АКТУАЛЬНО

Мирослав Маринович: "Політичні лідери повинні захищати життя і чинити мир, а не розпалювати війну"

Середа, 03 липня 2013, 09:24
Панахида за упокій душ польських та українських жертв Волинської трагедії 1943-го, яку 27 червня очолив Блаженніший Патріарх УГКЦ Святослав Шевчук у варшавському храмі отців-василіян у присутності президента Польщі Броніслава Коморовського та інших високопосадовців цієї держави, відродила одну історичну особливість, пов'язану із греко-католицькими ієрархами. У минулому і митрополит Адрей Шептицький, і патріарх Йосип Сліпий виступали на міжнародному рівні не лише як первоієрархи, а й як етнархи - особи, які, крім Церкви, представляють іще й увесь народ. Цього разу роль такого етнарха відіграв Патріарх Святослав.

Приїхавши до Варшави із п'ятьма греко-католицькими єпископами з України й Польщі, він затулив собою діру, що зяяла від неприсутності президента України та його владної команди. Тема Волині буквально паралізувала український політикум, і набрати в рот води було єдиним спасінням для нього. Проте це мовчання відлунювало у Варшаві надто промовисто й кидало тінь на всю Україну. Тижнем раніше її честь намагався порятувати президент Леонід Кравчук - і велика дяка йому за це. Та він виступав у складі делегації Комітету примирення, що є громадським, а не державним утворенням. І враження неповноти залишалося.

Тому таким важливим став візит Глави Української греко-католицької церкви, який, будучи церковним мужем, став водночас мужем державним. І виявилося, що є в історії моменти, коли наймудрішою державною політикою стає молитва. Блаженніший Святослав виграв бій, не приймаючи його й не беручи до рук зброї. Коли в більшості інших учасників цьогорічних дискусій закипала кров і настовбурчувалися загривки, цей ієрарх зберігав спокій і випромінював мир. Його єдиним захистом було Євангеліє - і формулами й духом цієї вічної Книги він і підкорив серця.

Із перших звуків панахиди, співаної українським хором "Журавлі", стало зрозуміло: молитва матиме чудодійну силу. У білому, яскраво освітленому василіянському храмі неможливо було не просвітліти душею - не пригадую, коли востаннє так натхненно молився. Молився за упокій невинних жертв і за прощення їхніх кривдників, за дітей, яким обірвали життя, і за матерів, яким не дали захистити своїх дітей. Молився за нас, нині сущих українців і поляків, щоб не взялися ми знову обороняти свої національні інтереси, відкинувши Божий Закон як непотріб та зробивши вибір на користь помсти.

По закінченні панахиди до мікрофону підійшов Патріарх і утвердив велич того дня, згадуючи прохання про прощення 2001 року, сформульоване Блаженнішим Любомиром у присутності Блаженнішого Папи Івана-Павла ІІ, і сьогодні поновлюючи його: "Хай воно разом із нашою молитвою дійде до кожної польської родини, яка втратила близьких від рук моїх земляків... Це прохання й надію скеровуємо також до українських родин, які втратили близьких від рук поляків, а також до родин інших національностей".

Слова були прості, але, може, тому й звучали з особливою силою: "Політичні лідери повинні захищати життя й чинити мир, а не розпалювати війну, сіяти пожежі та знищення. Військові провідники повинні захищати жінок, дітей і старців, а не видавати команди про їхнє знищення".

І коли після патріаршого слова Іза Хрусьлінська - моя польська приятелька, яка сиділа поруч, - мовчки і вдячно потиснула мені руку, зрозумів: усі ми стали свідками дива умиротворення.

Після виступу римо-католицького архієпископа Юзефа Міхаліка, голови Конференції Єпископату Польщі, слово взяв президент Броніслав Коморовський. Він говорив щиро, уміло розставляючи акценти й виявляючи філігранну політичну "техніку".

Глава держави нагадав про те, що в обох наших народів є довгі списки кривд. І, як це завжди буває з усіма народами, ми більше пам'ятаємо ті кривди, яких ми зазнали, ніж ті, що їх ми вчинили. У своїй історії ми проявляли й нашу національну велич, і нашу національну малість. І, як правило, із наших взаємних конфліктів завжди користав хтось третій.

На думку президента Коморовського, ми хочемо пам'ятати про злочини Волині для того щоб через правду та іспит сумління іти до примирення. Ми не повинні пам'ятати супроти когось іншого, зокрема супроти українців. Адже поряд із кров'ю польською лилася і кров українська. Поляки також вдавалися до жорстоких і настільки ж далеких від християнства вчинків.

А ще президент Польщі нагадав, що саме митрополит Андрей Шептицький, який був українським патріотом і прагнув державної незалежності України, мав відвагу сказати, що не можна злочином служити власному народові.

