Різдво і діти. Як з дітьми святкувати день народження Ісуса?

Часом трохи безлике й не завжди переконливе. Надто мале, аби наповнити щось по вінця… Особливо, – наповнити дитяче серце вірою.

Звісно, про Бога дітям ми розповідаємо, і через «кажу» також. Але «запрошення» до віри – далеко не лише про «кажу». Бо існує те, чого словами сказати неможливо. Що передається через невидимі вчинки, погляди, емоції, доторки, переживання. І через спільне святкування Різдва!

Різдво – особливий час для нас і наших дітей… Коли навіть без слів і без «кажу» стаємо очевидцями народження Бога в людських і родинних серцях.

Знаю десятки, сотні сімей, які щороку з радістю приходять на день народження Христа! Але, на жаль, також знаю далеко не одну сім’ю, для якої Різдво – просто додатковий державний вихідний і нагода «потинятися» ТРЦ. І ті різні сім’ї живуть в єдиній Україні, а діти з тих різних сімей поєднуються в єдиних компаніях, єдиному Інтернеті, і часом створюють нові єдині сім’ї. А тоді по-різному буває зі святкуванням Різдва. Для когось досі незнані різдвяні символи стають рідними, а для когось знані – забутими. Як, наприклад, колядки… Що починають звучати все тихше, рідше, беззвучно…

Дитячі дні народження перетворюються у нездоровий фанатизм, шалено дорогі святкування в стилі «аби усім вгодити» і не дозволити дитині засумніватися в цілковитому їй поклонінні дорослих. А день народження Ісуса стає прекрасною нагодою довше поспати й переглянути американські різдвяні фільми з індичкою по центру столу...

А де наші традиції? Наші рідні! Що прошиті в душах й пульсують через серця! Що з роду в рід бережно мають передаватися дітям не лише через «кажу».

Існує невидима «СКРИНЯ» СКАРБІВ РІЗДВА!

У ній – дари для всіх і кожного. Для дорослих, дітей, і нашої «внутрішньої дитини». Пригадаймо декілька з них, а далі кожен сам собі продовжить той список…

РІЗДВЯНА ЗОРЯ

Та, що вказувала дорогу до Новонародженого Ісуса. У правді якої не сумнівався жоден. Світла якої не могла затьмарити ніяка інша зірка…

Роздуми про Різдвяну Зорю підводять нас до запитання: «Чи йду за нею? Може, вирішив, що сам знаю той шлях краще?…» Наші діти не завжди будуть поруч із нами. Можуть нераз опинятися серед людей, які насміхатимуться з їхнього застарілого «зіркового навігатора» або не прийматимуть за правду. Але, якщо наші діти разом із нами з року в рік ішли шляхом до Бога, освітленим тією Божою Зорею, не пробуватимуть шляхів темряви. І як навіть станеться, що ступлять на них, – серце тужитиме за різдвяним світлом. І таки віднайдуть його знову, бо згадають, яке тепле і яскраве.

Даруймо нашим дітям нагоду бігти до вікна, аби якнайшвидше першими-першими побачити ту найбільшу Різдвяну Зорю! Виготовляймо Різдвяну Зорю, з якою ходитимуть під спів колядок! Читаймо, слухаймо, проживаймо уривки зі Святого Письма про благословенний шлях, освітлений Різдвяною Зорею!

РІЗДВЯНІ СТРАВИ

Так, їх має бути 12. Але не в цифрі глибина. Бо буває, що, з вагомих причин, можемо приготувати менше, але запросити Ісуса за стіл. Або приготувати усі 12 за найскладнішими рецептами, знервуватися, втомитися, пересваритися, і вечеряти стравами, зготованими без любові й радості…

Знаєте, думаю, що сотворити 12 страв одній людині таки непросто. Тому ота давня українська традиція будувалася на тому, що біля кухні метушилася вся сім’я. Усі брали участь в приготуванні страв! Любов кожного була важливою приправою. Діти не сиділи в телефонах, поки мама з нагнутою і зболеною спиною, бурмочучи щось під ніс, докручувала надцятий голубець. Діти чистили горіхи чи товкли мак на кутю, вкладали начинку в пампухи, обчищали часник… І, лише в процесі спільної праці, батьки, дідусі й бабусі їм щось розповідали. Не було «кажу», відірваного від життя. Чи крику «Залиш той телефон! Та ж Різдво!». Про дивовижне «та ж Різдво» не кричать, конкуруючи з авторитетом монітора. Різдво проживають, переживають і перепроживають у живих людських стосунках. Разом! Радісно! Не тому, що так треба, а тому що хочу, – сприймаю як Божий дар і доторк самого Бога.

