Світове християнське паломництво: зародження та історія

Ще донедавна занедбана римська провінція Елія Капітолія (таку назву носив Єрусалим протягом двох століть гонінь на християнство) та ціла Палестина засяяли величними базиліками, що увічнювали кожну подію земного життя Господа Ісуса Христа. У Єрусалимі були збудовані храми Гробу Господнього, Воскресіння та Вознесіння Христового, Чесного Хреста Господнього, у Вифлиємі – церква Різдва Христового. Відтоді й до сьогодні Єрусалим – Святе місто, а ціла Палестина – Свята земля. З того часу Єрусалим – найбільша святиня всього християнського світу інайголовніший центр християнського паломництва.

Християни не були винахідниками паломницької традиції. Вони успадкували її від юдаїзму, де існував священний звичай відвідувати на свято Пасхи Єрусалимський храм – найбільшу святиню юдеїв. Свого часу дванадцятирічний підліток на ім′я Ісус, син Марії та Йосифа з Назарету, якось загубився і, на щастя, був знайдений у храмі саме під час такого паломництва, коли свята родина вже поверталася додому. Про це нам розповідає Євангеліє.

Згодом учні й послідовники Ісуса Христа, свідки Його чудесного воскресіння, як до нової святині відправлялися в Єрусалим, щоб поклонитися насамперед Гробу Господньому. Вони також робили це на свято Пасхи, але вже не юдейської, а нової, Христової Пасхи, святкуючи подію Його Переходу від смерті до життя. Це були перші християнські паломники.

Місцями для відвідин і поклоніння ставали також місцевості й реалії, пов′язані з життям і діяльністю святих апостолів, християнських мучеників та насамперед – Пресвятої Богородиці. Місто Назарет, у якому знаходився грот (залишки житла) та джерело Діви Марії, біля яких архангел Гавриїл сповістив Їй про народження в Неї Божого Сина, стало третім за значущістю після Єрусалиму та Вифлиєму.

В період розквіту «священної археології», як називають археологічну та реставраційну діяльність імператора Костянтина Великого і його послідовників (ІV ст.), у Палестині було віднайдено чимало євангельських святинь – реліквій, пов′язаних із подіями, що про них розповідає Новий Завіт. Хрест, на якому вниз головою розіп′ято апостола Петра, риза Богородиці, каміння, якими побито до смерті першомученика Стефана, реліквії, пов′язані зі Страстями Господніми, – стовп бичування, терновий вінець, титло з написом «Ісус Христос Цар Юдейський», святі сходи, що ними Христос піднімався на суд до Пилата, цвяхи, якими Його було прибито до хреста і – найсвятіше! – частинки Животворного Хреста Господнього – такі реліквії були безцінними об′єктами побожного вшанування. Згодом ці та інші нововіднайдені святині розходилися по різних куточках християнського світу, часто їх перевозили з місця на місце по кілька разів (бувало, що й насильницьким способом), і кожна місцевість, яка приймала реліквію на зберігання, ставала водночас святим місцем, місцем паломництва.

Християни вшановували й старозавітні святині. Так, на Синайському півострові (частина Єгипту) вони відвідували Неопалиму купину – кущ, у полум′ї якого – як свідчить Старий Завіт – Господь уперше явився Мойсеєві. З часом навколо цієї святині виник християнський монастир Неопалимої купини, що згодом став відомий цілому світові як монастир святої великомучениці Катерини, нетлінні мощі якої є другою реліквією цієї обителі.

***

Певною віхою в історії християнського паломництва стало VІІІ ст., коли назріла потреба богословського обґрунтування побожного ставлення до реліквій, ікон і святих місць. Тим більше, що в Церкві Христовій виникла ціла течія противників шанобливого ставлення до святинь, які вважали такі вияви побожності ідолопоклонством. Тоді й відбувся Сьомий Вселенський церковний собор, учасники якого засудили іконоборство як єресь і сформулювали один із найголовніших догматів Церкви: святі місця, як і святі ікони, є образами, що в таїнственний спосіб з′єднують нас із Першообразом – Христом, а тому заслуговують на вшанування й поклоніння (у значенні здійснення перед ними поклону як жесту шанобливого ставлення). Причому вшанування й поклоніння належать Особі, яка зображена на іконі чи з якою пов′язана певна реліквія або місце, а не самому зображенню чи місцю. З того часу реліквії, ікони й святі місця, як видимі знаки Божої присутності, стали центральними в церковній традиції боговшанування.

***

Минали століття, християнство ширилося по світу все далі від Єрусалиму, де проповідував сам Христос і виникла перша християнська громада, а отже, все довший шлях потрібно було здолати, щоб дістатися до Святого міста новим і новим новонаверненим народам. Сьогодні важко собі навіть уявити ті труднощі, що їх долали давні паломники на шляху до Святої землі. Тисячі кілометрів, довгі місяці виснажливої мандрівки! Не кожен із них був певен, що повернеться додому живим. Не кожен, зрештою, і повертався. Небезпеки морського шляху чи шляху через пустелю, загроза стати жертвою диких звірів, негоди, подорожні недуги… Саме тому, вирушаючи в паломництво, давній християнин цілковито вручав своє життя в Божі руки і здійснював істинний подвиг віри. Той же, хто загинув, так і не побачивши Святої землі, твердо знав, що для Господа була важливою щирість його наміру, яка прирівнювалася до самого подвигу.

