Проповідь Блаженнішого Святослава в десяту неділю після Зіслання Святого Духа

Всечесний отче!

Преподобні сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє євангельське читання начебто складається з трьох різних частин: деколи слухач навіть не може зрозуміти, чому саме їх об’єднали. Одна частина говорить про зцілення біснуватого сина, про яке просив батько. Цей син має дуже дивного духа, який його нищить, розбиває, кидає то у вогонь, то у воду.

Друга частина і навіть обставини, які описує Матей, цілком інша: Ісус разом із апостолами прийшов на самоту. Учні починають переосмислювати все, що вони чули і бачили, питають Ісуса: «А чому ми не можемо того, що Ти можеш? Ми не змогли вигнати того злого духа, а Ти зміг». Тоді Христос говорить про віру, яка, навіть якщо така маленька, як зерно гірчиці, здатна творити великі речі.   

Третя частина є, властиво, проголошенням майбутнього, провіщенням, яке Христос дає своїм учням про свої страждання, смерть і воскресіння. Учні засмучені з кількох причин, бо не можуть вигнати злого духа, не мають віри, а найгірше, Христос іде на смерть...

Що поєднує ці три тексти в одне Боже слово, яке скероване сьогодні до нас? Що нам Господь Бог хоче сказати цим цілісним прочитанням Святого Письма?

Насамперед ми бачимо в сьогоднішньому Божественному Євангелії Христа як Спасителя людини, який її оздоровлює, відновлює її цілісність і довершує Божий творчий задум про неї. Зцілити тут означає повернути людині її первісну райську повноту, що була розбита гріхопадінням. Довершити Божий задум означає здійснити саму мету, задля якої вона була створена – привести її до кінцевої мети людського існування. Як бачимо, зцілення цього біснуватого хлопця – це вияв Божого задуму про те, ким є цілісна людина. Ми можемо казати, що ось та людина є справді цілісною, справжньою, такою, якою її задумав Бог.

У цій розповіді про навіженого сина євангелист проголошує, що Господь Бог творив людину як храм Святого Духа, як духоносну істоту. Як навчають Святі Отці, якщо Дух Святий не перебуває в людині, то вона не може бути вповні собою, втрачає ціломудріє. Це означає, що в якийсь момент була втрачена цілість мудрості Творця, яку Він вклав у людину, що її щойно створив із земного праху і вдихнув їй свого Духа життя. Ось чому, звертаючись із гіркотою до батька цього хлоп’яти, Христос стверджує трагедію гріховності всього людства: «Роде невірний та розбещений! Доки Я маю бути з вами!» (Мт. 17, 17). Біснуватість сина є наче обличчям лиха рани гріха, у якому живе і сам батько, і весь народ, що потребує зцілення та спасіння!

Лише та людина, яка крок за кроком відновлює в собі повноту Божого образу, що його носить у собі, зростає у Божественній благодаті та доростає до повноти Святого Духа або, як ще висловлювалися духовні подвижники, живе стяжанням Духа Святого, і яку Господь зцілює, коли вона молиться і постить, є вповні собою, стає цілісною істотою відповідно до Божого задуму щодо себе, існує в повноті, у ціломудрії.

Ми часом сприймаємо це слово майже фізіологічно. Проте з цього прикладу бачимо, що людина справді духовна істота, і духовне життя в ній не є якимсь додатком до земного, фізичного життя. Цілісність людської істоти відновлена лише тоді, коли Господь Бог дарує їй Святого Духа як зародок воскресіння. Очевидно, що людина не може сама собі цього подарувати, не здатна сама себе спасти. Тому учні почуваються безсилими виконати те завдання зцілення, бо вони самі ще не довершені.

І тут на перший план виходить євангельського наративу слово про гірчичне зерно. Христос каже учням: «Коли матимете віру як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідти туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17, 20). У Євангеліях ми кілька разів чуємо про гірчичне зерно. Христос каже, що Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке хоч є найменшим від усіх, але потім розростається таким великим, що птаство небесне прилітає, щоб спочивати в його кронах (пор. Лк. 13,18-19, Мр. 4,30-32 та Мт. 13,31-32). Про що тут йдеться?

