалися з офіцерами, заслухали тих, хто побував у полоні, почули голос матері одного з бранців. Кожен з нас питався в себе: «Що я можу зробити? Що ми спроможні вдіяти?». Найперше, ми знаємо, що не всесильні, але мусимо зробити все, на що Бог дає сили. Кожен на своєму місці – як священнослужитель, так і військовий, загалом громадянин цієї країни. Один священик не зупинить війну, то не в його людській моці. Але разом із солдатом ми можемо дивитися у вічі смерті. Ми не ладні вберегти нашу землю і вояків від вбивчої сили снарядів та «градів», посланих ворогом, проте здатні бути у цей момент в одному окопі із ними. І як воїна, осколок ранить й капелана. Душпастир поруч із солдатом, коли йому важко, коли він шукає відповіді на складні запитання. Ми повинні бути й із тими, хто страждає від несправедливої війни – дітьми та старцями. Тому церква збирає гуманітарну поміч: харчі, одяг – усе, що має українство на батьківщині й далеко поза її межею. За ініціативою Синоду УГКЦ у тій так званій сірій зоні, прилеглій до лінії розмежування, плануємо відкрити 10 пасторально-соціальних центрів. Це спосіб підтримки тамтешніх людей, переважно старшого віку, або жінок, які часом не мають що їсти.

На думку глави УГКЦ дуже важливо, щоб військовослужбовці, які перебувають на передньому краї, зрозуміли: вони не самотні, не покинуті. Адже нерозділеного болю в Україні зараз немає! Українство єднає спільна справа захисту вітчизни. І цей обов’язок ліг не тільки на плечі військових, а й на плечі та сумління кожного українця, де б він не перебував. І церковні очільники прибули до терену АТО щоб побачити, як тут живе наш солдат, і з’ясувати, чим йому допомогти.

– Знаєте, глава церкви, і я це відчуваю, десь у собі збирає оті рятівні ниточки єднання. І вони проявилися тут, у цій унікальній польовій капличці, – зауважує промовець. – Дякую отцям, з якими не вперше бачуся, за спільну працю. Подеколи ви справді самі шукаєте для себе помочі, хоча маєте давати її іншим! Солдатом повинен опікуватися військовий капелан. Та хто ж подбає про капелана? А от про нього повинна дбати його церква.

Ми вже перемогли, бо маємо значну духовну перевагу

Краматорськ обрали для церковного форуму іще й тому, що тутешній аеродром навіть у період окупації так і не захопив ворог. Ця земля стала тереном свободи, відстояним українським військом. Звідси ця свобода поширилася далі на місто й на схід. У спільній декларації лідери конфесій так і записали: «Краматорськ є провісником перемоги, в настанні якої ніхто з нас не сумнівається».

– Є різні види перемог. Можна ворога здолати на фізичному рівні, убивши його. Але ще існує духовна перевага. Людина не в силі знищити диявола, але зміст моральної звитяги – витримати удар і не піддатися спокусам. Напевно, це і є та перемога, яка на нас очікує, – пояснює глава УГКЦ. – Окупанти вважали, що від одного поштовху їхнього чобота Україна впаде, немов картковий будинок. Але нічого в них не вийшло. І в мене кріпне відчуття, що українська міць: духовна й прагматична сили поволі зростають. Водночас по той бік лінії розмежування все деморалізується. Насправді їхній лад тримається на багнетах і суспільство не має здорового ентузіазму.

– Чи багато священників УГКЦ продовжують служіння в умовах окупації? – запитую в Блаженнішого Святослава.

– Так склалося, що, приміром, на Луганщині всі наші парафії лишилися по той бік лінії розмежування. А на нині підконтрольній Україні території ніколи не було священиків. Тепер, через розвиток мережі нашого військового капеланства, тут з’являється не просто присутність певної церкви, а впроваджується ціла програма допомоги людям, які постраждали від війни.

УГКЦ відзначає 25-річчя капеланського служіння. Коли греко-католики вперше постукали до брам військових часин, їм було дуже непросто. Адже командування ще перебувало під впливом радянських стереотипів, не розуміючи ролі й місця священика в армії. Замполіти тривалий час вважали, що можуть замінити будь-кого – від тата і мами до духовника. Перелам стався відносно недавно. Капелани пішли з Євромайдану із добровольцями у степи Донбасу – на передову, і в дії показали, хто є такі. Наразі статус військового капелана поволі набуває звичних для багатьох розвинених країн правових абрисів, закріплюючи їх як штатну інституцію Збройних Сил.

Капелан – це той, хто допомагає військовому в нелюдських умовах зберегти людське обличчя, навіть коли він змушений позбавляти життя несправедливого нападника. Тоді солдат не перетвориться на вбивцю, лишиться гідною людиною, здатною любити, а священик стане духовним батьком українських героїв.

Геннадій Карпюк, газета "Народна армія"