Проповідь Блаженнішого Святослава в Томину неділю

Щоб ви... увірувавши, мали життя в Його ім’я (Ів. 20, 31).

Преосвященний владико Степане!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Христос воскрес!

Сьогодні восьмий день після Пасхи Господньої. За давньою єрусалимською традицією ми, як спільнота учнів, запрошені Церквою пережити ті самі моменти зустрічі, що й апостоли в Єрусалимі.

У євангельському читанні Іван розповідає нам про зустріч учнів із воскреслим Учителем. Цікаво, що першим моментом, коли апостоли дізналися про воскресіння Христа із мертвих, – це було свідчення про порожній гріб. Ми чули минулої неділі, як рано-вранці жінки пішли до гробу, але не побачили там Ісуса. Лише ангел з неба сказав їм, що Його нема, Він воскрес. Куди пішов воскреслий Христос? До кого Він поспішив?

Сьогодні євангелист продовжує цю пасхальну розповідь. Після  виходу із закритого гробу, запечатаного печатями, стереженого римською сторожею, Христос іде до своїх учнів. До речі, нинішнє Євангеліє описує два моменти зустрічі: один  відбувся ввечері того самого дня, а другий, коли Божественний Учитель з’явився перед учнями, – на восьмий день після Воскресіння.

Каже Євангеліє, що Христос приходить до своїх учнів крізь замкнені двері, тобто вони сиділи за сімома замками, були перелякані. Цей страх передається однією фразою – «страха ради іудейського» (зі  страху перед юдеями). Чого боялися учні? Що змусило їх замкнути двері?

Мабуть, після страждання та смерті Христа апостоли переживали біль втрати Учителя, відчували, що вони не мають що сказати світові. Усе те, що вони чули від Нього, на що сподівалися, враз зазнало краху. Кожен учень щось втратив. Пішовши за Ісусом, один покинув своє рибальське мистецтво, інший – родину, ще інший – дім. Усі їхні сподівання, надії видавалися втраченими. Вони боялися, бо не знали що сказати собі, своїм рідним, близьким і загалом людям.

До них, переляканих, приходить Христос і каже: «Мир вам!» (Ів. 20, 19). Те слово «мир» (євр. шалом)  означає не лише  спокій, прохання заспокоїтися. Мир, про який говорить Спаситель, означає повноту життя, ба більше, повноту відповідей на всі питання.

Христос каже до них: «Це Я, не бійтеся, погляньте на Мої рани». У цей момент все, про що вони думали як про втрачене, повернулося назад. Вони отримали набагато більше, ніж втратили, позаяк знайшли Воскреслого, який пройшов крізь страждання, муки, смерть і  прийшов до них живим.

Той мир, який Божественний Учитель передає учням під час зустрічі, був миром віднайдення втраченого, здійсненням усіх сподівань. Лише після цього вони змогли піти аж до кінців світу і сказати: «Христос воістину воскрес, бо ми Його бачили, торкалися».

Іван згодом написав: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна!»  (I Ів. 1, 1–4).

Тож Христос начебто сходить до самого дна розпачу і страху. Показуючи свої рани, Він торкається ран втрат і розчарувань самих апостолів, наповнюючи їх новим життям і сенсом. Господь дає апостолам відчути, що вони покликані звіщати світові віру у воскреслого Христа. 

Ми є учнями, спадкоємцями тих, які бачили Воскреслого. Тому й вітаємо одне одного в цей час: «Христос воскрес!» – і відповідаємо: «Воістину воскрес!».

Щоправда, коли Вчитель прийшов до апостолів, одного з них не було. Останній не пережив віднайдення втраченого. Чуємо, як він каже: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця в місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!» (Ів. 20, 25).

Восьмого дня після Пасхи Христос точно повторює обставини входу крізь замкнені двері і зустрічі, яка відбулася ввечері першого дня. Але тепер Тома вже є разом із всіма учнями.

Пригляньмося до цього апостола. Чому ж його не було з усіма? Куди він подівся? Що він робив впродовж восьми днів? Як він це переживав? Думаю, що в Божому слові ми маємо сьогодні дуже цікаву і глибоку відповідь.

Ми добре знаємо, як болить втрачена любов. Коли хтось уперше закохався, а його зрадили, він відчуває, що більше нікого в житті не зможе полюбити. Знаємо, як болить втрачене довір’я. Коли хтось довіряв якійсь людині, покладалися на неї, а в певний момент вона зрадила його довір’я, у нього з’являється відчуття, що він більше ніколи і нікому не зможе так довіряти, як було перед тим. Знаємо теж, як болить втрачена віра в Бога, у Боже слово, – як болить втрата Вчителя, який дихав на свого учня Словом життя. Мабуть, апостол переживав відчуття, що вже більше не зможе жити.