Надзвичайна трудність здійснення паломництва з часом спричинила ставлення до нього саме як до покутної жертви Богові, міцно пов′язавши у свідомості християн паломництво і покаяння. Давньоукраїнське слово проща (синонім до паломництво), яке походить від слова прощати, найкраще відображає сутність уявлень про мету паломництва – здобути Боже прощення, відпущення гріхів.

У католицькій традиції з часом це породило поняття відпустового місця – святого місця, проща до якого у встановлений Церквою час (переважно на певне свято) обіцяє так зване карне полегшення, тобто не тільки прощення гріхів, доступне християнинові через сповідь, але й полегшення покутних страждань, що їх зазнаватиме душа вже після смерті людини, перебуваючи в чистилищі.

Яких іще благ шукали паломники на своїх шляхах? Із давніх-давен багато писемних пам′яток донесли до нас свідчення прочан, які описують численні випадки зцілення від важких недуг, утвердження у вірі і навіть навернення до святого християнського життя. Найяскравішим прикладом останнього стала свята Марія Єгипетська (ІV ст.), молода блудниця, яка випадково опинилася серед прочан, що прямували до Єрусалиму, і після відвідин храму Чесного Хреста Господнього пережила глибоке навернення, згодом ставши прикладом святого стриманого життя. Невипадково святу Марію Єгипетську молитовно згадують у період Великого посту як символ глибокого покаяння й піднесення із найглибшого гріховного упадку до найвищих вершин святості.

У період раннього Середньовіччя, коли релігійній свідомості був притаманний крайній буквалізм, паломництво використовувалося навіть із виправною метою. Так, карою для тяжких злочинців була примусова проща до віддалених святих місць, шлях до яких був особливо небезпечним.

***

Після Святої землі другим за значущістю місцем паломництва став для християн стародавній Рим. Саме з Римом пов′язане життя святих апостолів, він не раз згадується в книзі Апостольских Діянь Нового Завіту. У Римі кожен камінь був обмитий кров′ю перших християнських мучеників, гнаних і переслідуваних, закатованих і розтерзаних хижими звірами, але непохитних у своїй відданості Христу. Тут у глибоких катакомбах, що огинають місто, було поховано близько 8 тис. таких страстотерпців. Саме в Римі загинули мученицькою смертю два найбільших Христових учні – Петро й Павло. Величні базиліки – Петра й Павла (Сан П′єтро та Сан Паоло), Йоана Хрестителя (Сан Джовані ін Латерано), Святої Марії Великої (Санта Марія Маджоре) та багато ін. стали хранильницями найважливіших християнських реліквій. Тут зберігалися мощі дванадцятьох Христових апостолів, найвідоміших християнських святителів, численні євангельські святині: яселка Ісуса Христа, святі сходи, кайдани апостола Петра…

Рим по праву назвали Другим Єрусалимом, і паломництво до Вічного міста стало таким же важливим, як і відвідини Святої землі.

***

Ще одним центром християнського паломництва в ІV ст. став Константинополь. Задуманий і збудований Костянтином Великим власне як найбільший центр християнства, його нова столиця, Константинополь назвався Новим Римом. Сюди імператор позвозив численні реліквії, збудувавши для їхнього зберігання та вшанування нові великі храми.

Найвеличнішим собором міста Костянтина був храм Святої Софії Премудрості Божої, який так вражав уяву своїми небаченими розмірами і розкішністю прикрас, що породив чимало легенд про участь у його будівництві небесних сил. Це було справжнє «небо на землі», із яким давньоруське літописне передання пов′язує хрещення України-Руси. Адже саме вражений величністю Святої Софії, князь Володимир Великий прийняв християнство. Саме в Константинополь в ХІ ст. вирушив перший паломник землі української – святий Антоній Печерський, який повернувся до Києва, запалений ідеєю створення на Русі першого монастиря, що згодом прославиться як Києво-Печерська Лавра.

***

Історія християнського паломництва в усьому повторює історію Церкви Христової – з її розквітом і кризами, розподілами і протистоянням нехристиянському світові. У цій історії було чимало трагічних подій, які на довгі століття робили неприступними для християн найважливіші святині. Сам Єрусалим безліч разів захоплювали мусульманські народи. Щоб звільнити Святе місто від невірних протягом ХІІ – ХІІІ ст. до Палестини вирушали спеціальні військові формування, покликані мечем звільнити Гріб Господній від нечестивців. Такі військові заходи, відомі в історії під назвою хрестових походів, вважалися також паломництвом і участь у них обіцяла прощення та відпущення гріхів.

Схожою є й доля Константинополя, який, переживши численні набіги і руйнування з боку язичників та мусульман, остаточно впав під напором турків і з ХVст. є турецьким містом, відомим під назвою Стамбул…

***

Однак, із любов′ю створена Господом, вся земля – свята. І мабуть саме тому на світі не існує жодного куточка, який би не мав свого святого місця, куди спрямовані паломницькі шляхи. Це монастирі, прославлені святим життям своїх мешканців, храми, де зберігаються чудотворні ікони – особливі ікони, ревна молитва перед якими приносила і приносить чудесне звільнення від різноманітних бід і хвороб, місця чудесних об′явлень Пресвятої Богородиці та ін. В усі часи люди завжди прагнули і прагнуть відвідати ці відомі і менше відомі святині, а тому історія паломництва триватиме далі.

Збагачуйтесь духовно з нами!
Патріарший паломницький центр УГКЦ

http://pilgrimage.in.ua/