АКТУАЛЬНО

Проповідь Блаженнішого Святослава у 25-ту неділю після Зіслання Святого Духа

Понеділок, 30 листопада 2020, 13:50
У 25-ту неділю після Зіслання Святого Духа на Літургії читається євангельський уривок про милосердного самарянина (Лк. 10, 25-37). Нижче пропонуємо текстову версію проповіді Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ.
Фото: Стефан Фартушок Фото: Стефан Фартушок

Роби це й будеш жити (Лк. 10, 28)

Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє Євангеліє про милосердного самарянина  є великим гімном євангелиста Луки про спасенну Божу любов, яка, рухаючись рятувати людину, перетворюється на діяльне Боже милосердя. Відтак ця любов діє, спасає і дарує життя вічне.

Притча, що її розповідає Христос, є відповіддю на питання одного законовчителя, який добре процитував найважливішу заповідь у Законі – любити Бога всім своїм серцем, усією своєю душею, силою, думкою, а ближнього свого – як самого себе. Пояснюючи, що означає ця заповідь, Божественний Учитель тлумачить законовчителю, хто є його ближнім.

Постать, про яку ми чуємо в притчі, перебуває в русі. Каже Христос, що один чоловік сходив з Єрусалиму до Єрихону. Такий рух символічний. Бо сходити з Єрусалиму до Єрихону в той час означало віддалятися від Бога, іншими словами –  опускатися. Єрихон – це населений пункт, який часто символізує в книгах Священного Писання форпост опозиції й протистояння до Бога, а Єрусалим – це місто, у якому Бог постійно перебуває зі своїми людьми. Тому рухатися з Єрусалиму до Єрихону в контексті цієї притчі означало покидати Божі Заповіді та Божий Закон і опускатися.

Дивлячись на наслідки певних грішних вчинків (своїх чи інших людей), ми кажемо, що опустилися. Тому Григорій Ніський говорить, що, правдоподібно, ті розбійники, які напали на чоловіка на шляху низсходження, є для нас образним виявом його гріха. Мабуть, злочинці подорожували разом із чоловіком, сиділи в ньому і з ним, а в зручний момент вийшли з нього, його побили, обдерли й покинули помирати. Бачимо, що всяке зло і всякий гріх ранить людину й позбавляє її гідності. Злий приходить до нас саме для того, щоб нас обдерти, забрати в нас усе, зранити і остаточно – позбавити нас життя. Як бачимо, рани та наслідки нападу зла, хоч би з якого боку воно приходило, завжди приносить людині смерть.

В обставинах опущення й упадку та повільного вмирання того чоловіка біля нього проходять різні люди. Каже Лука, що йшов священник і левіт, які побачили особу в тяжкому стані, але пройшли мимо.

В історії пояснення можна прочитати відповіді на питання,  чому  вони не зупинилися. Чому релігійні діячі Ізраїлю,  які займалися служінням у храмі, не перейнялися бідою того чоловіка і його не врятували? Одна з відповідей пояснює, що це були наче «вузькоспеціалізовані»  люди. Їхні релігійні функції були пов’язані з певними правилами ритуальної чистоти, які не дозволяли торкатися закривавленої людини чи її мертвого тіла. Порятунок бідного, вбогого, тим більше закривавленого не належав до їхньої компетенції. Вони мали обов’язок у храмі гарно співати, навчати, але не відчували обов’язку врятувати людини, яка вмирала. Знали і навчали про заповідь любові, але не відчували обов’язку виконувати її. Бачимо, як святий Божий Закон для грішної людини в певний момент може перетворитися на перешкоду для служіння життю. Як часто ми, мабуть, вповні не розуміючи наших релігійних практик, можемо відмежовуватися від людини, яка є поруч.

Говорячи про двох релігійних діячів, Христос звертається до законовчителя, який добре процитував заповідь, але властиво, не розумів, хто є ближнім. Бо ним є не лише той, хто просто перебуває поруч. Ближній – це особа, до якої ми можемо наблизитися, виходячи за рамки того, що є нашим прописаним обов’язком. Це особа, над якою ми здатні по-людськи змилосердитися в ім’я Боже і до якої можемо наблизитися силою Божої любові. Оце є спосіб істинного розуміння і виконання Божого  Закону. Щоб добре збагнути не так букву, як дух Божого Закону, треба жити Божою любов’ю, і тоді ще в цьому світі будемо мати  життя вічне.

Далі з’являється третій персонаж – самарянин. Описуючи двох перших, Лука нам говорить  про їхні суспільні функції, про те, чим вони займаються. Натомість про самарянина Христос насамперед пояснює, ким він є. Ми не знаємо, хто він за фахом. Проте опис, ким є чоловік, вказує, що він мав за людськими правилами величезні перешкоди для наближення до того, хто вмирав край дороги. Позаяк самаряни і юдеї вважали один одного ворогами, зрадниками, релігійними апостатами та розкольниками. Прийняти милосердя від самарянина для єврея було приниженням. Якби нещасний чоловік був у свідомому стані, то ніколи б не дозволив, щоб самарянин торкнувся його. Допустити думку, що моїм ближнім може бути самарянин – це було ментальною революцією для юдейського суспільства тих часів. Однак саме в образі милосердного самарянина Христос нам малює образ милосердного Бога, можливо, навіть образ своєї місії. Ми бачимо образ Христа, який зупиняється і дивиться на нас милосердним оком.

