АКТУАЛЬНО

Що нас чекає на Святій Землі

Середа, 12 листопада 2014, 16:26
Бог явив Себе людині не у якомусь недосяжному містичному вимірі, а в просторі і часі. А тому на нашій планеті існує цілком унікальне і неповторне місце – місце Божого об’явлення і Божого народження – Свята Земля.

Саме тут розгорталася історія вибраного народу, коли Господь готував прихід на землю Свого Сина. Тут мешкали всі роди-предки Ісуса Христа, долі яких переплелися, творячи Його людську, земну історію. Тут Божий Син народився, виріс і ніс своє служіння аж до смерті на хресті і воскресіння. Тому Свята Земля дарує ні з чим не зрівняні переживання Божої присутності, ясне відчуття реальності Боговтілення в Христові і нашої, людської, причетності до Нього.

Святу Землю називають Землею Біблії, П′ятим Євангелієм. І справді, той, хто читав і знає Новий Завіт, почуватиметься тут ніби вдома, його паломництво буде як пригадування, чи точніше, впізнавання давно відомих і добре знаних місць, і нібито самі собою вставатимуть перед очима євангельські події: тут Христос виходить із вод Йордану, прийнявши хрещення, на цьому камені Він споживає нехитрий обід своїх учнів-рибалок, під цими оливами молиться востаннє, благаючи відвернути від Себе смертну чашу.

Той, хто вже побував на Святій Землі, свідчить, що, мандруючи нею, добре уявляв собі, як тут ходив Христос. Адже ця земля, як жодна інша, не піддалася часу, не втратила дихання Христової епохи, не позбулася найважливіших її рис. І все, що вона дає відчути і пережити, можна відчути й пережити лише тут – і більше ніде у світі.

Галилея – Північна околиця давньої Палестини та сучасного Ізраїлю. Серед кам′янистих пустель та відкритих усім вітрам плоскогір′їв – вкрита родючими, зеленими оазами місцевість, що прилягає до Галилейського моря. Тут рясно родить пшениця, оливи, інжир та гранати. У часи Христа Галилея, хоч і другорядний порівняно з елітним столичним Єрусалимом сільський регіон, – була густонаселеною місцевістю з дуже строкатим багатонаціональним і різномовним населенням. Саме тут, серед цього різноманітного людського моря, з′явився на світ Божий Син і саме з Галилеєю пов′язане все Його життя – аж до смерті і воскресіння, що  сталися  вже в Єрусалимі.

Галилейське озеро  в давні часи називали також морем, мабуть, не тільки за досить великі як для озера розміри та бурхливі небезпечні для рибалок раптові бурі, а й за те значення, яке воно мало для цілої країни, будучи єдиним джерелом прісної води в ній. Озеро відоме з Євангелія під назвами Галилейське, Генисаретське, Тиверіадське море (озеро), озеро Кінерет. Це мальовниче водоймище, яке протинає ріка Йордан, зовні схоже на арфу – музичний інструмент царя Давида (звідки одна з його назв – гр. Кінерет (двгебр. Генисарет), було найблагословеннішим куточком Галилеї. Багате на рибу, прісну воду, оточене родючими землями, Галилейське море надихало життя цієї місцевості. Вздовж його берегів в епоху Христа існувало аж дев′ять міст, серед яких відомі з Євангелія Капернаум, Кана, Магдала, Витсаїда…

На березі Галилейського моря найбільше часу жив і проповідував Господь Ісус Христос, сходивши його береги вздовж і впоперек. Галилейське озеро не раз служило Йому за «проповідальницю»: вставши на човні та відпливши на ньому кілька метрів від берега, Син Божий проповідував людям слово Своєї істини. Тут Він утихомирював раптову бурю (Мт 8: 23-24), по хвилях Кінерету, як по суші, ступав назустріч човну з переляканими учнями (Мт 14: 22-23), як і маловірний тоді Петро йшов по воді на заклик Учителя (Мт 14: 22-23).

Нічого дивного немає в тому, що, розпочавши служіння на берегах Галилейського моря, Христос найбільше зійшовся саме з рибалками та з них вибрав  собі апостолів, адже рибний промисел був тут найпопулярнішим і більшість людей існувала саме з нього. Нічого дивного також, що й чудеса, в яких Він розкривав мету Свого приходу,  були пов′язані з рибою та рибною ловлею – для цих людей – із самим життям.

