АКТУАЛЬНО

«Передподружні навчання – це не формальність, це інтенсивна боротьба Церкви за майбутнє щастя наречених», – о. Тарас Бабій

Понеділок, 26 жовтня 2020, 11:40
Інтерв’ю із о. Тарасом Бабієм, ректором Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї святих Йоакима й Анни.
  • Чим актуальне богословʼя тіла для Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї святих Йоакима і Анни, який Ви очолюєте?

Інститут святого Йоакима і Анни був створений у 2016 році з метою розвитку систематичного та широкомасштабного душпастирства подружжя та сім’ї у межах Стрийській єпархії УГКЦ. Це завдання наша структура здійснює головно у чотирьох напрямках: пасторальному, науково-дослідницькому, консультативному та формаційному. В основі кожного із названих напрямків лежить завдання голошення об’єктивної правди про природу людини та Богом створений подружній союз любові чоловіка та жінки, що вповні відповідає суті богослов’я тіла Івана Павла ІІ.

Щоби краще розуміти актуальність вчення Івана Павла ІІ для нашого Інституту й усіх інших подібних інституцій, потрібно принаймні коротко окреслити контекст формування та зміст цього вчення.

Найперше, богослов’я тіла Івана Павла ІІ – це не є праця написана у форматі звичайної книжки. Це набір катехиз, які папа виголошував впродовж 1979-1984 рр. із деякими перервами. По своїй суті богослов’я тіла Івана Павла ІІ – це розширена інтерпретація Божого задуму щодо людської природи, зокрема тіла, та того, що стосується подружжя і сім’ї.

Розкриваючи тематику тіла у богословському контексті, папа створив важливу частину цілісного християнського вчення про людину, тобто богословську антропологію.

Чому стільки уваги перша особа Католицької Церкви приділяє саме тілесному, адже ми звикли зазвичай чути від Церкви науки про духовне чи душевне? До речі, відповідь на це питання має також відношення до поставленого Вами запитання. Справа в тому, що виголошуючи катехизи на тему богослов’я тіла, Папа бажав представити тогочасному секулярному світові, який без перебільшення був просто опанований тематикою тілесності, християнський погляд на людину і на людське тіло. Справа в тому, що у другій половинні ХХ ст. активно розвивалися наукові дисципліни, які почали розглядати людину фрагментарно. Розвій такої тенденції привів до творення великої кількості часткових концепцій та втрати цілісного, а відповідно й об’єктивного бачення людини. Говорячи конкретніше, тіло почали трактувати як звичайне естетичне біологічне, фізичне чи навіть статеве явища, яке втратило своє невід’ємне відношення до цілої особистості. Більше того, після так званої революції 1968 року Західним світом прокотилась хвиля переконань, що суспільство повинно звільнитися від християнського розуміння тіла, в якому вбачали лише обмеження. У кінцевому результаті, проголошувалось так зване «визволення» від будь-яких релігійних, культурних, традиційних норм, які трактувались як в’язниця для тіла.

Як наслідок у суспільстві почало переважати моністичне бачення людини, тобто як творіння виключно тілесне. Тіло стало наче божком, який вимагав свого поклоніння та виконання його заповідей. На подив прихильників цієї теорії, таке надмірне «піклування» про тіло привело до діаметрально протилежного результату, тобто до його тотального знецінення. Будучи позбавленою духовного виміру, тіло втратило свою правдиву красу.

Відчитуючи всю абсурдність і небезпеку вищезазначених тенденцій, папа шукав способу, як би увійти в діалог із тогочасним світом, щоби представити правдиву суть природи людини, яка окреслена у християнській антропології.

Враховуючи таку зацікавленість тілесним, понтифік власне стартує із категорії тіла та пробує представити його богословську цінність. Основуючись на створене, поєднане із душею, відкуплене Христом, розіп’яте, призначене для воскресіння подружнє тіло. Розшифрування людської природи відбувається крізь призму особи Ісуса Христа, який своїм воплоченням, смертю та воскресінням, заліковує уражену гріхом людську природу й об’являє правдиву красу та цінність людського тіла. Саме від Христа розпочинається правдиве вчення про людину, яке представляє відвічні та незмінні істини, актуальні в усі часи й епохи.

