Проповідь Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, у 20-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Проповідь Блаженнішого Святослава, 
Отця і Глави УГКЦ, у 20-ту неділю по Зісланні Святого Духа

У Слові Божественного Євангелія, яке ми сьогодні чули, бачимо, як Бог милосердиться над людиною. І те милосердя Боже наче є рухом Бога до потребуючої людини в найбільш скрутний момент її життя. Коли Бог бачить людину, яка є в розпачі, яка втрачає надію, яка не знає, як далі жити, Він ніколи не лишає її саму. Він над нею милосердиться. І можливо, в найтяжчий момент завжди є поруч.

Лука сьогодні описує подію розпачу, плачу, горя з особливою яскравістю. Каже, Христос разом із учнями приходить до міста Наїн і бачить, що з міської брами виходить похоронна процесія. Євангелист дуже докладно описує, що сталося. Виносять для похорону мертвого єдиного сина матері, яка до того ж була вдовою. У тогочасному суспільстві жінка не була суб'єктом суспільних відносин. І та мати, яка втратила єдиного сина, а сама була вдовою, залишалися без засобів для існування. Вона втратила єдину можливість гідно жити в тому суспільстві. І саме бачачи це горе жінки, її біду, каже Лука, Христос зглянувся, змилосердився над нею. Цікаво, що це милосердя – це не лише якесь співчуття до того, хто страждає.

Боже милосердя повертає надію, дає можливість бачити світло серед темряви. Боже милосердя перемінює плач на радість, воскрешає померлого. Ісус каже жінці: не плач. А потім усуває саму причину її горя. Своїм Словом, тим Словом, яким створив світ, Він звертається до померлого і каже: юначе, кажу тобі, встань. Цікаво, що мертвий почув живе Слово... Ісус повертає радість не тільки мамі, а й усьому містові, бо все місто вийшло взяти участь у похоронній процесії і почувалося в пащі смерті, яка чигає на кожного.

Ми не знаємо, що з нами станеться завтра, але є одна подія в нашому житті, про яку ми точно знаємо, що вона станеться, – це смерть. І лише той, хто вірить у Христа, який є джерелом життя і воскресіння, має надію навіть тоді, коли його торкне смерть. 

Цікаво, що сама подія відбувається при міській брамі. Сьогодні археологи розкопали місто Наїн в Ізраїлі, дослідили його… У цих старовинних містах, особливо в тих,  які були засновані в епоху пізньої бронзи, міські ворота були не лише входом за міські мури. Вони були центром суспільного життя. При воротах відбувалися усі найважливіші суспільні події: зібрання старших міста, вирішувалися головня справи життя місцевої громади, відбувалися суди та знімалося мито. Тому кожен, хто проходив через міську браму, мусив бути вражений силою, міццю і справедливістю тієї громади, яка живе в тому місті. 

І саме в цих воротах, у цьому осерді громадського життя міста, Христос творить це чудо. Ба більше, ми бачимо, що момент воскресіння сина матері є моментом, коли змінюється зміст і напрямок руху цієї процесії. Спершу вона була похоронною і рухалася з міста живих до міста мертвих. А тепер серед процесії є сам життєдавець Христос і воскреслий син матері. Кились жалобна процесія враз перетворюється на свято життя і свободи, тріумф перемоги над смертю входить в місто живих, несучи повноту радості й надії. 

З ранніх часів християнства Церква навчала про дві дороги, які відкриваються перед кожною людиною. Одна дорога – дорога смерті. Дорога, яка є дорогою відкинення Бога, Його закону, правди. І та дорога остаточно веде до Некрополісу, до міста померлих. Це дорога безнадії. 

Але той, хто приймає Христа як джерело воскресіння і життя, як правило власного життя і мірило та критерії оцінки своїх вчинків, іде дорогою життя і має надію. Має надію не лише витримати всі труднощі того земного життя, а й отримати життя вічне. Тому каже Христос: Я є воскресіння і життя, Я є дорога, правда і життя. Господь кладе перед кожним із нас добро і зло, життя і смерть і кличе кожного обрати життя, як читаємо про це в книзі Второзаконня: «Життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству» (Втор. 30, 19). Хто йде тією дорогою, якою веде нас Христос, будьте певні, не буде ніколи в стані розпуки і безнадії. Бо саме надія на вічне життя є змістом християнської надії.

Дуже часто соціологи питають українців: чи правильною дорогою рухається наша держава? Чи правильно рухається наше суспільство? Ми, як християни, кажемо, що є дві дороги. Одна дорога - це знищення, руйнування, корупція, розпад і, остаточно, смерть. А є друга дорога – дорога правди, життя. Дорога, яка базується на Божому слові. І дороговказом, який показує цю дорогу, є Божий закон, Його правда. 

Той, хто хоче збудувати в Україні простір життя, де б можна було жити, не тікаючи з тієї держави, може основувати свою діяльність тільки на Божій правді і Божій істині. Ісус Христос, животворна сила Його слова, є джерелом відродження українського народу. Просімо сьогодні в молитві, щоби те животворне Боже слово, яке воскресило померлого, животворило наше суспільство, наші родини і кожного з нас і давало нам надію на майбутнє, краще від того, яке ми переживаємо сьогодні.

Сьогодні в Україні відбуваються чергові вибори до місцевих органів державної влади.

Напередодні цих виборів була одна ініціатива наших мирян, які питали кандидатів, чи на Божому законі вони будують свою програму. Очевидно, що ми сьогодні молимося, аби український народ зробив правильний вибір, не став на дорогу смерті, не дав майбутнє свого народу в руки тих, які поведуть нас дорогою знищення і безнадії. 

Нехай основою нашого громадського, суспільно-політичного життя буде християнська надія, яка допоможе нам усе перетривати, а фундаментом закону України буде закон Божий і Його святі Заповіді. Бо те, що суперечить Божому закону, насправді є беззаконням, дорогою в нікуди. 

Нехай милосердний Господь поспішить до кожного з нас, хто страждає, хто дивиться в очі смерті, хто переживає час розпачу... Нехай Його животворне слово буде тією силою, яка поможе нам іти вперед.

Нехай до нас будуть звернені слова: юначе, дівчино, жінко, чоловіче, мамо, кажу тобі, не плач, встань!

Амінь!

+ Святослав