Христос порівнює надламану, знищену, розбиту гріхом нецілісну людину з гірчичним зерном, що, хоч і маленьке, але є таким, яким його створив Бог. Воно цілісне саме в собі, бо, за словами Григорія Богослова, залишилося таким, яким його створив Господь. Воно ціломудрене, має в собі ту велику життєву силу, яку дав їй Творець. Хоча за розміром мізерне і його легко загубити, на нього легко не звернути уваги, однак та життєва сила, яку воно має, перевершує всі великі, гарні, могутні насіння і показує ту силу життя, що її Господь Бог хоче вкласти у своє створіння.

Ми часто навіюємо собі уявлення про силу віри під впливом сучасних кінофільмів чи мультфільмів про супермена, який має надлюдські сили чи магічні здібності і може робити те, на що не здатні інші. Такого типу мислення цілком не відповідає тому, що сьогодні каже нам Христос.

Син Божий, говорячи про молитву і піст як необхідні умови, щоб вигнати злого духа, вказує нам на дорогу до зцілення самих себе, до зцілення того браку, який ми всі маємо, будучи позначені первородних гріхом, а потім особистими гріхами. Господь Бог є Цілителем і тим, хто, спасаючи людину, повертає їй повноту, ціломудріє, дарує благодать Святого Духа. Тому каже святий Іриней Ліонський, що ми були створені на образ і подобу воплоченого, а відтак воскреслого Христа. І ось ці слова святого дають нам зрозуміти, чому на закінчення тієї розмови Він говорить про своє воскресіння. Бо лише дивлячись на воскреслого Христа, вповні можна побачити, до чого кличе і для чого створив Господь Бог людину. Змістом християнської віри і проповіді апостолів є віра у Воскреслого, у воскресіння людини в усій її повноті з душею і тілом. Сьогоднішнє безсилля апостолів пояснюється ще й тим, що вони ще не бачили Христового воскресіння, а тому не розуміють повноти Божого задуму про спасіння-оздоровлення людини.

Ми були створені для воскресіння, для життя вічного, життя в Бозі. Воскреслий Христос, який приходить до своїх учнів, показує їм своє тіло, навіть свої рани, не тільки об’являє Бога людині, а й людину людині. Він показує цілісну, повну, відповідну Божому задуму людську істоту, що перед нею відкрите вічне життя, над яким смерть не має жодної сили.

Тепер ми розуміємо, чому ті три частини сьогоднішнього Євангелія об’єднані в одне Боже слово. Це Боже слово – до нас сьогодні. Сповнені різними ідеями, ми часто кидаємося то вправо, то вліво, то у вогонь, то у воду, як це євангельське хлоп’я. Одного дня ми на когось сердиті, іншого – ми його обожнюємо. Те нам подобається, те нам не подобається… Питання – яким духом ми наповнені?

Ми сьогодні просимо Господа Бога, щоб справді Його Божественна благодать спочила в кожному з нас. Молитва і піст, намагання умертвити всі інші духи, думки та похоті є необхідними для того, щоб створити потрібний простір у глибині свого серця і дати наповнити себе вщерть благодаттю Духа Божого. Тоді той Дух вкладається в нас як зародок воскресіння, – зародок, подібний до того, що його має гірчичне чи будь-яке інше зерно. Отримуючи зародок воскресіння тут, на землі, ми можемо крок за кроком відновити повноту власної істоти, жити в ціломудрії, відповідно до благодаті Святого Духа планувати своє життя, оцінювати вчинки – власні та всіх довкола, і прямувати у воскресіння.

Учні засумували, бо вони думали, що втратять свого Вчителя, власні життєві плани, коли Він від них відійде. Але, властиво, воскресіння буде повнотою їхньої радості. Христос каже, що дасть їм таку радість, такий мир, якого цей світ не має і ніхто не зможе в них її відібрати.

Тож нехай Христос торкнеться кожного з нас, нехай підсилить нашу віру, щоб ми носили в собі той зародок вічності, будучи подібними до гірчичного зерна. І тоді жодна гора, жодна перешкода в нашому житті ніколи нас не розіб’є, не знищить, а навпаки – дасть нам можливість змобілізувати всі сили і прямувати за Христом у воскресіння. Амінь.

† Святослав