Погляд двох попередніх відрізнявся. Вони, мабуть, подивилися з осудом.  Напевно, сказали у своєму серці: це наслідок гріха, хай тепер покутує за те, що вчинив. Натомість  погляд самарянина не був осудливим. Божа любов не засуджує нас за гріхи, бо вона  милосердна.

Слово «змилосердився» має глибоке семантичне коріння. У грецькому тексті вживається специфічне слово на окреслення внутрішнього зворушення, яке пережив самарянин, побачивши вмираючу людину, – стрепенулося все його нутро. Внутрішній рух зворушення вилився в наближення у співчутті та милосерді до болю і страждання, а відтак біди. Самарянин торкається чоловіка, поливає на його рани олією і вином.

Святий Григорій  Ніський говорить, що ми тут бачимо два таїнства Христової Церкви. Олія – символ Божого милосердя і прощення. Це спільнокореневе слово зі словом «елейсон». Щоразу, коли ми молимося «Господи, помилуй», то просимо про цю олію Божого милосердя. Повнота цієї олії на нас виливається, на всі наші рани у святій Тайні Сповіді.

Самарянин поливає рану вином. Знаємо, що колись це був дезінфекційний засіб. Проте в образі вина ми бачимо символ Таїнства Євхаристії, коли Божественна кров торкається моєї кровотечі. Божа Кров торкається моєї крові. Божественне життя торкається мого людського життя і дає мені надію, що я не помру, – дає надію на спасіння.

Ми бачимо, як рух Божої любові рятує і підіймає. Він не покидає грішника в тому місці, до якого він міг опуститися, не покидає в упадку, а починає його підносити. Спочатку бере свою скотину, веде до заїзду і залишає все для того, щоб подальший процес визволення того чоловіка в заїзді міг продовжитися і успішно завершитися. Милосердя рятує. Боже милосердя дає життя  вічне. Ближнім є той, до кого ми можемо наблизитися, чинячи йому милосердя. Ось що відповідає Христос на запитання цього законовчителя.

Слухаючи ці слова, ми повинні подивитися на свою поведінку. Як часто наші упередження створюють між нами мури? Як часто наші упередження щодо того, хто є поруч, не дають потрактувати його як свого ближнього? Як часто штучні бар’єри між людьми творяться нашими думками, ідеями чи уявленнями? Тут ми бачимо, що, за словами Папи Франциска, життя людини є важливішим від нашої думки про неї. Часом ідея, думка чи теорія може бути нищівною. Ідеологія може бути вбивчою.

Христос закликає нас сьогодні дбати насамперед не так про якісь ідеї, не так служити думкам, правилам чи теоріям, хоча і це має своє значення, а послужити життю людини, – послужити зраненому, потребуючому, тому, хто, можливо, вмирає. Сьогодні  християнам так важливо зрозуміти, що нам мало тільки знати про Божі Заповіді, про правди нашої віри. Замало нам навіть знати про нашого Бога, який нам об’являється через своє Боже слово. Для того щоб отримати життя вічне, треба не тільки знати, а й чинити! Закінчується сьогоднішня притча словами: «Іди і ти роби так само!».

У світлі цього Божого слова перегляньмо своє ставлення до того, хто є поруч. Піддаймося силі Божого милосердя і любові, щоб вийти поза межі лише наших уявлень, певних звичаїв, – щоб вийти назустріч нашому ближньому.

Цими днями ми так багато говорили про необхідність в обставинах пандемії коронавірусу відчувати біль і потребу людей, які є поруч, і допомогти тому, хто є в потребі. Ми продовжуємо в наших храмах безстрокову акцію «Нагодуй бідного». Дивлячись на милосердного самарянина, ми мусимо змилосердитися над кожним, хто потребує допомоги, і бути готовим послужити йому. Хочу подякувати всім, хто відгукнувся на задум створити в наших храмах куточок милосердного самарянина. Упродовж багатьох років ми намагаємося організовувати соціальне служіння в наших парафіях. Бо розуміємо, що діяльна любов до ближнього є невід’ємною  частиною релігійного життя духовності кожного християнина. Це те, ким ми є як християни. Те, що ми чинимо, має тільки виявляти те, ким  ми є насправді.

Просимо сьогодні Господа Бога, щоб змилосердився над нами, щоб побачив усі наші немочі й упадки, щоб своїм милосердям зцілив наші рани й зробив нас здатними послужити ближньому, свідчити Божу любов і Боже милосердя кожному, хто потребує  нашої допомоги. За словами Христа, замало тільки чути і знати про це, але необхідно це робити. Амінь.

† Святослав

ПУБЛІКАЦІЇ

Проповідь Блаженнішого Святослава на свято Богоявлення Господнього20 січня

Просімо, щоб у тих йорданських водах, які ми сьогодні будемо благословляти, загинуло всяке зло, що тримає нас у своїй неволі, і всяка...