АКТУАЛЬНО

Ми прийняли Духа небесного. Свято П’ятдесятниці

Субота, 18 червня 2016, 14:52
Це свято дає нам дуже важливий месидж: богословом людина може стати не внаслідок особливої освіти, а внаслідок особливого досвіду – досвіду наповнення Духом Божим. У цьому сенсі кожен християнин не лише може, але й має бути богословом...

У п’ятдесятий день по Великодні святкуємо Зішестя Святого Духа, або П’ятдесятницю. Це свято завершує довгий період літургійного року, що розпочався з приготування до Великого посту, продовжився у самому постному шляху до Страсного тижня і Пасхи як кульмінації, тривав аж до Христового Вознесіння. Воднораз П’ятдесятниця започатковує т. зв. річне літургійне коло – період неділь і тижнів «після П’ятдесятниці». Таким чином Церква від неділі до неділі розгортає сувій літургійного року під благодатною дією Святого Духа.

П’ятдесятниця сягає своїми коріннями старозавітних богослужінь. Як і Пасха, вона була одним із найбільших трьох свят юдейського народу. За юдейським переданням, п’ятдесятого дня після виходу ізраїльського народу з Єгипту Мойсеєві був даний Закон, 10 заповідей. Християни, як і в багатьох інших випадках, перейняли свято, але наповнили його новим змістом.

Подія зішестя Святого Духа на «всяку плоть» стається в день П’ятдесятниці. Цю подію Церква розглядає як започаткування нової ери в духовній історії людства, оскільки в ній відбувається суттєва переміна і оновлення стосунків між Богом і людиною. Про це геніально сказано у пророцтві Єремії (31, 31-33):

«Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом».

Якщо оглянути цілу історію спасіння, описану в Біблії, то її можна було б коротко підсумувати наступним чином: Бог намагається достукатися до серця людини, завоювати його, оселитися в ньому. Людина схильна зосереджуватися на зовнішньому. Навіть у релігії. На вигляді, на обрядах, на відчутних ефектах. Але Бог добре знає, що все найважливіше є сокровенним, захованим для поверхневого погляду. Зовнішнє може лише допомагати, але не здатне втамувати внутрішньої спраги. Лише оновлення людського серця, людського нутра, яке може пізнати свого Творця і Господа і свобідно виливати перед Ним свої прагнення може бути основою релігії, духовного життя як такого. 

Таким чином сьогоднішня подія є продовженням і сповненням Божого задуму – встановити з людьми Новий союз, написаний не на кам’яних скрижалях, а на скрижалях серця. Радість і одкровення свята Зіслання Святого Духа в тому, що Бог являє себе не як зовнішній авторитет, а як Дух Животворящий, Який наповнює людину зсередини Світлом і Життям аж до найглибших закутків її єства.

Нероздільній Тройці поклоняємося

Спасіння світу є ділом усіх Осіб Тройці. Спасенний Божий задум щодо світу, який розпочався з приходом у світ Сина Божого, продовжується силою і діянням Святого Духа. Святий Дух «запечатує» і довершує все те, що благоволив Отець і здійснив Син. Цей день є святом об’явлення повноти троїчного таїнства. Його неможливо осягнути розумом, однак це не означає, що воно не має жодного відношення, адже його можна досвідчувати у Церкві: в літургійній молитві, таїнствах, стосунках любові і самопожертви. Отець, Син і Дух не є «поняттями» чи категоріями для християнина, вони є живим Богом, Який приходить до нас і нам відкривається.

На вечірні свята Церква висловлює подив, радість і захоплення своїм Богом у прекрасній стихирі:

«Прийдіте, народи, триіпостасному Божеству поклонімся – Сину в Отці зо Святим Духом; Отець бо поза часом родив Сина співвічного і співпрестольного, і Дух Святий був в Отці, з Сином прославлюваний; Єдина Сила, Єдина Істота, Єдине Божество. Йому поклоняючись, усі мовимо: Святий Боже, що все сотворив через Сина за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, через Якого ми Отця пізнали і Яким Дух Святий прийшов у світ! Святий Безсмертний, Утішителю – Душе, що від Отця ісходиш і в Сині перебуваєш! Тройце Святая, слава Тобі!» (стихира входу, глас 8).

Це свято є звершенням Божого спасенного промислу, але воднораз і започаткуванням Церкви як середовища, спільноти, у якій люди зможуть постійно ставати учасниками життя Отця, Сина і Святого Духа. Церква – це передовсім місце П'ятдесятниці, середовище дії Святого Духа.

...Риболовів – богословами явив

Дух Святий сходить на апостолів, котрі в молитві чекали на цю обіцяну Спасителем подію. Апостоли покликані виявляти, свідчити про спасіння, яке здійснив Христос. Дух Святий вчиняє апостолів, які до того часу були невченими рибалками, богословами – тими, кому відкрилися глибини пізнання Бога через Його Слово у особі Ісуса Христа. Апостоли є очевидцями Слова і їхнє служіння полягає в тому, щоб бути Його слугами.

Це свято дає нам дуже важливий месидж: богословом людина може стати не внаслідок особливої освіти, а внаслідок особливого досвіду – досвіду наповнення Духом Божим. У цьому сенсі кожен християнин не лише може, але й має бути богословом. Апостоли нас вчать що означає бути богословом. Сповнені Святим Духом апостоли промовляють до різних народів їхніми мовами, тобто тими мовами, котрі люди розуміють. Не якимись спеціальними мовами, термінами і поняттями, а живими і зрозумілими мовами. Істинне богопізнання віднині стає можливим для всіх, «хто живе у вселенній». Божа вістка про спасіння і нове життя не замикається в рамках окремого народу чи культури.

Кондак свята співставляє старозавітню розповідь Бут. 11, 1-9 про те, як Господь зійшов і змішав мови будівничих Вавилонської вежі з подією зішестя Святого Духа, завдяки Якому всі народи об’єднуються у богопоклонінні:

«Коли Ти, зійшовши, язики змішав, розділив Ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики Ти роздавав, у з’єднання всіх Ти призвав. I одноголосно славимо Пресвятого Духа».

Свято П'ятдесятниці піднімає також цю вкрай важливу тему Церкви і культури. Не було і напевно не буде культури, яка б повністю була готова ввібрати в себе Духа Божого. Однак все виглядає значно цікавіше: це ми маємо вбирати в себе Божого Духа, щоб наповнювати Ним культуру, в якій живемо. Це через нас Дух Божий має ширитися в світі. А для того треба, аби християни цікавилися культурою, добре її відчували і розуміли, щоб вони якнайкраще могли виконувати своє покликання – нести Слово Боже.

Наша відкритість до Святого Духа, всупереч нашим страхам і упередженням, і є найважливішим уроком цього великого свята.

Максим Тимо
для Департаменту інформації УГКЦ