Парафія Святої Анни у Вишневому: «Наш досвід показує, що жива парафія не залежить від наявності храму»

У мене завжди викликає великий сентимент, коли люди сходяться на молитву не в класичному храмі, а в пристосованих приміщеннях.

Ми піднімаємося на другий поверх танцювальної зали, який по неділях трансформується у храм. Переступивши поріг, одразу забуваємо, де ми. Чуємо тільки слова молитви і відчуваємо на собі привітні погляди парафіян.

«Коли ми не дбаємо про захист навколишнього довкілля, то не до кінця є справжніми християнами»

Сьогодні під час проповіді до вірних отець Володимир Мальчин, парох парафії, розповідає про те, як ми стаємо «новим творінням у Христі». Розповідає про новизну, яку нам проповідує Церква в чотирьох етапах:

– Найперше – нове творіння стосується нашого внутрішнього буття. Через таїнства хрещення, миропомазання ми стаємо дітьми Божими і стаємо новим творінням. У чому проявляється ця новизна? Наше життя відрізняється від людей світу цього, які не мали ласки пізнати науку Христову. Рішення, які ми приймаємо всередині себе впливають на нашу поведінку, на спосіб нашого буття і те, як ми ставимося один до одного.

– Другий рівень – коли нове творіння проявляється через сім’ю. Сім’я – як спільнота любові, якій Бог заповідає, щоби зачиналося нове життя.

– Третій рівень проявляється на рівні суспільства і держави. Церква, особливо останнім часом, пригадує нам, що християнин не є сам по собі. Він не може жити тільки тими правдами, яких навчився в Церкві, у своєму приватному чи сімейному колі. Християнин покликаний загальнолюдські і християнські цінності втілювати також у суспільне життя.

– І є четвертий рівень. Мало бути добрим сім’янином і дбати про свою сім’ю. Замало дбати лише про життя громади місцевої чи загальнонаціональної. Християнське передання нас також вчить, що треба відкритися на четвертий глобальний рівень і вчитися дбати про захист усього сотворіння. Тобто, коли ми думаємо, що екологія – тільки для вчених, і на своєму рівні не дбаємо про захист навколишнього довкілля, то не до кінця є справжніми християнами.

«Ми тут як одна велика родина»

На невеликих парафіях панує свій особливий дух. Тут всі один одного навіть більше ніж знають. Таке враження, що це ціла велика родина. Власне, вони так і про себе кажуть – тут ми стали родиною.

Щонеділі священик вітає когось з парафіян з особистими святами чи досягненнями. І це стало звичною справою, адже в справжній родині саме так і прийнято. Сьогодні на парафії святкують День батька. А ще отець Володимир вітає пані Тетяну Симчич. Вона днями захистила кандидатську дисертацію в області дослідження онкології. Священик дякує пані кандидат та її сім’ї за приналежність до парафії. Чоловік Тетяни, Микола Симчич, також кандидат філософських наук.

Після Богослужіння люди не поспішають розходитися, адже сьогодні тут святкують День батька і пані Оксана Калюс підготувала татусям сюрприз. І загалом жодне свято не обходиться без пані Оксани. Для мене це видається великим дивом, коли на парафії є така жертовна і талановита людина, яка здатна брати на себе стільки відповідальності і заряджати своєю енергією й інших.

– Мати Тереза казала: «Якщо ти щось робиш, роби з любов’ю. Якщо ти не робиш з любов’ю, не роби». Усе, що я роблю, я роблю з любові до парафіян. Мені хочеться для парафії зробити щось нове, щось таке зворушливе, аби спонукати інших над чимось задуматися, – ділиться пані Оксана.

Поки пані Оксана готує до показу свій сюрприз татусям, ми йдемо спитати парафіян, що їх приводить у цю танцювальну залу.

Пані Ірина Макар належить до парафії уже понад чотири роки. Каже, ходить саме сюди, бо відчуває тут присутність живого Бога.

– Гасло нашої Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» – це той момент, який присутній тут. До цього ми ходили на Аскольдову могилу і так склалося, що ми переїхали сюди в своє помешкання. Я ніколи не забуду, коли ми вперше прийшли сюди, це ще було в старому РАГСі, у такому катакомбному приміщенні. Йшовши на Літургію я собі думала: тут нові люди, зовсім інший священик і це навіть не церква... А коли зайшла, коли почалася Служба, мене просто пробило і торкнуло аж до сліз. Після цього я нікуди більше не ходжу.

Після кожної Служби для дітей є перекуска і потім катехитичні заняття для дітей та дорослих.

– Ця зала ще має властивість трансформуватися на чотири частини. і кожен у своєму куточку займається. А там за ширмою займаються дорослі. З дорослими займається отець, з дітьми – миряни-катехити, – розповідає пані Ірина, яка сама веде катехитичну групу.

Пані Тетяну Симчич привів сюди її чоловік.

– Мій чоловік ревний греко-католик. Нам сюди подобається приходити, тому що тут займаються з дітками, а також є катехизація для дорослих. Мені особисто тут дуже подобається атмосфера. Дуже дружня.

