Католицька служба допомоги у Молдові на місцях допомагає українським біженцям

«Я знаю, що це справді відбувається. Те, що бачать мої очі, моє серце не може прийняти, – каже чоловік. – Я просто хочу, щоб світ побачив, що відбувається. Я не хочу війни».

Керолайн Бреннан – директорка служби зв'язку з надзвичайними ситуаціями «Католицької допомоги». Вона допомагає українським біженцям, які перетинають кордон з Молдовою з 1 березня і планує бути там принаймні ще два-три тижні. За останні тижні Католицька служба допомоги збільшила свою присутність у Східній Європі в Україні, Молдові, Румунії та Польщі. За її словами, зараз у Молдові працює близько 20 зовнішніх співробітників цієї організації.

Бреннан розповіла виданню «Crux» про те, що вона побачила, і про те, що Католицька служба допомоги разом із партнерами Карітас Інтернаціоналіс у Молдові робить для підтримки біженців.

«Це просто вир невизначеності, – каже Бреннан. – Коли ви заходите на ці автобусні станції на прикордонному переході, вони такі переповнені, і ви просто бачите людей, наповнених сльозами. Очі червоніють і набрякають від розпачу і плачу, а у вас є люди, що вже виснажені».

Молдова межує з південно-західною Україною. Це невелика країна між Україною та Румунією з населенням близько чотирьох мільйонів. Це одна з найбідніших країн Європи. За даними Управління ООН з координації гуманітарних питань, із двох мільйонів людей, які втекли з України від початку російського вторгнення 24 лютого, щонайменше 230 000 осіб перейшли кордон до Молдови.

Бреннан сказала, що історії біженців, з якими вона зіткнулася, відрізняються. Спільною є невизначеність щодо того, що буде далі. Люди думають залишатися чи ні. Міркують про те, чи подавати заяву на притулок, подорожувати через Молдову до Румунії, щоб бути в країні, яка є частиною Європейського Союзу. Вони не знають, чи повернуться коли-небудь в Україну.

«Це рішення, які змінить траєкторію усього їхнього життя, – каже Керолайн Бреннан. – Є питання, відповідей на які люди не знають, тому що є багато невизначеності».

Коли Бреннан зустріла Газима в суботу, він заряджав свій телефон. Тоді він показав їй свою машину – до країв набиту тим, що могли взяти з України він, його дружина та їхніх троє онуків. З 1 березня автомобіль також слугував спальнею для сім’ї. Чоловік не вперше мігрує.  Він втік з Азербайджану в Україну 20 років тому.

«Тепер я знову біженець – але куди? Я не знаю», – сказав Газим.

Керолайн Бреннан каже, що в Молдові є багато українських біженців, таких як Газим, які не народилися українськими громадянами, а були біженцями з інших країн, зокрема Афганістану, В’єтнаму, Китаю та Азербайджану. Ці люди ніколи не думали, що знову зазнають такого переселення. Очевидно, що є тут також корінні українці, яких через нашестя «вирвали з корінням». Бреннан каже, що великий відсоток біженців становлять жінки та діти, які були розлучені зі своїми чоловіками та батьками на кордоні. Уряд України заборонив виїзд чоловікам віком від 18 до 60 років.

«Вам доводиться орієнтуватися в цьому середовищі, яке і без того страшне, де з вами немає партнера. Є ризик. Потрібно просто отримати інформацію та знати, кому можна довіряти, – каже Керолайн. – Тож велика роль, яку «Карітас» відіграє на цих транзитних місцях, – це офіційне надійне джерело, що допомагає надати інформацію».

Вам розкажуть, які соціальні послуги доступні людям від уряду та інших установ. Також можна дізнатися, які є варіанти та способи зв’язку зі близькими. «Карітас» також надає консультації та емоційну підтримку як жінкам, так і дітям. Це додаток до їжі, ковдр та засобів гігієни.

Католицька служба допомоги також запроваджує електронну фінансову допомогу українським біженцям, ймовірно, у формі дебетової картки. За словами Керолайн Бреннан, це дозволить сім’ям купувати товари, які відповідають їхнім потребам, перебуваючи в дорозі. Благодійна організація дає можливість з часом збільшувати суму.

Бреннан також наголосила на зусиллях молдаван у наданні підтримки на прикордонних ділянках. Вони допомагають усім, чим можуть. Вона розповіла виданню «Crux» про зустріч з Валерієм Перовим – молдаванином, який допомагає біженцям на кордоні.

Чоловік пояснив, яку близькість він відчував до українських біженців, побачивши їх особисто, і як це спонукало його допомогти.

«Коли ви насправді розмовляєте з людьми, і вони кажуть вам, що їхню квартиру чи дім було зруйновано через п’ять годин після того, як вони пішли, ви відчуваєте енергію людяності, – каже Валерій Перов. – Я помітив, що жінки та діти плачуть, вони налякані та дезорієнтовані. Вони не знають, куди йти. Вони не очікують, що люди будуть тут, щоб допомогти. Ми не багата країна, але ми тут допомагаємо зі своєї кишені».

Джон Лавербунг для «Crux»
Переклад з англійської Анастасії Вихор