АКТУАЛЬНО

Святий великий понеділок. Слово св. Івана Золотоустого на притчу про смоковницю

Понеділок, 25 квітня 2016, 14:33
У перший день Великої седмиці Церква розпочинає готувати вірних до таїнства страстей і воскресіння Господнього. Літургійні піснеспіви вечірні, утрені і Літургії Передшеосвячених Дарів говорять про Господа, Який добровільно йде на Страсті задля спасіння і визволення людини від гріха і смерті. Крім того, в цей день згадується подія, котра сталася в останні дні земного життя Ісуса і має глибоке символічне значення – чудо про засохлу смоковницю.

Євангеліє від Матея 21, 18-22

«Уранці, повертаючись до міста, Ісус зголоднів. Побачивши одну смоковницю край дороги, він підійшов до неї, та не знайшов на ній нічого, крім самого листя, тож сказав до неї: “Нехай повік не буде з тебе плоду!” І негайно же смоковниця всохла. Побачивши це, учні здивувались і говорили: “Як це смоковниця в одну мить засохла?” Ісус у відповідь сказав їм: “Істинно кажу вам, що коли матимете віру й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке з смоковницею, але й коли горі цій скажете: Двигнись і кинься в море! – воно станеться. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите”».

Во святих отця нашого Йоана Золотоустого
слово на притчу про смоковницю

Глибинне значення історії про смоковницю не легке для розуміння, адже справжній смисл таїнства сокровенний під поверхнею слів. Для чого треба було словом висушувати смоковницю, а не навпаки – словом учинити її плодоносною? Адже Той, Хто словом її всушив, міг і словом учинити її плідною. І чим завинила смоковниця, запитає хтось, якщо не був час їй плодоносити, як каже євангелист Марко, адже зима була тієї пори? І якби в цьому випадку зі смоковницею не було якогось таїнства, незбагненного для людей, то Господь виглядав би, з одного боку, достойним похвали, а з іншого – докору; похвали – бо всушив її одним лише словом, а докору – бо несправедливо її прокляв. Тож належить нам, улюблені, розважити пильно, образом чого є ця смоковниця. Адже немає жодного діла Христового, яке не містило б у собі якогось таїнства.

Багато хто говорив, ніби смоковниця представляє юдейську синагогу, до якої, мовляв, прийшов Господь, шукаючи в неї плоду віри, та не знайшов, а лише побачив, що вона обросла, наче листям, словами пророків і Закону. Тому і всушив її, кажучи: Більше не буде з тебе плоду повік (Мт 21:19). Я ж спробую заперечити таке тлумачення, улюблені, бо воно не зовсім слушне. Бо як би міг проклясти Господь, Який каже: Благословляйте, а не проклинайте (Рим 12:14)? І як міг би проклясти і вчинити всохлою синагогу Той, Хто говорить: Син Людський прийшов не погубити, але оживити і спасти те, що загинуло (Лк 9:56 і 19:10)?

А якщо хтось і далі сперечатиметься і доводитиме протилежне, то хай скаже мені: як та, всохла на корені, синагога виростила з себе таку плодовиту галузку як всехвальний Павло? Та й багатьох інших знаємо, що навернулися з юдейської синагоги: і Стефан, каменований юдеями, і Акила з Прискиллою, і безліч інших… А те, що Бог не цілковито відкинув юдейський народ, нехай посвідчить за мене Павло, який каже: Говорю бо: невже цілковито відкинув Господь народ Свій? Ніколи! Бо ж і я Ізраїльтянин, із сімені Авраамового, з роду Веніамина. Не відкинув Господь народу Свого (Рим 11:1-2а). Навпаки, він проголошує спасіння для народу того в останні дні, кажучи: Коли ж увійде в Царство Боже повнота народів, тоді весь Ізраїль буде спасенний (пор. Рим 11:25-26).

Тож треба нам, улюблені, ще дослідити розповідь про смоковницю – образом чого вона є?

Якби ж то ти, Адаме, згадав, листя якого дерева взяв ти, аби зшити собі одежу, коли в раю залишився нагим, – тоді б ти побачив, що справедливо воно всохло. Чи ж не листя смоковниці взявши, ти сором свій прикрив? Тож Христос прийшов і смоковницю – покров сорому – котра в тобі все ще буяла, словом Своїм всушив. Він узяв на Себе твою вбогість і дав тобі багатство, взяв твій покров сорому і дав тобі сніжнобілу одежу, зіткану з води і Духа. Він висушив листя смоковниці і повернув тобі те, з чого душа твоя була окрадена змієм у раю: рівноангельне життя, насолоду раю, одежу нетління.

Тому промовив Господь до смоковниці: Досить! більше не буде з тебе плоду повік. Це означає: до мого приходу приносила ти плоди смерти, та ось прийшов я, ось – Воскресіння! І негайно всохла вона. І сповнилося написане: Поглинута смерть перемогою. Де твоє, смерте, жало, де твоя, Аде, перемога? (1 Кор 15:54-55)

Всушив Він смоковницю і насадив віру Хреста, що квітне і життя кожної людини просвітлює. Коріння Хреста в землю вкорінене, а віття його – до небес простягається. Листя його вічно молоде, квіт – нев’янучий, а плід – безсмертний. Про Древо це і Давид згадує словами: І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плід свій дасть у пору свою, і листя його не опаде (Пс 1:3).

О блаженне Древо Хресне, охоронцю мужів і жінок, і всієї природи людської! Його демони страхаються і диявол від нього тремтить, його ангели оспівують і небеса благословляють. Церкви ж – величають на ньому розп’ятого Христа, Якому слава і влада, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.