АКТУАЛЬНО

Майбутнє УГКЦ. Візія Блаженнішого Святослава

Неділя, 28 березня 2021, 20:00
Згадуючи цими днями події останніх десяти років, які Церква пережила після останнього виборчого Синоду, і підсумовуючи плоди нашої загальноцерковної стратегії’2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», ми, природно, дякуємо Господу Богу за все те, що від Нього отримали. Та водночас хочемо поглянути в майбутнє, подумати, як нам далі жити, куди рухатися...

МАЙБУТНЄ УГКЦ. Візія Блаженнішого Святослава

Згадуючи цими днями події останніх десяти років, які Церква пережила після останнього виборчого Синоду, і підсумовуючи плоди нашої загальноцерковної стратегії’2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», ми, природно, дякуємо Господу Богу за все те, що від Нього отримали. Та водночас хочемо поглянути в майбутнє, подумати, як нам далі жити, куди рухатися. Хоча будувати душпастирські плани в обставинах так званого посткоронавірусного світу, у якому все швидко змінюється і радикалізується, було б доволі сміливим кроком, спробуймо принаймні помріяти, якою ми бажали б бачити нашу Церкву через десять років.

Замислюючись над тим, як ми разом рухатимемося в майбутнє, спитаймо спершу в молитві до Господа Бога, якою Він бачить нашу Церкву сьогодні і завтра. Пригадую, що після початку війни на Донбасі я ділився своїми переживаннями з Папою Франциском, кажучи йому: «Я запитую Господа: чому Ти нас воскресив після падіння Радянського Союзу?! Чому Ти вдихаєш у колись мертве і складене до гробу тіло нашої Церкви той подих воскреслого Спасителя, подих Святого Духа?!». У відповідь Святіший Отець сказав: «Видно, ви маєте якусь особливу місію у Вселенській Церкві та в сучасному світі. Господь має на вас свої плани!».

Ідіть, і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа – це, властиво, і є стратегією розвитку Церкви

Тому, звертаючись до Господа Бога в молитві щодо нашого майбутнього, запитуймо, як Він хоче, щоб ми діяли в той час. Не будуймо лише людських планів, а шукаймо Божої волі щодо нас, християн, щодо нашої Церкви в Україні та світі, щодо людства, яке народжується і розпочинається на наших очах. Одного разу, коли я шукав відповідь на це питання, мені до серця промовили слова Христа, які Він звернув до своїх учнів перед вознесінням на небо. Це, властиво, була стратегія розвитку Церкви, яку Спаситель залишив своїм апостолам. Він сказав так: «Ідіть... і навчайте всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Це незмінна, вічна стратегія – воля Христа щодо свого воскреслого тіла, яким є Церква Христова в ті часи, коли ми очікуємо на Його славне друге пришестя.

Нашу стратегію ми можемо здійснити в ключі душпастирського навернення

Проте, щоб ми могли правильно відчитати Божественну стратегію щодо нашої Церкви, гадаю, важливо ще раз послухати голос Святішого Отця, який говорить про те, що цю стратегію ми можемо здійснити в ключі душпастирського навернення. Тож помріймо про наше майбуття, слухаючи завдання воскреслого Христа і керуючись Святим Духом, який промовляє до нас через наступника апостола Петра.

ІТИ

Перше, що каже Христос, –  «Ідіть!». Тут йдеться, за словами Папи Франциска, про спосіб спілкування і будування стосунків між людьми. Душпастирське навернення необхідне для того, щоб Церква, як місійна спільнота, вийшла поза церковні мури в сучасний світ, не щоб його засудити, а щоб у Христі його спасти.

Ми повинні змінювати стиль, спосіб комунікації і спільної дії. Найважливішим у цьому новому способі душпастирського навернення вважаю ось такий рух – від шукання почестей до лікування ран сучасного людства. Бо разом із відродженням Церкви ми подекуди повертаємо з минулого і певні уявлення про роль і місце Церкви, – уявлення про те, якими вони були колись, до її нищення. Ми часом підсвідомо вбачаємо в нашій ролі, у нашому способі церковної присутності в суспільстві присутність «князів Церкви». Гадаю, у сучасному світі треба відійти від такої позиції і рухатися до чогось іншого.

Від шукання почестей, до лікування ран сучасного людства

«Іти» в сучасному світі означає зійти з п'єдесталів, не шукати собі почестей і привілеїв, спуститися з наших уявних висот князів, принців, щоб послужити сучасній людині. Це стосується і єпископів, і священників, і монахів та монахинь, і учасників різних церковних рухів та мирянських спільнот. Нам потрібно зійти із наших п'єдесталів, щоб наблизитися до ран сучасної людини, які часто сповнені болем, кров'ю і гноєм. Ми повинні ці рани обмити та очистити.

НАВЧАТИ

Далі Христос каже, щоб ми навчали! Що це сьогодні означає? Навчати – це не значить наказувати силою влади, повчати менторським тоном, як усі інші мають жити, картати тих, хто живе не так, як нам хотілося б.