І хоча з часу проголошення богослов’я тіла пройшло понад півстоліття, ситуація із розумінням природи людини по своїй суті не дуже змінилася. Надмірна концентрація на тілесному та моністичне бачення людини – це також реальність наших днів. Відповідно, місія Івана Павла ІІ та його вчення залишається актуальним і сьогодні. А це безпосередньо торкається і нас як Єпархіального інституту душпастирства подружжя та сім’ї, який покликаний проголошувати не суб’єктивні переконання окремих людей, але об’єктивну Божу правду про подружжя і сім’ю.

  • Наскільки цей текст є прикладним у передподружніх науках?

Наречені є чи не найпершою авдиторією цього навчання. Адже це категорія людей, які розпочинають інтенсивне приготування до подружнього життя, про яке також іде мова у богослов’ї тіла Івана Павла ІІ. Як і в кожній справі, успіх залежить від якості приготування до цієї справи, так і тут – успіх подружнього життя прямо залежить від якості приготування до цього стану.

Щоб отримати хороший результат насправді потрібно прикласти чимало зусиль. У нашому випадку, головний виклик полягає у тому, що наречені приходять до Церкви просити про уділення Таїнства подружжя зі своїм вже сформованим поглядом на сімейне життя. Як показує досвід, цей погляд, дуже часто розбігається із об’єктивною правдою про подружжя, що загрожує майбутньому подругів. І значна частина, на жаль, вперто тримається власного суб’єктивного переконання. Як результат маємо велику кількість розлучень, факти сімейного насилля та значний брак щасливих подружжів.

На курсах передподружнього приготування, нашим головним завданням є за 12 годин лекцій переконати «без п’яти хвилин» одружених людей, над якими секулярний світ працював роками, переосмислити своє бачення життя у подружжі та показати перспективи Божого задуму.

Це завдання не із простих, адже, будьмо відвертими, Господній план насправді є важким до виконання, і, на перший погляд, не таким привабливим, як світський, наприклад. Однак це лише на перший погляд. Хто все ж відважиться пройти шлях пізнання Божої правди про подружжя, у підсумку буде зачарований особливою красою задуму Всевишнього.

Проте щоби цю красу могти донести до слухачів, потрібно бути належно підготовленим. Саме тому, до організації та викладів таких курсів мають бути залучені не всі, «кому не лінь», але відповідно приготовані спеціалісти. Пригадую, що час на виклади є дуже обмежений. Ми не можемо дозволити собі змарнувати жодної хвилини. Зустрічі із нареченими повинні бути максимально змістовними та зрозумілими. І тут богослов’я тіла Івана Павла ІІ є чи не найкращою допомогою. Адже у своїх катехизах понтифік детально описує глибокі коріння природи подружжя та сім’ї, представляє об’єктивний зміст і красу людської любові й окреслює головні принципи подружнього життя. Я би сказав, що папа посідав особливий дар пізнання та розуміння величності природи подружжя у Божому задумі.

Підсумовуючи відповідь на це питання, хотілось би ще раз наголосити, що передподружні навчання – це не формальність, це інтенсивна боротьба Церкви за майбутнє подружнє щастя наречених, що, знову ж таки, абсолютно співзвучне із місією Івана Павла ІІ, яку він реалізував через проголошення богослов’я тіла.

  • Які теми на Вашу думку з «богослов’я тіла» є актуальними для родин сьогодення?

Думаю, що кожна з тем, яка представлена у катехизах Івана Павла ІІ, є актуальною, адже тут ідеться про відвічні й універсальні істини для усіх часів і народів. Однак, щоби не бути занадто загальним у своїй відповіді, я все ж виділю три теми. Своїми словами їх можна окреслити так: Бог є Творцем подружжя і відповідно Він має конкретний план щодо нього; важливість усвідомлення об’єктивного змісту подружньої любові; значення Таїнства подружжя.

Спостерігаючи за зростанням кількості випадків життя на віру, розвитком контрацептивної індустрії, попитом на послуги абортаріїв, просуванням законопроектів щодо легалізації одностатевих шлюбів і т.д., неважко висновувати, що сучасне суспільство призабуло або принаймні не хоче визнавати першу та найголовнішу правду про подружжя, а саме: Бог є Творцем подружжя і відповідно Він має конкретний план щодо нього.

Як на мене, це є головною причиною кризи подружнього життя. Людина пробує на свій лад викласти дорогу до подружнього щастя, а в кінцевому результаті шукає там, де цього щастя немає, і відповідно розчаровується.

