АКТУАЛЬНО

«Під час ковіду вервиця була моїм основним ліком», – сестра Севастіяна Карвацька, голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я

Середа, 19 травня 2021, 11:57
Вже понад рік весь світ вчиться жити в умовах пандемії коронавірусу. Українська Греко-Католицька Церква не виняток. Про уроки пандемії, досвід УГКЦ, підтримку медичних працівників, особистий досвід захворювання на Covid-19, а також про найближчі плани на майбутнє розмовляємо зі сестрою Севастіяною Карвацькою, головою Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.
На фото – с. Севастіяна Карвацька, ЧСВВ, Голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров На фото – с. Севастіяна Карвацька, ЧСВВ, Голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров'я

– Христос воскрес! Сестро, вже понад рік Церква живе в умовах пандемії. Дивлячись з перспективи часу на прожитий рік, які найцінніші уроки можете винести з цього досвіду?

– Воістину воскрес! Справді, ковідний рік для нашої Церкви загалом і для нашої Комісії УГКЦ душпастирства охорони здоров’я став великим викликом. Пригадуєте, як з перших днів карантину Глава нашої Церкви миттєво виступив з першими рекомендаціями, яких ми почали дотримуватися? Унікальним був досвід, коли наші церковні простори відкрилися для допомоги медикам, зокрема їх реабілітації. Минулої весни в Патріаршому домі у Львові впродовж кількох місяців медичні працівники могли проживати по завершенню робочої зміни та отримувати психологічну чи духовну підтримку.

Признаюся щиро, що такі виклики мене, як голову Комісії, спершу налякали. Вийти на рівень такої праці було непросто, тим більше, що пандемії так часто в житті не трапляються. Це стається один раз на століття. Пандемія Covid-19 була незнана і продовжує такою залишатися – незнаною і небезпечною.

Щодня виникали нові виклики, переживання чи госпіталізації. Особливо вражали і лякали летальні випадки.

Найбільше сил нам додавало те, що провід нашої Церкви, зокрема її Отець і Глава Блаженніший Святослав, ніколи не залишався осторонь людей, які зустрілися з цією бідою віч-на-віч. Патріарх підтримав і продовжує підтримувати медичних працівників, які працюють у цей складний час, так би мовити, на передовій у боротьбі з вірусом. Він завжди підтримував словами: «Не бійтеся! Господь з нами, Він присутній». Ці слова нам, християнам, допомагають долати всі перешкоди. Із власного досвіду знаємо напевно, що коли батько вдома і підтримує їх, то дітям не так страшно долати труднощі.

Як голова Комісії, я трималася за руку сильного авторитету, який завжди пригадував, що Господь є поруч. Розуміння присутності Господа в час таких масштабних тривалих труднощів, мабуть, і став, особисто для мене, найціннішим уроком.

«Я радію за нашу Церкву, тому що ми є тими, кого ставлять у приклад, коли йдеться про дотримання карантинних норм», – с. Севастіяна Карвацька

– Які моменти за цей ковідний рік, на вашу думку, були позитивними попри все, а що, можливо, стало найважчим викликом для Церкви?

– Відповідаючи на це запитання, знову буду апелювати до проводу нашої Церкви. Завдяки добре налагодженій роботі нам вдалося дуже добре сформувати культуру послуху до керівництва Церкви – як до її Глави зокрема, так і до єпископату загалом. Провід Церкви не втомлювався постійно просити священників і вірних дотримуватися всіх карантинних правил і вказівок, які на цей час надавали у Міністерстві охорони здоров’я України.

Особливо перед великими святкуваннями Блаженнішого Святослава запрошували на зустріч з представниками державної влади, щоб порадитися, як правильно організувати молитву, щоб максимально зберегти людське здоров’я і життя.

Нині я радію за нашу Церкву, тому що ми є тими, кого ставлять у приклад, коли йдеться про дотримання карантинних норм.

