У парафії УГКЦ у Бремптоні в Канаді моляться при свічках і не використовують електричного світла

Парох, митрофорний протоієрей о. Романа Ґаладза, порівнює парафію з цим святим:

– Святий Ілля – був такий впертий старозавітний пророк. А ми є вперта старозавітна парафія.

Ми не вживаємо електричного світла. Стоїть ікона, перед іконою – лампадка. І це чарує.

У фільмі «Живого ТБ» про життя парафії показано, як Дугласа Мартіна висвячують на піддиякона парафії Святого Іллі:

– Останні кілька років я готувався стати піддияконом у цій церкві. Сьогодні мій особливий день. Єпископ поклав на мене руки і постриг моє волосся. Це був дуже щасливий і глибокий момент для мене.

Цікаво зазначити, що Дуглас Мартін не є українського походження. Йому просто імпонує український спосіб віри в Бога.

Хору як такого нема. Тут хор – це люди. Жінки стоять з одного боку, чоловіки – з іншого. І всі разом співають.

– Після Літургії майже всі лишаються і збираються на зустріч. Це дуже важливий компонент на нашій парафії, – розповідає парох.

І якщо хтось має день народження, то всією спільнотою вітають іменинника.

Родина отця приїхала до Канади, коли той був маленький. Священник народився в Білокриниці біля Підгайців на Тернопільщині.

Висвячений був отець Роман з благословення патріарха Йосифа Сліпого.

Парафія Святого Іллі бере свій початок з 1976 року.

За розповідями священника, початки були не дуже обнадійливі. Багато хто не вірив у розвиток парафії.

Громада спершу купила землю, а потім збудувала храм. Та через якийсь час храм трагічно згорів. Проте за півтора року парафіяни збудували новий.

Пан Микола – один з тих, хто відбудовував храм. Він є парафіянином і будівничим ще з 1989 року.

– Аби мати майбутнє, мусимо бути відкритими до тих, що Бог нам посилає. Половина парафіян не українського походження, але вони тут моляться з нами. І майбутнє складається з таких, як вони, – вважає о. Роман.

Богослужіння у парафії відбуваються рівноцінно як українською, так і англійською мовами.

Молода пара Миколи і Ніколи вирішили повінчатися у храмі Святого Іллі.

– Це дуже важливо для мого нареченого. Я не народилася українкою, але щаслива обвінчатися саме тут, – каже наречена.

У парафії печуть свою просфору до святого Причастя. Тішаться, що мають свіжу кожного тижня. І пече її пан Андрій.

– Він робить це краще за мене, – каже парох.

– Процес починається з молитви, потім я розчиняю дріжджі, – ділиться пекар.

Родина Чепілів щаслива, що має можливість ходити до цієї церкви:

– Ми зайшли до цього храму сім років тому і так залишилися. Нас тут потрактували як родину. І якщо ми говоримо про церкву, то не думаємо про неї як про будинок, а як один про одного, як про спільноту, як про родину. І ми дуже-дуже радо йдемо до церкви щонеділі.

Родина Радомиських до парафії Святого Іллі належить уже понад десять років:

– Ми тут охрестили трьох наших дітей. Отець Роман справив на нас велике враження…

Отець Роман дякує Богу, що має підтримку в особі своєї дружини Ірини, яка йому в усьому допомагає.

У парафії щомісяця після Літургії вірні проходять катехизацію. І діє молодіжний гурток, який організовує свята, як от свято Миколая, різдвяний ярмарок, де продають щось солодке, вареники...

Крім усього іншого отець грає на гітарі і співає пісень. Це дуже подобається людям.

– Моє завдання є, аби ті люди, які приїхали у четвертій хвилі, не змогли забути про Бога. Тут, у Торонто, зараз є сильне культурне українське життя і наше завдання – зберегти це для майбутніх поколінь…  – каже священик.

Департамент інформації УГКЦ