АКТУАЛЬНО

Митрополії – шлях до побудови патріархату УГКЦ

Субота, 25 грудня 2021, 22:42
В кінці 2021 року три митрополії УГКЦ – Львівська, Івано-Франківська та Тернопільсько-Зборівська, відзначають 10-річчя від свого утворення. Що позначають ці десять років, чим загалом є митрополії для Церкви як інституції – у програмі «Відкрита Церква» говорили диякон Київської архиєпархії УГКЦ о. Даниїл Галадза та історик і релігієзнавець Інституту історії церкви УКУ Анатолій Бабинський.

Митрополія як центр тяжіння

Старогрецьке поняття «митрополія» (mitir – матір, polis - місто) позначало адміністративну одиницю – регіон чи область із центром у великому місті, у Римській і, згодом, у Візантійській імперіях. Це поняття перейшло до церковної термінології.

«Варто пригадати, що у ранній Церкві навіть апостоли, послані у різні кінці світу, наголошували на необхідності доброго порядку у їхній місії: вони проповідували Євангеліє, але мусили також формувати спільноти, парафії, єпархії, – пояснює отець Даниїл. – Питання організації Церкви і створення митрополій обговорювалися, окрім базових питань віри і Церкви, на I Вселенському (Никейському) соборі 325 року. Тобто від ранніх часів питання адміністрування і духовного життя стояли поряд, оскільки стосувалися служіння і життя в Христі».    

Митрополія – і в історичному, і в сучасному значенні, є не лише адміністративно-географічним, а й духовно-культурним поняттям. Кожна митрополія віддзеркалює особливості духовного життя Церкви і громади у певному місці і часі. Яскравий приклад цього – три вищеназвані митрополії УГКЦ, кожна з яких має свою довгу історію і великі духовні скарби: духовних отців, які продовжували служіння на їх теренах, незважаючи на заборону УГКЦ у часи радянської окупації, підпільні семінарії, які нині стали духовними академіями, відпустові місця, традиції душпастирського та соціального служіння.   

«Кожна місцева Церква у всьому світі має свої особливі характерні тільки для неї риси. І кожна вносить щось своє у скарбницю Церкви глобальної», – зазначає о. Даниїл, вихідець із Вінніпезької митрополії УГКЦ у Канаді, де, завдяки митрополиту Максиму Германюку у другій половині ХХ століття розвивалися богословські студії, і уже понад 30 років функціонує Інститут східно-християнських студій ім. Андрея Шептицького.

Львівська митрополія УГКЦ: історія і сучасність

Львівську митрополію УГКЦ, утворену 29 листопада 2011 року, можна назвати спадкоємицею Галицької митрополії XIX чи XIV століття, проте ці структури Церкви різних часів не є тотожними ні за функціями, ні територіально.    

«В історії УГКЦ зустрічаємо твердження – «Львів – митрополиче місто», але це не та сама митрополія, яку знаємо сьогодні, – пояснює Анатолій Бабинський. – Галицька митрополія XIV століття територіально була дуже великою – вона сягала аж до земель Білорусі. Відновлення її XIX у столітті було повязане із ліквідацією Російською імперією матірної Київської митрополії. Щоб забезпечити відповідний ієрархічний порядок і зберегти структуру Церкви, була утворена Галицька митрополія із центром у Львові. У такому вигляді вона проіснувала аж до 1963 року, хоча УГКЦ в СРСР була у підпіллі. У 1963-му ця митрополія була визнана Верховним архиєпископством. Тому коли Глава УГКЦ на початку 90-х років повернувся в Україну, він мав титул Верховного архиєпископа. Коли ж у 2004 році осідок Глави УГКЦ було перенесено до Києва, Львівська катедра стала архиєпархією. Львівська митрополія, утворена у 2011 році, є набагато меншою, ніж її історичні попередники, і тому дещо іншою».

Утворення митрополій = побудова патріархату Церкви

Анатолій Бабинський вважає, що на сьогодні патріархат УГКЦ можна вважати дійсністю, хоча офіційного юридичного акту, який би це зафіксував, ще немає.

«Дійсно, структура УГКЦ на сьогоднішній день відповідає патріаршій формі, оскільки патріарх – це той, хто має надмитрополичу владу,  – пояснює науковець. – Сьогодні ми бачимо, що структури УГКЦ існують по цілому світу. І для кращого їх функціонування та комунікації між ними має бути надмитрополича влада, якою традиційно у Східній Церкві є патріархат».         

Анатолій Бабинський цитує лист відомого богослова і діяча УГКЦ о. Івана Музички, написаний у 2011 році: «Отець Іван був близьким співробітником Йосипа Сліпого і знав зсередини, як відбувалася ця боротьба за патріархат УГКЦ. І він пише такі слова: «Чув я, що будемо творити нові митрополії. А митрополії – то півкроку до патріархату. Чув, що щось готується в кінці листопада. Будьте при тому, і я ще тим скористаюся, чомусь навчившись». Тож бачимо, що наші славні попередники уважно дивилися на творення митрополій і розуміли, що це, власне, і є творення патріархату. Єдина проблема: в Католицькій Церкві немає прописаного механізму для проголошення патріархату. Логічно, що створення митрополій – це вже півкроку до патріархату. Але ми ще очікуємо цього офіційного визнання».  

Синодальний шлях

У жовтні цього року Папа Франциск, відкриваючи XVI Генеральну Асамблею Синоду єпископів Католицької Церкви, яка триватиме два роки, проголосив Синодальний шлях, який мав би символізувати рух усієї Церкви разом із вірянами – «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія». У цьому русі важко переоцінити значення митрополій як організації синодального життя на місцевому рівні, за безпосередньої участі вірян і людей доброї волі. 

«Синодальний шлях – дуже важливе питання нашого часу і сучасного світу, – зазначає о. Даниїл Галадза. – «Синод» означає «йти разом, спільно». З точку зору ієрархії Церкви, митрополит має бути прикладом доброго лідера своєї пастви: знаходити і відкривати дари у людях, разом з ними прославляти Бога, служити Богові і ближньому. Синодальність підкреслює участь вірних у цьому служінні».

Департамент інформації УГКЦ