Найпопулярніша риба в Галилейському морі сьогодні і в часи Ісуса – тиляпія. Саме цю рибу Христос приготував на сніданок учням, коли втретє зустрівся з ними після Свого воскресіння (Ів 21: 1-14). Це сталося теж на березі Кінерету, в місцевості під назвою Табга. Під час тієї трапези Божий Син тричі перепитав апостола Петра, який через слабкодухість відрікся був від нього: «Чи ти любиш мене, Петре?». І тричі нещасний Петро, який гірко пережив свою недавню зраду, пристрасно запевнив Учителя: «Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю тебе!». Тоді й прозвучав Христовий наказ-благословення: «Паси мої вівці», який підніс простого рибалку Симона, сина Йони, до ролі Першоапостола, Глави християнської Церкви, якого християни-католики вважають першим Папою Римським (Ів 21: 15-23).

На місці цієї вечері і цієї доленосної для Петра розмови стоїть нині церква Першості (примату) святого Петра, побудована з чорного базальту у вигляді рибальського човна над каменем, що став трапезним столом для Самого Господа. (Тому ця церква має ще другу назву – Менса Крісті (Стіл Христа)).

До речі, рибу тиляпію в цій місцевості стали згодом називати рибою святого Петра, і сьогодні кожен охочий може відчути її смак, замовивши собі її приготувати в будь-якому місцевому кафе.

Тут же, на березі в районі Табги, сталася й інша знаменна євангельська подія – чудо помноження хліба та риби. Тоді Христос двома рибинами та п′ятьма ячмінними хлібинами-перепічками нагодував кількатисячний натовп, що прийшов слухати Його проповідь і зцілюватися від Нього (Мт. 14: 13-21). Подбавши про фізичні сили зголоднілих людей, Господь вклав у це чудо й глибший сенс – дав образ таїнства Євхаристії, в якому Його власне Тіло помножується, щоб нагодувати голодних і спрагнених правди.

Звичайно, така важлива подія була закарбована в окремій святині – на цьому місці ще з часів імператора Костянтина (ІV ст.) стоїть церква Чуда помноження хліба та риби, престолом у якій є кам′яний моноліт, на якому відбулося розділення цієї скромної поживи.

У перші роки християнства, коли ікон із зображенням Спасителя не існувало, Євхаристійного Христа зображали через образи-символи, найпопулярнішими з яких були риба та хлібини. Відома в цілому світі візантійська мозаїка V ст., яку можна побачити на підлозі церкви Помноження хлібів, відображає саме цей символ – дві рибини і кошик із п′ятьма хлібинами.

Гора блаженств – це гірська місцина на узбережжі Галилейського озера, неподалік Табги та Капернаума, куди Христос привів багатотисячний натовп своїх послідовників і звідки в Нагірній проповіді промовив заповіді, на яких базується все вчення про Царство Небесне – заповіді блаженств (Мт 5, 6, 7). Вважають, що Господь часто вибирав для своєї проповіді гірські узвишшя: так Його краще бачила і чула велика кількість людей, а по-друге, на схилах гір Його численні слухачі не затоптували поля й городи, розташовані в низинах біля поселень.

Аж до початку ХХ ст. місцем Нагірної проповіді вважали різні горби навколо Капернаума. Та в 1930-х роках на горі Нахум археологи віднайшли рештки давнього християнського храму, що походив із ІV ст. та згадувався в давніх пам′ятках саме як місце Нагірної проповіді. Тут італійський архітектор Антоніо Берлуччі збудував церкву Блаженств (Нагірної проповіді).

Цікаво, що зведений італійським архітектором храм майже прозорий і складається з самих вікон, щоб молитовний настрій у ньому підтримували не ікони, а види самої місцевості, де проповідував Христос. Церква Блаженств побудована у вигляді восьмигранника, на кожній грані якого накреслене одне з восьми блаженств. Прозорий купол відкриває перед молільниками небо – Царство Небесне, до якого провадять заповіді Христові.

На горі Блаженств прозвучала не тільки Нагірна проповідь; тут уперше Христос промовив молитву Отче наш, заповівши своїм ученикам і усім нам, християнам, молитися її словами. На горі Блаженств Він обрав серед своїх учнів дванадцятьох найголовніших.

Хоч ми звикли асоціювати Христа  з Назаретом, Вифлиємом та Єрусалимом, самеКапернаум з давніх-давен носить назву Місто Ісуса Христа, або «Його місто», як благоговійно називали це селище перші християни. Невипадково, адже найбільше часу Господь провів саме в Капернаумі, оселившись тут із Матір′ю після Назарету, обравши це місто місцем свого служіння та проповіді. У цьому скромному рибальському селищі він зустрів і покликав Своїх перших і найближчих учнів – Андрія й Петра (Мт 4: 18-19; Мк 1: 16-18), а також братів Івана та Якова (Мт 4: 21; Мк 1: 19). Тут, проходячи повз митницю, позвав за собою митаря Матвія (Лк 5: 27-29).

