Матеріали для проповідей у Рік Божого милосердя (від Неділі Закхея до другої неділі Великого посту)

Матеріали для проповідей у Рік Божого милосердя

(від Неділі Закхея до другої неділі Великого посту)

 

Вступ

Структура:

1. Заголовок і назва неділі

2. Біблійний уривок (посилання і текст)

3. Біблійний коментар на євангельський уривок

4. Святоотцівський коментар/і

5. Наша спадщина (від Володимира Великого; св. Йосафат, митр. Андрей, патр. Йосиф, інші)

6. Літургійні тексти

7. Практичні вказівки

 

Представлення перших п'яти тем

Наша Літургія приготовляє нас до Великого посту п’ятьма неділями. Євангельські читання цих неділь розкривають власне зміст і суть цієї підготовки. Першою неділею цієї підготовки є Неділя Закхея (Лк. 19,1–10), де Ісус каже, що «Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло». У другій неділі підготовки — «Митаря і фарисея» (Лк. 18,10–14) — підкреслюється власне покірність, як умову примирення з Богом. Третя неділя — про Блудного Сина (Лк. 15,11–32) — запевняє нас в тому, що Господь чекає на нас завжди з відкритими обіймами, але одночасно закликає відвернутися від грішного життя і знову повернутися в батьківський дім. Четверта неділя підготовки до Великого посту, де читається Євангеліє про Страшний суд (Мт. 26,31–46), визначає власне ставлення до ближнього — наших братів і сестер — як основний критерій нашого вічного життя в домі Отця. Остання неділя перед Великим постом — Неділя сиропусна (Мт. 6,14–21) — розкриває суть посту не як лише відречення від земських благ, а власне як збирання скарбів небесних. Крім того початок євангельського читання цієї неділі закликає нас до того, щоб уподібнитися нам до нашого Небесного Отця в прощенні нашим ближнім.

Таким чином цих п’ять неділь підготовки до Великого посту вчать нас перейти шлях від прийняття в наше життя Божого спасіння в особі Ісуса (Закхей), до життя в домі Отця, яке визначається нашим ставленням до інших на зразок Божого ставлення до нас (Неділя сиропусна). Цей шлях проходить не через засудження іншого і власну справедливість (Неділя митаря і фарисея), а через діла милосердя до ближнього, якого немочі, слабкості і гріхи прийняв на себе Ісус Христос (Неділя м’ясопусна). А в самому центрі цього шляху (Неділя блудного сина) на нас чекає милосердний Отець з широко розпростертими руками, щоб прийняти нас у свої обійми. Ці милосердні батьківські обійми ми споглядаємо в розп’ятому Сині Божому, який дозволив прибити свої руки до хреста із-за любові до нас, щоб кожен з нас, прибігаючи до стіп хреста, — знаку Божого милосердя, — прийняв духа усиновлення і закликав: «Авва! — Отче!» (див. Рм. 8,15).

 

1. «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння»

Неділя Закхея (Лк. 19,1-10)

Євангеліє

1 Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2 А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. 3 Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4 Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5 Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.» 6 І зліз той швидко і прийняв його радо. 7 Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину.» 8 А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.» 9 Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10 Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.» (Лк 19,1–10)

 

Апостол

9 Вірне це слово й повного довір’я гідне. 10 На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних. 11 Це наказуй і навчай. 12 Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті. 13 Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та навчанню. 14 Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з накладанням рук збору пресвітерів. 15 Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. (1 Тим. 4,9–15).

 

Проповідь на Неділю Закхея

«Сьогодні на цей дім зійшло спасіння», — стверджує Ісус, відзначаючи жест Закхея віддати половину майна вбогим і вернути вчетверо кожному, кого він скривдив. «Бо й він син Авраама», — пояснює Ісус всім тим, які нарікали на Нього, через те, що Він дозволив собі зайти на гостину до чоловіка-грішника. Але не тільки тому, що Закхей вирішив змінити своє грішне життя, та навіть і не тому, що він «син Авраама», тобто потомок «батька віри», це спасіння сходить на дім Закхея. Справжньою причиною спасіння є те, що Син людський знайшов і спас те, що загинуло.

Загубленим, але відтак і віднайденим у Закхеї, є кожна людина, яка після гріха намагається сховатися від Бога. Згадаймо лише Адама і Єву, які, після того як скуштували плід з дерева пізнання добра і зла, почувши голос Господа Бога, сховалися від Нього серед дерев саду (див. Бут. 3,8). І з цього моменту Бог не перестає кликати людину і питати «Де ти?» (Бут. 3,9). Людина, виправдовуючись нібито наготою, а насправді намагаючись приховати свій гріх, ховалася серед хащів і дерев, віддаляючись все більше і більше від Господа. Та Господь не покинув людину, а пішов її шукати — знаючи, що її зможе повернути назад у рай тільки тоді, коли вона сама забажає Його побачити. Через свою любов і велике милосердя, Він, в Ісусі Христі, навіть став людиною, одним із нас, щоб знову повернути нас до себе.

І саме сьогодні, серед гілля на дереві, Він помічає отого маленького чоловічка, багатого начальника над митарями і грішника, на ім’я Закхей. Кличе його на ім’я, і Його радості немає меж, бо нарешті знайшов те, що загубилося і може подарувати своє спасіння тому, що загинуло.

І це все — каже Євангеліє — стається сьогодні! Стається тут. І стається з нами. У своєму великому милосерді Бог іде шукати нас, загублених у хащах гріха, і знаходить, незважаючи на те, наскільки ми малі на добрі вчинки і великі своїми гріхами. Йому не потрібні пояснення, чому ми так далеко відійшли від Нього. Він хоче тільки одного — щоб ми відразу, якнайшвидше, прийняли Його у свій дім. Це те саме, що впустити світло в хату: як тільки засвітити світло, відразу зникає темрява і дім наповнюється світлом. Можна прикладати скільки завгодно зусиль, щоб помити й вибілити якусь кімнатку нашого дому в темряві; в темряві вона завжди буде темною, скільки б ми її не чистили. Натомість вистачить лише, щоб світло проникло в кімнату, і вона вся стане світлою. І тоді зможемо побачити не тільки саму кімнату, але все те, що знаходиться в ній, а зокрема те, що в ній зайве чи поламане.

Це саме сталося із Закхеєм. Ісус зайшов у його дім, і наповнив його світлом і радістю. І Закхей нарешті побачив себе таким, яким бачить його Бог — сином Авраама і братом убогих та скривджених. Але так само і тим, який міг скривдити і образити, тим, який міг знехтувати ближнім і відкинути його.

Саме тому, оцю євангельську розповідь про Закхея, разом з двома притчами про Боже Милосердя — про Доброго самарянина (Лк. 10,30–37) і Милосердного батька (Лк. 15,11–32) — можна назвати «Євангелієм в Євангелії», оскільки вона розкриває нам саму суть Доброї Новини. Зустріч між Ісусом і Закхеєм приносить останньому спасіння, неможливе у людей, але можливе у Бога (18,27), бо у Нього немає нічого неможливого (1,37). Нарешті бажання людини побачити Сина людського пересікаються з Божими пошуками людини і його «потребою» (див. в.6 «маю бути») увійти в життя людини — її дім — і принести їй спасіння.

До цієї зустрічі обличчям в обличчям з Господом покликаний кожен з нас. У Закхеї (ім’я якого означає «чистий», або «Бог пам’ятає»), Бог, Який дбає навіть про «воронят, що квилять» (Пс. 147,9), пригадує собі кожну людину, кожного з нас, якими б ми малими чи грішними не були, і робить нас чистими, щоб ми могли йти Його дорогою істини.

Розповідь про Закхея є однією з ключових подій цього Євангелія: з одного боку вона підсумовує все сказане Лукою до цього часу, а з іншої — випереджає майбутні події. Це, свого роду, «компендіум», підсумок, у якому перетинаються різні нитки цього «Євангелія милосердя». Чи не кожне слово розкриває якусь центральну тему, милу євангелистові Луці, від Вифлеємських ясел до дерева на Голготі. У центрі розповіді — «бажання подивитися» Закхея і погляд Ісуса, що на ньому зупиняється. Від цієї зустрічі поглядів «сьогодні» настає спасіння: Спаситель народжується в серці людини, для якої Він помер.

Закхей бажав тільки «подивитися на нього», але саме Ісус, Який побачив його, увійшов до його дому, приніс йому радість і спасіння. Але навіть не «бажання подивитися» Закхея приводить його до Ісуса. Боже милосердя випереджає будь-яку людську дію, будь-яке людське зусилля, будь-яке людське бажання. Лука це виражає одним простим реченням на початку нашого уривку: «Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто)». Щоб зрозуміти цей натяк Луки, треба пригадати собі, що представляє у Старому Завіті Єрихон.

У книзі Ісуса Навина читаємо: «Єрихон зачинився і замкнувся кріпко перед синами Ізраїля; ніхто не виходив, ані не входив до нього» (ІН. 6,1). Отже, це замкнене місто, в яке ніхто не входить і з якого ніхто не виходить. Це справжня фортеця, яку не можна здобути людськими силами. Так само і людське серце. Водночасно є закам’янілим, неспроможним любити і неспроможним бути любленим і прийняти любов. Єрихон, відтак, буде завойований Ісусом Навином у чудесний спосіб з Божою допомогою (ІН. 6): на сьомий день після сьомого обходу довкола міста, коли священики засурміли, а весь народ закричав сильним окликом, мури міста впали, а ізраїльтяни знищили вістрям меча усе живе в Єрихоні, окрім блудниці Рахав і всієї її родини. Вона прийняла розвідників Ісуса Навина і попросила у них життя для себе і своїх рідних (див. ІН. 2,1–14). Подібно до розвідників Ісуса Навина, сьогодні Ісус Христос входить у місто Єрихон, знаходить в ньому грішника і напрошується в його дім — щоб спасти Закхея від смерті і зіслати на його дім спасіння.

Ось так починається історія Божого милосердя, Євангеліє спасіння — Богом, який іде шукати людину, якою б вона не була і де б вона не заблукала. Щоб зустріти її і напроситися до її дому. Щоб подарувати їй спасіння. Людина, яка бажає бачити Бога і прагне життя, продовжує цю історію

Скільки б ми не бажали бачити Бога і скільки б не прагнули життя, пам’ятаймо, що Бог нас завжди випереджає своїм милосердям. Він — там, де нам найважче, щоб подати нам свою руку, увійти в наш дім і подарувати нам життя. Яким би не був Єрихон нашого серця, якими б великими і міцними мурами самозахисту воно не було оточене, яким би грішним і ворожим воно не було Богові, Бог знайде спосіб, щоб проникнути в нього. Але не щоб зруйнувати його, як Ісус Навин, а щоб спасти і подарувати життя. З нашого боку вистачає лише бажання побачити Бога і прагнення жити, щоб впустити світло в наше життя.

Не біймося! Будьмо відважні! Ісус вже шукає нас, щоб подарувати нам своє милосердя і спасіння.

 

Псалтир

Псалом 16

Бережи мене, о Боже, бо я до тебе прибігаю. 2 Я кажу Господеві: «Ти — мій Господь, — добро моє; немає нічого над тебе.» 3 До святих, що на землі: до шляхетних — уся моя любов до них. 4 Помножують собі страждання тії, що йдуть за іншими богами. Я не проллю їхніх ливних жертв з крови, не спом’яну імен їхніх моїми устами. 5 Господь — частка моєї спадщини й моєї чаші: ти держиш мою долю. 6 Спадщина випала мені в гарних околицях, і частка моя подобається мені вельми. 7 Благословляю Господа, що дав мені пораду, що й уночі навчає мене моє серце. 8 Господь — передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. 9 Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно. 10 Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління. 11 Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе; блаженство по твоїй правиці вічне.

