АКТУАЛЬНО

Оживлення парафіяльного життя через служіння ближньому

Понеділок, 31 серпня 2015, 10:52
«Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хтонебудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. Та хтонебудь скаже: «Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 14 – 18).

Кілька днів тому завершилася VI cесія Патріаршого Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», яка відбувалась 25–27 серпня в місті Івано-Франківськ. На засіданнях Собору було обговорено ybpre тем, які стосувалися оживлення парафіяльного життя. На Синоді Єпископів УГКЦ, який проходитиме наступного тижня, будуть розглянуті резолюції учасників Патріаршого Собору і прийняті рішення, обов’язкові до виконання для всієї Церкви. Тому заохочуємо і надалі всіх вірних УГКЦ до спільної молитви за успішне проведення Синоду Єпископів та втілення прийнятих рішень у життя нашої Церкви. Також пропонуємо вашій увазі роздуми над третім елементом живої парафії згідно з Пастирським посланням Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

Служіння Богові й правдиве служіння людині нерозривно пов'язані між собою. Саме через служіння людині ми стаємо здатні прийти до служіння Богові. Але також і навпаки, через служіння Богу, через укорінення в Ньому, божественна любов до свого творіння виливається через нас на всіх членів Його Церкви. Божа любов до нас є безмежною, тому і ми, християни, покликані любити своїх ближніх такою, ж любов’ю. Безкорисна любов до інших є джерелом нашого служіння бідним і вбогим, нещасним і знедоленим.

У другий день пленарного засідання Патріаршого Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» доповідачі розповідали багато цікавої інформації про літургійне життя нашої Церкви, а також певні кроки, які потрібно зробити, щоб якнайбільше число наших вірних могли молитовно користати з богослужбових текстів. Отець Василь Рудейко, доктор богослов’я, підкреслив, що оновлення літургійного життя парафії повинне передбачати очищення літургійної мови, способу того, як ми говоримо про богослужіння. Бо це показує «наше ставлення до богослужіння, його розуміння та намагання передати іншим свій досвід про нього». Окрім цього, ще раз було наголошено на тому, що Літургія та інші богослужби добового кола є серцевиною парафіяльного життя. Члени Христової Церкви, котрі дбають про оживлення всіх аспектів парафіяльного життя, не обмежують парафіяльне життя лише до служіння Євхаристії.

Творячи живу парафію, ми повинні розуміти, що життя парафіяльної спільноти – це не тільки слухання Божого Слова, спільна молитва та участь у Святих Таїнствах, а й служіння ближньому. Служіння ближньому, за словами Блаженнішого Святослава, виражає внутрішню природу Церкви та виявляє, наскільки живою є та чи інша парафія. Це служіння ближньому випливає з нашого закорінення в Христі. Діяльна любов ближнього є покликанням і завданням кожного без винятку християнина. Лише віра, чинна любов’ю, провадить до спасіння (пор. Гал. 5, 6).

Будучи приналежними до тої чи іншої парафії, християнин постійно перебуває у тісному зв’язку з іншими членами церковної спільноти. Ми спілкуємося з іншими, маємо можливість будувати різного роду стосунки, допомагати одне одному, підтримувати фізично та матеріально. А душпастир, якому доручена опіка над парафією покликаний потрудитися, щоб така діяльність мирян була якнайкраще організована якісно і систематично. Священик, подаючи добрий приклад вірянам, має заохочувати, щоб у його спільноті відбувалися відвідування хворих, допомога бідним, захист сиріт, миротворча діяльність і багато інших служінь. Ісус Христос бажає, щоб наше спілкування, тобто спілкування членів Його Церкви було скріплене зв'язком любові. Любов до ближнього та ворогів долає межі людського індивідуалізму та егоїзму. І якщо Євхаристія є джерелом і підсумком християнського життя, де відображається наше ставлення до Бога і ближнього, то кожен хто бере активну участь у літургійному житті церковної спільноти, – покликаний також виконувати і те, що говорить нам Господь через слухання Євангелія, катехизацію та проповідь. І це почуте та пережите – застосовувати у своєму щоденному житті.

Господь Ісус Христос, будучи Богом і людиною, показує нам досконалий зразок нашого людського діяння, любові до ближнього і турботи про нього. Усе земне життя Спасителя було невпинним свідченням Його служіння бідним і вбогим. Свідоцтво про Бога і вираз Його Божественної і разом досконалої людської любові до людини насамперед проявляється в Його конкретних добрих ділах, спрямованих на зцілення стражденної людини. Сам Господь пояснює нам справжнє значення нашої спільної справи в притчі про доброго самарянина (Лк. 10, 30-37), а тих, хто чинить діла милосердя, тобто спішить послужити своєму ближньому, називає блаженними: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7). Ісус Христос застерігає також і тих, хто не виконує другої заповіді любові, яка полягає в тому, щоб любити ближнього свого, як себе самого. Христос говорить про те, що чекає на тих, хто не був співчутливий до інших, не виявляв потребуючим своєї уваги, нехтував можливістю допомогти. «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене […]. Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили» (Мт. 25, 41 – 43, 45).

