«Церква в смартфоні» як вихід із карантинної ситуації, що не може втамувати духовного голоду

Одна українська мігрантська родина, що мешкає на околицях Рима, вранці 19 квітня молилася разом, увімкнувши ютуб-канал, на якому транслювали пасхальні богослужіння із Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ з Києва. До того ж ця сім’я не просто молилася разом, а й належним чином підготувалася до свята, одягнувши вишиванки. А перед цим всі вправно приготували стіл для пасхального сніданку. Після Літургії онлайн і прочитання Патріархом молитви на благословення пасок та іншої поживи голова сім’ї, заспівавши з дружиною і дітьми тропар Святої Пасхи, окропив страви свяченою водою і тоді всі куштували паску та великодні писанки, освячені цього року в новий спосіб.

Пані Люба, родом із Львівщини, що доглядає за тяжкохворою старенькою бабусею-італійкою, каже, що не могла би брати участь в усьому циклі великодніх богослужінь. Її роботодавець не відпускає її з роботи, а якщо вряди-годи дозволяє відлучитися, то лише у вечірній час на кілька годин. Цього року вона вперше за останні п’ять років змогла взяти участь в усьому циклі богослужінь завдяки трансляціям онлайн із храмів України та Італії.

Священникам вдалося підтримувати літургійну динаміку Великого посту завдяки трансляціям онлайн

Ці та інші історії розповіли о. Тарас Остафіїв, парох української парафії Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі, та о. Руслан Сідельник, віцепарох цієї ж парафії. Початок суворого карантину, спричиненого розповсюдженням коронавірусної інфекції в Італії, припав на другий тиждень Великого посту за юліанським календарем. Зазвичай великопісні богослужіння в цей час вже розплановані чітко за уставом, як також із врахуванням життєвих і робочих ритмів українців Рима та околиць. Проте в неділю увечері 8 березня душпастирів повідомили, що із наступного дня публічні богослужіння припиняються. Вони не знали, як провадити літургійне життя в нових реаліях, однак почали думати над тим, як подати людям «духовну поживу» на піст. «У перші два дні карантину ми ще не розуміли, як маємо себе організувати. Оскільки літургійне життя в парафіяльному храмі продовжувалося, але без участі мирян у богослужіннях, як це було до 8 березня, а багато наших парафіян звикли брати участь в Утрені та Вечірні, які мають особливо глибокий зміст у час Святої Чотиридесятниці, для того, щоб вони мали змогу зберегти започаткований у перший тиждень Великого посту духовний ритм, ми розпочали регулярно, вранці та ввечері, готувати та публікувати на парафіяльному сайті, фейсбук-сторінці та на ютуб-каналі парафії молитовні розважання над богослужбовими текстами Утрені та Вечірні. Зокрема, я готував молитву на основі змінних частин великопісних Утрень, а о. Руслан готував пояснення та коментарі на біблійні читання з Вечірень Великого посту. Продовжуючи готувати такі короткі ранішні і вечірні молитовні роздуми, які ми назвали «Молимося разом щодня з Українською парaфiєю в Pимi», ми також розпочали транслювати наживо всі богослужіння, які звершувалися в нашому храмі», - розповідає о. Тарас. У такий спосіб священникам вдалося підтримувати літургійну динаміку Великого посту, молячись всі богослужіння без присутності вірян.

У цей період парафіяльний ютуб-канал, який до цього не був надто популярним (до карантину було близько 800 підписників), розрісся до близько 2800 завдяки трансляціям. До того ж вдалося розширити кількість учасників в парафіяльній групі ватсапу, а також сторінку на фейсбуку. «Нам телефонували самі люді із проханням додати їх до наших груп в соцмережах, також вони дякували за трансляції і за Боже слово, що ми їм доносимо. Ми просили наших вірян переказувати всім знайомим про наші щоденні трансляції, аби всі змогли відновити свій молитовний ритм, який раптово втратили», - додає парох храму.

Як відомо, парафія Святих Сергія і Вакха УГКЦ в Римі є не територіальною, а персональною для українців, що проживають на теренах Римської єпархії. Це означає, що віряни не мешкають близько до храму і тому не можуть приходити до нього щодня: більшість живе або в сім’ях, де працюють, або ж на околицях, бо так дешевше винаймати помешкання. Під час карантину храм був відчинений і всі охочі могли зайти туди лише для приватної молитви.