У Капернаумі Христос здійснив безліч чудес: зцілив розслабленого (розбитого паралічем), вірні друзі якого через натовп не могли пробратися до будинку, в якому перебував Ісус, і розібрали дах, щоб опустили хворого на ношах (Мт 9: 1-8; Мк 2: 1-12; Лк 5: 17-26). Тут він воскресив доньку Яїра (Мк 5: 35-43; Лк 8: 49-56), зцілив слугу сотника (Мт 8: 5-13), очистив прокаженого (Мт 8: 2-4; Мк 1: 40-45; Лк 5: 12-15) та ін.

У Капернаумі, за давнім юдейським звичаєм, Христос щосуботи відвідував молитовні зібрання в синагозі. До сьогодні збереглися руїни Білої синагоги – юдейської святині, збудованої на фундаменті іншої синагоги, в якій, імовірно, й проповідував Христос.

Неподалік Білої синагоги, в кількох десятках метрів від неї, був розташований скромний будиночок апостола Симона Петра, в якому Господь зцілив від гарячки тещу апостола (Мт 8: 14-15; Мк 1: 30-31; Лк 4: 38-39). Ця оселя, в якій Він любив гостювати і бував не раз, невдовзі після Його воскресіння стала місцем зібрання й молитви першої християнської громади, що утворилася з капернаумських юдеїв. У V ст. над залишками будиночка була збудована візантійська базиліка, рештки якої збереглися дотепер. Сучасна католицька церква Дім святого апостола Петра, збудована у вигляді тарелі, ніби дахом покриває собою руїни цієї святині, на залишках стін і мозаїк якої досі збереглися безцінні ранньохристиянські символи й написи.

Гора Тавор (Фавор), розташована по дорозі з Капернаума в Назарет, є місцем однієї з найважливіших євангельських подій – Преображення Господнього. Явившись перед своїми найближчими учнями Петром, Яковом та Іваном у супроводі пророків Іллі та Мойсея з обличчям, що сяяло, наче сонце, та в одязі, білому, як сніг, Господь відкрив їм Своє Божество, щоб, бачачи незабаром Його муки й розп′яття, вони могли збагнути і свідчити про добровільність Його терпінь (Мт 17: 1-6; Мк 9: 1-8; Лк 9: 28-36). Саме з гори Тавор розпочалася страсна дорога Христа на Голгофу. Але перш за все – тут удруге після Хрещення Христового в Йордані відкрилася людям тайна Святої Тройці.

У IV ст. на горі Тавор імператриця Олена, мати імператора Костянтина Великого, збудувала церкву на честь апостолів Петра, Івана та Якова – свідків Преображення, що, як і більшість святинь того періоду, не збереглася до сьогодні. Нині на Таворі у пам′ять про Преображення збудовані два монастирі – православний та католицький. На території останнього відомий архітектор Антоніо Барлуччі звів величну базиліку Преображення Господнього, яка відома золотою мозаїкою зі сценою Преображення, викладеною на її центральному нефі. До самого монастиря потрапляють через так звані «Ворота вітру» – браму мусульманського укріплення, живописну старовинну споруду.

На гору Тавор провадить давня, відома ще з часів Середньовіччя дорога, яку більшість паломників, незважаючи на труднощі підйому, намагаються здолати пішки, як це робили Христос із апостолами.

Назарет – місто, назва якого навіки відобразилася в іменуванні Божого Сина – Ісус Назарянин, тобто «той, що походить із Назарету».

Це місто невипадково часто вибирають відправним пунктом паломницького маршруту Святою Землею, бо саме з ним пов′язаний початок усієї євангельської історії та епохи в історії людства, що почала свій відлік від Христового Різдва. Адже, хоч і народжений в силу обставин у Вифлеємі, саме в Назареті Христос силою Духа Святого був непорочно зачатий у лоні Тієї, кого ми знаємо і шануємо як Пресвяту Богородицю Діву Марію (Лк 1: 28-33).

Саме в Назареті, вийшовши на околицю до невеличкого, єдиного на ціле місто джерела-криниці по воду, Діва Марія вперше почула голос Ангела, який привітався з Нею словами, що їх ми щодня промовляємо в молитві до Неї: «Радуйся, благодатна Маріє, Господь з тобою…».

Не зрозумівши, звідки долинув голос, Діва Марія повернулася додому, до скромної висіченої у стіні скелястого пагорба оселі, де вона мешкала з Йосифом Обручником. Коли ж Вона взялася до своєї щоденної праці – почала прясти, Архангел Гавриїл явився Їй видимо і сповістив про народження в Неї Божого Сина. І тоді саме в цьому будиночку пролунала така важливе для цілого людства згода: «Ось я, слугиня Господня, Нехай мені станеться за твоїм словом».