Даруймо нашим дітям нагоду творити разом із нами кожну із 12 різдвяних страв! Із бажанням та любов’ю! Під звучання коляди, під розповіді бабусь, дідусів, батьків. Ділімось із дітьми спогадами про час Різдва у нашому дитинстві. Бо з тих спогадів можна дістати багато тепла для зігрівання дитячої віри…

КОЛЯДКИ

Скарб, який хоче звучати! Мріє, щоб ми «обтрусили» його від "занедбання, забуття, немодності, непопулярності", вийняли з тієї «скрині скарбів» і голосно-голосно заспівали на увесь світ! Відродивши колядку! Аби не звучала вона лише в деяких «співочих» сім’ях чи в творчих колективах. Аби співали й прославляли нею новонароджене Дитя всі українці: і малі й старі, і співочі й ні. Бо «не маю голосу» – то не аргумент для серця, яке невимовно прагне співати!!!

Даруймо нашим дітям нагоду вивчити багато колядок! І співати їх з паперових збірників чи напам’ять. Не читати з телефонів. Бо направду складно «розчинитися» в різдвяному співі, коли вгорі на екрані миготять значки про наявність сотні нових сповіщень…

Навчімо наших дітей колядувати, читаючи текст, написаний у їхніх серцях. Бо тільки там буде прописаний надійно, на роки й століття.

Колядка – то молитва. А молитва – розмова з Богом. Розмова серця із серцем…

І навіть якщо карантин завадить ходити зі співом від хати до хати, колядка має гучно звучати у кожному домі – в кожній домашній церкві! Має!

РІЗДВЯНА ШОПКА, ВЕРТЕП

Поспостерігаймо за нашими дітьми, коли підходять до шопки… Самі пригадаймо себе в дитинстві у ці миті… Правда, що тих відчуттів не описати словами і через «кажу»? Величний Господь лежить у стаєнці таким малесеньким… Усміхається до кожного, тягне руки, аби обійняти… І промовляє: «Я завжди з тобою. Люблю тебе таким, яким ти є. Я – ще дитина, але ти вже моя улюблена дитина…». Чутлива Богородиця, яка пережила стільки, що могла б стояти невимовно втомленою і наляканою, – усміхається. Не нарікає, – вдячно усміхається. І в тій усмішці повно довіри до Господа. Безумовної довіри! А ще – прийняття, покори, любові, що, немов перина, окутують і Йосифа, і ягнят, і ослика…

Даруймо нашим дітям нагоду брати участь в сімейних, шкільних, церковних вертепах! Не забуваймо поставити біля ялинки хоча б паперову шопку. І постояти біля шопки у храмі так довго, на скільки це потрібно нашим думкам, серцям, сльозам… В усіх нас є потреба в тиші. І саме біля шопки ця тиша найсолодша…

РІЗДВЯНА АТМОСФЕРА

Якщо була б вона картиною з пазлів, то складалася би з багатьох частинок. Це і вогник різдвяної свічки посеред столу. І вишита чи виткана скатертина, і вишиванки. І запах сіна, соломи, часнику, грибів. І смак куті. І звучання колядок та різдвяних дзвіночків. І білокрилі янголи на ялинці. І шопка… Усе це створює незбагненно глибокий і незабутній смак, звучання і дотик Різдва…

Даруймо нашим дітям нагоду стати важливими часточками різдвяної атмосфери…

РІЗДВЯНА МОЛИТВА

Із неї варто було починати перелічення «скарбів», бо вона найважливіша. Але мені хотілося завершити цей допис розповіддю про саме цей різдвяний дар…

Не можу забути Різдвяних Літургій, на які святково поспішали усією сім’єю, коли ще була дитиною. Звісно, часом малі оченята злипалися, і моя бабуся звільняла місце на лавочці для малого онучати. Я почувалася трохи ніяково, займаючи місце бабусі, та ранкова втома все ж долала мене, і голівка час від часу схилялася на бабусю, що стояла поруч. І саме в тому бабусиному доторку й турботі я відчувала турботу Новонароженого Дитятка! Мені не треба було про неї казати...

А потім, школяркою, ходила з татом на нічну Різдвяну Літургію. Йшли засніженим містом до храму, що виблискував вітражними вікнами! Ішли, тримаючись за руки. І в тій батьковій долоні відчувала тепло, безпеку, підтримку, невимовну близькість. Мені не треба було розповідати про Бога через «кажу». Сама відчувала, що означає любов люблячого Батька! Завдяки своєму татові, пізнавала безпеку і надійність у Бозі… Ніхто ніколи не казав мені, що для Різдвяної Літургії і Євхаристії я замала. Мене не позбавляли цього дару, не відбирали той «скарб»!

Даруймо нашим дітям нагоду привітати Новонародженого Ісуса на Різдвяній Літургії! Нагоду бути тими, хто приносить Йому, і хто приймає від Нього дари…

Та різдвяна «скриня» повна-повнісінька! І скарбів у ній ще багато! Але пильнуймо, щоб наші діти не забули їх, і не відчули якось, що їх мало…

Чуєте? Пресвята Родина стукає в двері домівки! Нехай діти першими побіжать відчиняти! А Ісус обере місцем свого народження саме наш дім!

Наталія Сиротич

Фото сестри Віталії Лядрик