АКТУАЛЬНО

Катедральні собори Київської Церкви

Понеділок, 12 серпня 2013, 12:40
Історичні довідки про катедри/осідки/столиці Київської митрополії.

Перший катедральний престол митрополії Русі

Першим катедральним собором Київської митрополії була мурована Десятинна церква в Києві (постала на тому місці, де стояв дім убитого язичниками варяга-християнина). Будову Десятинної церкви завершено в 996 р., а освячено аж 1039 р. (храм зруйновано під час штурму міста монголо-татарами 6 грудня 1240 р.).

 

Собор Святої Софії у Києві

Із побудовою після 1037 р. (за найновішими дослідженнями, у 1011-1018 рр.[1]) великим князем Ярославом Мудрим кам’яної церкви Святої Софії (Премудрості Божої) на місці попереднього катедрального дерев’яного храму, що згорів у 1017 р., престол глави Руської Церкви було перенесено до цього храму. За свідченнями Першого Новгородського літопису, «заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя София». Собор залишався головним осідком предстоятеля Руської Церкви до 1299/1300 р., коли митрополит грек Максим (1283-1305), після чергового нападу татар, «залишив митрополію та утік із Києва... зі всім своїм житієм» до Владимира-над-Клязьмою. Як духовний і релігійний центр Київської митрополії Київ занепав після татарського набігу 1482 р., коли хан Менґлі Гірей сплюндрував місто, у т.ч. пограбувавши собор Святої Софії та Києво-Печерську лавру. Напередодні проголошення Берестейської унії, за свідченнями очевидців (дані 1595 р.), «худоба, шкапи, пси і свинарники опоганили» Софіївський храм, а дощова вода, протікаючи крізь дірявий дах, знищила багаті оздоби.

 

Інші осідки предстоятеля Руської Церкви

Із поділом Київської митрополії на українсько-білоруську та московську частини в 1415 р. та обранні предстоятелем Руської Церкви Григорія (Цамблака, 1415-1419/20), фактичною столицею Київської митрополії (в межах Польсько-Литовської держави) аж до початку XVI ст. стало місто Новгородок із катедральною церквою Святих Бориса і Гліба. Невдовзі після 1458 р., коли Папа Пій II номінував главою Руської Церкви Григорія Болгариновича (1458-1472), престольним містом новоутвореної українсько-білоруської Церкви почало вважатися Вільно – столиця Великого князівства Литовського. Водночас канонічною катедрою Київської митрополії й надалі залишався Київ.

 

Успенський собор у Галичі як конкатедра предстоятеля Руської Церкви

Княжа церква Успення Пресвятої Богородиці у Галичі (Крилосі), після фактичної ліквідації на початку XV ст. Галицької митрополії, не пізніше 1404-1405 рр. стала конкатедрою Київської митрополії, символізуючи об’єднання під омофором предстоятеля Руської Церкви двох церковних провінцій – Галицької та Київської (ця єдність відображена у титулатурі київських митрополитів, починаючи з 1401 р. – «metropolitanus kioviensis et haliciensis totiusque Russiae»).

На офіційному рівні канонічний статус Галицького Успенського собору як конкатедри було підтверджено папською буллою Пія II з 1458 р. Значення Успенського собору в Крилосі як митрополичого осідку (на рівні титулатури) номінально збереглося до початку XIX ст., у т.ч. за посередництвом номінацій київськими унійними митрополитами у першій половині XVII ст. титулярних галицьких єпископів. У зв’язку з фундацією Галицької митрополії в межах володінь Габсбурґів, папською буллою Пія VII «В управлінні Вселенською церквою» («In universalis Ecclesiae regimine») від 23 лютого 1808 р. всі три греко-католицькі єпархії в Галичині були «відкликані з-під митрополичої юрисдикції згаданого архиєпископа київського» (тобто «титул прадавньої Галицької Церкви відділено від Київської митрополії»), а Львівський катедральний храм Святого Юрія Побідоносця піднесено до статусу митрополії (тобто «титул Галицької Церкви приєднано до Львівської Церкви на вічні прийдешні часи»).

 

д-р Ігор Скочиляс,
декан Гуманітарного факультету УКУ



[1] Нова інтерпретація датування Софіївського собору ґрунтується на даних групи науковців, очолюваних Надією Нікітенко та В’ячеславом Корнієнком з Києва. Вивчаючи найдавніші графіті храму (датованих 1018/21, 1019, 1022, 1023, 1028, 1033 і 1036 рр.) й по-новому інтерпретуючи вже відомі писемні джерела й фрески, вони дійшли висновку, що Свята Софія була закладена 4 листопада 1011 р., а освячена 11 травня 1018 р. Спорудження храму розпочав Володимир Великий, а завершив Ярослав Мудрий (у 1011-1018 рр.). Нове датування стало підставою для офіційного святкування 1000-річчя Софії у вересні 2011 р., на основі рішення 35-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО та указу президента України.