Не випадково богослов’я тіла Івана Павла ІІ розпочинається із діалогу Ісуса Христа із фарисеями, в якому останні запитували про можливі причини розлучення, посилаючись навіть на авторитет Мойсея, що дозволив давати так звані розвідні листи. Відповідь Ісуса була чіткою: «Задля жорстокості сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших». Жорстоке серце у біблійному контексті означає гріховне серце. Ідеться про дозвіл, з огляду на хворобу гріха. Іншими словами, розвідний лист, не є нормою для здорової, в значені духовному, людини. Відповідно, об’єктивна правда про подружнє життя не може вибудовуватись на цьому принципі. Саме тому Христос продовжує: «спочатку ж не було так». А як було на початку? Слова Христа: «На початку створив їх чоловіком і жінкою… Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом… Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає».

Аналізуючи цей уривок із Євангелії, папа одразу відкриває слухачу, читачу, співбесіднику першу та найголовнішу правду про подружжя, тобто те, хто є Архітектором подружжя і у Кого потрібно шукати правду про подружнє життя. Розумним рішенням людини було би відкрити для себе цю правду та жити відповідно до неї, а не витворювати власні ілюзорні концепції.

Щодо об’єктивного розуміння змісту подружньої любові, то зверніть увагу, що подружня присяга розпочинається із обіцянки любові. Любов – це фундамент подружнього життя. Недавно почув гарну фразу на цю тему: «Подружжя без любові, як тіло без душі». Зі цим абсолютно погоджуюсь. Дуже важливо, щоби цей фундамент подружнього життя був міцним, тобто найвищої якості.

Саме тому наречені на шлюбі повинні пообіцяти любов не ту, яку вони самі собі придумали чи уявляють, але ту, яку пропонує Господь Бог.

І як на мене, з цим ми сьогодні маємо серйозні проблеми. Ще Папа Бенедикт у своїй енцикліці «Бог є любов» зазначає, що «термін “любов” став сьогодні одним із найбільш вживаних і найбільш знецінених».

Катехизи Івана Павла ІІ висвітлюють цю проблематику. Аналізуючи феномен створення першого подружжя, про яке ми дізнаємося із Книги Буття, папа зазначає, що з появою Єви Адам отримав запрошення вийти із власної самотності для творення стосунків, з метою реалізації головного завдання свого життя – любові. Любов за своєю природою, згідно зі словами понтифіка, є здійсненням щирого дару власного життя іншому. У подружжі цей дар реалізовується також і через тіло, яке є місцем об’явлення особи. Окрім взаємного дарування, природа подружньої любові посідає унікальний привілей щодо народження нового життя. Регенерація, а відтак і майбутнє людського роду прямо залежить від подружньої любові. Насправді це дуже широка тема, якій можна присвятити окреме інтерв’ю.

І щодо важливості розуміння суті Таїнства подружжя. Працюючи у секторі душпастирства родин, часто стикаюся із випадками поверхового або навіть неправильного розуміння суті Таїнства подружжя. Скажімо, багато наречених думає, що Таїнство подружжя гарантує захист від різних подружніх проблем. Хоча насправді так не є. У кращому випадку під цим Таїнством розуміється Боже благословення. Хоча це також занадто загальне визначення, оскільки кожне із семи Таїнств несе в собі Боже благословення. Суть Таїнства подружжя є набагато глибшою і про це власне ідеться у катехизах Івана Павла ІІ.

Зокрема, папа зазначає, що з фактом гріхопадіння наших прародичів у людський рід увійшов вірус гріха, який спричинив велику дисгармонію у взаєминах чоловіка та жінки. Справа в тому, що гріх вивів егоїзм у домінантну позицію, чим унеможливив здійснення правдивої любові, яка є фундаментом подружнього життя.

Дії гріха не може протистояти жодне людське зусилля. Це під силу лише Богові. І цією силою людина може заручитися через одруження у Бозі, тобто через Таїнство подружжя.

Однак справа не закінчується лише на прийнятті Таїнства, адже для його дієвості потрібна співпраця із Богом. Саме усердна співпраця із Творцем робить подружжя вільним від дії гріха, тобто від сили егоїзму та створює умови для реалізації правдивої любові. Звичайно, це дуже коротко, але суть приблизно така. Нехай це буде маленькою анотацією та заохоченням до особистого ознайомлення зі змістом богослов’я тіла Івана Павла ІІ.

family-institute.org.ua

 


ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...