На місці джерела Марії, яке ще називають джерелом Святого Сімейства, ще з IV ст. існуєцерква Архангела Гавриїла (інша назва – Марії біля джерела), всередині якої й досі зберігається джерело, звідки можна попити цілющої чудотворної води, що Її пила Сама Божа Мати та Її Син.

Над житлом св. Йосифа Обручника височить великий католицький храм – базиліка Благовіщення. Церква на цьому місці була вперше збудована Костянтином Великим одночасно з базиліками Різдва Христового у Вифлеємі та Гробу Господнього в Єрусалимі. Саме з того часу Назарет вважається третім за значущістю святим місцем після Єрусалиму та Вифлеєму.

Зрештою, у будиночку Йосифа Обручника сталося не тільки Благовіщення і Боговтілення. Тут відразу після повернення з Вифлеєму виростав малий Ісус, тут Богородиця годувала Його своїми грудьми, тут Він провів Своє дитинство, юність і молоді роки, допомагаючи батькові у теслярському ремеслі. Тому святинею базиліки Благовіщення, куди приходять поклонитися тисячі християн, є не тільки невеличкий грот – залишок будинку Святої родини, але й рештки подвір′я, на якому протікало її щоденне життя.

Цікаво, що стіни базиліки Благовіщення прикрашені численними мозаїчними іконами Божої Матері з Дитятком Ісусом, які походять із різних християнських країн. На одній зі стін можна побачити рідний українському серцю мозаїчний образ Зарваницької Богородиці з викарбуваними під ним словами: «Пресвятая Богородице, молися за твій український народ».

Кана Галилейська (сучасна назва Кафр Кана) – місто, розташоване в кількох кілометрах від Назарету, звідки походив Христос, що стало місцем Його першого чуда. Згодом Христос здійснив десятки чудес; багато з них згадані в Новому Завіті, а ще більше – ні. Але те, що сталося в Кані Галилейській, куди після Свого Хрещення та пустельного посту Христос прибув із Матір′ю та учнями на весілля до зведеного брата Симона Зилота, було першим об′явленням Його Божественної сили і слави, і саме тут його учні вперше увірували в Нього як в Господа. На весільному банкеті, коли забракло вина для гостей, на прохання Богородиці Христос перетворює воду на чудове, смачне вино (Ів 2: 1-11). Не вважаючи, що час Його служіння настав, Господь, проте, виявляє силу заступництва за людей Пресвятої Богородиці, вчинивши чудо саме за Її словом. Тут, на весільній трапезі, Христос благословляє подружжя і встановлює також Таїнство шлюбу – таїнство поєднання чоловіка та жінки в малу Христову церкву.

Усі ці події з давніх-давен відображені у святинях Кани Галилейської: на рештках храмів VI ст. тут побудовані католицька церква Першого чуда та грецька православна церква Вінчання. За давнім переданням шлюб, узятий в Кані Галилейській, має особливе благословення на тривале і щасливе життя. Подружні пари також відновлюють на цьому святому місці свої подружні обітниці і черпають у цьому відновленні нові благодаті для своїх родинних стосунків.

В обох церквах зберігаються археологічні знахідки періоду життя Спасителя, а зокрема, давні водоноси, де тримали воду та вино. До речі, звиклі до іконографічних зображень чуда в Кані, читаючи цей уривок із Євангелія, ми уявляємо собі середнього розміру глиняні глеки. Натомість справжні водоноси, що їх за словом Христовим наповнили водою, – це видовбані з каменю велетенські цистерни, що вміщали понад 100 л води! Тут же в Кані збереглося й джерело, з якого брали воду весільні слуги. Традиційно на пам′ять про відвідини Кани Галилейської паломники купують тут вино, яке використовують під час таїнства Шлюбу в обряді Спільної чаші.

На півдні Галилейського моря, в тому місці, де з нього витікає Йордан, несучи свої води до Мертвого моря, у місці невеличкої запруди розташована місцевість Ярденіт (Йорданіт) (на івриті Ярден – Йордан). Неподалік від цього місця дві тисячі років тому Христос прийняв хрещення від Йоана Хрестителя (Лк 3: 21-22). Тут же були охрещені й апостоли Христові. Ще раніше у водах Йордану, перш ніж ступити на Землю Обітовану, здійснили омовіння дванадцять племен ізраїльських. Тут же, на Йордані, на вогняній колісниці вознісся на небо пророк Ілля.