Ісус проголошує визвольну милість Бога всім тим, кого зустрічає на своєму шляху, починаючи від бідних, відкинутих, грішників, і запрошує їх іти за Ним. Також і християнин, що у своєму житті відповів на Христове запрошення іти за Ним, проходить цей шлях у своїй парафії. Кожна жива парафія покликана нести у світ образ свого Спасителя, продовжувати Його справу. А кожен з нас, дорогі читачі, хто прагне творити живу парафію, не повинен боятись бути світлом світу (Мт. 5, 14 – 16) – свідчити про Бога не тільки будучи присутніми у неділю чи свята в храмі на богослужінні, але перш за все називатись християнами через свої справи, які є плодом Божественної любові в нас.

Служіння ближньому, бідним та вбогим в церковній спільноті історично, сягає перших століть. Члени Церкви здійснювали це покликання дуже ретельно, розуміючи що слідування за Христом не обмежується лише літургійним життям спільноти. Книга Діянь апостолів оповідає нам про початок дияконського служіння, зокрема щодо піклування про вдів (див. Дії 6, 1–6), про допомогу голодуючим (Дії 11, 27 – 30), про атмосферу взаємної турботи між християнами, так що «не було між ними жодного потребуючого» (Дії 4, 34).

Історія Церкви Христової дає нам безліч яскравих прикладів християнської жертовної турботи про страждаючих людей. Особисте життя багатьох святих сповненні служінням бідним і знедоленим. Вчення та виголошені проповіді святого Івана Золотоустого про важливість допомоги тим хто її від нас потребує, свідчать про те яку велику увагу Церква приділяла соціальному служінню. Часто саме Церква містила і облаштовувала будинки для потребуючих, лікарні для бідних, сирітські установи, забезпечувала збори коштів і теплих речей для ув'язнених і нужденних. Знаємо, що саме це робив і наш Митрополит Андрей Шептицький. Він спрямував усі зусилля на піклування про свій народ. Він допомагав бідним та сиротам, дбав про освіту, вкладав великі кошти у розвиток культури, сприяв відкриттю та роботі банків.

І на завершення хочемо зацитувати слова Папи Франциска, який у посинодальному апостольському посланні «Радість Євангелія» підкреслює, що кожний християнин і кожна спільнота покликані бути знаряддями Бога у справі визволення і допомоги вбогим. Необхідно, щоб ми покірно й уважно прислухáлися до крику вбогого і поспішали йому на допомогу. Достатньо уважно поглянути у Святе Письмо, щоб відкрити, як добрий Отець бажає вслухатися в крик убогих: «Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його! Тому я й зійшов рятувати його [...] Іди ж, оце пошлю тебе…» (Вих. 3, 7 – 8. 10). Бути глухими до цього крику, будучи Божими знаряддями для слухання вбогого, означає не виконувати волю Отця і Його плани. Брак солідарності з вбогими у їхніх потребах безпосередньо впливає на наші стосунки з Богом: «Бо, коли він тебе проклинає в гіркоті його душі, то його благання вислухає Той, Хто його створив» (Сир. 4, 6) (пор. Evangelli Gaudium, 187).

Памʼятаймо, що наше служіння бідним, вбогим і знедоленим, які живуть поруч із нами в наших парафіях, є для нас нагодою наблизитись до Бога, ще краще Його пізнати, зрозуміти покликання, яке Він для нас, кожного зокрема приготував. Використовуймо дари та багатства, якими кожен із нас володіє на користь іншим і всьому суспільству. «Хіба змогли б ми робити добро ближньому, якби ніхто з нас нічим не володів?» (Климент Олександрійський, Проповідь «Хто з багатих спасеться?»). Тому різні багатства і таланти – це добро, яке походить від Бога; і ми його власники повинні використовувати їх для того, щоб кожен нужденний міг скористатися з цього дару. 

Інформаційна служба робочої групи із впровадження
Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року
«Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом»

ПУБЛІКАЦІЇ

Сім тез про служіння священика в лікарні14 жовтня

Навіщо священики присутні в лікарні? В яких ділянках Церква і медики співпрацюють сьогодні? Як реагують хворі на присутність священика? Ці...

АНОНСИ