АКТУАЛЬНО

«Нерозлучна розлука». Свято Вознесіння Господнього

Середа, 08 червня 2016, 11:55
Християнська віра в те, що Христос воскрес із мертвих нерозривно пов’язана з вірою в те, що Він вознісся на небо, де возсів праворуч Отця. Євангелист Лука описує нам цю подію двічі: наприкінці Євангелія і на початку книги Діянь.

Кожного разу під час молитви анафори на Божественній Літургії ми висловлюємо подяку Богові за Його спасіння такими словами: «Ти від небуття до буття нас привів, і, коли ми відпали, Ти знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче царство Твоє дарував». Співаючи щорічно слова «Господь вознісся на небеса», ми засвідчуємо, що відбулося щось дуже важливе для нашої віри і життя, сталася подія, котра відкриває певну духовну реальність, без якої взагалі неможливо говорити про християнську віру, спасіння, Церкву і Євангеліє у світі.

Однак, що ж саме відбулося у події вознесіння Ісуса і відбувається далі в Церкві?

Як новозавітні, так і літургійні тексти Церкви, говорячи про вознесіння Ісуса, вдаються до мови символів і образів, які важливо правильно відчитати, аби зрозуміти зміст події і свята. Вознесіння Ісуса на небеса не слід сприймати просто у фізичному сенсі, як піднесення вгору, за хмари, як і не можна зводити його до фізичного «зникненням» Ісуса з-перед очей Його учнів, після якого можна говорити лише про певну невидиму «духовну» Його присутність у світі.

Шлюб неба і землі

На перешкоді правильному розумінню свята Вознесіння лежить невірне (але досить популярне навіть серед християн) уявлення про землю й небо та про їх взаємовідношення. Попри найбільш примітивне сприйняття неба як хмар, повітря, космосу, в нашій культурі також прийнято вважати «небом» якусь ідеальну духовну сферу, несумісну з усім матеріальним і вищою за нього, а іноді навіть ворожою до нього. Тому й не дивно, що часто небо протиставляють землі як «долині сліз». Натомість у біблійних та літургійних текстах спостерігаємо зовсім інакшу картину. В момент важливих спасенних подій небо і земля не лише не протиставляються, вони об’єднуються у радісному пориві прослави Бога, Який спершу їх створив, а тепер велично спасає.

Адже згідно з біблійним уявленням, яке повністю переймають наші богослужбові тексти, небо і земля не є двома різними місцями в одній і тій самій системі часу і простору. Скоріше вони є двома різними вимірами благого Божого творіння. Небо і земля нерозривно пов’язані між собою. Лише в такому ключі можна сприйняти те, про що нам говорить свято Вознесіння Господнього.

Про таїнство свята Вознесіння дуже влучно говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу»... Його відхід одночасно є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йде мова в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для усіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях».

З цього вдалого пояснення випливає ціла реконструкція нашої дійсності і наших уявлень про неї. Коли в Біблії чи богослужбових текстах йде мова про «небо та землю», то мається на увазі не фізично-просторовий вимір нашої дійсності, а інший вимір, іншу парадигму, іншу грань реальності. «Небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» – «простір», в якому перебувають люди. Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно знаходитися і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після Свого вознесіння став доступним всім і всюди, і людям не потрібно спеціально кудись добиратися, аби зустрітися із ним. А разом з тим Він стає володарем землі, адже в біблійному розумінні, Той, Хто перебуває на небесах, є Володарем, Господом усієї землі. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до Своїх учнів: «Дана мені усяка влада на небі і на землі» (Мт. 28, 18).

Бог задумав і обіцяв поєднати у Христі все: і земне, і небесне (Еф. 1, 10). Через Вознесіння Христос увійшов в «простір» Бога, в новий Божий світ, щоб владарювати нашим світом як Господь, і разом з тим заступатися за нас перед Отцем. Оскільки Ісус є правдивою людиною, Він покидає нас, але оскільки Він є Господом – Він постійно є присутнім у Церкві і світі: «Ось я з вами по всі дні, аж до кінця світу» (Мт. 28, 20).