В Ярденіті, на певній відстані від місця хрещення Христового, облаштована спеціальна купіль для здійснення таїнства Хрещення, а також відновлення обітниць Хрещення для тих, хто був охрещений давно. У білій хрещальній сорочці з нашитим на ній хрестом паломники занурюються у води Йордану і повторюють слова Своєї вірності Христу: «Чи з′єднуєшся з Христом?» – «З′єднуюся!» – «Чи з′єднуєшся з найбільшим добром, що ним є Ісус Христос?» – «З′єднуюся!»… – «Чи віруєш  Йому як Цареві і Богу» – «Вірую!».

Із чотирьох відомих зі Святого Письма ізраїльських гір – Сіон, Синай, Тавор і Кармель – остання прославилася тим, що на ній, в природній печері, яких безліч розсипано по цілому узгір′ю, мешкав один із найбільших старозавітних пророків – пророк Ілля. Саме тут він провів багато часу, ховаючись від переслідування язичницької влади, тут він переміг жерців божества Ваала, утвердивши віру в Єдиного Бога. Життя пророка Іллі на землі завершила яскрава подія – на вогняній колісниці, запряженій кіньми, він вознісся на небо, де очікує Другого пришестя Господнього, щоб повернутися й сповістити людству про настання «Господнього дня» – Божого Суду.

Над печерою пророка Іллі, в районі міста Хайфа, що на Кармелю розташований католицький монастир Згромадження Братів Босих Кармелітів, який називається Стелла Маріс (Зірка Моря), посвячений Пресвятій Богородиці. Адже за давнім переданням, в одній із печер цієї гори  відпочивала Діва Марія разом із Дитятком Ісусом та святим Йосипом, повертаючись із Єгипту в Назарет. Назва гори лягла в основу іменування цього відомого чернечого ордену, члени якого прагнули наслідувати учнів Христових, що йшли проповідувати, не беручи з собою в дорогу «ні золота, ані срібла…».

Крім святості, пов′язаної зі старозавітними подіями, схили гори Кармель притягують також своєю неперевершеною красою. Тут, на узбережжі Середземного моря, розкинулися розкішні Бахайські сади – восьме чудо світу, де протягом цілого року безупинно цвітуть різноманітні рослини, привезені майже з усіх куточків землі.

Місто Лідда (сучасне Лод), розташоване на шляху до Єрусалиму, є батьківщиною святого великомученика Юрія (Георгія) Побідоносця, якого в українській християнській традиції називають Змієборцем. Римський офіцер, який загинув мученицькою смертю за Христа на початку ІV ст. при імператорі Діоклетіані, святий Юрій – один із найшановніших і найпопулярніших християнських святих, а тому місто Лідда та церква в ньому, де зберігалася і зберігається його могила, було місцем паломництва з давніх-давен.

Св. Юрій є покровителем правителів, тому й київські князі також вважали його своїм патроном. Князь Ярослав Мудрий, який у хрещенні отримав ім′я Георгій (Юрій), збудував свого часу в Києві кілька святинь на честь цього святого. Одна з найбільших святинь Української Греко-Католицької Церкви – собор Святого Юра – також носить ім′я великомученика.

У церкві Святого Юрія в Лідді зберігаються не тільки мощі святого, але й залізні кайдани («святі узи»), в які він був закутий у в′язниці. Ця реліквія виявляє особливу чудотворну силу зцілення від багатьох недугів – з вірою в заступництво Святого Юрія її добровільно одягають на руки, просячи в молитві Божої милості.

Вифлеєм – місто, дороге серцю кожного християнина, розташоване вже зовсім неподалік Єрусалиму. Саме сюди, у своє рідне місто, святий Йосиф Обручник, потомок царя Давида, який також народився у Вифлеємі, вирушив разом із зарученою йому Дівою Марією, що чекала на народження дитини, щоб взяти участь у переписі населення, яке провадила Римська імперія. У ніч, коли прийшов Марії час народжувати і не знайшли вони місця в заїзді, і Свята родина прихистилася в одній із печер у полі поза містом, куди пастухи заганяли в негоду свою худобу (Лк 2: 4-7).

Тут народився Господь Ісус Христос – Спаситель світу.

У 326 році на місці стаєнки імператриця Олена збудувала у Вифлиємі базиліку Різдва Христового, і з того часу невеличке селище стало другим після Єрусалиму святим місцем на землі, а базиліка Різдва Христового другою після Гробу Господнього в Єрусалимі. Цікаво, що за сімнадцять століть, які минули з того часу, з усіх ізраїльських християнських святинь лише базиліка Різдва не зазнала серйозних руйнувань і молитва в ній, як і паломництво сюди, не припинялася майже ні на мить.

Під амвоном базиліки Різдва Христового розташована найголовніша християнська святиня – печера, в якій народився Божий Син, де з часів св. Олени облаштований підземний храм, – Печера Різдва, Святий Вертеп.