Великим позитивом було створення Антикризового центру УГКЦ. Поряд із молитвою, створення такого органу було дуже важливою відповіддю Української Греко-Католицької Церкви на виклик пандемії. Учасники центру постійно моніторили ситуацію і напрацьовували необхідні рекомендації, що стосувалися різних моментів церковного служіння, для вірних УГКЦ.

Великою духовною підтримкою для хворих, вимушено ізольованих та й усіх, хто дбав про своє здоров’я і життя ближніх, були і є богослужіння та різного роду молитви онлайн.

Багато парафій, монастирів і монаших згромаджень долучилися до молитви онлайн. Найбільше за таку можливість завдячуємо нашому «Живому телебаченню», де регулярно проводяться трансляції Святих Літургій, молебнів, молитви на вервиці. Багато хто молився акафісти за медичних працівників і тих, які перебувають в лікарні або втратили рідних.

Дуже помічною була служба сестер редемптористок, які у співпраці з отцям редемптористами відкрили свою лінію духовно-психологічної підтримки і допомоги. Завдяки цій лінії допомоги багато людей отримали необхідну поміч.

Відповідаючи на виклик пандемії, наша Церква показала себе взірцево.

Звичайно, якщо говорити про окремі структурні церковні одиниці, то завжди знайдуться моменти, в яких, скажімо, хотілося б, щоб було краще. Але загалом греко-католики повелися і поводяться взірцево під час пандемії.

Молитва, яка почала транслюватися онлайн, стала особливим досвідом. Адже люди не були залишені ні на мить без підтримки і духовної поживи. Великим позитивом є те, що хоча трансляції богослужінь відбувалися онлайн, проте самі богослужіння все ж звершувалися у приміщеннях відчинених церков. Поодиноко люди могли прийти до храму і побути наодинці з Богом. Для них це було великою підтримкою. Знати, що моя церква відчинена і я можу прийти до неї, попросити про духовну розмову, приступити до Сповіді, прийняти Святе Причастя – це дуже важливо. Це величезна культура іншого способу духовного життя християнин у наш час. Тепер спостерігаю за тим, що люди навчилися жити з пандемією.

Якщо спершу були залякування і люди не знали, чого очікувати завтра, то сьогодні ми вже зжилися з пандемією. Ми знаємо, як правильно поводитися, щоб не наражати себе та інших на небезпеку.

«Ми безнастанно наражали себе на небезпеку... А наші медичні капелани проявили себе на висоті», – голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров'я

Якщо поглянути з перспективи прожитого року на діяльність вашої Комісії у час пандемії, що вдалося вирішити за цей рік? Розкажіть, будь ласка, про основні питання, які в цей період постали перед Комісією. Які маєте плани на найближчий час?

– Від початків поширення коронавірусу Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я опинилася практично на передовій. Пандемія зненацька викликала нові потреби, які абсолютно змінили ритм нашої праці. Я б не хотіла зараз перераховувати все те, що робила і робить Комісія в час пандемії, але чітко можу сказати, що обставини складалися так, що ми безнастанно наражали себе на небезпеку. Особливо це було тоді, коли організовували постійні зустрічі з представниками генеральних директорів лікарень, які приймали ковідних хворих, коли підписували з ними договори, щоб їхні медики могли проживати в Патріаршому домі. Щоразу ми зустрічали медиків і їх поселяли. Їхня ротація була постійною. Ми старалися постійно бути з ними. Організовували для них молитву, духовні розмови.

У цій ситуації наші медичні капелани проявили себе на висоті. Адже кожний медичний капелан почав продумувати можливості своєї присутності серед хворих. Священники почали створювати різні групи з лікарями, медсестрами. Вони отримували доступ до хворих, які лежали в лікарнях з коронавірусом. На початку це все було дуже строго. Лікарі не допускали навіть медичних капеланів до хворих. Тепер же ми навчилися правильно доступитися до хворих, які перебувають у лікарні. Це велика праця медичних капеланів, які весь час створювали все нові напрацювання для якомога кращої співпраці. Під час першого суворого карантину медичні капелани працювали навіть водіями для медиків, довозили їх до місця праці, коли не працював жодний транспорт.

