АКТУАЛЬНО

Майдан – ікона нескореної України

Середа, 05 березня 2014, 13:57
Коли писала ці рядки, то не мала наміру констатувати вже відомі факти чи критикувати злочинні дії представників тепер вже колишньої влади. Мені хотілося поділитися своїми міркуваннями стосовно того, як наша українська нація духовно зросла через події на Майдані. Безумовно, така наша духовність і є першочерговою підвалиною справжньої Божої держави.

Переконана, що кожен свідомий українець бував бодай раз на Майдані. Тому не варто пригадувати, що «майданівське життя» пройшло свою еволюцію. Спочатку це було «свято свободи», а згодом – війна за Україну. Протягом усіх цих днів у серці нашої держави з українським народом були його духовні провідники – священики. Із декількома з них мені вдалося поспілкуватися. Вдячна за цей досвід Богові. Після цього я зрозуміла, що вся Україна усвідомила, що звертання до Бога – не крайня мета і останній шанс. Бог – єдиний вихід з усіх складних життєвих обставин. Напевно, варто було це ще раз пережити, щоб вже ніколи не зневірюватися в цьому.

Коли тіло цього чоловіка готували до захоронення, то виявили на його грудях натільний хрест

Однією з важливих рис духовного зростання України завдяки Майдану стало те, що багато людей пізнали Бога і навернулися до Нього через прийняття таїнства Хрещення. Впевнена, таких випадків було чимало. Про один із них я дізналася з вуст о. Ігоря Опацького з парафії Різдва Христового УГКЦ донецького Зугреса. Священик поїхав на Майдан, щоб забрати тіло вбитого донеччанина, який ніколи не ходив до Церкви і навіть не був охрещений.  Коли тіло цього чоловіка готували до захоронення, то виявили на його грудях натільний хрест. Це викликало подив у його батьків, які також не були оцерковленими. Згодом з’ясувалося, що активіст охрестився на Майдані, а ще розповідали, що він навчився молитися і майже щодня брав участь у Святій Літургії. Бачимо, що ніколи не пізно прийти до Бога і стати на правильний шлях, головне встигнути зробити це ще під час земного життя.

Важливою духовною особливістю Майдану стало те, що багато людей навчилися молитися, зокрема молитву на вервиці. З особистого досвіду скажу, що раніше мене трохи дратувало, коли духівники, сповідники чи монахи мені твердили: «Молися. Молися не лише вдень і ввечері, а молися завжди (протягом дня, у дорозі, у транспорті, надворі, перед споживанням їжі). Молися всюди». Я була переконана, що так фанатично молитися мають богопосвячені особи – єпископи, священики, ченці і черниці, а нам, простим людям, цілком достатньо звернутися до Бога вранці і ввечері. Та з плином часу усвідомила, що молитви багато не буває. І головне, щоб вона була щирою.

Людина йшла під дуло автомату з вервицею в руках!

Те, що розповів мені один із духовних захисників Майдану,  римо-католицький священик Микола Мишовський, головний редактор журналу «CREDO», переконує в цьому. Отець Микола переповів про зустріч з одним чоловіком, який постійно молився на вервиці на Майдані. «Цей чоловік казав мені, що тоді, коли почалися вбивства під самою стелою, то він із вервицею в руці пішов на «Беркут», за ним пішли й інші. Тоді ж «Беркут» відступив. Людина йшла під дуло автомату з вервицею в руках!» – зазначає отець. Молитва не лише зближує нас із Богом, а й дає нам віру і духовну силу.

Знаємо, що важливою складовою світових революцій завжди було і є студентство, молодь. Тепер увесь світ знає, що українська молодь готова ризикувати, віддаючи своє життя за ближнього. За словами греко-католицького священика о. Андрія Логіна, голови Комісії УГКЦ у справах здоров’я, молоді юнаки, котрі відсунули на задній план інтереси, притаманні у такому віці, стали в перший ряд на барикадах. «Я вдячний цим хлопцям, бо усвідомив, що для того аби кожен міг мати свій Майдан у своєму місці: журналіст писати правду, правозахисник правдиво захищати в суді, щоб українці стали разом молитися і ми, як суспільство вийти на Майдан, повинна була бути передова, тобто повинен був бути той, хто ризикував. Це зробили ці молоді хлопці», – прокоментував він.