У східній частині печери невелика срібна зірка на білій мармуровій підлозі під престолом Різдва позначає місце, де Христос з′явився на світ, і символізує Вифлиємську зірку, що зупинилася над вертепом, показуючи східним мудрецям шлях до місця, де це сталося (Мт 2: 1-2; 9-11). Зірка обрамляє отвір в підлозі над печерою, куди, за переданням, упала Вифлиємська зоря; вона має 14 променів (за кількістю стацій на Хресній дорозі Спасителя в Єрусалимі) і напис латинською мовою навколо: «Тут від Діви Марії народився Ісус Христос». У ніші над зіркою невгасимо горять 16 лампад, 6 із яких належать вірменам, 6 – православним і 4 – католикам. Однак престол над нею перебуває у віданні православних, і Божественну Літургію на ньому можуть здійснювати лише православні та вірмени. Проте кожен паломник, до якої б конфесії він не належав, може діткнутися вустами чи бодай рукою цього священного знаку.

Записатися на паломництво до Святої Землі можна за посиланням.

Зліва від входу до Печери Різдва, у ніші розташована невеличка каплиця Ясел – святиня, що належить Католицькій Церкві. Ясла Христові – годівниця для худоби, яка послужила колисочкою для Дитятка Ісуса, свого часу були вивезені до Риму і зберігаються до сьогодні в базиліці Санта Марія Маджоре. В каплиці Ясел зберігається обкладене білим мармуром заглиблення в підлозі, зроблене у вигляді колиски на місці, де стояли дерев′яні ясла.

У католицькій частині базиліки можна поклонитися також могилі св. Ієроніма – автора канонічного для Католицької Церкви перекладу Святого Письма латинською мовою, відомого під назвою Вульгата. Св. Ієронім тривалий час мешкав в одній із печер під базилікою Різдва і був похований тут.

У базиліці Різдва присутня ще одна святиня – чудотворна ікона Вифлиємська Богородиці, на якій обличчя Діви Марії осяває привітна усмішка. Перед цією іконою моляться за дар материнства.

На схід від базиліки Різдва Христового вулиця провадить до католицького храму Молочного гроту Богородиці (інша назва – церква Лактації) – церкви, що побудована над печерою, в якій, за переданням, Пресвята Богородиця, ховаючись від переслідувань царя Ірода, годувала грудьми Свого Божественного Сина. Тоді кілька крапель молока бризнули на чорні стіни печери, і вони стали білими. В церкві Молочного гроту зберігається чудотворний образ Пресвятої Богородиці, яка годує грудьми Дитятка Ісуса. Перед образом Божої Матері в Молочному гроті моляться за зцілення від безпліддя, щасливе дітонародження та вигодовування дітей грудьми.

Давній Вифлеєм стояв посеред поля, в якому пастухи випасали свої стада. В ніч, коли народився Христос, місто спало міцним сном, і лише четверо пастушків, ховаючись в одній із польових печер, не дрімали, охороняючи худобу. Саме вони першими почули від Архангела Гавриїла благу звістку про народження Божого Сина, саме перед ними розкрилося небо і з′явилися ангельські хори, що урочисто звіщали: «Слава во вишніх Богу». Натхненні ангелами, пастухи кинулися до Вифлиєму і першими поклонилися Христові як Цареві й Месії (Лк 2: 8-17). Цих чотирьох пастушків, що їх християнська Церква шанує як Праведних пастирів, поховали, за їхнім заповітом, у тій печері, де вони почули голос Архангела Гавриїла. Згодом над їхньої могилою на Полі пастушків св. Олена збудувала храм в їхню честь, який зберігся до сьогодні і де зберігаються мощі цих праведників.

Переглянути всі пропозиції паломництв на Святу Землю можна тут.

Католицький храм Dominus Flevit («Господня сльоза») ніби відкриває паломникам страсний вхід в Єрусалим. Адже він збудований на тому місці, де відкинутий у Назареті, Хоразині та Капернаумі Христос, перш ніж в′їхати на осляті до Єрусалиму на свято Пасхи, зупиняється на Оливній горі навпроти Єрусалимського Храму і плаче, передбачаючи його трагічну долю – цілковите зруйнування і запустіння (Лк 19: 41-44). Пророцтво Христа здійснилося в 70 році, коли римські легіони зрівняли з землею і Храм, і цілий Єрусалим.

Купол церкви Домінус Флевіт, зведеної відомим італійським архітектором Антоніо Берлуччі всередині ХХ ст. на місці решток збудованого в V ст. християнського монастиря, має форму сльози, яка упала з очей Спасителя. Єдине невеличке вікно церкви, розташоване у вівтарі та обернене на Єрусалим, відкриває молільникам той краєвид, який бачив перед Собою Христос засліпленими від сліз очима.

