АКТУАЛЬНО

Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю про блудного сина

Понеділок, 01 березня 2021, 12:17
Нехай Великий піст буде для кожного з нас часом покаяння і навернення, плодом якого стане радість зустрічі, обіймів Бога Отця. Сьогодні на утрені ми співали чудову молитву: «Об’ятія отча відкрий нам, Життєдавче!». Погляньмо на ці обійми нашого Отця – вони відкриті для кожного з нас, для кожного Його сина і кожної доньки. Не відчужуймо себе від обіймів нашого Бога!

Бо це син мій … оцей брат твій був мертвий і ожив,
пропав був і знайшовся (Лк. 15, 24, 32).

 

Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Боже Слово провіщає нам важливу істину нашої віри. Ми віримо в Бога, який є нашим Батьком. Ми віримо в Бога, який є довготерпелий і багатомилостивий. Так сам про себе сказав Господь, коли дав можливість побачити Мойсеєві свою славу на горі Синай: «Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи…» (Вих. 34, 6-7). Сьогодні у слові Божественного Євангелія, у притчі про блудного сина, ми чуємо про милосердного і довготерпеливого батька.

Батько мав двох синів. Але в сім'ї сталася трагедія: старший і молодший сини кожен своєю дорогою почали відчужуватися від батька. Лука докладно не описує внутрішньої драми тих стосунків  – сина і батька, братів між собою. Проте він розповідає про результат такого відчуження. Молодший син каже батькові: «Дай мені частину мого маєтку, що мені припадає».

Нам, мабуть, важко усвідомити весь трагізм цього прохання. Однак навіть сьогодні кожен батько, дізнавшись, що син хоче передчасно відокремитися від нього, відчув би глибокий біль. Він сказав би: «Дитино, та я ще живий! Я ще не ділив свого маєтку!». У культурі Середземномор'я, зокрема Сходу, така заява сина означала ще більше – декларацію заперечення стосунку щодо батька. Іншими словами, юнак сказав татові: «Ти для мене помер». Батько нічого не відповідає, а чинить те, про що просить його нащадок. І син відходить із тією спадщиною, яку тато йому дав.

Ми бачимо тут образ Бога, який не тільки дає нам життя, а й дбає про нас, як тато про своїх дітей, щоб забезпечити всім необхідним. Навіть коли син відчужується, то забирає в тата не частину самостійно заробленого, а те, що тато йому дав як знак свого батьківства і любові до нього. 

Очевидно, що, пішовши до чужої землі, юнак швидко витрачає те, що виніс із батьківського дому (бо сам не міг здобувати багатства). Як спадщину, він отримав від свого отця не лише матеріальні блага, а й власну гідність, яка виявлялася в його стосунках з іншими людьми, у суспільному становищі. Його гідність полягала в стосунку синівства. Втративши це на землі відчуження, юнак із жахом усвідомлює, що позбувся права називатися сином! 

Цей син проходить драму відчуження аж до найглибшого дна, коли опиняється серед свиней, яких пасе. А це для єврея найбрудніше, що може бути. Чоловік хоче їсти те, що й свині. Це взагалі один із найсильніших образів утрати гідності. Проте і такої їжі господар йому не давав.

На дні того відчуження із юнаком щось стається. Лука описує це одним словом – «опам'ятався». Наче пелена впала з його очей: він позбувся ілюзії, що, відчужений від усіх довкола, може почуватися гідним і що на чужині, поза батьківським домом, йому буде краще. Плодом події, описаної словом «опам'ятався», стала дорога повернення назад, відновлення стосунків із батьком.

Спочатку чоловік не претендує на те, що знову буде поруч із батьком як син. Він хоче бодай заслужити платню у свого тата, бути одним із його найманців. Проте голос його синівства, голос сумління розвертає його земний шлях – він повертається назад додому. 

Цікаво, що батько першим побачив сина, як той повертався додому. З євангельського опису зрозуміло, що тато щодня виходив на ту дорогу, якою відійшов від нього син, і його там терпеливо чекав, вдивляючись своїми старечими очима в далину. Та довготерпеливість отця описана в тому моменті, коли син повертається, а батько перший виходить йому назустріч.

Син починає виправдовуватися, проситися, наче намагається наново укласти контракт зі своїм батьком. Однак тато його не слухає, він не приймає його як слугу чи жебрака. Він бачить у тому обірваному марнотратнику і гультяю свого сина, який повертається… Син спочатку ще не відчуває батька і бачить у ньому грізного суддю та господаря, який зазнав збитків, і очікує з його боку докорів, засуду та покарання. Але знаходить те, на що не сподівався! Батько повертає йому назад його синівську гідність, яку той колись знівелював гріхом, «оцінив неоціненне», вимагаючи лише частиною майна оцінити те, що було його спадком…

Батько одягає молодшого сина в найкращий одяг, дає йому взуття, надіває на руку перстень і готує на його честь великий банкет. Він каже: «Мій син був мертвий і ожив». «Мертвий» тут означає відчуження від отця, а «ожив» – повернення назад до єдності з ним.