Ось до того болю втрати, що його відчував Тома, який, мабуть, вісім днів оминав усіх інших, що вірили у воскресіння, приходить воскреслий Христос. Учитель звертається вже не до всіх апостолів, а конкретно до нього: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20, 27).

По-новому здійснюються слова пророка Ісаї, який каже: «Його ранами ми зцілені» (53, 5). У Євангелії йдеться не лише про світлі, славні рани Спасителя, а й про рани учнів, зокрема того з них, якого ми називаємо невіруючим. Тома  віднаходить усе, що втратив, ба більше, він віднаходить сенс віри, за яким так шукав. І каже до Христа: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20, 28).

Євангелист нам показує, що Божественний Учитель спеціально дав Томі Його торкнутися, вкласти палець у рани, де були цвяхи, і вкласти руку в бік, пробитий списом. Однак зробив це не для того, щоб учень більше знав, а щоб він більше жив. Каже Христос про себе самого: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!» (Ів. 11, 25).  Тома торкається Ісуса Христа, але насправді то Господь своїми ясними ранами торкається апостола. Бо цей момент дотику був моментом зцілення рани втраченої любові, довіри і віри. До речі, що апостол Тома згодом загинув у сучасній Індії саме від списа, який пробив його бік. Це сталося тому, що він вже більше не боявся смерті, тому що бачив, торкався Воскреслого.

Дорогі в Христі брати і сестри! Думаю, що історія зцілення ран, повернення втраченого, історія дотику до повноти життя є життєдайною для нас, що переживаємо трагедію війни. Адже війна – це завжди біда, страх, втрати.

Український народ переживає страх. Скільки ран наносить нам ця війна! Хто може сьогодні їх усіх збагнути і висловити увесь наш біль втрати життя і здоров’я, своєї домівки, а часом і рідної землі?! Ми часто думаємо, що було б краще закритися від усього, втекти від жорстокої дійсності, яка нас оточує, по змозі якось порятуватися...

Сьогодні Христос приходить до нас через наше закриття до світу і торкається наших ран життєдайними і світлоносними ранами свого воскреслого і прославленого Тіла. Каже нам: не ховай свого погляду від ран війни, які сьогодні отримує і носить Україна. Торкнися їх, бо сьогодні в тілі українського народу є розп’ятий, вкотре вбитий, але й воскреслий Спаситель. Торкаючись ран України, ти даєш можливість Христові торкнутися твоїх ран.

Спаситель  закликає нас добачити Його рани в наших поранених воїнах і в тих людях, яких вийняли з-під завалів як жертв російських ракет і бомбардувань. Не втікай від цієї дійсності, бо там можеш торкнути і побачити силу воскреслого Христа, вийти за межі власного страху і прийняти подих миру, яким дихає сьогодні над нами наш Спаситель.

Це мені і вам сьогодні Він каже: торкнися Мене і не будь більше невіручим, а віруючим! Бо віра – це здатність людини доторкатися до Бога. Ось у тому життєдайному дотику полягає зміст сьогоднішнього свята.

Минулої неділі ми благословляли пасхальний хліб, який є символом воскреслого Христа, Його прославленого Тіла. Сьогодні після Божественної Літургії ми цим хлібом ділитимемося, даватимемо одне одному в руки і проситимемо: торкнися Христа, який приходить до тебе і говорить своїм  словом через Євангеліє, не для того щоб ти більше знав (знала) про Нього, а щоб ти повірив (повірила) у присутність Воскреслого.

Повірмо, що Його перемога над смертю, яку несе ворог, уже є над нами, а мир для України, за який ми так молимося, уже виходить з уст воскреслого Христа, що каже: «Мир вам!» (Ів. 20, 19).

Молімося сьогодні, щоб ця неділя зробила нас віруючими, щоб ми пережили блаженство, про яке каже Спаситель: «Блаженні ті, що не бачили, а увірували» (Ів. 20, 29). Відновімо особистий молитовний стосунок із воскреслим Христом, промовмо до Нього у своїх молитвах, а Він нам обов’язково відповість. Навіть більше, Він перший виходить назустріч людині, яка Його прагне, шукає, щоб на нас здійснилися слова, які завершують сьогоднішнє Євангеліє: «А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в Його ім'я» (Ів. 20,31). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