У нижній частині Оливної гори, в долині потоку Кедрон розкинувся Гетсиманський сад – оливковий гай, в якому в часи Христа між деревами стояли преси, що ними чавили олію з плодів цих дерев. Саме сюди після останньої вечері з апостолами (Таємної вечері) Христос прямує разом із Петром, Яковом та Іваном, щоб помолитися перед Своїми страстями. Тут, припавши до каменю, Божий Син благає Бога Отця відвернути від Нього страсну чашу (Мт 26: 36-46). Його серце, в очікуванні розп′яття і мученицької смерті, сповнене невимовного жаху, молитва така напружена і сильна, що піт кривавими краплями стікає з блідого чола і падає на камінь. Учні ж Христові в ці найтрагічніші хвилини Його життя, зморені сном, міцно сплять, притулившись спинами до стовбурів олив. Уже за кілька годин у нічному саду Гетсиманії Юда підійде до Христа у супроводі солдат первосвящеників та римських вояків і поцілунком вкаже їм на свого Учителя.

На місці каменю, де молився Ісус та Юдиної зради, що поклала початок Його Страстям, у ІV ст. була зведена візантійська базиліка. На початку ХХ ст. на її рештках збудували католицьку церкву Всіх Націй, що відома також під назвою базиліка Агонії. Камінь, пропечений краплями кривавого Христового поту, знаходиться всередині цієї церкви біля престолу, і тисячі паломників можуть помолитися на місці передсмертного Христового моління (Гетсиманського моління). Базиліка має назву Всіх Націй, бо була зведена на пожертви 12 різних держав, її стіни прикрашають герби Великобританії, Франції, Англії, Італії, Іспанії, США та ін. країн. Тут можуть здійснювати богослужіння представники всіх християнських конфесій.

Христос любив молитися на самоті на Оливній горі і робив це не раз. Після однієї такої молитви Він повернувся до учнів, які чекали на Нього неподалік, а ті довірливо попросили: «Навчи нас молитися» (Лк. 11: 1-4). Тоді знову прозвучала молитва «Отче наш». У пам′ять про цю подію на Оливній горі, на території монастиря ордену кармеліток збудована церква Патер ностер (Отче наш), стіни якої увішані табличками, на яких 140 мовами світу написана Господня молитва. Серед них є також табличка з «Отче наш» українською мовою.

Біля підніжжя Оливної гори, в Гетсиманії розташований ще один храм – церква Гробу Пресвятої Богородиці, яку в ХІІ ст. на рештках візантійського храму V ст. збудувала королева хрестоносців Мелісенда на місці поховання Діви Марії. Як свідчить церковне передання, Пресвята Богородиця в кінці свого земного життя не померла, але впала в сон – успіння. Тіло Божої Матері апостоли перенесли на кладовище біля підніжжя Оливної гори, де з почестями поховали Її в одній з погребальних печер неподалік від могил Її батьків – св. Йоакима й Анни та Йосифа Обручника. Лише один із учнів Ісусових – апостол Тома спізнився на погребіння. Прибувши до Єрусалиму на третій день після цієї події, Тома благав відкрити гробівець Богородиці, щоб могти поклонитися Її праху. Відкотивши камінь від печери, апостоли зі здивуванням побачили, що вона порожня – Пресвята Діва Марія не тільки душею, але й тілом Своїм вознеслася до Бога, не зазнавши тління, а відразу відродившись для вічного життя.

У церкві, що є по суті печерним храмом, зберігається ложе, на якому було покладене тіло Божої Матері. Храм містить 9 престолів, що належать різним християнським конфесіям і присвячені батькам Діви Марії – Йоакиму та Анні, св. Йосифу Обручнику, першомученику Стефану та св. Миколаю Мирликійському.

У церкві Гробу Пресвятої Богородиці виставлена для вшанування знана в християнському світі чудотворна ікона Єрусалимської Богородиці, що, як вважають, найкраще відображає правдиві риси обличчя Діви Марії. Перед іконою моляться за безнадійно хворих, ласку зачаття і народження дитини.

Оливна гора прославлена не тільки як місце Останнього моління Христа, але і Його Вознесіння. Сорок днів після Воскресіння Господь являвся Своїм учням, розмовляв із ними, підтримував їх. Та в останній день цього сорокаденного періоду Він вивів їх на самісінький вершечок Оливної гори і в їхній присутності вознісся на Небо, щоб возсісти праворуч Отця (Діян 1: 9-11; Мк 16: 19-20; Лк 24: 50- 53). На місці Вознесіння, на камені, що на ньому стояв Спаситель, залишилися відбитки Його стоп. У IV ст. імператриця Олена збудувала тут безкупольну церкву-ротонду, щоб паломники, які перебували в храмі, могли дивитися на небо, куди відійшов Христос, як це робили й апостоли, коли Ангели з′явилися їм і промовили: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо» (Діян 1: 11).