 

Літургійні тексти

Як милосердний, прийшов ти у світ, щоб спасти грішних людей і закликати їх до покаяння. Тому спаси, Щедрий, і нас, що понад усіх тебе прогнівили, помилувавши заради своєї доброти. Настав нас, Спасе, твоєю ласкою на стежку покаяння і дай нам відчути душевну скруху, утвердивши серце смиренне, просте, покірне та нелукаве, бо ти милосердний.»

Октоїх, Голос четвертий, Понеділок, Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я»

 

Послухайте найлюбіше його слово до грішників. До розслабленого: — Уважай, сину, відпускаються тобі гріхи твої! ; до жінки грішниці: — Віра твоя спасла тебе, йди в мирі! ; до іншої, зловленої на перелюбі й засудженої на каменування: — Ані я тебе не осуджую, іди і відтепер більше не гріши! ; і до митаря: — Закхею, притьмом злізай, бо сьогодні в домі твоїм маю бути! Сьогодні на цей дім зійшло спасіння; і до розбійника: — Нині зі мною будеш у раю. Незмірній любові серця твого — поклін і подяка!»

Мінея, Христа Чоловіколюбця, Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я».

 

Святоотцівська спадщина

1. Отже, влаштувавши спочатку все у своєму умі зі своїм Сином, Він у попередній час дозволяв нам, зведеним на манівці насолодами й пристрастями, щоб ми керувалися невгамовними поривами, як ми бажали. Він зовсім не зловтішався нашими гріхами, але терпів. Він не схвалював тоді неправедного часу, але творив теперішній час справедливості, щоб ми, у попередній час засуджені з власних вчинків як недостойні життя, тепер через Божу милість були визнані достойними, і, виявившись самі по собі неспроможними ввійти в царство Боже, ми одержали таку можливість через силу Божу. 2. Коли ж переповнилося наше беззаконня, і вповні виявилося, що у відплату за [нього] слід очікувати покарання та смерті, і прийшов час, в якому Бог постановив нарешті явити свою милість і силу (О надмірне чоловіколюбство і любове Божа!), — Він нас не зненавидів, не відкинув, не пам’ятав зла, але був довготепеливий і витривалий, і з милосердя [до нас] Він прийняв на себе гріхи наші, Він віддав власного Сина як викуп за нас, святого за беззаконних, незлобливого за злих, праведного за неправедних, нетлінного за тлінних, безсмертного за смертних. 3. Бо що інше могло б покрити наші гріхи, як не Його праведність? 4. Через кого ми, беззаконні й нечестиві, могли бути виправдані, як не через єдиного Сина Божого? 5. О солодкий викуп, о недосяжне творіння, о неочікуване благодіяння! Беззаконня багатьох покривається праведністю одного, праведність же одного виправдовує багатьох беззаконних. 6. Отож, довівши в попередньому часі неспроможність нашої природи одержати життя, а тепер явивши нам Спасителя, спроможного спасти й те, що не може спастися, Він хотів, аби через одне і друге ми повірили в Його милість, щоб шанували Його як Годувальника, Отця, Вчителя, Порадника, Лікаря, Розум, Світло, Честь, Славу, Силу, Життя, не турбуючись про одяг та їжу.

Послання до Діогнета, ІХ / перекл. Р. Оліщук і Г. Корпало // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 316.

 

Митрополит Андрей

Євангеліє на Службі Божій завсіди таке, що кличе до покаяння. Церква приписує читання Євангелія про навернення Закхея, про митаря і фарисея, про блудного сина, про страшний суд. Усі ті Євангелія передають душі щось із тої Божої доброти, що кличе до покаяння. Ти, Брате, хотів би бути правдивим християнином, ти хотів би змінити життя, позбутися докорів совісти і того внутрішнього переконання, що тобі брак освячуючої Божої благодаті. А щоби це бажання твоє сповнилося, одного лише треба: проси про те, чого не можеш! Проси з неба про цю благодать, якої треба до покаяння і поправи життя. Проси, але проси витривало і покірно; до того прохання вертайся хоч би й кожної днини через кілька тижнів, а досвідчиш у житті, чим є Божа благодать. Те, що видавалося і було неможливе, стається нараз можливим; те, що було тяжким, стаєсь легким; те, що було гірким і прикрим, стаєсь милим і солодким. Через дар з неба душа твоя перебуде чудесну переміну: з темряви Божого гніву перейде у світло Божої благодаті. Сьогодні ще понижена мерзенними упадками, завтра вона двигнеться й оцінить освячуючу Божу благодать, дану рішенням того Божого суду, яким є св[ята] Сповідь.

ДОКУМЕНТ № 44

1943 р., лютого 14, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Поклик до покаяння

 

Для поглиблення

Пс. 23; Флп. 3; Рим. 5,6-11; Еф. 2,1-10.11-22; Лк. 7,36-50; Лк. 15

 

2. «Змилуйся надо мною грішним». Прохання покірного

Неділя митаря і фарисея (Лк. 18,10–14)

Євангеліє

10 «Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий — митар. 11 Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13 А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14 Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений.» (Лк. 18,10–15).

 

Апостол

10 Ти ж слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, 11 у переслідуваннях, у стражданнях, які були спіткали мене в Антіохії, в Іконії та в Лістрі. Яких то переслідувань не переніс я на собі! А від усіх Господь мене визволив! 12 Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані. 13 А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені. 14 Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, 15 і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння. (2 Тим. 3,10–15)

 

Проповідь на Неділю про митаря і фарисея

Минулої неділі Церква ставила перед нами приклад Закхея — багатого начальника митарів, бажання якого побачити Ісуса було сильніше за його низький зріст і надвисокі статки. Саме тому, що він бажав бачити Ісуса, його побачив сам Ісус. І погляд Ісуса відкрив справжню суть цього начальника низького росту: він — син Авраама, на дім якого зійшло спасіння. Можна сказати, що основним навчанням Євангелія про Закхея є саме це бажання бачити Ісуса, бажання, яке Церква хоче пробудити в нас, щоб ми не зважали ні на нашу фізичну і духовну неміч, ані на наш соціальний статус чи багатства, а відважилися побігти наперед, щоб побачити Ісуса. А насправді, щоб бути «баченим» Ісусом і огорнутим його милосердям.

Сьогоднішнє Євангеліє подає нам притчу, яка сама в собі — як літературний жанр — містить завжди щось недоказане і саме тому закликає читача, щоб він був не тільки пасивним слухачем, але і оповідачем — Євангелія спасіння. Того Євангелія, яке передусім звернене до нього самого — до мене, що читаю чи слухаю — щоб могти іншим розповісти про те спасіння, учасником якого зробив мене Бог. Тому й кажуть, що притча — наче дзеркало, у якому відображається той, хто її переповідає. Але пригадаймо й досить різкі слова Ісуса, який каже, що «тим же, що осторонь, усе дається у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, слухаючи, не розуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилося (Мр. 4,11–12). Отже, не будьмо осторонь, не будьмо тими, хто слухає, але не чує, не чує, що притча говорить до них і про них. Натомість, прислухаймося до слів Євангелія, яке закликає нас до щирого каяття і смирення, щоб могти прийняти Боже милосердя і спасіння.

Сьогоднішню притчу про митаря і фарисея ми всі, напевно, дуже добре знаємо. Можливо, навіть настільки добре, що не потрібно її ані переповідати, а ані пояснювати. Зрештою, що в ній неясного, незрозумілого? У самій притчі — нічого. А насправді дуже легко дивитися і не бачити, слухати і не чути із страшними наслідками не навернутися і не зазнати Божого милосердя.

Отже, притча ясна і зрозуміла. Можливо навіть досить легко визначити її персонажів. Зокрема, коли йдеться про те, щоб побачити чи у фарисеї, чи у митарі когось іншого. Тим не менше, треба пам’ятати, що між цими двома персонажами притчі є присутній завжди ще один третій, а саме читач, слухач, тобто я. Євангелія застосовують цю техніку дуже часто, коли ми, як читачі, утворюємо третю постать, яка повинна ідентифікуватися з постатями, які є у притчі (згадаймо собі хіба що притчу про Блудного сина, про яку будемо говорити наступної неділі. У ній читач повинен пізнати себе як у молодшому сині, який покинув батьківський дім, так і в старшому, який був покликаний батьком прийняти свого молодшого брата).

Власне притча про митаря і фарисея в дуже наочний спосіб показує, як легко можна оминути її значення й перекрутити Ісусові слова. Навіть не кажучи, а тільки подумавши: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий як той фарисей»… Смертельний трюк. Подвійне сальто без захисної сітки. Адже ми не хочемо себе побачити у цьому фарисеї, описаному в такий жорстокий спосіб, але також не дуже хочемо побачити себе і в цьому митареві: я ж не митар! я ж не публічний грішник! То ким я є? І чи моя молитва буде вислухана, і я повернуся додому виправданий, або, натомість, сам відкину Боже милосердя?

Оскільки існують два типи людей, що живуть у кожному з нас, то існують і два типи молитви, які показують наше ставлення до Бога і до ближніх. З одного боку маємо молитву тих, які покладаються тільки на себе самих, почуваючись «праведними» (вони моляться, дотримуються заповідей, ходять до храму, сповідаються…). Але це ніщо інше як гріх гордості, бо вірити по-справжньому завжди означає довіряти, покладатися на іншого. Насправді їм Бог потрібен тільки для того, щоб їх похвалити, а інших вони, зрештою, вважають нічим, залишком, сміттям, без жодної вартості. Фарисей думає, що він заслуговує на Божу любов і на вічне життя, але тим самим зраджується, бо зізнається в тому, за кого Він уважає Бога: кимось хто продає себе і чию любов можна купити. Це не тільки «помилкове уявлення про Бога», це справжня неповага, презирство, богохульство: вважати Бога таким, якого можна купити.

З іншого боку бачимо молитву митаря. Він навіть не сміє звести своїх очей до неба, подивитися у напрямку Бога. Вже не кажучи про те, що міг чимось похизуватися перед Богом. Все, що він може сказати — це просити Божого милосердя для себе грішного. Але саме цим, на відміну від фарисея, він наче «дозволяє» Богові проявити своє справжнє обличчя Бога милосердя і прощення.

Як фарисей, так і митар — обидва вони моляться. Ту саму річ — молитву — можна зробити двома різними способами: один — правильний, а інший — хибний. Отже, якщо я молюся, це ще не означає, що роблю щось добре: бо можна молитися і неправильно.

Євангелією розповідає, що фарисей, молячись, , стоїть прямо, на ногах (зрештою так, як нас вчили). Отже, він молиться, випроставшись перед Богом. Наш переклад каже, що він молився «у собі», або «про себе», що можна зрозуміти як «молився тихо». Грецький оригінал подає дуже відмінний образ: «стояв перед собою, молячись». Іншими словами, фарисей не молиться ані до Бога, ані перед Богом, але перед своїм «я». Очевидно, що Бог йому потрібен, щоб могти похвалити його і оцінити наскільки він добрий. Навіть перші слова його молитви ніби й звучать правильно, бо він каже: «дякую Тобі, Боже», тобто починає від подяки. Але за що він дякує? За те, ким він НЕ є! Тобто дякує за ніщо. «Я є» — це Боже ім’я, а фарисей дякує Богові за те, ким він «не є». І продовжує: «таким, як інші люди, — грабіжники, неправедні, перелюбці».

А насправді фарисей не помічає, що це все є і його гріхи. Він також грабіжник, і то краде у Бога, адже користується Божими дарами, щоб нехтувати ближніми. Це величезний гріх: вживати Божі дари, щоб зневажати інших і вихваляти себе. Крім того, фарисей ще й несправедливий! Справедливість означає відповідність до Божої волі, а Божою волею є любити Бога і любити ближніх. А що робить фарисей? Любить себе і відкидає ближнього. Інші так, — можуть вчинити якийсь несправедливий вчинок, але наш фарисей — це справжнє втілення несправедливості!

