Мільйон біженців і жодного табору біженців: поляки відкривають свої домівки для українців

«Він сказав мені, що поки половина країни стоїть у черзі на кордоні, щоб забрати українську сім’ю, є люди, яким нікуди піти, ні друзів, ні родичів», – розповів чоловік виданню «Crux».

Донімірський вирішив відкрити для біженців свій чотиризірковий готель у центрі Кракова, біля Флоріанської історичної брами.

«Це війна, якої всі бояться. Я просто мав це зробити », – зауважив власник готелю.

Минулого понеділка перші 20 людей (шість дорослих і 11 дітей) зайняли номери в його готелі.

«Я подумав, що для нашого готелю не важко взяти ще 20», – продовжив свою розповідь чоловік. Тому він відправив інший автобус до кордону з Україною. Сьогодні він має 45 біженців у готелі Polski.

Пан Донімірський – католик і член Мальтійського ордену. Саме завдяки таким людям Польща має мільйон біженців на своїй території і жодного табору біженців.

Посол Польщі в Сполучених Штатах Америки Марек Магеровський розповів CNN, що «це перша міграційна криза в історії Європи, у якій країні перебування не потрібно будувати табори біженців».

«Тут, у Польщі, я дійсно відчула, що таке братерство», – сказала Ольга Панівник Польському телебаченню в неділю. Тиждень тому вона втекла з України.

«Було страшно – над нашими головами літали літаки, – згадувала вона. – Деякі з наших друзів змушені були зупинитися по дорозі, тому що на полях була стрілянина».

Біженців, які перетинають кордон з Польщею, вітають прикордонники: «Тепер ви в безпеці».

На них чекають волонтери з урядових і церковних організацій, а також прості поляки, які везуть на кордон усе: від їжі до іграшок.

Зараз у Польщі немає міста без українських біженців.

Єпископи закликають народ країни вітати українців у своїх парафіях та приватних домівках. Деякі самі приймають українців, як єпископ Тарновський Анджей Єж.

«У п’ятницю четверо членів родини з Івано-Франківська заселили нашу курію. Сьогодні приїде ще одна сім’я з Житомира», – повідомила у твіті Тарновська єпархія 5 березня.

Сестри домініканки з Бронішевіц у центральній Польщі офіційно керують гуманітарним коридором із вантажівками, які регулярно пересуваються між Польщею та Україною. Їх сестри служать у Жовкві, що за Львовом.

«Ми завантажуємо транспорт з продуктами та припасами, і їх завжди супроводжує мінівен – він має кілька місць. Вантажівки ніколи не повертаються порожніми. Ми беремо всіх, хто хоче втекти», — сказала виданню «Crux» сестра Тимотеуша Гіл.

Один із хлопців, які зараз живуть із ними, – 13-річний Богдан Барабаш. Його мати до війни працювала у сестер домініканок.

«Я щодня розповідаю своїм друзям в Україні, що відбувається в Польщі», — сказав він виданню. Бабуся та дядько хлопця залишилися в Україні.

Хоча Польща відкрила двері для тих, хто тікає з України, постійний наплив біженців незабаром може стати викликом.

«Це лише початок», – сказав виданню «Crux» єпископ Кшиштоф Задарко, голова Ради з питань міграції Конференції єпископів Польщі.

«Те, що роблять поляки, є фантастичним, і наші серця великі. Але для того, щоб прийняти таку кількість біженців у довгостроковій перспективі, потрібні величезні знання експертів», – сказав він.

«Польщі необхідно негайно працювати з міграційними експертами з інших країн, тому що з тим, що ми все ще бачимо в Україні щодо руйнувань війни, ми повинні бути готові до значної кількості біженців», – додав єпископ.

Донімірський сказав, що розуміє виклик. Прийняти 45 біженців – непроста операція навіть для власника готелю.

«Я звернувся по допомогу до престижної середньої школи Nowodworek у Кракові.  Кожен день різні класи забезпечуватимуть продукти, а наші кухарі готуватимуть їх», – сказав він «Crux».

«Але нам потрібна системна допомога. Напевно, через місяць нам доведеться думати про переселення цих сімей на квартири чи на постійне проживання. Все для того, щоб люди могли повноцінно інтегруватися», – додав він.

Незважаючи на теплий прийом, українські родини найбільше мріють повернутися додому.

«З одного боку, я хотіла би це зробити, – каже Ольга Панівник. – З іншого боку, не знаю, чи вдасться, наш район у Києві постійно обстрілюють і обстрілюють».

«Одного дня ти просто прокидаєшся, і життя, яке ти мав до цього моменту, зникло», – сказала вона польському телебаченню. – І тоді ти розумієш, що найдорожче, що у тебе є, це люди, яких ти любиш і можеш взяти з собою».

13-річний Богдан каже, що хоче лише одного: «Щоб закінчилася війна».

Павліна Ґузік для «Crux»
Переклад з англійської Анастасії Вихор