Це високе й рятівне для всіх партнерство Патріарха Святослава і президента Коморовського стало ще очевиднішим під час офіційного прийому в Бельведерському палаці президента. Усі зі втіхою говорили про те, що панахида в отців-василіян відкрила людські серця до головної події наступного дня - прийняття чотиристоронньої Декларації про примирення. А особи, втаємничені в деталі, ще й дякували представникам української громади Варшави (передусім Мирославові Чеху, членові Головної ради Товариства українців у Польщі), які взяли на себе велику підготовчу та організаційну працю.

28 червня під Декларацією поставили свої підписи Верховний архієпископ Святослав Шевчук, митрополит Києво-Галицький Української греко-католицької церкви; архієпископ Юзеф Міхалік, Перемиський митрополит латинського обряду, голова Конференції Єпископату Польщі; архієпископ Мечислав Мокшицький, Львівський митрополит латинського обряду, голова Конференції римо-католицького Єпископату України; архієпископ Іван Мартиняк, митрополит Перемисько-Варшавський Української греко-католицької церкви.

У Декларації містяться, зокрема, такі слова:

"Прагнемо вшанувати пам'ять невинно загиблих, попросити пробачення в Бога за вчинені злочини і закликати всіх українців і поляків як у Польщі, в Україні, так і в цілому світі, до відваги відкрити серця та розум для взаємного прощення і примирення.Хочемо нагадати слова кардинала Любомира (Гузара), висловлені 2001 року, про те, що деякі сини та дочки Української греко-католицької церкви чинили зло, на жаль, свідомо і добровільно, своїм ближнім власного народу та інших народів. Як глава греко-католицької церкви хочу повторити ці слова й сьогодні та попросити пробачення у братів-поляків за злочини, скоєні 1943-го. В ім'я правди вважаємо, що прощення і прохання про вибачення вимагає позиція тих поляків, які чинили зло українцям і відповідали насиллям на насилля. Як Голова Єпископату Польщі прошу у братів-українців пробачення. Осуду потребує і крайній націоналізм та шовінізм, бо з атеїстичним і тоталітарним комунізмом, це була ідеологія, яка у ХХ столітті призвела до мільйонів жертв. Те, що дехто вважав виправданим в очах Бога, виявлялося беззаперечним нехтуванням Його Заповідей. Перед лицем Бога, у світлі Його твердої вимоги "Не вбивай!", висловлюємо гірке усвідомлення проступків, бо ніщо не виправдовує взаємну ворожість, яка призводить до пролиття братньої крові".

Виступаючи на церемонії підписання декларації, Блаженніший Святослав наголосив на тому, що обов'язком усіх наших церков є "оберегти наших вірних від гріха ненависті". І це, як на мене, є головним обов'язком, спрямованим у майбутнє. Адже до 70-річної річниці Волинської трагедії обидва наші народи підійшли не в найкращому стані свого духу.

Польському суспільству, здається, важко цього року розрізнити історичний біль, який треба пошанувати, і ненависть, що не має християнської легітимації. Тому пам'ять про минулий біль викликає хвилю емоцій, що загрожує підірвати вже здобуте порозуміння. Біль можна загоїти - ненавистю можна отруїтися.

Українському суспільству, що почасти забуло, а значною мірою й не знало про жахливі обставини етнічної чистки на Волині, треба усвідомити, що неспокутуваний гріх повертається.

У цьогорічних дискусіях на тему Волині проявляється головне: усі непримиренні - як українці, так і поляки - користуються логікою "відплатних акцій", вибираючи різні історичні відтинки часу, коли злочини "своїх" виглядають наслідком кривди з боку "ворогів". І це, мовляв, практично знімає моральну відповідальність за вчинення цих начебто відплатних злочинів. Проте така логіка свідчить про радикальну дехристиянізацію наших душ.

Бо термін "відплатні акції" є лише евфемізмом до слова "помста". І це свідчить, що багато з нас скотилися до старозавітної формули - око за око, зуб за зуб.

Тому можна припускати, що непримиренні в обох наших державах не схвалять підписаної Декларації та приглядатимуться до обставин згаданих польсько-українських зустрічей із прискіпливістю. Вибачення суперників видаватимуться їм недостатніми, а прощення своїх - надмірним і невиправданим. Під тиском цієї загрози перебували всі учасники зустрічей у Варшаві.

Тим більшою є їхня заслуга. Бо досі 2013 рік не був найуспішнішим у польсько-українських стосунках. Ворог роду людського посіяв у душах багатьох поляків та українців чимало зла й недовіри. Але мужній візит Блаженнішого Святослава з єпископами до Варшави й не менш мужні кроки з боку президента Коморовського, польського керівництва та ієрархів церкви зробили головне: зло змушене було - хай навіть тимчасово - відступити. Попри всі труднощі та упередження, жодна сторона не змогла опертися великій миротворчій силі Євангелія. І за це Богові хвала, а їм, миротворцям, – велика дяка.

Gazeta.ua