Перелюбник — це чоловік/жінка, що зраджує своєму чоловікові чи дружині з іншою особою. Але ми вже бачили, що фарисей трактує Бога як такого, якого можна купити, і разом з Ним — Його любов. Замість того, щоб любити Бога, він бажає Йому заплатити, і то через любов до власного «я». Він хотів би заплатити Богові, щоб отримати ще більші дари і ласки від Нього, бо він просто закоханий у самого себе. Цей гріх «перелюбства» полягає в тому, що ми часто створюємо собі фальшивий образ Бога, згідно з яким Бога потрібно постійно задобрювати дарами, треба ходити для Нього до храму, молитися (ну, щоб він не злився, або щоб дав нам те, що хочемо), потрібно тримати Його на певній дистанції. Зрештою дуже часто ми своїми молитвами, своїми набожностями, своїми релігійними практиками, радше намагаємося відгородитися від Бога, аніж впустити Його в наше життя. Ніби не Бог нас спасає, а нам потрібно спасатися від Бога.

Але любов не можна заслужити. Любов — це ласка, це дар. Так, ми робимо добрі діла, але не для того, щоб заслужити собі на любов, а навпаки. Бо нас люблять і ми самі спроможні любити і чинити добро.

На цьому, однак, опис фарисея не закінчується. Виявляється, що він не тільки праведник, а просто «супер-праведник»! Якщо закон зобов’язує постити один день в рік, то він постить двічі на тиждень; якщо закон наказує платити податок не купцеві, а продавцю, то наш фарисей настільки побожний, що готовий платити податки за всіх олігархів! Та незважаючи на всі ті пости, він настільки повний собою(навіть у фізичному сенсі: товстий), що через свою праведність, він не увійде у Боже Царство через вузькі двері. Але якщо він такий праведний, то чому він постить? Щоб спокутувати гріхи інших! Грабіжників, несправедливих, перелюбників… Колоди ж у власному оці не бачить. Він постить, бо інші не постять, бо інші грішні. Він готовий навіть придумати для себе нові приписи і заповіді, а відтак постити і спокутувати за них, тому що інші їх не дотримуються. Правдивий піст, якого Бог вимагає, це не зміна дієти, ані не повна відмова від якихось страв, а не їсти свого ближнього, розділити з ним свій хліб, присвятити йому свій час…

А митар не смів навіть звести своїх очей до неба. Він не судить інших, тому що дуже добре знає самого себе, знає яким грішним він є. Хто знає себе, хто знає свої гріхи, той не осуджує інших! І не хвалиться перед Богом своїми ділами, а просить Бога проявити свої діла на ньому, просить Бога бути Богом, бути Милосердним. Тому і повернеться виправданий до свого дому, до дому, на який зійшло спасіння, до дому Отця.

Сьогоднішнє Євангеліє не закликає нас НЕ бути такими, як інші — чи то фарисеєм, чи то навіть митарем. А радше, закликає нас зрозуміти часту двозначність нашого ставлення до Бога, коли Його дари ми сприймаємо як наші заслуги, а нашими вчинками бажаємо Його підкупити. Визнаймо перед Богом (а не перед собою), що ми грішні, і приходимо до Нього з порожніми руками, потребуємо Його милосердя. Дозвольмо Богові бути Богом у нашому житті, дозвольмо Йому звершувати Його великі діла милосердя.

 

Псалтир

Псалом 15

Господи, хто перебуватиме в твоїм наметі? Хто житиме на твоїй святій горі? 2 Той, хто невинний ходить і чинить справедливість і правду говорить від серця; 3 той, хто не осуджує язиком, хто ближньому не коїть лиха, хто ганьби не кидає на сусіда, 4 хто нечесного за ніщо вважає, а тих, що Господа бояться, поважає; 5 хто присягає, навіть собі на шкоду, та не зміняє; хто гроші свої не дає на лихву і на безвинного підкупу не приймає. Хто отак чинить, не захитається повіки.

 

Літургійні тексти

«Відчини мені двері покаяння, Життєдавче, * − молиться зранку дух мій у святім твоїм храмі, * бо вся моя тілесна храмина осквернена;* але ти, Щедрий, очисти мене своєю ласкавою милістю.»

Утреня, після Пс. 50. Слава.

 

«Слава (г. 8): Господи, ти осудив фарисея, * що виправдував себе добрими ділами, * а виправдав смиренного митаря, * що зітханнями благав очищення, * бо ти не зважаєш на високодумні помисли* і не погорджуєш скрушеними серцями. * Тому і ми в смиренні* припадаємо до тебе, що страждав за нас: * Дай нам прощення і велику милість.»

Утреня, Стихири на Псальмі похвальнім, Слава.

 

Святоотцівська спадщина

1. Бо саме Ти сотворив явною непохитну вічну структуру світу через діяння. Ти, Господи, сотворив всесвіт, вірний в усіх поколіннях, справедливий у вироках, подиву гідний у силі й могутності, мудрий у творенні, розсудливий в утвердженні того, що приходить у буття, добрий у видимому світі й милостивий до тих, хто довіряє Тобі. О, милосердний і співчутливий, прости нам беззаконня наші, несправедливості, помилки та прогрішення. 2. Не зважай на кожен гріх рабів Твоїх і синів, але очисти нас очищенням Твоєї правди і скеруй кроки наші, щоб ми ходили у святості серця й чинили діла, які добрі та гідні перед Тобою і перед нашими старійшинами. 3. Так, Господи, об’яви лик Свій на нас для добрих діл у мирі, щоб ми були захищені Твоєю могутньою рукою і врятовані від усякого гріха правицею Твоєю вишньою, і спаси нас від тих, які несправедливо нас ненавидять. 4. Дай однодумність і мир нам і всім, які населяють землю, так, як Ти дав нашим батькам, коли вони побожно взивали до Тебе у вірі і правді, навчи нас прислухатися до Твого всемогутнього й всечесного Імені, до старійшин і провідників наших на землі.

Климент Римський, Перше Послання до Коринтян, LX / перекл. Дз. Коваль, Г. Корпало, М. Корпало, О. Рибак, О. Щурик // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 100–101.

 

Митрополит Андрей

А св[ятий] Ап[остол] Йоан ось як передає слова Христа: «Як Отець післав Мене, і Я вас посилаю». Сказавши це, Він дунув і говорив до них: «Прийміть Духа св[ятого], — кому ви гріхи простите, то простяться їм, а кому ви задержите — то задержаться» (Йо. 20, 21–23). Очевидна річ, що таку владу дав Христос Апостолам на те, щоб вони її передали своїм ученикам і наслідникам; дав їм для Церкви і через них дав Церкві. Ми тому й віримо та визнаємо, що Христова Церква має від Бога-Христа владу відпускати всі гріхи. Ми віримо, що нема такого гріха, якого би Христова Церква не могла відпустити. А щоби св[ята] Церква могла уживати тої влади через своїх слуг, щоб могла судити гріхи людей, треба конечно, щоб грішник сповідався зі своїх гріхів, себто щоб сам себе оскаржував із приводу їх перед тим судом Церкви, яким є Таїнство св[ятого] Покаяння. І яке ж справедливе те жадання Христа! Для відпущення гріха жадає Христос, аби сам грішник осудив той гріх, бо хто сповідається, осуджує своє власне поступування, признається, що воно грішне, робить так, як митар, що перед Богом упокорявся. А що такий у християнстві закон, що хто упокоряється, той буде піднесений, то грішник, упокоряючися признанням до вини, є піднесений прощенням. Коли сам себе осуджує, коли за гріхи жалує та до них признається, тоді за- слугує, щоби Всевишній простив йому в небі так, як Церква через свого священика прощає йому на землі.

ДОКУМЕНТ № 44

1943 р., лютого 14, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Поклик до покаяння

 

Для поглиблення

Пс. 14; Сир. 35,11–24; 1 Сам. 2,1–10; Лк. 1,45–55; 1 Кор. 4,7; Рм. 3,9–23

 

 

3. Милосердний батько

Неділя блудного сина (Лк. 15,11–32)

Євангеліє

11 Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. 12 Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13 Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14 І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15 Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16 І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17 Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19 Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20 І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21 Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22 А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23 Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25 А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27 Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28 Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31 Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. 32 А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.» (Лк. 15,11–32).

 

Апостол

12 «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною. 13 «їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Бог же і Господа був воскресив — та й нас воскресить своєю силою. 15 Хіба не знаєте, що тіла ваші — члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, — зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! 16 Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, — каже, — двоє одним тілом.» 17 Хто ж пристає до Господа, є одним духом. 18 Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. 19 Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. 20 Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі! (1 Кор. 6,12–20).

 

Проповідь на Неділю про блудного сина

Одна з найбільш зворушливих та досить доступних до розуміння притч, які розповідав Христос, навчаючи людей — це є розповідь про «Блудного сина» (Лк. 15,11–32). Багато богословів справедливо називають її ще притча про «Милосердного Батька», тому що наголос, який ставить Ісус, не є показати виключно покаяння і навернення блудного сина, але насамперед, донести людям, усього світу, правду про Бога, сказати, що Він є дуже люблячий та милосердний Батько.

У третю неділю приготування до Великого посту — неділю про Блудного сина — Матір Церква бажає подати усім вірним запевнення та скріплення їхньої віри у тому, що Господь, як милосердний Батько, чекає на кожного з нас завжди з відкритими обіймами і рівно ж закликає залишити грішне життя та знову повернутися до батьківського дому.

Притча про «Милосердного Батька» показує нам цілу історію спасіння людського роду та, рівно ж в мініатюрі, шлях спасіння кожного з нас. Відношення, яке існує між людиною і Богом постійно повторюється в ході історії. Бог Отець дає людині життя, благодать і все необхідне до правдивого щастя, однак вона шукає те щастя деінде, вкінці не знаходить, віддаляється від Бога, стає рабом гріха. Він завжди закликає її до покаяння та повернення. Ці блукання мають місце в досвіді життя і духовної боротьби кожної людини, а також зустрічаємо їх в історії життя наших прародичів Адама і Єви. Найважливіше, що говорить Христос — це пам’ятати про запрошення прийняти дар спасіння, яке подає нам милосердний Бог Отець кожної миті у наше життя.

Після того як молодший син попросив у Батька свою частину спадщини, то «Кілька днів потім, [він], зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно» (Лк 15,13). Євангелист Лука, говорячи про молодшого сина, каже, що пішов він у далекий край, тобто пішов шляхом свого життя, де немає вже Батька. Він вибрав свою дорогу, та свій спосіб життя. Святе Письмо багато разів говорить про дорогу. На цій дорозі життя перебуває людина і нею прямує до неба. Боже Слово завжди робить розрізнення «правильної» та «хибної, грішної» дороги. Правильний шлях це є «ходіння» з Богом Батьком і це є чесне та праведне життя. На цьому шляху, який є вузький і тернистий, потрібно прикладати зусилля, щоб перебувати в чеснотах і святості. Натомість широкий шлях — це є грішне життя, яке призводить до переступів Божих Заповідей і в результаті до вічної загибелі.

«Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю» (15,17). Потрапивши в матеріальну скруту, відчувши всю драму свого жалюгідного стану, молодший син кається. Старий Завіт, коли говорить про покаяння, розуміє це як «навернення, повернення назад, повернення до того місця з якого вийшлося», тобто тут є наголос на фізичній дії. У Новому Завіті покаяння розуміється насамперед як зміна способу мислення, зміна життя — це є внутрішня переміна. Отже, ціла людина, усім своїм єством є покликана до покаяння, до радикальної зміни свого життя. Ісус Христос у цій притчі розкриває суть покаяння: людина через визнання гріхів і покаяння за них знову повертається до Бога, який є люблячим і милосердним Батьком, і Він приймає всіх грішників та радіє з їхнього навернення. На початку 15 розділу перед тим як розповідати притчу про «Милосердного Батька» євангелист Лука подає слова Христа з притчі про «Загублену вівцю»: «Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (15,7).