Яку дорогу сімейних стосунків пройшов старший син – ми не знаємо, але відчуваємо, що він також відчужився і від брата, і від батька. Те, що він чує і бачить як вияв любові батька до сина, викликає в нього заздрість і роздратування. Він не сприймає того, хто повертається, як брата і кидає в батька камінь докору і насмішки: «Твій син прийшов». Говорить як чужий. Батько запрошує і старшого сина до гостини, але той не хоче. Лука нам не розповідає, як завершується історія зі старшим сином. Мабуть, запрошує нас, щоб кожен самостійно закінчив притчу особистою історією.

У сьогоднішньому Євангелії, яке крок за кроком упроваджує нас у час Великого посту, Господь Бог відкриває нам зміст християнського покаяння. Показує, що покаяння – це не є якийсь сентимент, жаль чи покарання за гріхи, а навернення. І ось саме покаяння як навернення сьогодні дуже гарно, з образами, описане в Євангелії про блудного сина.

Навернутися насамперед означає опам'ятатися, усвідомити, де ти перебуваєш, відчути себе відчуженим у стосунках і збагнути всю трагічність такого становища (хтось може бути чужим навіть серед своїх). Навернутися означає змінити напрямок життєвого шляху, повернутися назад до дому Отця, до Бога. Навернутися означає відновити втрачені стосунки з нашим люблячим Господом, який щодо мене є довготерпеливим і багатомилостивим. Коли я відчужуюся від Нього своїм способом життя, Він довго і терпеливо на мене чекає. Навернутися означає усвідомити, що втрачені стосунки з Богом для мене – це, властиво, смерть, а відновлені стосунки через покаяння – це життя. І той, хто помер був, може ожити, воскреснути в дорозі додому через покаяння.

Покаяння як навернення – це зміна способу мислення, зміна ставлення до самого себе, до ближнього та до навколишнього світу. Покаятися – це значить віднайти втрачене Боже синівство, яке ми отримали у Таїнстві Хрещення. Покаятися означає повернутися і засісти на бенкеті, який Отець підготував кожному з нас і який ми маємо тут, на землі, у контексті Пресвятої Євхаристії.

Відчуження – важлива тема філософської суспільної думки ХІХ і ХХ століть. Бути чужим одне одному – це найбільша драма сучасної індивідуалістичної культури. Як часто люди відчужуються від близьких, від свого народу, від батьківщини, навіть більше  – від Господа Бога, джерела свого життя.

У різні етапи людського розвитку говорили про відчуження майна, праці... Проте найтрагічніше стається тоді, коли відчужується людська гідність, коли людина в тій гідності втрачає саму себе. Таке відчуження веде до убогості в її різних проявах, до того зубожіння, яке подібне до глобальної втрати всього, що мав син на чужій землі, яка скувала його кайданами голоду та ницості…

Як важливо нам, християнам, сьогодні опам'ятатися і подолати власне відчуження, насамперед від Бога і наших ближніх! Нехай час Великого посту буде нашим поверненням додому. Просімо Господа Бога ласки опам'ятатися, усвідомити, де я перебуваю, усвідомити, скільки я розтратив у тій дорозі відчуження Божих дарів, що їх дав мені Господь Бог. Бо щоразу, коли я думаю, що отримані таланти і блага, якими можу сьогодні розпоряджатися, є тільки для мене, коли відчужую ці блага у своїх батька і матері, брата і сестри, жінки і дітей, рідних і близьких і коли відчужуюся ними від свого ближнього, то починаю їх втрачати і, врешті, гублюся сам…

Нехай Великий піст буде для кожного з нас часом покаяння і навернення, плодом якого стане радість зустрічі, обіймів Бога Отця. Сьогодні на утрені ми співали чудову молитву: «Об’ятія отча відкрий нам, Життєдавче!». Погляньмо на ці обійми нашого Отця – вони відкриті для кожного з нас, для кожного Його сина і кожної доньки. Не відчужуймо себе від обіймів нашого Бога!

Нехай і мені, і вам у тих обіймах у радості скаже наш Отець: «Дитино, ти була мертва і ожила, пропала була і знайшлася!». Амінь.

† Святослав
ПУБЛІКАЦІЇ

Проповідь Блаженнішого Святослава на інтронізації екзарха Німеччини та країн Скандинавії владики Богдана Дзюраха19 квітня

Бути християнином, приймати хрещення Христове означає бути готовим послужити. Причащатися Його Тіла і Крові означає мати силу здійснити це...