АКТУАЛЬНО

Кожен Індикт на ще один рік наближає нас до вічності

Понеділок, 14 вересня 2020, 09:27
Увесь світ розпочинає новий цивільний рік першого січня, однак початок нового відліку церковного року, тобто Індикт, Східна Церква розпочинає у вересні (1 вересня — за юліанським календарем, 14 вересня — за григоріанським).

Раніше новий цивільний рік розпочинали 23 вересня, у день народження першого римського імператора Октавіана Августа. У 462 році після Різдва Христового цю дату перенесли на перше вересня. Остаточно, 537 року, Індикт отримав своє широке визнання як початок нового цивільного року.

Що означає слово «індикт»? «Це своєрідний перепис земельних маєтків, що відбувався щоп’ятнадцять років у Римській імперії. Перший такий індикт з'явився за правління імператора Діоклетіана (284—305). Тому із латинської мови «індикт» означає «проголошення», тобто об’явлення важливих приписів, декретів, уставу, який видавав імператор Риму. Ця подія завжди припадала на перше вересня», — пояснює отець-доктор літургійних наук Іван Гобела. У Візантійській імперії, правонаступниці Римської імперії, Індиктом розпочинали новий цивільний рік у часи імператорства Константина Великого, за якого християнство стало домінантною релігією в 312 році. Церква в Римській імперії, зокрема її східна візантійська частина, була невід’ємно пов’язаною із життям держави. «Люди, які жили в тогочасному суспільстві, так чи інакше, були змушені притримуватися індикту, який поширювався на всіх громадян Римської імперії, у т.ч. й християн. Тому Церква саме цю дату приурочує до початку року нового церковного новоліття», — розповідає літургійний експерт.

Деякі історики припускають, що І Нікейський собор 325 року встановив Індикт обов’язковим святом для всієї Церкви. У Київській Русі понад чотириста років початок нового календарного періоду святкували 25 березня (7 квітня), тобто на свято Благовіщення. «Не дарма тропар Благовіщення каже: “Днесь начало нашого спасіння”. Наші пращури святкували Індикт разом із початком нової біблійної сторінки в історії спасіння людини», — веде він далі.

До того ж святкування саме 1 вересня, як початок нового церковного року, збігається із давньоєврейською традицією. Євреї в цей час святкують свято Суккот: «Це свято пригадувало юдеям про кочування стародавнього Ізраїлю протягом сорока років пустелею після виходу із Єгипту. Тому юдейське свято Суккот накладалося на римський Індикт і, відповідно, християнство прийняло це за новий церковний рік».

У XI столітті, після Хрещення Київської Руси-України,  наші предки формують Чин літопроголошення, тому в древній літургійній традиції Київської Церкви існує урочистий Молебень на початок нового церковного року. У візантійській церковній традиції цей день вважається малим господським святом, однак окремого літургійного богослужіння для нього немає, за винятком тропаря і кондака та деяких літургійних стихир властивих цьому святу.

За словами душпастиря, цього дня сам Христос запрошує ввійти з Ним у новий церковний рік. Тому й існує особливе євангельське читання від Луки на богослужінні про те, як Господь Ісус Христос прочитав у синагозі у місті Назарет пророцтво Ісаї. У ньому, як мовить далі о. Іван, Ісая говорить про себе як про посланця, який іде звіщати «рік Господнього помилування». Цей євангельський уривок відкриває сам зміст Індикту. Як додав священник, Святі Отці Церкви вважали, «коли Христос прийшов у Назарет, то Він читав цей пророцький євангельський уривок під час свята Суккот у вересні-жовтні, яке знаменувало початок нового року в юдеїв». До цього свята юдеї готувалися заздалегідь, збирали жнива, плоди, таким чином спогадуючи, як вони кочували і прийшли до обітованої землі й розпочали нове життя. Тож юдейське свято Суккот було переплетене із християнським Індиктом.

«Для християн початок нового церковного року повинен стати нагодою, аби зупинитися і озирнутися назад, щоби усвідомити свої вчинки в минулому і дивитися вперед із розумінням того, що ми на рік стали ближчими до вічності, — дає духовні настанови ієрей. — Христос  помазує нас у новому році, аби нести Добру новину. Кожен із нас, хто хрещений в ім’я Пресвятої Тройці, помазаний Святим Духом, покликаний у новому році сповіщати рік Господнього благовоління, сприятливий для того, аби нести Добру новину». До того ж свято Індикту запрошує кожного християнина замислитися над питаннями вічності. «Раніше чи пізніше у свідомості кожної людини пробуджується відчуття швидкоплинності часу. Але не потрібно забувати, що ми носимо в собі образ вічності. Чому? Бо наш Бог є вічним і незмінним. Тут виникає суперечність між нашим буттям, спотвореним гріхом, і образом вічності, який є знаком свободи від гріха. Ми не знаємо свого майбутнього, але перебуваючи в теперішньому, знаємо наше минуле. Новий церковний рік важливо розпочати з Богом із надією на нові благодаті, які Він хоче нам подарувати. Невипадково Індикт пов’язаний із юдейським святом Суккот, як і також із збором врожаю. Це нагода подякувати Богові за зібрані духовні плоди й замислитися над новими», — розповів літургіст.

Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