У Божому Слові Старого Завіту знаходимо серед інших два яскраві випадки відступлення людей від Бога з двома різними завершеннями історій їхнього життя. Перше це є особа Каїна, до якого Бог проявляє своє милосердя: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів? Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні — гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати» (Бут. 4,6–7). Однак Каїн не приймає Божого напімнення, перестороги, тобто Божого милосердя, і чинить гріх братовбивства. Натомість у випадку особи царя Давида, який згрішив супроти свого ближнього, вбивши чоловіка Урію та взявши його дружину Ветсавію собі за жінку, за певний час, усвідомивши всю глибину провини, кається, просить у Бога прощення: «Згрішив я проти Господа! … Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці» (2 Сам. 12,13.16) З його душі виходить надзвичайно зворушлива покаяльна молитва — 50 псалом, у якій Давид розкаюється та уповає на велику Божу милість: «Помилуй мене, Боже, з милості твоєї; з великого милосердя твого зітри мої провини» (Пс. 50,3).

Після внутрішнього покаяння для блудного сина розпочинається нова дорога життя, яку можна назвати — вихід. Вихід — це також дорога. Основним завданням якої є перехід через випробовування, це є оновлення, насамперед духовне, тобто початок нового етапу життя. Про необхідність виходу говорить Господь, коли звертається до Авраама, Мойсея (Бут. 12,1–3; Вих. 3,7–12). Мета виходу — це прийти до обіцяної землі, у випадку блудного сина — це є вихід з країни «гріха», з свого стану грішності та повернення до стану благодаті, повернення до дому Отця.

Хвилюючий момент зустрічі батька з своїм сином Лука описує в наступний спосіб: «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (15,20). Поцілунки та обійми батька — знак прощення та прийняття (2 Сам. 14,33). У притчі показано постійний рух: син відходить і повертається, а Батько в русі завжди чекає і готовий йти назустріч. Він навіть не дає синові до кінця висловити всі слова каяття, як зразу ж каже слугам, щоб вони: «Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги» (15,23). Правдива любов не може чекати, вона не може гаяти жодної миті, а бажає бути дієвою. Батько дає синові найкращий одяг — одяг краси та слави, який вказує на синівство. На Божественній Літургії на Богоявління та на інші великі свята ми співаємо «Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Так як першим прародичам Бог подав одяг з шкіри, щоб прикрити їхню наготу (грішність), так в Новому Завіті у Таїнстві Хрещення ми приймаємо дар відкуплення і цілковиту переміну нашого єства. Як зовнішній знак цієї переміни біла одежа означає чистоту та святість до якої ми є покликані через ціле життя, щоб на зразок Христа Господа завжди діяти у любові та милосерді. На прикладі блудного сина можемо зрозуміти важливу істину, що Боже милосердя приходить найперше до тих людей, які його шукають. Коли грішник кається — настає прощення — і це є Боже милосердя до нього, тобто Божа благодать через яку людина знову отримує статус синівства.

На жаль без великої радості та зрозуміння зустрічає цю подію повернення блудного сина до батьківського дому старший брат: «Розгнівався той і не хотів увійти» (15,28). Тепер Батько намагається навести на дорогу правди вже старшого сина. Він йому пояснює, що «все моє — твоє» і далі додає «А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (15,32). Старший син уособлює поставу книжників та фарисеїв, які самі себе запевняли, що вони є «праведні», бо не переступають жодної заповіді закону (Лк. 18,9). Такі люди поступово стають горді своєї поведінки і вивищують себе понад інших. Постава митаря і фарисея про яку говорить Христос (Лк. 18,9–14) дуже добре відображає реакцію старшого сина. Він все ретельно виконує, тому є кращий, і не розуміє, як Батько може назад приймати грішного брата.

Коли ми поглянемо зі сторони на позиції та вчинки братів, то зробимо висновок, що вони обидва мають помилкове уявлення про Батька і це веде їх до гріха. Молодший син, вибравши дорогу «насолод життя», віддаляється від Батька і це призводить його до рабства гріха, а інший натомість, вибравши «дорогу обов’язку», як наслідок стає слугою, забувши про своє синівство.

Дана притча показує Батька, який бажає відкрити синам очі і ще раз сказати їм, що вони є йому синами, а між собою братами. У ній не стільки ставиться наголос на риси братів, як показується через особу Батька, що Бог Отець є не строгий суддя щодо людини, але він є люблячий і милосердний Батько, який вболіває, бажає добра та спасіння своїм дітям. Ця євангельська правда є актуальна і для нас сьогодні, щоб ми разом з Господом могли звершувати щоденний духовний подвиг, приймаючи ближнього за брата, а Господа за Батька.

Образ батька та сина — це найкращий і доступний спосіб за допомогою якого Христос показує людям відношення, яке є між нами та Богом, нашим небесним Батьком. Христос у цій притчі розкриває суть Євангелія: кожний з нас у житті є покликаний, і завжди має шанс, щоб повернутись до Бога Отця і таким чином прийняти дар синівства і спасіння (Гал. 4,4–7).

 

Псалтир

Псалом 103

Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє — його святе ім’я. 2 Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи. 3 Він прощає усі твої провини, зціляє всі твої недуги. 4 Він визволяє життя твоє від ями, вінчає тебе ласкою та милосердям. 5 Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність. 6 Господь творить правосуддя і суд усім прибитим. 7 Він показав Мойсеєві свої дороги, синам Ізраїля діла свої. 8 Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий. 9 Не буде вічно він змагатись й не буде гніватись повіки. 10 Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам. 11 Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться. 12 Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші. 13 Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться. 14 Він знає, з чого ми зліплені, він пам’ятає, що ми — порох. 15 Чоловік бо — дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. 16 Потягне над ним’вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше. 17 Милість же Господня від віку й до віку над тими, що його бояться; і справедливість його над дітьми дітей тих, 18 що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати. 19 Господь на небі утвердив престол свій, і царство його усім володіє. 20 Благословіте Господа, всі ангели його, могутні силою, ви, що виконуєте його слово, покірні голосові його слова. 21 Благословіте Господа, всі його небесні сили, слуги його, що чините його волю. 22 Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління! Благослови, душе моя, Господа!

 

Літургійні тексти

«(г. 4): Як блудний син прийшли ми, Щедрий, * змарнувавши все життя наше на чужині* і розтративши все багатство, * яке ти дав нам, Отче. * Прийми нас розкаяних, Боже, і помилуй нас.»

Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я»

 

«Споглянь, Христе, на сердечну скруху, глянь на моє навернення! * Дивись на мої сльози і не відкинь мене, Спасе, * але з милосердя свого знову обійми і прилучи до великої спільноти тих, що спасаються, * щоб і мені з вдячністю оспівувати твоє милосердя.»

Утреня, Канон, пісня 9

 

«Слава (г. 6): Отче добрий! Ми віддалилися від тебе, * але ти не зостав нас і не появи недостойними твого царства. * Ворог прелукавий обнажив нас* і забрав наше багатство, * душевні ж скарби ми блудно розтратили. * Але, вставши і навернувшись, кличемо до тебе: * Вчини нас, як одного з твоїх наймитів* — ти, що заради нас розпростор на хресті свої пречисті руки, * щоб вирятувати нас від лютого звіра* і зодягнути в первісну одежу, * як єдиний багатомилостивий.»

Утреня, Стихири на псальмі похвальнім, Слава.

 

Святоотцівська спадщина

Відкинь від себе всі сумніви й не вагайся просити щось у Бога. Не міркуй в собі так: «Як можу просити це в Господа і отримати, якщо я так тяжко згрішив проти Нього?» Не думай так, а з усього твого серця звернися до Господа 50 й проси в Нього твердо — і пізнаєш Його велике милосердя, бо не покине Він тебе, а вдовольнить благання твоєї душі. Адже Бог не злопам’ятний, як люди. Він не пам’ятає зла й виявляє милість до Свого творіння. Ти ж очисти своє серце від суєти цього віку та від беззаконня, про які я говорив тобі. Проси у Господа — й отримаєш усе, і жодне твоє благання не буде зневажене, якщо проситимеш у Господа без сумнівів. Але якщо вагатимешся в серці своєму, то не отримаєш нічого з того, що просиш. Ті, які сумніваються в Богові, — двоє- душні. Такі зовсім нічого не досягнуть своїми проханнями. Ті ж, які цілісні у вірі, просять, повністю уповаючи на Господа 51, — й отримують, бо просять твердо та без жодних вагань. А двоє- душній людині, якщо вона не покається, важко буде спастися. Тож очисти своє серце від сумніву, вберися у віру, бо вона сильна, і вір Богові в тому, що все, що просиш, отримаєш. І якщо іноді твоє прохання вдовольняється в Бога лише через певний час, не сумнівайся через те, що ти не одразу отримав це. Адже це все трапляється або для випробування, або через якийсь гріх, якого ти не усвідомлюєш. Однак ти не припиняй просити того, чого бажає твоя душа, — і неодмінно отримаєш. Якщо ж ти зневіришся й за- вагаєшся в своєму проханні, то звинувачуй самого себе, а не Бога, що Він не дає цього тобі. Тож подивися, наскільки нечестивий та нерозсудливий сумнів, який багатьох відвертає від віри, навіть тих, хто міцно в ній тримався. Сумнів — це син диявола, а тому багато лиха він заподіює рабам Божим. Тож відкинь і подолай його в усіх твоїх вчинках, увібравшись у міцну та непохитну віру. Бо віра все обіцяє і все виконує, а сумнів ні в чому не довіряє на- віть самому собі, а тому зазнає невдачі в усіх своїх справах.

Отож, ти бачиш, що віра дається згори від Бога і має велику силу, а сумнів — це дух земний, навіяний дияволом, і сили він не має. Ти ж служи вірі, яка має силу, і віддалися від безсилого сумніву — і будеш жити для Бога, як і всі, котрі так розсудливо чинять.

Пастер Герми. Дев’ята Заповідь / перекл. О. Левко // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 251–252.

 

Митрополит Андрей

Кажеш, брате, що жиєш, хотяй маєш тяжкий гріх. Жиєш, правда, але лиш тим життєм, котрим жиють звірята, а ти на то сотворений, щоби жити тим життєм, що жиють ним ангели. Сего життя в твоїй душі нема; твій розум, темний, засліплений, в пристрастях, в гріхах шукає вдоволен- ня, щастя, і воля твоя так слаба, що не можеш найменшого доброго діла зробити, не можеш помолитися, не можеш в найменшій річі себе поконати — чи ж то життє?

Жиєш, але не ти жиєш, грішнику, але звіря в тобі жиє, в тобі жиє диявол. Так, єсть диявол, бо гріх — се найстрашніший з дияволів. Жиєш, але жиєш, вибачай — з любви для твоєї душі се кажу, — жиєш тим життєм, яким жиє пес на ланцуху, так, єсть на ланцуху, бо ти рабом, невільником гріха.

І ти сам знаєш, грішнику, що ти рабом гріха, о своїх силах не можеш піднестися. Таж ти сам казав: не можна жити без гріха. Чи ж не єсть нужденним рабом, хто не може без ланцухів жити, без неволі?

Ти дійсно рабом, коли на душі маєш тяжкий гріх: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить — гріха невольник!» — каже Христос (Йо. 8, 34).

