АКТУАЛЬНО

«Він не був схожий ні на кого», - Віктор Єленський про Блаженнішого Любомира

Вівторок, 06 червня 2017, 10:51
Гузар став усенародним улюбленцем завдяки своїм особистим якостям і тому, що мав змогу звертатися до всієї України, чого не могли робити його попередники.

Любомир Гузар був першим главою Української Греко-Католицької Церкви, якого любила не тільки Галичина, а й уся Україна. Він вивів церкву греко-католиків з регіонального масштабу, і це стосується не тільки перенесення його осідку зі Львова до історичного центру греко-католицької церкви — Києва.

Гузар став ієрархом у часи гонінь, коли навіть ніхто не міг знати про його статус у церкві. Йосип Сліпий ще 1977 року скритно висвятив Любомира в єпископи, але ця хіротонія тоді не була визнана Ватиканом. Для чого Любомир був висвячений? Справа в тому, що якщо в Радянському Союзі арештовували когось із підпільних єпископів, то міг перериватися процес висвячення священиків. У таких непередбачуваних випадках Гузар мав би під виглядом туриста в'їжджати до СРСР і висвячувати їх. Утім, він цього не робив, оскільки його висвячення визнали тільки 1996 року.  

Так чи так, але владика Любомир отримав визнання серед людей не лише завдяки своїй церковній діяльності. Це була людина дуже особлива, шляхетна, означена дуже високою внутрішньою культурою і внутрішньою гідністю. У нього не було нічого з того, що вирізняє багатьох ієрархів. Любомир Гузар ніколи нікому не нав'язував свою точку зору, хоча у власних переконаннях був дуже твердим.

Любомир наголошував, що буде відстоювати особливості і самостійність своєї церкви.

Він умів слухати, приймати позицію інших, якщо переконувався, що вона дійсно справедлива. Йому також було притаманне загострене відчуття справедливості і несприйняття несправедливості. Я знаю багатьох ієрархів, і він ні на кого з них не був схожий, просто ні на кого. Він був по-справжньому особливою людиною. Якби йому випало стати науковцем, політичним діячем, митцем, музикантом, він би досягнув дуже високих вершин у кожній із цих царин.

Гузар став всеукраїнським улюбленцем завдяки своїм особистим якостям і тому, що мав змогу звертатися до всієї України, чого не могли робити такі його попередники, як Йосип Сліпий чи Андрей Шептицький. У нього було не регіональне, а загальноукраїнське бачення, він був громадянином з великої літери. У довідниках пишуть, що Гузар став главою церкви від 2001 року, але фактично він очолював УГКЦ ще від 1996 року, коли нездужав кардинал Мирослав Любачівський. Тоді Гузар був єпископом-помічником із правом наслідування.

Те, що він отримав українське громадянство лише 2002 року, мало значення тільки для тих, хто ставив під сумнів його змогу очолювати Українську Греко-Католицьку Церкву. А такі противники в нього були. Це були цілі кола з лав львівської інтелігенції, які вважали, що наставником церкви мала бути тільки людина, яка провела все своє життя в Україні. Натомість до України Гузар повернувся лише 1993 року, а доти проживав в Австрії, США, Італії. А вже ставши главою УГКЦ, він без жодного напруження зі свого боку зміг переконати ці кола в протилежному.

Блаженніший Любомир широко мислив і щодо єднання християн. У нього навіть були наукові праці з приводу екуменізму і загальнохристиянської єдності. Але варто усвідомлювати, що справа об'єднання церков виходить за рамки України, це загальнохристиянська проблема, і, як казав Іван Павло ІІ, — загальнохристиянський скандал. Гузар не в силах був змінити щось самостійно, однак дуже гостро переживав те, що учні Христа, який заповідав їм бути одним цілим, не можуть причащатися з однієї чаші.

2001 року Папа Іван Павло ІІ посвятив Гузара у кардинали католицької церкви. Зрештою, це ознака того статусу, який має греко-католицька церква як найбільша зі східних католицьких церков. Такий титул мали і попередники Любомира, зокрема, Мирослав Любачівський та Йосип Сліпий.

Утім, Любомир дуже спокійно ставився до цього титулу і не надто його афішував. Ще на церемонії посвячення в кардинали Любомир, який відрізнявся від західнообрядників своїм вбранням та відрощеною бородою, не одягнув на палець вручений йому перстень, натомість поклав його до кишені. Це помітила журналістка The New York Times, яка після церемонії не оминула цей момент у інтерв'ю із Любомиром. А він їй відповів, що "у нас на Сході трохи інші традиції, ми бережемо наш східний обряд".

Я знаю багатьох ієрархів, і він ні на кого з них не схожий, просто ні на кого.

Крім того, він тоді гостро висловився проти ватиканської бюрократії, сказавши, що дар непомильності має Папа, коли говорить ex cathedra, тобто промовляє до церкви, але не ватиканські бюрократи. І тому Любомир наголошував, що буде відстоювати особливості і самостійність своєї церкви.

Відомо, що усі кардинали у віці до 80 років зобов'язані прибути на конклав, який обирає Папу Римського, і Любомир Гузар був одним із тих, хто обирав Бенедикта XVI. Гузара називали і претендентом на престол Папи. На початку 2000-х була видана книга The Next Pope, і у ній він згадувався як людина, що вірогідно може стати наступним Папою. Очевидно, ступінь цієї вірогідності тоді був невисокий, оскільки католицька церква зміщується на глобальний південь і потребувала Папи якщо не з третього світу, то принаймні не зі Сходу. Тому Гузар поступався іншим кардиналам, зокрема Ратцингеру (майбутньому Папі Бенедикту XVI) і кардиналу Бергольо (нинішній Папа Франциск).

Можна багато всього робити і в церковному, і в суспільно-громадському сенсі, але це не є помітним, це може не бути значущим для багатьох. Любомира Гузара натомість любили за його простоту, за те, що він говорив дуже прості, але глибокі речі. Він подобався людям тим, що не прогинався під можновладців, наприклад, коли на початку 2000-х років від церкви вимагали політичних реверансів на адресу тодішньої влади. Він відмовлявся це робити. А тому велика частина українців, які довіряли йому і любили його, навіть значно перевищувала значну кількість вірних Українській греко-католицькій церкві.

Віктор Єленський

tsn.ua

ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...