Проповідь у свято Різдва Івана Хрестителя та з нагоди відкриття Синоду Єпископів УГКЦ

Благословен Господь…
що навідався і звільнив народ свій… (Лк. 1, 68).

Ваше високопреосвященство архиєпископе Сальваторе Пенаккіо – Апостольський нунцію в Польщі!
Високопреосвященні митрополити та преосвященні владики – члени Синоду Єпископів УГКЦ!
Ваша ексцеленціє архиєпископе Юзефе Міхаліку – представнику Конференції єпископів Польщі!
Всесвітліші, преподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойний пане посол України в Польщі!
Шановні представники різних громад, спілок і об’єднань українців у Польщі та запрошені гості!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква святкує свято Різдва Івана Хрестителя. Євангелист Лука подає нам детальний опис цієї події. У чому полягає Боже слово, яке сьогодні скеровує до нас наш Господь, єдиний у трьох особах? Що нам сьогодні у слові Євангелія благовістує цей день і це свято?

Гадаю, що всім нам добре відомо, що постать святого Івана, пророка, предтечі, хрестителя Господнього, є особливою в історії спасіння людини. Ми бачимо його, згідно з візантійською традицією, як посередника двох Завітів – Нового і Старого, як особу, яка знаменує завершення чогось одного, а відтак проголошення початку чогось нового. Перед тим як розповісти про постать Івана Хрестителя, євангелист Іван у своєму Євангелії каже: «Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа» (1, 17). І саме він, Іван, стоїть на межі тих двох епох.

Він найбільший серед народжених від жінки, як його називає сам Спаситель, – найбільший і останній із старозавітних пророків, тому що ним завершується час очікування Месії. Отці і вчителі Церкви називали Івана Хрестителя найбільшим пророком, бо він сам міг побачити того, про кого провіщав, міг покласти руку на голову того, до зустрічі з ким, як предтеча, готував людей над Йорданом. Такої благодаті не мав жоден старозавітний пророк.

Водночас його постать є початком нової епохи в історії людства. Часто стається  так, що коли людина пише історію, то знаменує зміну епох через смерть. Вмирає диктатор – створюються обставини для нового періоду певного народу чи певної держави. Дехто каже, що коли починається війна, настає новий період в історії народу і навіть цілого континенту. Проте коли історію пише Бог, Він знаменує її нові глави, даючи життя, творить історію новим життям, народженням. І ось таке народження нам сьогодні подає Христова Церква як Благовіст, як Боже слово.

Що нового благовістує постать Івана Хрестителя? Передусім ми бачимо, що його народження розв'язує безплідність матері та німоту батька. Це невипадково такі символи благодаті Старого Заповіту пов'язуються в історії конкретної людини: Божа благодать робить плідним те, що для людини неможливе. Людська істота може бути плідною лише в Бозі силою і діянням Його Духа! Божа благодать запліднює людську побожність, людську релігійність, людську креативність і дає життя!

А розв'язання німоти батька показує ще щось глибше. Тому Іван Золотоустий називає Івана Хрестителя голосом слова. Для того, щоб Боже слово можна було почути, хтось має його промовити, втілити у своєму житті. Уся життєва дорога Івана Хрестителя – це було голосіння в пустелі. Глас вопіющого в пустелі. Він увесь перетворився на носія Божого слова, проповідника покаяння, який кликав: «Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки Його» (Мр. 1, 3).

Але найкраще зміст сьогоднішнього свята показує ім'я предтечі, яке дав йому німий батько. Не Захарія. Бо «Захарія» означає «сила мужа». Муж був безплідний – яка там сила?! Захарія онімів у храмі, утратив дар слова через своє невірство і нездатність прийняти Боже слово. Тому він, попросивши табличку, написав: «Іван – його ім’я» (пор. Лк 1, 62-63). «Іван» означає «Бог є милосердний».

Іван Хреститель через своє народження і життя відкриває нову еру, яка потім буде названа ерою Божого милосердя. Йдеться про те милосердя, яке є змістом Божого слова і Христового Євангелія, у яке ми повірили як християни і яке оживляє нас навіть серед війни і смерті.

Тому сьогодні ми тішимося, святкуємо, бо, незважаючи на нашу біду, немічність, безплідність деяких наших зусиль, гріховність, Бог є милосердний. Сила Його благодаті більша за нашу немічність – сьогодні розв’язується безплідність і німота нашої істоти, бо Іван народився, «Господь… навідався і звільнив народ свій…» (Лк. 1, 68).

Нинішнє свято вже пише історію, бо такі дні, як цей, не просто пишуть історію, а чинять її, рухають її. Бо в це свято життя, відродження людини в Бозі ми починаємо історичний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який є милосердям Божим до нас.

