АКТУАЛЬНО

Кавування після Літургії як елемент живої парафії у Пирогові

П'ятниця, 01 лютого 2019, 12:00
Чи не кожен греко-католик, який живе в Києві, знає, що в історичному Музеї народної архітектури та побуту Пирогово є старовинний греко-католицький храм Покрови Пресвятої Богородиці. Та ще багатьом невідомо, що вже другий рік це повноцінна чинна парафія.
Зображення 1 / 34 Використовуйте клавіші для перегляду

Настоятель отець Роман Ільницький перетворив музейний храм ХVIII на молоду парафію… Храм зведений ще в 1792 році. Як пише сайт парафії, у 1974 року церкву перевезли із села Канора Воловецького району Закарпатської області до Пирогова, щоб зберегти як унікальну пам’ятку лемківського сакрального будівництва.

Хоча я живу неподалік, але досі не уявляла, що сюди можна прийти на звичайну недільну Літургію. Сьогоднішній зимовий день видався на славу. Сніжно, морозно. У Пирогові поєднані стилі з усіх куточків України, але на загал це здається давньоукраїнським селом, яке поникло в зимовій тиші. Дивлюся на дерев’яну хату під стріхою і уявляю собі цю давню українську родину, як біля печі порається якась Палагна чи Мотря, аби нагодувати свою численну родину…

У Пирогові стежать за порядком, тому дороги тут прогорнуті, хоча напередодні добряче натрусило снігом. Тож ми змогли безперешкодно доїхати аж до самого храму, який розташований у «Карпатах». Спершу в храмі всього кілька людей. Я ще подумала про себе, мабуть, це логічно, адже надворі майже мінус десять, то хто хоче йти мерзнути. Та через якийсь час храм наповнився християнами-ентузіастами. Прийшли цілі родини з маленькими дітьми. Мене завжди розчулює, коли люди мотивуються духовними речами…

– Коли людині дається багато, вона отримує багато можливостей робити добро. Тільки є питання правильного розпорядку тих засобів, які вона має, – каже о. Роман під час проповіді.

– Ми в житті легко повертаємося до тих місць, де відчували радість. І дуже важко будемо повертатися до тих місць, де був смуток. Молімося сьогодні, коли чинимо добро близьким, коли стаємо на захист правди, коли виконуємо Заповіді Христові, щоб знову і знову повертатися до цього, бо відчуватимемо радість у цьому. Просімо в Бога, щоби відчувати правдиву дитячу радість від виконування Заповідей Його, – закликав священик.

Царські ворота в іконостасі не дуже високі. І отцю доводиться щоразу добряче пригинати голову. Отець жартує, що гірше доводиться владикам, які тут інколи служать, бо їм з митрою на голові треба ще нижче вклонятися.

Наприкінці Літургії священик вітає всіх, хто мав іменини за останній тиждень: Іванів, Іванок, Тетян, а також уродини парафіянки Роксолани. Парафіянки Тетяни сьогодні немає в храмі, тож отець передає вітання через її чоловіка Ігоря.

Як пізніше ми дізналися, отець Роман створив на сайті парафії анкету, яку парафіяни заповняють. Таким чином він знає всіх членів родин, які приходять, а також їхні потреби. Відзначаю, що це дуже добрий хід для душпастиря, адже священик має знати, з ким має справу, які потреби має його паства і для кого проповідує Слово Боже.

– Ще минулого Різдва і на Йордан нікого не було на Літургії, – розповідає священик. – Але через соціальні мережі, через наш веб-сайт люди дедалі більше почали про нас дізнаватися. І минулого літа зібралося тільки близько двадцяти людей, які стабільно почали приходити на молитву. Також з літа почалася парафіяльна кава…

У теплішу пору року тут проводиться також катехизація для дітей.

– А сьогодні парафія налічує вже п’ятдесят парафіян. І вже було сім вінчань та сім хрестин, – із гордістю додає священик.

Літургія завершилася, але парафіяни не поспішають розходитися. Виявляється, тут уже є своя традиція пригощатися кавою, чаєм і різними солодощами після молитви. Під храм після Літургії ставлять кавомашину і кожен охочий може пригоститися пахучою кавою. Та кава – це лише як привід для спілкування…

Я вже відчуваю цю особливу атмосферу: ці прадавні хоругви, образи, іконостас і навіть цей холод навіюють особливе тепло. Скільки людей у цьому храмі вимолювало свої прогрішення, скільки він бачив радості і смутку. Скільки людей пережило в ньому Боже чудо…

– Я сам із Закарпаття, – розповідає пан Іван, голова Закарпатського молодіжного клубу в Києві, – коли приїхав у Київ, я почув про цей храм. Коли ми вперше прийшли сюди багато років тому, тут усе занепадало. І ми з молодіжним клубом Закарпаття в Києві прийняли рішення, що храм треба доглядати. Регулярно служити в храмі почали з серпня 2017 року. До того інколи просили священика відслужити Літургію.

Але щороку на свято Покрови була урочиста Літургія.

На свято Покрови та деякі інші свята громада організовує великі частування. Готують сто літрів кулешу, бограча і пригощають навіть простих туристів.

Ще донедавна у храмі не було навіть світла. Та отець у короткий термін зумів вирішити це питання. Завдяки цьому тепер можна ввімкнути обігрівачі. Та будівля ще потребує багато реставраційних робіт…

Храм Покрови має своїх уже сталих парафіян. Але пан Іван розповідає, що влітку ще більше людей приходить, адже тут дуже зручно приїжджати з дітьми. Після Літургії дітям є де побігати, погратися.

– Влітку ми приходимо сюди на 12-ту годину на Службу, а йдемо звідси о 16-17-й годині, – каже він.

– Вам яку, американо, еспресо? – припрошує до кави пан Ігор, голова економічної ради парафії, який сьогодні взяв на себе місію готувати каву.

– Кавування – це наш елемент живої парафії, – каже отець Роман.

До речі, у парафії одразу створили парафіяльну та економічну ради. І священик не має нічого спільного з грошима. Я відзначила про себе, що це дуже сучасний крок. За таким принципом мала б жити кожна парафія.

– Наша сім’я тут почувається комфортно, – розповідає голова економічної ради. – Нам подобаються проповіді отця Романа, відчуваємо якийсь приплив радості від спілкування з Богом. У нас тут зібралася парафія, де всі вже всіх знають, маємо спільні інтереси.

Бачу молоду пару. Вони прийшли із зовсім малим дитям.

– Що вас спонукає сюди приїжджати, адже в Києві є і більш зручні місця для молитви? – цікавлюся.

– Ми ходимо сюди, – розповідає парафіянка Оксана, – бо тут є можливість після Літургії вийти поспілкуватися з людьми, випити каву, ближче познайомитися, а не вийти з храму і одразу поїхати додому. А також з дитиною є де тут провести час.

– Шановні парафіяни, беріть солодке, а то пані Люба образиться, – закликає людей пан Ігор до пригощань.

– Я виросла в селі на Прикарпатті. Наша церква теж розташована на горбочку. І коли приходжу сюди, маю прямі асоціації з домівкою, – ділиться пані Аня.

…Нам не хочеться повертатися до галасливого міста з цього райського куточка, але з часом мороз починає таки пробирати. Але скоро весна і тут буде ще краще слухати Слово Боже, набиратися особливої атмосфери та кавувати за доброю розмовою у милому товаристві.

Оксана Климончук
Фото Романа Малка