Навчати – не означає картати. Маємо навчати не силою влади, а силою прикладу

Ми повинні, повторюся, зійти з такого п'єдесталу ментора, карателя, суворого учителя з указкою в руках і стати поруч із сучасною людиною як ті, що навчають на власному прикладі, переконують силою особистого свідчення, не примушують владою, а захоплюють особистою вірою, позицією Христового учня. Лише в такий спосіб ми можемо навчити і зробити учнями інших, передати їм той спосіб бути учнем, який характеризує Христових наступників, послідовників і членів Церкви.

ХРЕСТИТИ

Тепер – про наш наступний крок. Ісус Христос каже: «Ідіть... і навчайте всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа». У сучасному суспільстві сформувалося хибне уявлення про Церкву як про спільноту з надання соціальних послуг, що повинна забезпечити всі потреби соціальної сфери людини, яких не забезпечує держава, або як про певний культурно-інтелектуальний заклад. Натомість Церква Христова є таїнственним організмом. Христос посилає нас навчати не для того, щоб люди більше знали, а щоб їх хрестити. Церква, як таїнственний організм, таїнственне тіло Ісуса Христа, не може не уділяти Святих Таїнств. Ми маємо чим обмити і залікувати людські рани, які завдані гріхом і з яких витікають потоки крові та гною. Цими ліками є Таїнства Христової Церкви.

Христос нас не посилає навчати, щоб більше про Нього знали, але щоб хрестити

Навіть в умовах пандемії ми не можемо не хрестити, не народжувати у Таїнстві Хрещення нових членів Церкви. Ми не можемо не миропомазувати, не уділяти дару П'ятдесятниці. Ми не можемо не звершувати Таїнства Пресвятої Євхаристії, зокрема коли наш народ просить про Святе Причастя, тому що більшу частину свого євхаристійного життя мусить жити в онлайні. Ми не можемо не виливати на сучасну людину цілющу силу Божого милосердя у сповіді. Ми не можемо не святити єпископів, священників і дияконів. Ми не можемо не вінчати нових пар. Ми не можемо не помазувати олією зцілення тих, які страждають у важких недугах. Ми не можемо не уділяти Святих Таїнств!

ПЕРЕБУДОВУВАТИ

Наступний виклик для душпастирського навернення – це перебудова наших церковних інституцій. Церкву часто уявляють як закостенілу установу минулого, піраміду, яка стоїть ось уже дві тисячі років і починає осипатися від старості. Це також хибне уявлення. Церква – це жива спільнота, яка має ієрархічну будову і породжує нові структури, придатні для того, щоб цю спільноту тримати разом, служити їй відповідно до сучасних способів комунікації, спілкування та існування сучасного суспільства в новій культурі.

Маємо перейти від уявлення про Церкву, як закостенілої структури, до Церкви як живої спільноти віруючих

Коли ми усвідомимо, що Церква –  це спільнота єпископів, священників, монахів і монахинь та мирян, які є її найбільшою частиною, тоді ми зрозуміємо, як ця спільнота має жити в нових обставинах і які види інституційного життя повинна зродити.

БУТИ СОЛІДАРНИМИ

І останнє. Ми повинні пройти певне навернення від уявлення про те, що Церква – це своєрідна фінансова корпорація, яка шукає земні засоби для свого існування, забезпечення своїх потреб і на їх основі планує свою витратну діяльність. Таке мислення цілком чуже Церкві, яка не має своїх лобістських інтересів. Церква – це спільнота солідарності, у якій усі її члени покликані обмінюватися своїми дарами. Церква – це спільнота, яку Господь Бог повсякчасно збагачує, постійно дає їй щось нове, посилає їх нових людей із новими талантами, уміннями, баченнями... Найбільшим багатством нашої Церкви є люди! І кожен, хто приходить до спільноти Церкви, має завдання віддати всі свої таланти на служіння ширшій спільноті, бо тільки в такий спосіб зможе їх розвинути і помножити.

Церква – це спільнота солідарності, де ми всі покликані обмінюватися своїми дарами і тоді нам їх ніколи не бракуватиме

У Євангелії маємо такий момент, коли Христос каже учням нагодувати п'ятьма хлібами і двома рибами п'ять тисяч людей, не враховуючи жінок і дітей (пор. Мт. 14, 14–21). Учні сумніваються, що спроможні це здійснити. Проте Ісус благословляє цю їжу і Його благословення стає моментом помноження. Ми також постійно відчуваємо, що наші потреби є більші за наші можливості. Але Господь помножує наші можливості своїм небесним благословенням.

Отже, наша стратегія – іти разом уперед, щоб навчати всі народи і культури, у яких ми живемо, з якими ми спілкуємося та маємо поділитися багатством нашої Київської духовної літургійної спадщини як об’єднана глобальна помісна Церква. Ми повинні робити учнями всі народи, уділяючи їм Таїнства Христової Церкви, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Тоді Господь Бог благословлятиме нашу Церкву і, діючи через нас, – увесь сучасний світ.

† Святослав