Так, ти рабом, як довго в грісі жиєш. Але, за ласкою Христовою, можеш скинути пута гріха. «Правда визволить вас» (Йо 8, 32). Правда, котрою єсть Христос, верне тобі свободу, і Кров Ісуса Христа очистить твою душу, бо «кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха» (1 Йо. 1, 7). І, як блудний син, вернеш до дому вітцівського, і милосердний отець прийме тебе в обняття свого милосердія, прийме тебе не за слугу, а за дитину, і верне тобі біленьку одежу Божої благодати, і верне дорогоцінний перстень на палець, верне божественну силу до добрих діл християнського життя, верне чесноти, потрібні до ходження Божим путем, що веде до вічної радости.

ДОКУМЕНТ № 42

1910 р., березня 21 (ст. ст.: березня 8), Лаврів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних На Великий піст

 

Для поглиблення

Пс. 103; Лк. 7,36–51; Лк. 14,1–6; Лк. 18,9–14; Лк. 19,1–10; Йона; Гал.

 

 

4. Діла милосердя

Неділя м’ясопусна, про Страшний суд (Мт. 25,31–46)

Євангеліє

31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники — на життя вічне.» (Мт. 25,31–46).

 

Апостол

8 Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9 Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10 Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11 Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12 Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13 Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата.

1 Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. (1 Кор. 8,8–9,2).

 

Проповідь на Неділю м’ясопусну

Розповідь про страшний суд, яку подає євангелист Матей в 25 розділі, є надзвичайно вражаюча. Вона подається мовою пророчого характеру та охоплює всесвітній масштаб, і водночас є легкодоступна для сприймання, бо в ній говориться про конкретні речі, які стосуються щоденного життя будь-якої людини.

Євангеліє про страшний суд (Мт. 25,31–46), яке читається в четверту неділю підготування до Великого посту — «Неділю м’ясопусну», спонукає кожного християнина задуматись над своїм життям і розуміти, що це є великий Божий дар за який потрібно буде дати звіт. І водночас ще раз усвідомити, що власне ставлення до ближнього в любові, співчутті та милосерді — до всіх оточуючих братів і сестер — це є основний критерій оцінки, щоб успадкувати життя вічне та ввійти у дім Отця.

Даний біблійний уривок про страшний суд це не притча, завданням якої подати певні аналогії, представити духовну істину з повчальним характером, а це текст, де описується, у спосіб дуже конкретний і радикальний, подія останнього суду. Від початку сотворення та існування світу Бог здійснює свій суд над ним, проте тут йде мова про «останній суд». На ньому Бог буде судити людей не за надзвичайні вчинки «Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили?» (Мт. 7,22), а буде судити людей на основі простих і звичайних діл милосердя по відношенні до їхніх ближніх.

Євангелист Матей каже: «… тоді він [Христос] сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (25,32–33). Образи, які тут є використані «як пастух відлучує овець від козлів» перекликаються з притчею про доброго пастиря, де Христос говорить про пастиря і овець, а вкінці стверджує, що він сам є «добрий пастир» (Ів. 10,11). Воскреслий Господь є царем царства не земного, а небесного і діє в даному випадку по відношенні людей в есхатологічних (останніх) часах вже як справедливий суддя. Божу справедливість, звичайно, випереджує його милосердя і це є видно через цілу історію спасіння людського роду. Читаємо в книзі Виходу Старого Завіту, що Бог є вірний і милосердний, тому що не змінює своєї доброти, він не стає меншим: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий і вірний» (Вих. 34,6). Власне через Союз укладений з вибраним народом Він показує свою постійну волю щодо його спасіння, і залишається постійно таким навіть тоді, коли народ стає невірний. З іншого боку також людина має бути вірна Богові. Вірність людини демонструється в її постійності, в її вірі та сповненні Божої волі через дотримання Заповідей. До вірності Богові та виконанні його Заповідей є покликані в Новому Завіті усі християни.

Як нам зрозуміти та зуміти розрізнити, яка є межа Божого милосердя, а де вже приходить його справедливий суд? У даній розповіді немовби наголошується більше на Божій справедливості ніж на Божому милосерді про яке так багато говориться в Святому Письмі, але це виглядає так тільки на перший погляд. Бог з любові сотворив людину та світ, через ціле земне існування людського роду, він постійно проявляє своє милосердя та довготерпеливість «… я не хочу смерті грішника, але щоб він навернувся і живим був» (Єзек. 33,11), «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (Ів. 3,17). Навіть тоді коли людина згрішила Творець не полишає її, перший проявляє не справедливість, а милосердя. Він подає обіцянку приходу Спасителя, і коли приходить повнота часів сам стає слугою усіх, через хресну жертву дає прощення гріхів та запоруку вічного спасіння. Як продовження цього Божественного діяння Господь запрошує людей, щоб і вони в свою чергу жили вірою та були милосердними один до одного. А коли дехто навіть і цього найменшого зробити не може чи не хоче, то аж тоді Бог стає справедливим суддею.

Критерієм на страшному суді, як показує євангелист Матей, є не визнання віри, про яке ми читаємо в попередньому 10 розділі «… хто відречеться Мене перед людьми, того і Я відречусь перед Отцем Моїм Небесним» (Мт. 10,33), а дієва любов, конкретні факти допомоги потребуючим: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25,35–36). Про такий реальний вияв любові вже у своїй пророчій візії промовляє пророк Ісая: «… з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58,7). Очевидно, що читаючи увесь контекст Святого Письма, потрібно розуміти те, що праведники, які сподобилися стати по правиці та увійти до царства небесного, не робили ці діла любові лише з свого почуття співчуття до слабших та потребуючих. Бо на практиці знаємо як важко є будь-яке, навіть найменше, добре діло зробити. Для цього є потрібні Божа благодать, віра, щире бажання людини та прояв геройства в жертовності себе для ближніх. Отже, їхній мотив діл милосердя завжди мав своє підґрунтя, а це була віра. Віра є внутрішнім почуттям людини, а її зовнішній прояв — це є добрі діла. Апостол Яків стосовно цього каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2,18.26). Апостол Павло дуже багато разів говорить про віру, та завжди подає уточнення як саме віра має проявлятися в житті: «… бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні не обрізання, але — віра, чинна любов’ю» (Гал. 5,6); «… любов’ю служіть один одному» (Гал. 5,13). Господь не буде судити за наші теоретичні знання християнських правд віри, а за те, чи ми їх практикували в житті. Жертовна турбота про ближніх — це є воля небесного Отця для нас. Про це багато говорить Ісус:«Я прийшов не для того, щоб служили мені, а щоб самому послужити» (Мт. 20,28), і сам показує приклад служіння — прояву діл милосердя. Євангеліє далі подає здивування тих, які допомагали своїм ближнім. Христос показує, що таке служіння, хоча на перший погляд виглядає дуже простим та малим, проте в суті воно має значно глибший вимір і значення, і багато вартує в очах Божих: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25,40).

Далі в описі про Страшний суд повідомляється про велику відповідальність за людські вчинки. Ті хто робив зло, відвертався від допомоги потребуючим не робити добро, підуть на вічні муки до пекла. Святе Письмо виразно і в багатьох місцях говорить про пекло, пекельний вогонь, як місце, стан, де перебуває диявол, впавші ангели та грішники: «І підуть ті на вічну кару, а праведники на життя вічне» (Мт. 25,46); «… ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло» (Мт. 18,8–10). Це є місце вічних мук, страждань, болю і біблійною мовою воно описується в наступний спосіб: «Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 25,30); «… нехай [Лазар] умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся у полум’ї цім» (Лк 16,24). Коли Христос розповідає притчу про багача і Лазаря, що перший попав у пекло, а другий на лоно Авраама, тобто в небо, то хоче наголосити про велику відповідальність кожної людини за життя, за таланти, за можливості, за здоров’я, які Бог подає як дар і у визначений час за них потрібно буде дати звіт. Рівно ж відповідальність людини є і за вчинки, які мають бути добрі, щоб за них отримати вічну нагороду. За ціле життя багач не зумів чи не хотів побачити цього бідного Лазаря і стати знаряддям в руках Божих, щоб полегшити йому життя. Тому коли той попав до пекла, то Христос чітко говорить, що «… між нами й вами вирита велика прірва, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять» (Лк 16,26). Зневага Бога і образу Божого — людини, вимагає відповідної справедливості, яка в останніх часах здійснюється через покарання. Гріх є найбільшим нашим ворогом, бо він відлучає нас від Творця і веде до пекла. В апостола Павла знаходимо вислів «вже… і ще ні», яким він бажає показати крихкість нашого спасіння (пор Рм. 13,11–14,4; 1 Сол. 4–5). Через Таїнство Хрещення християни вже є спасенні, але кожного моменту мають небезпеку впасти в гріх, і тому ще не є спасенні. З початком нової історичної доби, яка розпочалася з подією воскресіння Ісуса Спасителя, християни є покликані поводитися згідно їх великого покликання, як діти Божі: жити та показувати свою віру через конкретні діла любові. Павло наголошує на тому, що спасіння є близьке, але воно ще не настало, тому віруючі мають постійно чувати. Дар часу, який ми маємо, щоб в ньому бути милосердними, є обмежений. Є тільки два царства і від нас залежить, де ми можемо бути.

Головна думка розповіді про страшний суд це є прийняти Боже милосердя і бути милосердним. За це Господь обіцяє спасіння та успадкування життя вічного. Матір Церква завжди бачачи людину, як цілісну особу, яка має духовний та матеріальний вимір. Вона подає певні вказівки щодо того, як можна, наслідуючи Божественного Спасителя, збирати скарби для царства небесного, а це є 7 діл милосердя для тіла і 7 діл милосердя для душі. Власне, через практикування їх у житті ми можемо подобатися Богові, робити добро ближнім, бути милосердними та свідчити власною вірою і конкретними вчинками, що початок царства Божого вже є на землі і ми всі є покликані успадкувати повноту того царства у небі.

 

Псалтир

Псалом 97

1 Господь царює, земля хай веселиться, хай радується островів велика сила! 2 Хмара й темрява навколо нього; правда й справедливість — підвалини його престолу. 3 Вогонь іде поперед ним, палить його ворогів навкруги. 4 Його блискавки освітлюють усесвіт; земля те бачить і стрясається. 5 Гори, як віск, тануть перед Господом, перед Господом усієї землі. 6 Небо звіщає його справедливість, і всі народи бачать його славу. 7 Стидом хай укриються усі, що служать ідолам різьбленим, що хваляться пустими бовванами; вклоніться йому, усі боги! 8 Почувши це, Сіон радіє, і веселяться усі міста Юди заради судів твоїх, Господи. 9 Бо ти, Господи, величний над усею землею; вознісся єси вельми над усіма богами. 10 О ви, що любите Господа, ненавидьте зло! Він зберігає душі своїх вірних, з рук грішників їх визволяє. 11 Над праведником сходить світло над щирим серцем — радість. 12 Радуйтеся, праведні у Господі, і прославляйте його святе ім’я.

 

Літургійні тексти

«Слава (г. 8): Горе мені, темна душе! * Коли ж ти нарешті із злом зірвеш? * Доки лежатимеш у лінощах? * Чому не думаєш про страшну годину смерти? * Чому ж уся ти не тремтиш перед страшним судом Спасовим? * Чим зможеш виправдатися або що зможеш відповісти? * Твої вчинки стануть тобі на оскарження, діла ж виявлять неправду. * Ото настав час, душе! Біжи наперед і клич з вірою: * Згрішила я, Господи, згрішила перед тобою! * Але знаю, Чоловіколюбче, твоє милосердя. * Тому, заради великої твоєї милости, не відкинь мене, Пастирю добрий, * щоб стати мені по твоїй правиці!»

Вечірня, Стихири на стиховні, Слава.