Радість і слава

Одним з найбільш вражаючих текстів свята є кондак, який говорить про невідлучне і невідступне перебування Ісуса з нами:

«Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!»

Завдяки цій живій і спасенній присутності Ісуса, ми можемо взивати до Нього з глибин нашого відчаю і розчарування, в моменти, коли світ починає здаватися джунґлями, а люди довкола – хижаками. Через призивання Його імені Він відчиняє оцю тонку грань між двома вимірами буття, дає Себе відчути, робить Свою милість відчутною (Пс. 142, 8).

Вознесіння говорить нам не лише про Ісуса, але й про кожного з нас і світ, в котрому живемо. Літургійні тексти раз у раз наголошують на тому, що Ісус вознісся на небеса тілесно, тобто разом із тілом, яке на себе прийняв, тобто із нашим тілом.

«Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу» (тропар Вознесіння, глас 4).

Саме тому можна говорити про те, що у вознесінні Христа людська природа набуває нечуваної честі та цінності, адже вона сидить праворуч Бога Отця:

«Від лона Отчого не відлучаючись, найсолодший Ісусе, і з земними як людина поживши, днесь із гори Оливної вознісся єси у славі; і вознісши з милости падшу природу нашу, з Отцем її посадив» (стихира вечірні Вознесіння, глас 6).

«Господь вознісся на Небеса, щоб послати Утішителя світові. Небеса приготували престіл Його, хмари – восходження Його. Ангели дивуються, людину бачачи вищою за себе» (стихира вечірні Вознесіння, глас 6).

Духовний зміст цієї «нерозлучної розлуки», яка відбулася у вознесінні Христа, полягає в тому, що Богові не байдужа наша земна і тимчасова ефемерність. Бо ж Він прийняв плоть, не щоб нас принизити, не щоб показати Свою силу проти нашого безсилля. Він принизився, щоб нас вивищити. На те й перетерпів Він хрест, оплювання, бичування, болі катованого тіла – щоб перейти і наш земний шлях. Ісус побував там, де крайній відчай, і саме тому тепер Він може бути Заступником. У Своїй плоті Він носить досвід умираючого космосу. Але тепер ця «вмирущість» і спричинена гріхом трагедія космосу – по правиці Отця, там де Божественна Плоть їх Заступника, Заступника і Радості всього творіння.

Свято Вознесіння говорить про остаточне покликання і призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». Це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця. За словами Іринея Ліонського, одного з найвідоміших християнських авторів, «неможливо жити без Життя, а життя існує лише за умови спільності з Богом… Адже слава Божа – це жива людина».

Радість цього свята полягає також і в тому, що Христос являє нам Бога, а разом з тим являє і справжню людину, яка покликана прийняти в себе Бога, полюбити Його як Свого Отця. Лише в Бозі може реалізуватися справжня людськість. Вознесіння Господнє показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства.

Початок місії

«Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо?» (Ді. 1, 11), – звертається ангел до учасників цієї таїнственної події, заохочуючи їх до активності і подальшого руху для сповнення всього того, що заповідав Ісус. Пережитий досвід зустрічі з Христом не повинен стати для них лише їх особистим досвідом, а поширюватися у світі. Християнин – це той, хто свідчить про володарювання Христа над світом. Той, хто через молитву і богослужіння постійно долучається до небесної реальності, радіє нею, знаходить в ній сили і, відповідно, може давати належну оцінку всьому, що нас оточує. Християнство – це дар Божої присутності, дар внутрішньої близькості Бога і доручення діяти, свідчити про Ісуса Христа.

Максим Тимо
для Департаменту інформації УГКЦ

ПУБЛІКАЦІЇ

Сім тез про служіння священика в лікарні14 жовтня

Навіщо священики присутні в лікарні? В яких ділянках Церква і медики співпрацюють сьогодні? Як реагують хворі на присутність священика? Ці...

АНОНСИ