АКТУАЛЬНО

«Пасха Парижа – Пасха Господня», – владика Борис Ґудзяк

Вівторок, 16 квітня 2019, 10:23
Місце молитви. Пресвята Мати. Намолений храм, який для мене, як і для мільйонів, став місцем особливих духовних пережиттів...

Вже завтра мав там бути з французькими єпископами, священиками і вірними на Божественній Літургії освячення мира...

Там, де починалося моє служніння в Парижі...

Але не йдеться про мене, а про нас всіх: Церкву, цивілізацію, спасіння.

Що означає, коли, один із найвідвідуваніших храмів світу у вогні? У суспільстві, політиці, Церкві, Україні і світі стільки розбиття, каліцтва... Страдальна Мати!

Що означає наш біль, коли ми дивимося, як вогонь нищить храм, якому понад 850 років?

Втрата неймовірна, але... ніяк непоправна.

Світова реакція свідчить, що, незважаючи на наш раціоналізм, деконструкцію і десакралізацію, значимість і необхідність символів не втрачена. Критичність раціональної доби не толерує міфу чи казки: кохання – не більше, ніж секс, освіта – інструмент для здобування грошей, гроші – інструмент для здобуття влади. Символи мали б залишитися десь у минулому – у некритичній, органічній, наївній добі.

Чому? І чи справді?

Мабуть, ні, бо вічне просто не вмирає, бо Дух живе і дає нове життя. Таким є символ святості, Божої присутності, гостинності, Його – Господа, – наш у Нього дім.

Символ же переносить нас до глибинних змістів. Він не самодостатній, не вичерпаний, не опанований нашими силами, смислами, апетитами чи владою.

У ньому завжди продовження. Ми не затримуємося на ньому, бо він несе нас далі, до іншого. Він відкриває тобі і мені врата таїнства.

Крізь сльози втрати радію, що символ промовляє, навіть у своїй смерті. Що він сколихнув цілий світ. Що святе знову на виду. Ви того є свідками.

Так буде в цих днях страстей. Втрата тотальна. Смерть ганебна. Любов безумна. Пасха Господня... в Парижі, зрозуміло, мабуть, зокрема, але так може бути всюди, там де ти і я.

Багато, хто вважав, що все втрачено. Їх шокувало й обурювало те, що святині гірше, ніж знищені – позбавлені значення і змісту. Позбавлені живих людей...

Не так!

Храм, в якому я знаходив теплий притулок, іконічну серцевину в секулярному Парижі, сьогодні як ніколи привернув увагу світу. Ще ніколи в його історії стільки людей не задивлялися на нього, на Неї, прагнучи бути там, разом.

З чим: каменем, мистецтвом чи джерелом життя?

Він живе, і як фенікс з попелу востане в Пасці.

Те, що відбулося цього тижня, жахливе, але у глибині душі я переконаний, що це потрясіння епохальне і доленосне. Воно промовить до душ, посіє в серцях запитання:

Чому те що сталося, так бентежить і болить?
Що ми втрачаємо в попелі цієї пожежі?
Що хочемо віднайти, відновити, оживити?

Нотр-Дам востане і відновиться віра. Бо Він востав.

Бо без Нього, без Неї, без тої віри немає краси, ні глибини, ні правдивого життя...

Наш сьогоднішній жах і переживання – це парадоксальний коментар, відповідь на культуру одноразовості та споживацтва. Ми враженні, що пропадає щось вічне... помимо наших щоденних звичаїв і рефлексів.

Ми так прагнемо вічності...

Пережитий світом шок – це заклик до подвигу, до тривалої Хресної дороги, яка провадить до Воскресіння, до вічного правдивого життя.

У цю ніч світ прокинувся. Навряд чи всі до кінця зрозуміли, що побачили, але вони щось пережили і будуть думати та молитися.

І відбудовувати...
...не вперше...
і не лише храм...
...а цивілізацію...

Бо храм – це символ. Він несе далі й у глиб. За ним – таїнство. За ним – спасіння. За ним – дар життя.

Життя здобувається Смертю, яка долає смерть. І там, де сокрушені сили ада, виявляється Божа слава, до якої у цих днях запрошує нас Господь і його Пресвята Мати, –  Notre Dame.

Ідім, не сумніваймося!

+ Борис Ґудзяк
www.facebook.com