Пан Андрій Свистун мешкає на Святошино в Києві, але приїжджає спеціально сюди, аби молитися разом з парафіянами святої Анни.

– Наша дитина Меланія вибрала, що тут її місце, її друзі і вона хоче зростати зі своїми друзями. І ми вже знайшли своїх друзів. І вже років п’ять сюди ходимо, – каже парафіянин Андрій.

Людей зовсім не хвилює, що їм доводиться молитися в пристосованих приміщеннях. Радше навпаки, вони шукають в цьому певну філософію і знак Божий…

– Ми ходимо до Церкви з великої букви. Тому нам байдуже, що тут нема традиційного храму. З малої букви ще буде. Ми в цьому впевнені. Натомість тут є спільнота. Ми знайшли тут друзів, однодумців, дружимо сім’ями. Ми спілкуємося не тільки в цій залі, а й протягом тижня, маємо спільно різні заходи. Знаєте, це цікаво разом долати якісь виклики, – резюмує пан Андрій Свистун.

«Бути батьком допомагає мені бути добрим священником»

Отець Володимир служить тут з січня 2012 року, хоча громада була заснована в грудні 2007.

Священник дуже пишається своєю громадою:

– Це моє перше призначення. Пригадую, що мене представляв на парафії канцлер Київської архієпархії, отець Василь Чудійович. У той час громада збиралася на Богослужіння в квартирі нашої парафіянки на дев’ятому поверсі.

– Зрозуміло, що було мало місця і в приватному помешканні не дуже комфортно молитися. Тому моїм основним завданням було знайти краще пристосоване місце. І завдяки сприянню місцевій владі ми могли орендувати актову залу міського РАГСу. Уже більше людей почало приходити з нами молитися.

– У 2017 році в залі РАГСу почали ремонтні роботи. Нам не запропонували ніякого іншого місця. Тому ми мусили якийсь час проводити Богослужіння під відкритим небом у парку. З травня по кінець серпня в парку ми розкладали наш молитовний намет. Ми так і казали «храм під відкритим небом». Усі чотири місяці, які ми молилися по неділях, жодного разу не падав дощ. Бувало так, що в суботу злива, а в неділю – сонечко.

З вересня 2017 року громада почала орендувати цю танцювальну залу. Тим часом у жовтні 2018 року міська рада Вишневого виділила парафії земельну ділянку під будівництво храму. Вони сподіваюся, уже цієї осені зможуть розпочати будівництво храму Святої Анни.

«Наш досвід показує, щоби парафія була живою, вона не мусить мати величний храм»

– Наші парафіяни – дуже різні люди, але осередок становлять вихідці з західної України.

– Була одна парафіянка (Царство їй небесне), яка прийшла до нас кілька років тому. Вона народилася в Західній Україні, але більше частину свого життя провела в інших регіонах країни. Вона розповіла, що ходила в різні релігійні громади, але врешті захотіла повернутися до свого коріння. Більше того, вона прийняла в нас сповідь всього життя і повінчалася зі своїм чоловіком уже на схилі віку. Для мене це було таким собі підкріпленням, бо до того закрадалися сумніви, у чому сенс існування нашої громади має бути саме тут?! Якщо все так важко йде, нам десять років не давали земельної ділянки, ми мусили поневірятися з місця на місце… Але коли ти переконуєшся, що люди користають зі святих таїн, то з’являється бажання ще більше для них щось робити.

– У дусі сьогоднішнього свята хочу сказати, що бути батьком допомагає бути добрим отцем і парохом. Тому що я бачу, скільки зусиль потребують власні діти, стільки ж потрібно вкладати в розвиток громади і парафії. Розуміння того, що для Бога немає чужих дітей, прийшло до мене з часом, не в перший рік священства. Тому всі, хто приходять до церкви, – я сприймаю їх як дітей Божих, які потребують підтримки й опіки.

– Гадаю, ми осягнули найосновніші елементи існування успішної громади. Наш досвід показує, щоби парафія була живою, вона не мусить мати величний храм. Що церква – це не є мури. Усвідомлення цього ми переживаємо щонеділі, готуючись до Літургії, збираючи зал після Літургії…

– Тайна Євхаристії була основою моєї проповіді в перші роки служіння. Це фактично дало нам сили витримати ці десять років і стати такою родиною. І зараз стоїмо на новому етапі – етапі будівництва довгоочікуваного храму. Це буде наш новий виклик.

– Парафія налічує понад сто парафіян, регулярно відвідує храм – 50-60. Але багато хто каже: о, коли ви збудуєте церкву, то ми до вас прийдемо. Але це неправильно, бо ми всі разом маємо будувати наш храм.

…Ми повертаємо з парафії Святої Анни сповнені оптимізму за майбутнє Української Греко-Католицької Церкви. Адже допоки є такі вірні і такі священники, Церква – жива.

Оксана Климончук
Фото Романа Малка