Як Комісія, ми старалися забезпечити всіма засобами захисту кожного медичного капелана, вони ж ділилися ними з медиками. Як пригадуєте, на початку був великий брак речей медичного захисту. У такий спосіб співпраця медичних капеланів, зокрема нашої Комісії, із закладами охорони здоров’я значно посилилася. Комісія почала працювати тісно практично з усіма Департаментами охорони здоров’я в Україні.

Зараз починаємо реабілітацію медичних працівників у Патріаршому домі. Плануємо прийняти близько 200 лікарів з усієї України: Києва, Дніпра, Запоріжжя, Кам’янця-Подільського, Івано-Франківська, Львова. Медики вже подали свої імена на реєстрацію. Також медичні капелани не перестають проходити свій вишкіл, щоб бути якнайкращими у своїй спеціальності.

Пандемія нас прискорила в якихось моментах. Ми зрозуміли, що повинні переформатувати свою роботу. Звичайно, що на початках було страшно і небезпечно. Було багато дзвінків від самих капеланів, що не все так просто. Але ми ці всі виклики перейшли і рухаємося далі.

Найближчим часом Комісія планує традиційну прощу медиків. Розкажіть, будь ласка, який вигляд матиме і де проходитиме цьогорічне паломництво?

– Так, цього року 12 червня у Страдчі відбудеться вже дев’ята Всеукраїнська проща медичних працівників. Очолить її владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії. На проведення прощі ми отримали благословення архиєпископа і митрополита Львівського Ігоря. Думаю, що буде також трансляція онлайн. Та оскільки проща відбуватиметься на величезній лісовій території, де є всі можливості для дотримання карантинних норм, то всіх охочих запрошую приїхати і взяти в ній участь.

– Сестро Севастіяно, вияк відомо, перехворіли на Covid-19. Я хотіла б запитати про цей ваш досвід. Мабуть, зрозуміти хворих зможе тільки той, хто сам перехворів. Як ви переживали цю хворобу, що відчували, яких наслідків зазнали? Чи допомогло вам духовне життя перехворіти цієї хворобою? І чи стали ви більш витривалою?

– Якщо говорити про власний досвід захворювання на Covid-19, правдоподібно, що цього разу я захворіла вже вдруге. Уперше я хворіла на початках, коли тільки заговорили, що люди мають проблеми з невідомою пневмонією, є велика смертність. Протягом останнього року я мала багато небезпек зараження. Але завжди дотримувалася дистанції. Для мене важливим було носіння маски, завжди зі мною був антисептик. Тому й протрималася якось досить довго. А нещодавно доглядала за однією особою, яка хворіла на Covid-19. Переконана, що заразилася саме від неї. Коли почалися перші симптоми, звернулася до лікаря і була одразу госпіталізована в Центр легеневого здоров’я у Львові.

Якщо перший раз я хворіла вдома, усі симптоми знала, то лікування в стаціонарі має інший вигляд. У лікарні приймаєш велику кількість препаратів, спостерігаєш за пацієнтами, які лежать поруч цілими сім’ями; починаєш зовсім по-іншому сприймати і переосмислювати все, що відбувається.

«Я лежала в палаті ще з однією лікаркою. Вона була разом зі мною в реанімації, а чоловік її лежав на іншому поверсі. Їй постійно приходили повідомлення про погіршення стану його здоров’я. Аж до самої його смерті», – с. Севастіяна Карвацька

Там в лікарні чуєш регулярні повідомлення про чиюсь смерть. Я лежала в палаті ще з однією лікаркою. Вона була разом зі мною в реанімації, а чоловік її лежав на іншому поверсі. Їй постійно приходили повідомлення про погіршення стану його здоров’я. Аж до самої його смерті… Це настільки важко психологічно переноситься – до сліз, до ридання, до відчаю.

Були моменти, коли мені настільки було важко психологічно, що, здавалося, я не хочу нікого чути, бачити, з ніким спілкуватися.

