АКТУАЛЬНО

Різдвяний вертеп на краю світла

П'ятниця, 16 січня 2015, 21:06
Буде нам з тобою що згадати Після довгих збавлених ночей. Вивчив я далекий звук гарматний. І тривожний блиск твоїх очей. З вояцької пісні

Підтримати прифронтовий Маріуполь у Різдвяні свята вирішили львівські греко-католики, влаштувавши виставу Різдвяного вертепу перед парафіянами УГКЦ і бійцями АТО. Бо Схід і Захід – разом, хіба забули?

Про очікуваний візит повідомив парох маріупольської громади Преображення Господнього УГКЦ о.Ростислав, який взявся розмістити більшу частину вертепників. Частину прийняли до себе парафіяни.

Відсвяткувавши вдома Різдво, 30 колядників з громади «Благословіння» на чолі з підприємцем Андрієм Клусем у вихідні прибула до Маріуполя. Серед колядників були викладачі, студенти, службовці зі Львова і Тернополя.

Владнавши підготовчі справи, вертепники у неділю виїхали до наших військових.

Першим нас зустрічало село Зоря Володарського району. Нам назустріч разом з приватними автівками траплялись військові вантажівки. Це, а також укріплення на околицях села, серед яких видно закопані по башти БТР, говорить про недалеку передову. Перед нами з’явилась автівка знаної у Приазов’ї волонтерки Галини Однорог. Пані Галина звично об’їжджає своє велике «господарство», яке тягнеться майже на 100 км, допомагаючи нашим захисникам, знає всіх командирів і багатьох бійців. Як виявилося, навіть свій день народження волонтерка відзначила на передовій.

Виставу львів’янам довелось грати у великому боксі, проте непогано натопленому. Позаду майданчика, який став «сценою», стояли кілька розкладушок і топчанів з ковдрами, поруч – цистерна з водою. Такі фронтові умови.

Спочатку бійці були діловито серйозні, але згодом посміхались і сміялися. Дехто заліз на цистерну з водою і знімав виставу на смартфони. Як призналися бійці (в основному з Одещини), багато з них в перший раз бачив справжній вертеп.

Після вистави замполіт подякував від імені підлеглих і пригостив вертепників цукерками.

- Беріть! – наполягав він, - у нас вони не останні. 

Бійці довго не відпускали гостей, бо стільки веселих дівчат кожен з них бачив давненько. Фотографувалися зі всім вертепниками, навіть зі Смертю, від якої спочатку жартома відмахувалися.

Їдемо далі. Нас вітають прикордонники біля селища Кальчик, як на мене, найбільш патріотично налаштовані. Перед виставою показали свою техніку (найбільше захоплення у львів’ян викликав новенький БТР «Кугуар», хлопці з вертепу здивувалися, що він українського виробництва), потім проводили нас у двір, де стояла справжня новорічна ялинка з прикрасами. А що, свята – вони і на фронті свята. Виставу завершили скадуванням «Христос народився! Славімо його!», «Слава Україні!» і навіть (о жах ватникам) «Україна понад усе!».

Та найбільше вражень викликала поїздка до Гранітного Тельманівського району, тому про неї докладніше.

При в’їзді до Гранітного пам’ятник фронтовим шоферам (якраз в тему) – полуторка на постаменті, під ним – наш блокпост. Вітаємо хлопців та їдемо далі. За сотню метрів ріка Кальміус, яка вже 4,5 місяці є лінією фронту. На мосту через річку блокпост ДНР. Триколора не видно, зате на самому мосту чітко вимальовується постать ворожого вояка, який неквапом прогулюється на цілком відкритому просторі, немов дражнить: а спробуй мене візьми. Кальміус тече у лощині, береги круті, навпроти нас на окупованій території невеликий лісок.

Влітку 2009-го у Гранітному проводився фестиваль греків України «Мега юрти» і я тоді встиг прогулятися через міст на інший берег Кальміусу. Думав тоді хтось, що просто перейти через річку стане небезпечним для життя?

Галина Однорог, яка взяла на себе роль гіда, показує дорогою напівзруйновані будинки, на деяких – сліди осколків. Життю селян не позаздриш. Майже весь Тельманівський район окупований, у нас залишилося 6 сіл, в тому числі і Гранітне, люди першу пенсію з травня отримали у грудні, після того, як село тимчасово приєднали до Волноваського району. Мобільного зв’язку в селі немає, ліки купити нема де. Селянам до помають розташовані тут військові, роздаючи продукти.

У розташуванні частини бачимо БМП і камуфляжний «універсал» з популярними номерами «ПТН-ПНХ», ЗІЛ-131 з 20-мм гарматною установкою. Львів’яни, особливо хлопці, із захопленням 

Вертеп розіграли біля сільради, з якої снарядами збито частину даху і сільмагу. До бійців у ранзі глядачів приєдналися два сільських підлітка, які, враховуючи небуденність моменту, знімали виставу на смартфон.