Багато українських мігрантів у той час опинилися в скруті, тому душпастирі організовували харчові набори, аби хоч якось їх підтримати. У цьому допомогла фундація «Міґрантес» Римської єпархії, завдяки якій надавалася така допомога при парафії Святих Сергія і Вакха і в соборі Святої Софії. «Траплялося, що приходили люди, які не могли оплатити оренду житла, яким ми посильно допомагали, а й були такі, які просто телефонували, бо їм не було з ким поговорити. Ми намагалися після наших трансляцій звертатися до вірян зі словами підтримки», - каже о. Тарас.

У всій Італії в той час не можна було фізично приступати до Святих Таїнств Сповіді й Причастя. У цей період надзвичайного стану, спричиненого пандемією коронавірусної інфекції, коли чимало людей були ізольовані у відділеннях інтенсивної терапії, а від всіх інших вимагали перебувати вдома, щоби запобігти поширенню заражень, Церква, для якої спасіння душ є найвищим законом, пропонувала вірним збудити в собі щирий жаль, що відпускає гріхи в очікуванні на можливість висповідатися. «Папа в одній зі своїх проповідей [20 березня 2020] сказав, що вірні можуть висловити жаль за свої гріхи у своєму сумлінні перед Богом, однак за першої можливості вони повинні приступити до Таїнства Покаяння», - веде душпастир далі.

На запитання, чи поліція перевіряла храми, священники відповіли так: тільки-но дозволили участь вірних у богослужіннях (з 18 травня), наступного дня на площі перед храмом був патруль. «Пригадую, під час першого богослужіння після карантину в храмі було 10 вірних, які сповідалися й причащалися. У цей час двічі заходили поліцейські. Вони просто подивилися і вийшли, адже всередині було мало людей, усі дотримувалися дистанції і були в масках, - наголошує священник. - У церкві є також розмітка на підлозі, а також дезінфекційні засоби. Не можемо сказати, чи в наступні неділі та свята хтось приходив із перевіркою, але й не стверджуємо, що нікого не було». Зауважимо, на площі, де розташований український храм, є багато закладів харчування, тому, напевно, більшість перевірок були пов’язані з контролем цих закладів. Та й після суворого карантину наші вірні сприймали ці перевірки здебільшого як засіб перестороги та необхідної уваги з боку держави перед викликами пандемії.

Прихожан у храмі зараз небагато і священники це пов’язують із тим, що влітку кількість вірян у храмі завжди менша, бо люди повертаються в Україну. Крім того, чимало українців виїжджають за межі Рима разом із тими сім’ями, в яких працюють. Загальна картина відвідуваності, за їх словами, стане чіткою вже наприкінці вересня - на початку жовтня. Останнім часом, за словами душпастирів, у неділю назбирується близько сотні осіб у храмі. Поки що парафіяльні спільноти, які діяли при храмі (біблійний гурток та молодіжна спільнота), не відновили своєї діяльності, як також не проводяться і катехизації для дорослих та дітей. «Ще до 18 травня був випрацьований протокол між Державою та Італійською Єпископською Конференцією про правила виходу із карантину. У ньому було заборонені зібрання на катехитичних спільнотах, гуртках читання Святого Письма, хоровий спів…», - пояснює настоятель храму.

У перші дні виходу з карантину душпастирі намагалися служити більше богослужінь, аби люди, які довгий час були фізично відсутні в храмі, могли приступити до Святих Таїнств. Щодня у визначені години (від 14:00 до 18:00) впродовж перших двох тижнів в храмі завжди був присутній священник, щоб послужити всім охочим приступити до Таїнства Сповіді та Причастя. Удень могло бути 10-12 людей до Сповіді. «Спочатку ми служили більше (п'ять Божественних Літургій у неділю), а потім повернулися знову до свого звичного молитовного ритму (три Літургії в неділю, Утреня, Ісусова молитва перед Літургією по обіді, Вечірня)», - каже о. Руслан.