Ми, владики, майже три роки не бачилися. Два роки через пандемію ми проводили Синоди онлайн. І тепер нам треба було зустрітися, потиснути один одному руку, знати, що ми живі. Але ніхто з нас не міг собі уявити, що Синод цього року, уперше в новітній історії нашої Церкви, нашого народу, Української Держави, відбуватиметься в умовах війни...

Цей Синод показує, наскільки важливою для нашого народу, для мільйонів жертв війни, для нашої державності є Українська Греко-Католицька Церква, її глобальна єдність і солідарність, місія і діяльність у цих жахливих сучасних обставинах. Ми добре знаємо, що був період в історії нашої Церкви, коли її називали мовчазною, або німою. Проте сьогодні начебто розв'язується її язик. Кожне слово, яке промовляє вона від імені стражденного народу, немов удар того потужного, багатотонного дзвону перемишльської катедри,  що зветься «Іван», через служіння нашої Церкви розходиться аж до краю землі – до Австралії, Бразилії, Аргентини, Канади й Північної Америки, Західної, Центральної та Східної Європи [показує рукою на єпископів із цих країн. – Ред.]. Те, що сьогодні не можуть сказати ані дипломати, ані політики, ані військові, може і повинна сказати людина, яка вірить у Бога. Бо ми, як Церква, опинилися на передовій інформаційної війни. Свого часу Папа Франциск зауважив, що кожна велика війна пов'язана з великою брехнею. Тож голос нашої Церкви, який свідчить істину, силою пророка Івана сьогодні покликаний виконувати пророчу місію в пустелі сучасного світу. Тому нам так важливо пережити цей Синод, відчути братню єдність нашої глобальної Церкви, яка об'єднує все світове українство в Україні і на поселеннях! Бо саме наша Церква стає потужним голосом до світової громадськості, яка колись добре не чула і не знала, хто такі українці, за що вони борються, живуть і вмирають. Можливо, якраз наша Церква має сказати, що в сучасних жорстоких обставинах військового лихоліття Боже милосердя, як вияв християнської солідарності з тими, що є жертвами цієї війни, врятує насамперед добрих людей у всьому світі, потім жертв війни, а відтак людство від нової глобальної заглади.

Але сьогодні Іван народився, починається цікава нова ера! І ми віримо, що одного дня проголосимо на весь світ, що «Господь… навідався і звільнив народ свій…» (Лк. 1, 68)!

Користаючи з цієї нагоди, хочу сердечно привітати парафіян цього катедрального собору з вашим парафіяльним празником. Свято Різдва Івана Хрестителя в Перемишлі завжди є особливим святом. Тут б'є така сила Духа Святого, що ми з усього світу приїхали, щоб із цього Божого престолу її зачерпнути та в ній обновитися. Бо кожен престольний празник – це момент особливої Божої благодаті. 

Сердечно вітаємо з іменинами митрополита Івана Мартиняка, який, як найстарший серед нас, єпископів, учора зачитував урочисту присягу єпископа Синоду нашої Церкви, з його іменинами. Дякую нашій Церкві в Польщі та українським організаціям, що відкрили свої серця та домівки для мільйонів українців, які силою обставин опинилися тут, на вашому терені. Складаю подяку єпископові Юзефу Міхаліку та всім єпископам Польщі за солідарність з Україною, за відкритість до наших біженців у Польщі. Для нас було великою приємністю і навіть свідченням віри, що президент польського єпископату з єпископами приїхав до нас, до Києва, щоб на власні очі побачити, що залишили після себе ці злочинці на нашій землі.

Дякуємо всім полякам за відкрите серце, бо в Польщі немає таборів для біженців, а є відкриті домівки. Біля Києва є місто Бровари. Там проходила лінія фронту. Це за 20 кілометрів від нашої катедри. І в ті найтяжчі часи ми бачили, що люди залишали польські упаковки з написом «Муром (стіною) за Україну!». Такі мури не ділять, а підтримують і будують людей. Від усієї України полякам і Церкві Польщі – сердечна подяка!

Нехай у цих найтяжчих обставинах сьогоднішнє свято життя і народження Івана Хрестителя буде пророчим словом і подією, а наш Синод – простором дії Божої благодаті, яка обновить у нашому народі та нашій Церкві дар П'ятдесятниці, щоб потім ми, владики, розійшлися, як колись апостоли із сіонської горниці, по всьому світу і різними мовами донесли до краю землі вогонь того самого Духа. Нехай Пречиста Діва Марія і всі святі нашого народу супроводжують нас у цій нелегкій Божій дорозі. Амінь. 

† СВЯТОСЛАВ