Храм, зведений св. Оленою, не зберігся,  проте на його місці в ХІІ ст. хрестоносці відбудували нову церкву Вознесіння. Незабаром церкву захопили мусульмани і перетворили її на мечеть Вознесіння, адже Христос шанується ними як пророк. Однак через величезний наплив паломників-християн, охочих відвідати місце Вознесіння Господнього, каплицю Вознесіння передали у їхнє відання. Так, християнська церква опинилася на території мусульманської мечеті.

Найбільшою та, зрештою, єдиною святинею каплиці Вознесіння, яка не має всередині ані образів, ані фресок, ані лампад, є відбиток на камені правої стопи Ісуса Христа (відбиток лівої стопи ще в часи Середньовіччя мусульмани перенесли до своєї мечеті Аль-Акса).

Західна Стіна, більше відома цілому світові як Стіна Плачу, – це залишок опорної споруди, що підтримувала схили Храмової гори, на якій стояв Єрусалимський Храм, зруйнований в 70-х роках після Різдва Христового. Стіна Плачу є найбільшою святинею юдаїзму. Щодня сюди стікаються тисячі паломників, щоб оплакувати зруйнований Храм і молитися за відродження колишньої слави Ізраїлю. Молільники вкладають в щілинки між кам′яними плитами, з яких збудована стіна, невеликі записки з різноманітними проханнями до Бога, моляться тут або просто мовчать, притулившись обличчям до стіни.

Єрусалимський Храм був тісно пов′язаний із Христом. Як правовірний юдей, тричі на рік Він здійснював сюди традиційні паломництва на свята Кущів, Пасхи та П′ятдесятниці – спочатку з батьками, а згодом із учнями. Саме Єрусалимський Храм дванадцятирічний Христос називає домом Свого Отця, коли перелякані батьки віднайшли Його тут після триденних пошуків (Лк 2: 41-52). Із Храму Христос виганяє міняйл і торговців, говорячи при цьому: «Дім мій домом молитви назветься, а ви зробили його вертепом розбійників» (Мт 21); тут Він безліч разів проповідує відкрито (Ів 18: 20); благословляє убогу вдовину лепту (Мк 12: 41-44); біля Храму Він виправдовує жінку, яку хотіли каменувати за злочин любодіяння (Ів 8: 2-11). І нарешті, Храм він оплакує в день Свого в′їзду в Єрусалим, передбачаючи його зруйнування (Лк 19: 41-44). Зрештою, Христа розіп′яли за звинуваченням у богохульстві, лицемірно потрактувавши Його слова про руйнування храму Його тіла за зазіхання на Єрусалимську святиню (Мк 14: 58). Тому біля Стіни Плачу, священних залишків зруйнованого Єрусалимського храму, моляться також і християнські паломники.

Найбільшою християнською святинею Єрусалиму ще з часів раннього християнства є збудований Костянтином Великим та його матір′ю Оленою храм Гробу Господнього. Це величезна споруда, що являє собою цілий комплекс великих і менших храмів та об′єднує під одним склепінням Голгофу – місце розп′яття Ісуса Христа, а також печеру, в якій Він був похований та у якій сталося Воскресіння.

Гріб Господній, печера, що прийняла Його найсвятіше Тіло, знаходиться всерединіцеркви-ротонди Воскресіння Христового. Гріб поділений на два окремих приміщення: приділ Ангела та власне погребальну кімнату.

Справа від брами церкви Воскресіння мармурові сходи провадять на гору Голгофу, де встановлено три престоли – Престіл Розп′яття, Престіл цвяхів та Престіл стояння Божої Матері. Престіл розп′яття стоїть власне на поверхні гори Голгофи, яку можна побачити через скляну підлогу. Тут же видно глибоку тріщину в скелі, що утворилася внаслідок землетрусу, який стався в момент останнього подиху Спасителя. Під престолом є невеликий отвір, через який паломники торкаються рукою Голгофи саме в тому місці, де було встановлене Розп′яття.

При вході до храму Гробу Господнього розташований Камінь помазання, на якому учні

ПУБЛІКАЦІЇ

Архиєпископ Борис Ґудзяк про перші 100 днів свого служіння: Близькість і єдність, які я досвідчив, перевищили усі мої сподівання14 жовтня

Перші місяці на посаді для політиків чи урядовців вважають визначальними, стрижневими. Відразу після обрання чи призначення, новачки...

АНОНСИ