Завдяки українській революції люди перебороли в собі злість і простили своєму ворогу

Революційні події навчили нас прощати тим, хто нас кривдив. Багато було випадків, коли представники ворожих націй обороняли українську гідність. Цікавий, на мою думку, випадок розповів вже вищезгаданий о. Микола Мишовський. За його словами, йому переповідали, що в Києві, в одній крамниці, де азербайджанці продають живі квіти, є портрет убитого вірменина Нігояна. Потрібно розуміти, що між азербайджанцями та вірменами існує конфлікт через Нагірний Карабах (регіон у Закавказзі). Бачимо, що завдяки українській революції люди перебороли в собі злість і простили своєму ворогу.

А ще ми навчилися більшої самопосвяти, більшої любові до ближнього і такої покори, якої хотів би від нас сам Христос, яку Він сам ніс протягом свого земного життя. «Якось я зустрів дівчину, що раніше подавала мені на Майдані суп, – продовжує священик Микола, – і запитав її про чоловіка, котрий допомагав їй тоді роздавати їжу (він віддав власний недешевий автобус на потреби Майдану). Запитав про нього, бо знав, що після штурму «Беркуту» цей автобус спалили. Дівчина усміхнено відповіла, що це був її батько, і додала, що порівняно з тим, що відбулося, це дрібниця, про яку не варто і говорити». Душпастир схвильовано промовив, що йому тоді всередині  все перевернулося, бо «Беркут» стояв за гроші, а донька з татом, зазнавши великих майнових втрат для своєї сім’ї, свідомо далі була на Майдані. Священик ще згадав про одного хлопця, який відповідав за майданівську кухню. Він п’ять діб поспіль не спав. Попри всі вмовляння відмовлявся від сну, бо хотів належним чином подбати про харчування мітингувальників.  

Яку ж міру покарання повинні понести винуватці кровопролиття в Києві?

Найголовнішим свідченням того, як духовно зросла Україна, стала єдність духовенства під час цих кривавих подій. На цьому тлі стало неважливо, до якої Церкви ти належиш. Головним стала молитва і прийняття Святих Таїнств. Усі ми бачили присутність священиків майже всіх християнських Церков України, які духовно вели людей. Ба більше, як засвідчили численні світлини та інформація у ЗМІ, брали участь єврейські спільноти, мусульмани, буддистські монахи.

Переконана, що багатьох цікавить позиція священиків щодо того, яку ж міру покарання повинні понести винуватці кровопролиття в Києві, зокрема колишній Гарант. Нижче подаю роздуми священства з цього приводу.

 

Отець Андрій Логін, голова Комісії УГКЦ у справах охорони здоров’я:

- Під час цих кривавих подій я перебував переважно серед поранених. Помітив, що навіть ті постраждалі, які мають вже пожиттєві каліцтва, готові віддати все, щоб ми жили в країні, в якій шанувалася б гідність людини. Мене це сколихнуло. Я був вражений позицією людей, які там були. Часом, коли йдемо вулицями міст, то зазвичай бачимо розчарованих людей, котрі не насмілюються протистояти несправедливості й приниженню. Проте люди Майдану вже ніколи не допустять приниження. Ці люди стали самодостатніми особистостями.

Висловлюючись зі своєї громадянської позиції, скажу, що вперше за новітню історію України настав час, коли люди, які зробили злочини, понесуть відповідальність перед своїми громадянами.

