АКТУАЛЬНО

«В обличчях Героїв Небесної сотні розпізнаємо душу українського народу», – владика Богдан Дзюрах

Субота, 20 лютого 2021, 17:22
Сьогодні, 20 лютого 2021 року, минає сьома річниця трагічних подій на Майдані Незалежності в Києві. Український народ спогадує подвиг героїв Небесної сотні. З цієї нагоди нагоди владика Богдан Дюрах на місці розстрілів учасників Революції гідності відслужив Панахиду, під час якої виголосив слово, яке публікуємо нижче.

Дорогі у Христі!

Вже сьомий рік поспіль ми щороку приходимо сюди, на цей пагорб в центрі Києва, на це святе місце, яке стало новітньою Українською Голгофою. Тут — місце драматичних змагань добра і зла, світла і темряви, гідності і неповаги. Це місце показує усю руйнівну силу ненависті, скерованої проти людини і проти власного народу. Тут проявився той вододіл, лінія розмежування, про які свого часу казав св. пам’яті Блаженніший Любомир: «Між Сходом і Заходом України немає поділу. В Україні є поділ між тими, хто її любить, і хто її не любить», а відтак пригадав владі, що її завданням є «служити, будувати, а не руйнувати і ділити. Ми не хочемо, — казав наш Старець, — щоб наша влада була диктатурою. Наша влада повинна служити народові». Не мине й двох літ після того, як були сказані ці слова, а ті, хто мав народові служити, піднімуть проти нього спершу руку, приймаючи злочинні закони, а потім — вогнепальну зброю. Так, на спусковий гачок гвинтівки снайпера вперше натиснули не на будівлі готелю «Україна», а в залі українського парламенту та у високих кабінетах, де готувалися і видавалися злочинні закони і накази.

Якийсь драматичний символізм криється у тому, що найбільше невинної крові активістів Майдану пролилося саме тут, на цих пагорбах, де розміщені офіси української влади — законодавчої, виконавчої, адміністративної. Це місце пригадує, наскільки трагічними наслідками може обернутися для народу ситуація, коли до влади приходять особи, які не люблять Україну, не відстоюють її інтересів, не дбають про народ. До них скеровані слова Священного Писання: «Тож слухайте, царі, і розумійте! Навчіться, ви, що правите аж по край світу! Вважайте, ви, що верховодите безліччю, та пишаєтеся юрбою народів! … Господь діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить. А що ви… не судили по справедливості, ані закону не пильнували, ані за Божою волею не чинили, — він страшно й швидко нападе на вас, бо суд на вельмож суворий буде» (див. Мудр. 6, 1–5).

Зрештою, кожен з нас часто здійснює акт влади: чи то коли виконуємо наші щоденні громадянські обов’язки, чи коли тримаємо в руках виборчий бюлетень. Проте, як ми це робимо? Чи ми це робимо, керуючись любов’ю і відповідальністю, чи радше якимось іншими почуттями і інстинктами?

 

«…Погляньте, браття, – стало більше Янголів. Господь в Небесну варту вибира найкращих: Лиш тих, хто зрадити народ свій...

Опубліковано Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ Субота, 20 лютого 2021 р.

 

З іншого боку, саме в обличчях Героїв Небесної сотні ми розпізнаємо душу нашого народу: його волелюбний дух, його свідомість власної гідності, його рішучість в обороні ближнього, його готовність до самопожертви за Божі ідеали правди, справедливості, добра. Вони, кращі представники народу, здійснили свій вибір: вийшли з тіні напівправди, лукавства, фальші і байдужості і так навіки увійшли у світло Божої любови і Божого життя. Це про таких як вони говорить Боже Слово: «Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас — за згубу, вони однак — у мирі. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, надія їх повна безсмертям; вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, бо Бог їх досвідчив і знайшов їх достойними себе» (Мудр. 3, 1–5). Вони — достойні Бога…

А чого чи Кого достойні ми, що залишилися живими? Чи, стоячи лицем в лице до них, ми чуємо голос власного сумління, який нас закликає до того, щоб визначитися остаточно, по яку сторону невидимої барикади стати? Чи по стороні світла, правди і добра, чи навпаки — надалі залишатися у сутінках байдужості, пасивності і конформізму? Чи будемо стояти навпроти них, продовжуючи це проти-стояння добра і зла, світла і темряви, любови і байдужості? Чи радше перейдемо невидимий духовний рубіж і вирішимо у своєму серці стати по їхній стороні, по стороні тих ідеалів, за які вони не завагалися віддати найдорожче — своє життя на цьому світі?

Тож коли ми сьогодні, поклавши руку на груди, співаємо на цьому місці наш державний гімн, кажучи: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу», спитаймо самих себе, поклавши руку на серце: Що я насправді готовий покласти за нашу, за свою свободу, за правду, за віру, за любов до ближнього, до рідної землі?

Нехай ця нинішня молитва запевнить вічний упокій невинно убієнним, а нам, що цю молитву творимо, нехай буде джерелом благодаті і сили Божої, щоб ми могли стати по стороні світла, ходити у світлі і витривати в світлі до кінця. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