 

Святоотцівська спадщина

1. Якщо й ти бажатимеш і приймеш таку віру, спершу пізнаєш Отця 56… 2. Бог полюбив людей 57, задля яких сотворив світ: Він підпорядкував їм усе на землі 58, дав їм розсудливість і розум. Лише їм дозволив дивитися вгору на небо, створив їх за власною подобою 59, до них послав єдинородного Свого Сина 60, пообіцяв їм Царство небесне і дасть його тим, хто полюбив Його. 3. А пізнавши дещо, подумай, якої радості ти сповнишся! Як тоді любитимеш Того, хто раніше так полюбив тебе 61! 4. А полю- бивши, станеш послідовником Його милості. І не дивуй- ся, що людина може стати послідовником Бога 62: може, якщо Він захоче. 5. Бо щастя полягає не в тому, щоб гнобити ближнього, ані в тому, щоб хотіти мати більше від бідних, ані в тому, щоб збагачуватися й чинити насильство над слабшими. У таких речах ніхто не може наслідувати Бога, [бо] це не достойне Його величі. 6. Але той, хто бере на себе тягар ближнього 63, хто, маючи в чомусь перевагу, хоче чинити благодіяння іншому, слабшому, і хто те, що отримав від Бога, роздає потребуючим, — той стає Богом для тих, що одержують; він і є наслідувачем Бога. 7. Тоді ти, перебуваючи на землі, побачиш, що Бог управляє на небесах, і почнеш сповіщати Божі таємниці 64; тоді ти полюбиш і будеш захоплюватися тими, яких карають через те, що вони не бажають зректися Бога; тоді ти збагнеш облуду й обман світу, коли правдиво пізнаєш життя на небі, коли нехтуватимеш тутешньою уявною смертю, коли боятимешся справжньої смерті, призначеної для тих, що засуджені до вічного вогню, який каратиме переданих йому аж до кінця. 8. Тоді ти захоплюватимешся тими, які терплять [дочасний] вогонь за справедливість, і вважатимеш [їх] блаженними, коли пізнаєш той вогонь.

Послання до Діогнета, ІХ / перекл. Р. Оліщук і Г. Корпало // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 316–317.

 

Митрополит Андрей

А треба Вам буде скласти звіт із цілого життя, з кожної гадки, і з кожного слова, і з кожного діла. Те, що сьогодні ще закрите, буде виявлене, суджене. Що ж тоді зможете сказати на своє оправдання? Страшний Суддя при- гадає Вам усі Божі дари, за які Ви були так невдячними, і Божі закони, якими Ви погордили, і Божу благодать, яку Ви змарнували. Пригадає Вам кожний гріх зокрема і кожну обставину гріха, й не будете мати, чим боронитися і чим оправдатися. Сьогодні ще можете припасти до ніг Спасителя Ісуса Христа і благати Його о милосердя. Сьогодні ще маєте в небі найліпшу Матір, що готова за Вами вставлятися і випросити Вам прощення. Зверніться до Неї, до Пречистої Матері, нашої Неньки, і просіть Її, нехай за Вами вставиться. Сьогодні ще можете приступити з довір’ям до престола ласки, щоб одержати милосердя і знайти благодать для угодної помочі (Євр. 4, 16). Сьогодні ще Бог, милосердний Батько, кличе Вас до Себе — «Доброта Божа веде Вас до покаяння» (Рим. 2, 5) 1. Сьогодні милосердний Отець готов Тебе, бідний грішнику, прийняти як Свою дитину, як блудного сина, як тільки у серці собі скажеш: «Поверну до Батька і щирою сповіддю навернуся на праву дорогу Божих дітей». Не будь же твердим і закаменілим. Пам’ятай, що множенням гріхів і відкладанням покаяння на завтрішню днину «збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, котрий заплатить кожному по його ділам» (Там же) 2. Скористай же з нагоди великої сповіді, прибігай до того суду милосердя, яким є св[ята] Сповідь, сам себе оскаржуй, признавайся до всіх гріхів, поправляй, якщо потреба, і давні сповіді життя, якщо ти коли у сповіді не признавався до гріхів і ті гріхи затаював, якщо колись ти допустився святокрадської сповіді, святокрадсько, бо без Божої благодаті, приступив до св[ятого] Причастя, повторюй усі сповіді, хоч би з цілого життя; а вже конечно — від останньої доброї сповіді. Оскаржуйся не тільки з гріхів, яких ти допустився і затаїв у сповіді, сповідайся і з тих гріхів, що ти їх визнав у сповіді, коли сповідь не була добра, а сповідайся й зі самої сповіді й зі св[ятого] Причастя, бо святокрадська сповідь і таке ж св[яте] Причастя — це найтяжчий гріх, якого може допуститися християнин, бо в тих гріхах допче Божу благодать, допче Найсвятіші Таїнства, установлені Ісусом Христом для спасення людей. А якщо не чуєшся на силі відразу добре сповідатися, довгими й покірними молитвами випрошуй покірно потрібної благодаті з неба. По сто, по тисячу разів повторюй ту святу молитву, що нам її батьки передали, — називаючи її Ісусовою молитвою і приписуючи її повторювати повними сотнями: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних!»

ДОКУМЕНТ № 47

1936 р., лютого 22, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних на Великий піст і Молитва пожертвування себе Богові за грішників

 

Для поглиблення

Пс. 94; Пс 96; Пс 97; Пс. 98; Втор. 30,1–20; Суд. 5; Лк. 16,19–31; Мт. 7,12–14; Мт. 22,34–40; Рим. 13,8–10; 1 Кор. 3,10–17; 1 Кор. 12,12–13,13; Як. 5,1–11

 

 

5. Прощення — прояв милосердя

Неділя сиропусна, прощення (Мт. 6,14–21)

Євангеліє

14 Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15 А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. 16 Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17 Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18 щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. 19 Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20 Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21 Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. (Мт. 6,14–21).

 

Апостол

11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12 Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13 Як день, — поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; 14 але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2 Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3 Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4 Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. (Рим. 13,11–14,4).

 

Проповідь на Неділю сиропусну

Сьогоднішня неділя носить назву Сиропусна, оскільки люди, готуючись до Великого посту, з’їдали всі молочні страви, тобто «відпускали сир». Отець Ізидор Дольницький в «Типику Української Католицької Церкви» подає ще інше ймення неділі — «Вигнання Адама», бо в багатьох стихирах згадується подія, яка сталася на початках історії людства, а саме гріх наших прабатьків у Раю з усіма витікаючими наслідками. Але найвідомішою назвою серед християн є «Неділя прощення». Ймовірно, що походить вона саме від перших фраз фрагменту Євангелія від Матея, який ми читаємо на Службі Божій: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.«

Ці слова в Євангелії йдуть зразу після молитви «Отче наш», якої Ісус навчає слухачів, і вони стають поясненням до фрази «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6,12). Не вдумуючись особливо в слова Господньої молитви, легко погодитися з усіма іншими її проханнями: щоб Бога всі славили, щоб Царство Боже прийшло, та й волю Божу треба виконувати, і хліба нам треба побільше, і спокус поменше, а диявола і всяке зло взагалі геть. От тільки фраза про пробачення ставить певні умови, які Ісус ще раз повторює вже як повчання, і які часто викликають в нас жах, адже Боже прощення нас залежить від нашого прощення інших.

Виглядає так, що якщо якимось чином позбавити себе від гніву, злості, злоби щодо інших людей, то це вибачення інших заслуговує нам право бути пробаченими Богом. Але це не так. Скоріше навпаки: «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками«(Рим.5:8). Бог першим прощає грішника, що кається, як Закхея чи митаря з притчі. Цей дотик надзвичайного Божого Милосердя викликає відгомін в душі каяника, що спонукає з милосердям ставитися до інших, а отже і пробачати. Хто не пізнав глибини своїх гріхів, не може відчути величі Божого прощення. Саме прощення нами інших є виявом справжнього усвідомлення своїх гріхів і правдивого розкаяння.

Чому ж у фразах «Отець простить… Отець не простить» вжито майбутній час? Можемо розуміти двояко:

• Йдеться про есхатологічний суд, про який ми роздумували минулої неділі, як остаточне прощення та початок Нового світу, де вже немає гріха.

• Або слова Ісуса були сказані ще до Його спасительної смерті на хресті. Саме від розп’ятого Христа виливається на нас милість і прощення. Тепер за нами є прийняти їх і відповісти прощенням інших.

Звернімо увагу, що слово, яке перекладене, як «провина», в грецькій мові буквально означає «відступ з дороги», «переступ», «неправдивий крок», тобто, як наголошують багато коментаторів, щось досить незначне, «прогрішення». Тут розуміємо, що пробачити маємо навіть найменші дрібниці. Часто саме дрібниці стають на заваді добрих стосунків з ближніми: необдумане слово, невдалий жарт, зауваження чи щось подібне, викликають в нас образу на довгий час. Придивімося, що спричинило розлад у відносинах, що стало причиною подальшої сварки, і пробачмо.

До того ж, якщо порівняємо, що зробили нам інші, які прикрощі, образи, то вони є зовсім незначними в порівнянні з тим, що кожен з нас своїми гріхами зробив Ісусові: познущався, а потім убив, прибивши до хреста. Там на Голготі, на хресті, серед мук завданих нами, Господь прощає нам і дарує спасіння.

Дехто може сказати: «Ну Він же Син Божий. А звичайна людина на таке не здатна». Прийнявши людську природу, Він став людиною з усіма пристрастями, терпіннями, почуттями, тільки волю Свою у всьому підчинив волі Отця, тому і чинить те, що є волею Отця — прощає.

Часто людині легше пробачити образи, завдані кимось безпосередньо їй, аніж її ближнім: дітям, батькам, чоловікові, дружині. Тому зразу ж на Голготі Ісус дає нам ще один надзвичайний приклад прощення — Свою Маму, Пречисту Діву Марію. Вона, бачачи муки і смерть свого сина та свого Господа, пробачає нам і приймає нас за своїх духовних дітей.

Перебування з Богом, розуміння Його волі, пізнання себе, як грішника, Ісуса, як Спасителя, та інших людей, як дітей Божих, спричинює у нас переміну, що наше серце починає пульсувати не злобою, а любов’ю і милосердям Отця.

В сьогоднішньому Євангелії Ісус навчає нас також постити. Фрази «Коли ж ви постите…» і «Ти ж, коли постиш…» вказують на безумовну необхідність посту для християнина.

Канон 115 §2 Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви накладає на всіх вірних наступні обов’язки в часі Великого посту, який ми від завтра починаємо:

1) у перший день Великого посту і Страсну п’ятницю — суворий піст, тобто слід утримуватися від вживання м’ясних і молочних продуктів та яєць, а також страв, які містять ці продукти;

2) у перший тиждень Великого посту і впродовж усіх днів Страсного тижня потрібно утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв;

3) у понеділок, середу та п’ятницю інших тижнів Великого посту слід утриматися від споживання м’ясних продуктів і страв; у вівторок та четвер дозволено всі види їжі.

Пункт 3 § 6 цього ж канону перераховує осіб, які не мають обов’язку постити: від будь-якого обов’язку посту звільняються: діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років; важкохворі; вагітні; матері після пологів і ті, що годують груддю; ті, що подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин); ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; убогі, котрі живуть з милостині.

Зауважмо, що піст має бути правильним, а не лицемірним. В часі земного життя Ісуса Христа, як дізнаємося з Євангелій, апостоли не постили, чим викликали здивування інших. «14 Тоді приступили до нього учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї постимо (багато), а твої учні не постять?» 15 Ісус відповів їм: «Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити» (Мт. 9,14–15, пор. Лк. 5,33–35).

Виходячи з цієї відповіді, ціль посту — це не дієта, не лікувальне голодування, навіть не аскетична практика смирення тіла і пристрастей. Знову бути з «молодим», тобто перебувати з Ісусом — ось правдива мета, на яку вказує Господь. Недарма навчання про піст стоїть після навчання про молитву. Звільняючи час від приготування та споживання їжі, віддаємо його для молитви і для слухання Господа через читання Святого Письма. Тому, за словами Ісуса, людина, що постить, не може бути сумною, бо вона більше часу проводить з Тим, кого любить, Хто дає правдиву радість.