 

Отець Петро Балог, домініканець, віце-директор Інституту релігійних наук імені Св. Томи Аквінського:

- Український народ не просто стоїть на Майдані. Він вимагає певних дій, а також сам діє. Керування цими діями – одне з основних завдань Церкви. Не менш важливим або й найголовнішим моментом на Майдані є молитва, оскільки ми віримо, що без Бога людина, навіть маючи добрі наміри, може зробити багато помилок. Думаю, це була найбільш молитовна революція в історії людства, і хоч сили зла намагалися перемогти, зламати людську гідність і права людей, навіть через насилля і вбивства, саме завдяки молитві люди вистояли і не впали в страх та відчай перед лицем зла. Найбільше запам'яталися солідарність людей на Майдані, братерство, жертовність і бажання більшості докласти свою частинку до спільного блага. Це була «велика людська родина». Вразила самоорганізація людей, які відчули себе відповідальними за успіх протесту і не надіялися, що хтось за них щось зробить. Це стало немовби відгуком на слова кардинала Любомира (Гузара): «Моліться так, як би все залежало від Бога, і робіть так, як би все залежало від вас». Переконаний, що всі винні повинні понести справедливе покарання відповідно до українських та міжнародних законів. Не може бути мови про помсту чи про ненависть, треба домагатися лише справедливості.

 

Отець Ігор Опацький, настоятель парафії Різдва Христового УГКЦ м. Зугрес, що на Донеччині:

- Єдиним суддею є Бог. І я вірю, що Він знайде людей, які справедливо судитимуть винуватців цього безчинства. Як священик, я не маю права судити. Проте знаю, що Господь знайде можливість їх покарати, якщо не в земному, то вічному житті. Я б хотів, щоб ці люди стали на добру дорогу і покаялися. Майдан показав, що Україна жива. І вона має таку свідому молодь, яка може стати на її захист.

 

Отець Василь Рудейко, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ:

- Священик, як і Христос, має бути в усіх ситуаціях людського життя. Він має інколи сходити до "аду", щоб звідти виносити кожну потребуючу людину. Роль священиків була настільки важливою в переговорних процесах, що духовну складову Майдану зараз включили до Ради довіри. Тепер в Інтернеті лунає багато закликів до самосуду, до злоби і ненависті, до непрощення. Це фальшиві заклики. Не прислухайтеся до них! Простити треба. Проте ніколи не можна забути того, що сталося цими місяцями. Про це треба писати і складати пісні, щоб ми, не дай Боже, не забули, якою ціною ми отримали свободу. Це має бути записаним у Євангеліє українського народу. Пам'ятати – означає не звільнити від осуду і суду.

Коли Каїн убив Авеля, Господь заборонив вбивати його нащадків, але навіки «позначив» їх, щоб вони прожили життя, яке намагалися вкоротити. Не треба їх вбивати, треба дати їм можливість жити і думати над своїми вчинками. Знайдімо в собі сили спрямувати свою злість на побудову цієї країни! Запал, яким ми загорілися, побачивши смерть, має стати животворним запалом, не спопеляти, а плекати життя – ось найкраще застосування того, що ми зараз відчуваємо.  

 

Отець Микола Мишовський, головний редактор римо-католицького видання «CREDO»:

- Буде великою помилкою самого суспільства перенести всю відповідальність лише на колишнього Президента. Це те саме, що всю відповідальність за Другу світову війну покласти лише на Гітлера. Адже були конкретні міністри і депутати, які проявили свою малодушність. Члени Партії регіонів, які ще після зачистки Майдану 30 листопада мали вийти з неї і показати, що вони не погоджуються із діями свого Президента, цього не зробили… Я вважаю, що відповідати повинен кожен «регіонал», кожен комуніст. Варто судити не Президента, бо це дуже вигідно, а всіх членів Партії регіонів, «беркутівців» і «спецпризначенців». Також переконаний, велика частина Партії регіонів, всі комуністи та «Беркут» повинні бути ізольовані від суспільства. У багатьох із них є психічні відхилення. Точно знаю, що були й інші військові загони, такі як «Альфа» і «Грифон», що чинили не менш злочинно за «Беркут». Вважаю, вони теж повинні відповідати. Ці люди є маніяками, бо їм подобається знущатися з людей, тому вони повинні пройти лікування в психлікарнях.

 

 P.S. Дякую Богові за те, що я – українка. У мене славна нація, віддане духовенство, багата і родюча земля. Більшого мені і не треба…

 

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ

ПУБЛІКАЦІЇ

Митрополит Володимир Стернюк. Двадцять років від дня смерті29 вересня

Сьогодні двадцять третя річниця із дня смерті митрополита Володимира Стернюка. Про його життя і діяльність у цій статті.

АНОНСИ