Насправді це було дуже важко,  важко було навіть зосередитися, щоб помолитися. Тримаєш вервицю в руках і постійно збиваєшся, який десяток по рахунку молишся. Настільки охоплює апатія до всього. Однак та вервичка, яку я постійно тримала в руках, була для мене найбільшим ліком. Бо навіть тоді, коли я її починала молитися одинадцятий раз від початку і знову губилася в десятках, це була моя дуже глибока молитва.

Після першого тижня лікування мені стало трохи легше. Тоді я змогла більш свідомо молитися. У мене був такий момент, коли я мусила підтримати людину, яка була поруч зі мною. Я бачила, як вона страждає від нерозуміння, що відбувається з її чоловіком. У відділенні з ковідними хворими не можна виходити за його межі, щоб когось провідати. Практично я ділилася з нею другим крилом. Мусіла бути для неї підтримкою, бо вона цей період дуже тяжко переживала. Це мене мобілізовувало знаходити в собі сили, щоб і самій не розклеїтися, і ще їй послужити. Це була моя місія у лікарняній палаті – бути для неї підтримкою впродовж всього періоду, доки вона там потребувала.

«Якщо людина відчуває, що після Covid-19 не може собі самостійно допомогти, нехай обов’язково звертається про допомогу», – с. Севастіяна Карвацька

Багато хто скаржиться, що страждає на так звану постковідну депресію. Чи відчували ви щось подібне? Який метод реабілітації ви порекомендували б?

– Дійсно, це справді серйозна справа. Можу із власного досвіду сказати про апатію, яка охоплює. Це непросто. Маю досвід підтримки тієї пані. Часто не треба було навіть багато говорити. Просто обернутися до неї, бути поруч, сказати: «Я є поруч з вами, я допоможу». Хоч насправді була безсила і сама потребувала допомоги, але з власного досвіду знаю, що коли хтось запевняє, що є поруч, – це вже допомога.

Є люди, які мають сильніший характер і легше переносять ці випробування. Такі люди можуть впоратися самостійно, але є моменти, коли люди потребують підтримки психолога чи навіть психотерапевта. Я б рекомендувала таким людям звертатися до сімейного лікаря і розповідати про проблеми. Сімейні лікарі працюють з фаховими спеціалістами. Якщо людина відчуває, що не може собі самостійно допомогти, нехай обов’язково звертається про допомогу.

«В надії на одужання дуже важливо старатися з останніх сил бути сильнішим за хворобу. В цьому може допомогти тільки велика віра і надія на Господа», – с. Севастіяна Карвацька

– Час Воскресіння – це період, коли ми особливо відчуваємо, що зло подолане, а смерть більше не має останнього слова. Водночас у цих обставинах багато хто помирає, страждає по лікарняних ліжках. Якими словами можна їх розрадити?

– Тут дійсно дуже важливо розуміти, що смерть не має останнього слова. Адже після воскресіння Христа останнім словом є наша вічність.

Важко дати поради людям, які в дуже важкій формі переносять Covid-19. Важкість цієї хвороби є дуже сильною. Хворі навіть думати не можуть, проте наші люди є сильні у вірі. Вони мають досить велику набожність до Богородиці, особливо тепер, у травні, і Вона ніколи нас не залишає без своєї опіки. Травень також прикрашений подією Воскресіння Христового. Це ті речі, які найбільше повинні нас підтримувати. З нами Бог і Пресвята Богородиця, яка завжди тримає нас за руку і простягає над нами свій омофор! В надії на одужання дуже важливо старатися з останніх сил бути сильнішим за хворобу. У цьому може допомогти тільки велика віра і надія на Господа.

Зичу всім, щоб воскреслий Христос, який є поруч з нами, який задля нас страждав і воскрес, задля нас переміг найтяжчі муки і терпіння, був перед нашими очима як взірець того, що на нас у перспективі також чекає воскресіння!

– Щиро дякую вам за таку щиру розмову і за особистий приклад і досвід!

Розмовляла Христина Кутнів,
Департамент інформації УГКЦ