Але і це ще не все. Минулої неділі, читаючи Євангеліє про «Страшний суд», ми побачили, як основну роль на ньому зіграли діла милосердя. Добро, вчинене іншим, виявилось служінням для Ісуса, а отже ближчим перебуванням з Ним. Тим більше, що далі в сьогоднішньому Євангелії Ісус навчає про скарб, який маємо збирати на Небі, а не на землі. Згадаємо, що говорили ще пророки в Старому Завіті. «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись«(Іс. 58,6–7). Пророк Ісая, а вірніше, Господь через пророка навчає, що правдивим постом має бути звільнення з рабства братів, що попали в неволю через несплату боргів, і далі майже буквально, як діла милосердя з Євангелія минулої неділі: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти… Подібно ж говорить Бог про піст і через пророка Захарію: «Так говорить Господь сил: Судіть судом правдивим і чиніть любов та милосердя кожен до свого брата. Вдову й сироту, приходня й бідного не утискайте та зла у вашім серці не мисліте на брата свого» (Зах. 7,9–10).

Неправильно буде замінити одні види продуктів на інші, часто навіть більш коштовні, щоб формально виконати свій обов’язок «праведного» греко-католика. Правильніше було б, споживаючи скромну невибагливу їжу та заощадивши на цьому гроші, пожертвувати їх потребуючим. Або ж приготувати смачну страву і не з’їсти, а віддати комусь, хто звільнений від посту, наприклад убогим, котрі живуть з милостині.

Світ розвивається і на місці не стоїть. Якщо ще не цілих сто років назад смачна м’ясна їжа була для більшості людей чи не єдиним задоволенням, то зараз ціла індустрія пропонує різноманітні насолоди. За статистикою приблизно третину життя людина спить, а ще одну третину сучасна людина витрачає на телевізор, комп’ютер, телефон та інші гаджети. Майже 8 годин на день! З них 3,5 години на перегляд телепередач, фільмів та відеороликів. На їжу ж всього 1,5 годин. То де краще заощадити час для перебування з Богом? Та й можливостей для грошових заощаджень в цій сфері можна знайти багато.

Тому, розпочинаючи час Великого посту, пам’ятаймо про його цілі: не лишень формальне стримання від певних видів продуктів, а тісніше перебування з Богом та чинення добрих діл для ближніх, щоб Господь, перемінюючи нас, робив нас «милосердними, як Отець».

 

Псалтир

Псалом 34

2 Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала його в устах у мене. 3 Душа моя нехай Господом хвалиться; нехай покірні чують те й веселяться. 4 Величайте Господа зо мною, і вознесімо ім’я його вкупі. 5 Я шукав Господа, і він почув мене; і звільнив мене від усіх моїх страхів. 6 Гляньте на нього й розвеселіться, обличчя ваше нехай не соромиться. 7 Ось візвав бідолаха, і Господь почув, і врятував його від усіх його напастей. 8 Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться, і їх визволяє. 9 Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає. 10 Бійтеся Господа, його святії бо нема нестачі в тих, що його бояться. 11 Багатії збідніли й голодують, а тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне. 12 Ходіть, мої діти, послухайте мене: остраху Господнього навчу вас. 13 Хто той, що життя любить, що рад бачити дні щасливі? 14 Бережи від зла язик твій і уста твої від слів лукавих. 15 Відступи від зла й чини добро, шукай миру та його тримайся! 16 Очі Господні на праведних; вуха його — на їхній заклик. 17 А обличчя Господнє проти злочинців, щоб знищити з землі їхню пам’ять. 18 Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. 19 Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає. 20 Багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує. 21 Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається. 22 Злоба грішника його ж убиває, і ті, що ненавидять праведника, зазнають кари. 23 Господь визволяє душу слуг своїх, і хто до нього прибігає, покараний не буде.

 

Літургійні тексти

«Слава і нині: Вдаюся до великої милости твої, Христе Спасе, * і до крови з божественного твого боку. * Нею ти освятив людське єство, * бо двері райські, раніш замкнені для Адама, відчинив ти, Добрий, * тим, хто служить тобі.»

Утреня, Канон, Слава і нині

 

«Поле змагань за чесноти відкрилось. * Усі, що бажаєте змагатися, заходьте, * приготувавшись добрим подвигом посту, * бо чесні змагуни справедливо вінчаються. * Тож узявши повну зброю хреста, * ставмо спротив ворогові, * мавши за нездоланне забороло віру, за щит — молитву;* за шолом — милостиню, а замість меча — піст, * що звільняє серця від усякої злоби. * Хто це чинить, прийме в день судний справжній вінок* від царя всіх Христа.»

Утреня, Стихира на Псальмі похвальнім

 

«Адама прогнано з раю, * бо проступно діткнувся забороненого плоду;* Мойсей же став боговидцем, очистив бо постом душевні очі. * Тому, бажаючи стати жителями раю, * відвернімося від некорисної страви. * Бога хотівши бачити, * розпочинаймо, як Мойсей, сорокденний піст. * Витривалою молитвою та ревним молінням* смирімо душевні пристрасті, проженімо тілесні насолоди. * Тоді легко вийдемо на вершини, де ангельські хори* невмовкаючими піснями оспівують неподільну Тройцю, * оглядаючи невимовну красу Владики. * Там-то, Сину Божий, Життєдавче, сподоби нас, * ликувати з ангельськими силами, * бо на тебе, Христе, надіємось, * за молитвами твоєї Родительки-Матері, * апостолів, мучеників і преподобних.»

Утреня, Стихира на Псальмі похвальнім

 

Святоотцівська спадщина

1. Отож, будьмо смиренні, браття, відкинувши вся- ку чванливість, пихатість, нерозсудливість і гнів, та робімо те, що написано. Бо так говорить Святий Дух: «Не- хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, ані сильний своєю силою, ані багатий багатством своїм, але той, що хвалиться, нехай Господом хвалиться, шукаючи Його та чинячи суд і справедливість» 61. Особливо пам’ятаймо про слова Господа Ісуса, які Він сказав, навчаючи милості й довготерпіння. 2. Бо Він так казав: «Будьте милосердні, щоб над вами змилосердились, відпускайте, щоб і вам було відпущено; як ви робите, так і вам буде зроблено; як ви даєте, так і вам буде дано; як ви судите, так і вас будуть судити; як ви будете милостиві, так і до вас будуть милостиві; якою мірою міряєте, такою і вам буде відміряно» 62. 3. Цією заповіддю й цими настановами скріпімо себе, щоб, упокорюючись, стати слухняними Його святим словам. Бо святе слово говорить: 4. «На кого ж Я подивлюся, як не на покірного і спокійного, і на тремтячого від слів моїх?» 63.

Климент Римський, Перше Послання до Коринтян, ХІІ / перекл. Дз. Коваль, Г. Корпало, М. Корпало, О. Рибак, О. Щурик // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 78–79.

 

Митрополит Андрей

Час Великого поста єсть часом покути і поправи. Свята Церков приготовляє нас на святий великий празник Христового Воскресення. Рік в рік пригадує нам ті науки св[ятого] Євангелія, котрі могуть нас довести до щирого покаяння і з’єднання собі Божої благодати. Показує нам примір покірного митаря, що з молитви встає оправданим; каже нам з блудним сином піднестися з гріхового упадку і щирим серцем вернути до милосердного нашого Отця; пригадує нам годину страшного суду, в котрій треба буде нам здати стислий рахунок з цілого життя; пригадує, що условієм відпущення гріхів єсть дарованнє всякої урази ближньому. Через установу посту каже нам, в кінци, умертвляти тіло, поконувати пристрасті, щоби душа тим лекше могла позбутися гріха і воскреснути до нового життя.

ДОКУМЕНТ № 30

1905 р., лютого 19 (ст. ст.: лютого 6), Крехів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних О церковнім братстві

 

Для поглиблення

Пс. 34; Пс 16; Пс. 103; Пс. 51; Пс. 49; Пс. 115; Пс. 16; Пс 23; Пс. 139; ІН. 24,14–28; Іс. 58; Іс. 55,10–11; Ос. 11,1–9; Мт. 9,10–17; Лк. 12,13–21; Лк. 16,1–13; Гал. 4,1–7; Рм. 8,14–39.

 

 

6. Відпускаються тобі твої гріхи

Неділя 2-га Великого посту. Розслабленого (Мр. 2,1–12)

Євангеліє

1 Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2 І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. 3 І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. 4 А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5 Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: Сину, відпускаються тобі твої гріхи. 6 А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7 І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога? 8 Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9 Що легше — сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, — мовить до розслабленого: 11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому. 12 Устав той — і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: Ніколи ми такого не бачили! (Мр. 2,1–12).

 

Апостол

10 «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса — діло рук твоїх. 11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж — той самий, і літа твої не скінчаться.» 13 До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння? 1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? (Євр. 1,10–2,3).

 

Проповідь на 2-гу неділю Великого посту

Євангелист Марко вже від перших рядків свого Євангелія представляє нам тріумфальний похід Ісуса Христа, Сина Божого. Після хрещення в Йордані та сорокаденного перебування в пустелі, де його спокушував сатана, а ангели служили, Ісус відразу розпочинає свою проповідь Євангелія Божого Царства: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (див. Мр. 1,15). Покликання перших чотирьох учнів (Мр. 1,16–20) та три чуда з першого розділу Євангелія (оздоровлення біснуватого, Мр. 1,21–28; оздоровлення тещі Петра, Мр. 1,29–31 і оздоровлення прокаженого, Мр. 1,40–45) розкривають нам саме значення «повноти часу» і «близькості Божого Царства». «Сповнився час» — і нема більше місця для нечистого духа в серці людини, «сповнився час» і людина вже може встати здоровою і живою з ліжка, до якої її прикувала гарячка, щоб послужити іншим, «сповнився час» — і людина вже не мусить ховатися від інших через свою проказу, а може повернутися до сім’ї, до громади, ба навіть знову стати перед Богом з чистими руками і серцем дитини. Оце саме і є та «повнота часу» і «близькість Божого Царства», які настали приходом Ісуса Христа.

Це власне те, що Христос приніс своїм приходом у світ і про що свідчать перші чуда в Євангелію від Марка: свободу від зла, спроможність служити іншим і право знову бути у Божій присутності. А тепер він чекає на нашу відповідь. Євангелист Марко у першому розділі широко розповідає про реакцію людей на таку оздоровчу діяльність Ісуса. Чутка про Ісуса розходиться «вмить» «по всіх усюдах», «по всій країні Галилейській» (Мр. 1,28), так що до Нього приходять «звідусюди» (Мр. 1,45) і приносять «усіх недужих та біснуватих» (Мр. 1,32). Здавалося б, Ісус мав би бути задоволений і радий своїм успіхом. Тим не менше, Він знаходить час — правда, рано-вранці, ще за ночі — і на молитву, на спілкування з Отцем (1,35) і вимагає від учнів, щоб ішли за ним «деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо на те Він і прийшов» (див. 1,38). Чутка про нього, зрештою також завдяки численним зціленим шириться по всій країні, так що Ісус вже навіть не міг «одверто ввійти в місто», а мусів «перебувати осторонь у місцях усамітнення» (Мр 1,45). Ісус не втікає від людей, не ховається від них, ба навіть іде їх шукати, та все ж таки його «улюбленими місцями» не є переповнені площі чи стадіони, забиті зали і повні авдиторії, а «усамітнені місця поза містом» і синагоги, а зокрема отой дім Петра в Капернаумі, — символ Церкви, — в якому і відбувається сьогоднішнє чудо.