Серед нових обмежень – заборона на роздатковий матеріал. «Зазвичай під час богослужінь ми роздаємо книжки із текстом богослужіння (Вечірня, Утреня, Молебень, Акафіст, змінні частини Літургії), а тепер це заборонено, відповідно до протоколу, але ці тексти ми розсилаємо в наших групах у ватсапі та на фейсбук-стрінці парафії. Тож часто спостерігаємо, як наші люди моляться просто із телефонів», - пояснює о. Тарас. Отці зізнаються, шо спочатку це було незвичним, бо більшість парафіян здебільшого не хотіли користуватися смартфонами під час богослужінь. Карантин призвів до того, що люди почали користуватися тими засобами, які раніше не використовували. «Статистика ютубу показує, що наш канал переглядали глядачі і з України, а група учасників у ватсапі розширилася настільки, що нам необхідно було створити «групу-близнюка». Зараз, коли можна бути фізично присутнім на богослужінні, увага до соцмереж дещо зменшується. Тепер люди просять записати на відео вечірні та ранішні молитви: кажуть, що за час карантину дуже звикли до наших голосів. Вважаю позитивним у цьому те, що люди виявили бажання мати зв'язок зі своєю Церквою під час карантину, що стало можливим завдяки цим соцмережам», - додає о. Руслан.

Переломним моментом під час карантину було святкування свята Воскресіння ГНІХ онлайн, однак цей досвід дав розуміння того, що ця подія має насамперед глибоке духовне пережиття, а всі обряди і традиції є помічними. Завдяки їм ми можемо глибше пережити цей празник, але вони не є основними.

Трансляції онлайн не заміняють фізичної присутності в храмі

Тепер священники припинили транслювати богослужіння в інтернеті: «Є храми, які далі їх провадять, зокрема, ми завжди акцентуємо увагу наших парафіян на богослужіннях із Патріаршого собору Воскресіння Христового з Києва. У випадку мігрантського життя ці трансляції дуже допомагають парафіянам. Адже більшість із них працюють в італійських сім’ях, які на період найбільшої літньої спеки часто виїжджають в такі місця в горах чи на морі, де немає храмів, або вони далеко і ті люди, в яких вони працюють, не готові їх підвозити на недільні богослужіння. Раніше ці вірні залишалися просто поза богослужіннями. Якщо вони опиняються в таких умовах тепер, то завдяки трансляціям мають нагоду молитися». Отці наголошують, що онлайн-трансляції були виходом із ситуації, що склалася в той час, але вони не заміняють фізичної присутності в храмі та контакту із Богом, який ми здійснюємо в Таїнстві Пресвятої Євхаристії. «Присутність Церкви онлайн – це був вихід із тієї карантинної ситуації, яка склалася, а тепер є інша реальність; фізичної присутності в храмі ніщо не замінить», - кажуть вони.

На їх думку, пандемія, а з нею і карантин стали нагодою усвідомити, з одного боку, свою слабкість, а з іншого – всемогутність Бога. «Це показує, наскільки хибною була ідея, що активно нав’язувалася суспільству, буцімто ми все контролюємо і є незалежними та «всемогутніми», такими, що нам Бога не потрібно, бо ми можемо все самі. Тепер ми розуміємо, що людина не є всесильною і має свої обмеження, за які вона сягнути не може своїми силами і вирішити все не може без Бога. Це й був момент переосмислення своєї віри», - каже наприкінці о. Тарас.

***

Отець Тарас, парох храму Святих Сергія і Вакха в Римі: «Є люди релігійні і віруючі: релігійні люди до церков майже не повернулися, а справді віруючі - знову в ній. Для релігійної людини все обертається навколо обрядів, практик, традицій і тепер вона побачила, що можна прожити місяць-два не беручи участі в цих обрядах. А для віруючих людей карантин став нагодою ще більшого усвідомлення потреби у вірі, спільноті, в якій моляться всі разом з тобою і за тебе, і потребу в Таїнствах Сповіді та Причастя. Для таких людей це був період духовного голоду, і коли вони повернулися, то із спрагою кинулися до Святих Таїнств і спільнотної молитви. Тож вони повернулися з карантину ще більше скріплені у вірі. Насправді, такий духовний голод не може втамувати ніщо, навіть онлайн-трансляції».

Отець Руслан, віцепарох храму Святих Сергія і Вакха в Римі: «Люди свідчать, що це був цікавий духовний досвід. Той період карантину став нагодою для них провести «особистий іспит сумління та реколекції з Богом». Для тих, хто був близьким до Церкви, цей час був періодом духовного прозріння: багато з них для себе відкрили значущість особистої молитви, читання Святого Письма, красу різних богослужінь. Вони відкрили те багатство, яке вони мали постійно біля себе, але, можливо, не помічали. І коли відновилися прилюдні богослужіння, знову зайшовши до храму, я бачив, як люди приватно молилися, а їх обличчя були звернені до Жировицької чудотворної ікони Божої Матері, що зберігається в нашому храмі. Я побачив ці плоди духовного прозріння».

Руслана Ткаченко для видання «Наш Собор»