Коли дійшла черга до царя Ірода, тишу розірвав глухий вибух міни. На нього ніхто не зреагував, крім місцевих – вони швидко побігли геть. Вистава продовжувалась, коли пролунав ще один вибух – почався обстріл. Замполіт підрозділу разом з командиром взводу припинили виставу і наказали всім присутнім піти у розташування частини. Виставу все-таки завершили – вже в частині під звуки вибухів. Треба віддати належне молодим галичанам, які пішли в укриття після того, як повністю відіграли виставу під вибухами, незважаючи на зрозуміле нервування військових.

В укритті (це був звичайний підвал, вхід до якого заставлений мішками з піском) довелося сидіти довго. По ланцюгу передали: «Триматися біля стінки! Не заважати бійцям!». Дівчата розсілися попід стінами, бійці (галантні кавалери!) повиносили всі наявні стільці. Вертепники спочатку моляться, потім співають колядки, потім знову моляться. Молитва зараз необхідна, як ніколи. Повз нас проносяться бійці, хто з автоматами, хто в розгрузках – розбігаються по блокпостах. Підморгують дівчатам і відмахуються від запитань. Кілька старших чоловіків з вертепу розмовляють на вулиці з офіцерами. Ті пробують загнати всіх нас в укриття, проте ми вперто вилазимо нагору.

По селу глухо б’ють ворожі міномети. Наші розпочали відповідати на «привіт» з-за Кальміусу. Повітря продовжують трясти вибухи.

- «Молот» (115-мм гармата У-5ТС на танку Т-62 – прим. авт.)? – питає боєць в окулярах.

- «Васільок»(автоматичний 82-мм міномет – прим. авт.). – тоном знавця відповідає один з бійців, стянувши з обличчя «балаклаву». – хіба не чуєш чергу?

Підійшов командир роти, повідомив, що з нашого боку є «трьохсотий», тобто поранений.

- Повезли до Волновахи. Чи важкий, поки не знаю. А ви зайдіть до укріплення.

Розговорився з бійцями, це в основною кияни і з-під Києва. Один з них стояв у Маріуполі під час відомих подій 9 травня, а 10 років тому служив строкову на Львівщині..

Розмову припинили замполіт з Галиною.

- Давайте в автобус. Швидше!

Двічі повторювати не довелось. Ми сідали в автобус знову під гупання вибухів. Виїхали у супроводі камуфльованого універсала. У нього не вимикалися габарити, що змусило нас понервувати.

- Тримайтесь від машини подалі! – майже благає Галина.

Їдемо, ясна річ, без фар, наглухо закривши штори. Тут пригадали, що автобус білого кольору і виділяється на тлі ледь присипаних снігом полів. Навіть електронного годинника в салоні закрили шапкою. «Молимося» - каже о. Ростислав, хоча про це і не треба нагадувати. Надворі чутно вибухи. Село неначе вимерло – жодного вогника, будинки стоять, як мертві кам’яні брили.

Водії молодці. Справжні рятувальники. Їхати по сільській дорозі (всі знають якість сільських доріг), та ще не чищену після снігопаду, більше 15 км у повній темряві під ворожим обстрілом це дійсно подвиг.

Молитви наші дійшли до Господа. Вибралися з-під обстрілу без пригод (якщо не вважати те, що з нами відбувалося, за пригоду). Через деякий час ми попрощалися з супроводом, ввімкнули фари і поїхали вже вільно. Вмикаємо нарешті мобілки (хто мав, вертепники на вимогу о.Ростислава залишили їх у Маріуполі). Галині повідомили, що обстрілюється Оленівка (20 км на південь від Донецька), є «двохсоті». На жаль.

Через деякий час всі розслабились, попрощались з Галиною (вона пересіла в свою машину, яку залишила у прикордонників). На в’їзді в Маріуполь на блокпосту заспівали колядки, за що бійці пригостили колядників тістечками і здивувалися, коли дівчата радісно повідомили, що «нас обстріляли».

Отак пройшов один із Різдвяних днів на фронті.  

Р.S. Через день в результаті чергового обстрілу Гранітного загинула 3-річна дівчинка...

 

Вадим Джувага
Маріуполь

(Мова оригіналу)

ТЕГИ: вертеп, АТО
ПУБЛІКАЦІЇ

Митрополит Володимир Стернюк. Двадцять років від дня смерті29 вересня

Сьогодні двадцять третя річниця із дня смерті митрополита Володимира Стернюка. Про його життя і діяльність у цій статті.

АНОНСИ