Тут, вперше, Ісус і зустрінеться з відкиненням і спротивом. І причиною цього є його слова до розслабленого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Вражає саме те, як слова прощення, слова милосердя, можуть викликати незадоволення і спротив зі сторони людей. Поки Ісус лише зцілює хворих, поки повертає людей до їхнього попереднього стану здоров’я, чи то після гарячки, чи прокази, чи всіляких інших хворіб, здається, ніхто не протестує, ніхто не оспорює діяльність Ісуса. Але вистачає йому тільки відпустити одному паралітику його гріхи, як тут піднімається мовчазна, але тим не менше підступна, критика проти нього. «Хто він такий?», «Що він собі дозволяє?» «Ніхто не має права відпускати гріхи крім одного Бога». Дивно. Замість того, щоб радіти приходом Царства, радіти близькістю Бога, де все нечисте, грішне і немічне зникає, книжники — тобто люди закону, приписів і правил, люди, які знали і вчили інших, що Бог хоче від нас і що нам треба робити — нарікають, ба навіть звинувачують Ісуса у милосерді і прощенні, уважаючи їх богохульством.

О, як треба Бога не знати, щоб могти назвати прощення, тобто звільнення людини від уз гріха, богохульством! Але Ісус і це передбачив. Бо сказав: «Покайтеся! Наверніться!». Іншими словами, «змініть ваші погляди, перестаньте дивитися на Бога з вашої точки зору, а подивіться на себе — з його сторони». І побачимо вже не тільки величного, страшного, справедливого і всемогутнього Творця і Господа, а себе — дитину, слабку і спаралізовану гріхами, немічну і хвору над якою піднімається ніжна постать Отця і почуємо його лагідний голос «Мій сину! Доню моя! Дитино моя, відпускаються тобі всі твої слабкості, всі твої немочі, всі твої хвороби і гріхи. Іди до свого дому. Будь вільна, будь здорова, будь щаслива!».

Саме так! Прощення виявляє обличчя справжнього Бога, «Бога милосердного і ласкавого, нескорого на гнів, многомилостивого, і вірного» (див. Вих. 34,6), Бога «благого і довготерпеливого, який уболіває над нашим нещастям» (див. Йоіл 2,13). Правду кажуть книжники, коли міркують: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр. 2,7). Правильно міркують, що тільки Бог може простити гріхи, що тільки Бог може змінити життя людини і підняти на ноги спаралізованого. Але все ж таки, одну річ не врахували, а саме, що «Бог дав таку владу людям» (див. Мт 9,8), владу — уточнює Євангелист Йоан — «стати Божими дітьми», тобто носіями Божого милосердя і прощення. Сьогодні, іншими словами, Бог діє не тільки «на пряму» — якщо так можна сказати — , але через інших людей, але також і через нас самих. Нам прощає через інших, а іншим прощає через нас! Зрештою так і почалося сьогоднішнє чудо: «І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо […] Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже» (Мр. 2,3.5). Так, це Ісус сказав слова прощення; так, це Ісус зцілив паралітика, але це ці четверо вірили, що Він може підняти на ноги їхнього друга, це вони, що на своїх руках принесли його до Ісуса.

Прощення виявляє також справжніх Божих дітей: не тільки тих, до яких Боже Слово милосердя доторкнулося і поставило на ноги, змивши всі їхні гріхи, але зокрема і тих, які у цьому світі наче стале руками Божого милосердя, через яких Бог хоче доторкнутися кожного грішника, кожної людини. Кожен з нас у своєму житті напевно відчув дотик Божої любові і милосердя, чи то у сповідальниці, чи то у спільноті, чи то у якійсь надзвичайній життєвій ситуації. І хоч це був священик, який давав нам розгрішення, хтось знайомий чи близький, а може і цілком незнайома людина, хто нас вислухав, прийняв, обійняв і потішив — ми це відчули як справжній дотик Божої ніжності. Сьогоднішнє Євангеліє бажає нам нагадати, що Бог не тільки доторкнувся до нас, щоб нас зцілити і простити нам наші гріхи; але Він нас кличе, щоб ми були продовженою рукою його милосердя, щоб через нас і завдяки нам Він міг доторкнутися кожної людини у цьому світі, міг зцілити кожну неміч і простити кожному його гріхи. Великий це дар і велике покликання бути знаком Божої присутності завдяки нашим ділам милосердя до інших і прощенню. Але ніщо нас більше і не являє християнами і дітьми Отця — жодні релігійні практики, всі можливі відречення — як отой співчутливий погляд чи простягнута рука, в яких інші можуть почути ніжний голос небесного Отця: «Сину, Доню прощаються тобі твої гріхи» і «кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2,11). Пам’ятаймо, що саме завдяки нам сьогодні хтось зможе знову у своєму житті піднятися на ноги і повернутися до свого дому — дому Небесного Отця. Не опустім такої нагоди «бути милосердними, як і Отець наш милосердний» (Лк 6,36).

 

Псалтир

Псалом 85

1 Провідникові хору. Синів Кораха. Псалом. 2 Ти, Господи, був доброзичливим до твого краю і долю Якова ти обернув на добре. 3 Простив вину народу твого, покрив усі гріхи їхні. 4 Стримав усе твоє обурення, спинив жар гніву твого. 5 Обнови нас, Боже нашого спасіння, і поклади край твоєму на нас гнівові! 6 Чи будеш гніватися на нас вічно? Чи ти пошириш гнів твій від роду й до роду? 7 Чи ж ти не оживиш нас ізнову, і народ твій не буде радуватися в тобі? 8 Яви, о Господи, нам твоє милосердя, подай нам твоє спасіння. 9 Послухаю, Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних; лише хай не повертаються назад до божевілля. 10 Справді, його спасіння близьке до тих, що його бояться, щоб слава його перебувала в краю нашім. 11 Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою. 12 Правда з землі зійде, і справедливість дивитиметься з неба. 13 Та й сам Господь дасть щастя, і земля наша дасть урожай свій. 14 Перед ним ітиме справедливість і спасіння, — там, де він буде ступати.

 

Літургійні тексти

«Так каже Господь до юдеїв: Народе мій! * Що я заподіяв тобі, або чим викликав досаду? * Сліпців твоїх я зрячими вчинив, прокажених очистив, * чоловіка розслабленого я з ліжка підняв. * Народе мій! Що я заподіяв тобі? * І чим же ж ти мені відплатив? * За манну — жовчю, за воду — оцтом;* замість любови до мене, цвяхами ти мене до хреста прибив. * Отож, надалі не стерплю більше цього. * Покличу до себе інші народи* і вони прославлять мене з Отцем і Духом, * я ж подам їм життя вічне.»

Велика п’ятниця, Час шостий, стихира

 

«Послухайте найлюбіше його слово до грішників. * До розслабленого: — Уважай, сину, відпускаються тобі гріхи твої! ;* до жінки грішниці: — Віра твоя спасла тебе, йди в мирі! ;* до іншої, зловленої на перелюбі й засудженої на каменування: * — Ані я тебе не осуджую, іди і відтепер більше не гріши! ;* і до митаря: — Закхею, притьмом злізай, * бо сьогодні в домі твоїм маю бути! * Сьогодні на цей дім зійшло спасіння;* і до розбійника: — Нині зі мною будеш у раю. * Незмірній любові серця твого — поклін і подяка!»

Мінея, Христа Чоловіколюбця, Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я».

 

Святоотцівська спадщина

— А тепер слухай! — продовжував він. — Збережи твою плоть чистою і незаплямованою, щоб Дух, який живе в тобі, свідчив про неї, і була виправдана твоя плоть. Пильнуй, щоб не увійшла ніколи до твого серця думка про те, що плоть твоя приречена на загибель, а також піклуйся про те, щоб не осквернити плоть свою. Адже якщо оскверниш плоть свою, то оскверниш і Духа Святого, а якщо оскверниш плоть свою, то не будеш жити. Тоді я запитав його: — Якщо ж якась людина не знала про це і осквернила плоть свою, перш ніж почула ці слова, то як тоді вона спасеться?

— У такому разі лише Бог може дати їй зцілення, адже Він має владу над усім. Однак ти дотримуйся того, що почув тепер, і Всемилосердний Господь зцілить всі попередні твої гріхи, якщо ти більше не будеш оскверняти ні плоть твою, ні духа, адже вони перебувають у тісному спілкуванні між собою, а тому не може лише щось одне з них осквернитися. Отож, пильнуй, щоб і плоть, і дух були чистими, і житимеш для Бога.

Пастер Герми. П’ята притча / перекл. О. Левко // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 268–269.

 

Віра має таку силу, що не один лише віруючий спасається, але спасаються і деякі за віру інших. Розслаблений в Капернаумі не був людиною віруючою, але мали віру ті, які принесли його і спустили через покрівлю. А у хворого разом з тілом була хвора і душа. Ти не думай, що я осуджую його; в самому Євангелії сказано: «Побачивши віру» не його, а віру «їхню», сказав «розслабленому: встань» (Мт. 9,2). Ті, які принесли, увірували, а розслаблений отримав зцілення.

Навіть якщо б і невірним ти був чи маловірним, Господь чоловіколюбний. Він милостиво прийме тебе, що каєшся, тільки скажи і ти щиросердечно: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9,24). Якщо ж усвідомлюєш себе вірним, проте ж не маєш всієї повноти віри, то тобі потрібно з апостолами сказати Йому: «Господи! Додай нам віри» (Лк. 17: 5). Бо якщо ти сам по собі скількись чогось маєш, то від Нього вже отримаєш в більшій мірі.

КИРИЛ ЄРУСАЛИМСЬКИЙ, П’яте оглашовувальне повчання, 8–9 // СВЯТИТЕЛЬ КИРИЛ ЄРУСАЛИМСЬКИЙ, Творіння / під ред. Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета / пер. Київської православної богословської академії, Київ: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2012).

 

Митрополит Андрей

Ісус Христос лічить нас з ран тяжкого гріха. Бог в безконечнім Своїм милосердію зіслав Свого Сина на сей світ, щоби спас грішників. За грішників терпів Ісус Христос страшні муки, за них був прибитий до хреста, за них при смерті молився. Сам о Собі каже Ісус Христос, що єсть тим пастирем добрим, котрий полишив дев’ятьдесять дев’ять овець і йде шукати одної, що загинула. А як її знайде, бере на рам’я і несе домів. Христос єсть тим Отцем милосердним, що з такою любовію принимає блудного сина, коли додому покутою вертає. Він єсть тим добрим самарянином, котрий підносить згра- бованого і побитого розбійниками подорожника, рани єго лічить, обв’язує, бере єго на свою скотину, везе до міста і платить за него в гостинниці.

Христос, жиючи на сім світі, всюда шукав грішників, щоб їх напровадити до Бога. Фарисеї з того сміялися, називали Єго приятелем грішників, але Він не переставав всюди глядіти за душами людськими, що лежали в гріхах, бо, як казав, «Здорові не потребують лікаря, лише хворі» (Мт. 9, 12).

Він відпустив гріхи розслабленому і грішниці Марії Магдалині. Він не хотів судити тої грішниці, котру фарисеї Єму припровадили, і увільнив її від їх закидів.

Христос довго з грішницею самарянкою розмовляв і учив її правд Божих, щоби її навернути. Єще умираючи на кресті, обіцяв рай конаючому розбійникови. До служби Своєї на апостолів покликував навернених грішників, Петра, Матея, Павла. Ціле Єго життє було безнастанною працею для спасенія грішників. Смерть Єго була покутою за грішників і жертвою для їх спасенія.

Він був поранений за наші гріхи, був мучений за наші гріхи, був мучений за наші беззаконія, ми Єго ранами були вилічені: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Бо Він полюбив нас і Кровію Своєю умив нас від наших гріхів (Апок. 15).

1901 р. [кінець року], Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних Правди Віри

 

Для поглиблення

Йона 4,2; Іс. 54,1-10; 2 Кор. 5,14-21; Рм. 5,6-11; 8,31-39.