«Я сказала Богові «так» і дуже рада, що ніколи в житті не пошкодувала про це», – сестра Мирослава Яхимець

Тож про свій життєвий шлях, покликання, діяльність сестер служебниць та про майбутні плани сестра Мирослава Яхимець поділилася під час ефіру програми «Добра розмова» з Галиною Бабій на «Живому радіо. Воскресіння» у середу, 31 січня.

«Я вдячна Богові за те, що Він дозволяє мені ближче “доторкнутися” до мого згромадження. Це нове служіння, яке я отримала, справді спонукає мене глибше, немов з материнським серцем, проникнути в таку глибину життя і служіння наших сестер та провінції», – зазначила на початку програми сестра Мирослава Яхимець.

Про покликання

Я виховувалася в християнській родині, в якій мала трьох братів і сестру. Проте я ніколи не думала, що мій шлях складеться саме так – що Бог обере мене стати Його обручницею. Були моменти, коли мене навіть запитували, чи я б пішла в монастир. Однак я завжди думала, що ніколи, бо це не для мене. Я тоді вважала, що моє покликання зовсім інше. Я була дуже активною і любила спорт. Тому думала, що моє життя складеться саме зі спортом.

Однак, коли я поїхала вчитися до Львова, то моя старша двоюрідна сестра тоді також була в цьому місті. Я ще не знала, що вона вже була монахинею в підпіллі. Тож вона запрошувала мене на зустрічі, на яких я й познайомилася з іншими сестрами. Мені надзвичайно подобалася ця атмосфера. Тож я поволі-поволі дозволила Всевишньому наблизити себе до цього служіння і, можливо, уповні так і не усвідомлюючи, я сказала Богові «так». Я дуже рада, що ніколи в житті не пошкодувала про це.

Коли Церква вийшла з підпілля, то в нас було небагато молодих сестер. Однак почали приходити нові покликання. Тож вищі настоятелі запропонували мені взяти відповідальність за цих молодих сестер, що для мене було великим викликом. На мою думку, молода людина завжди відважна і більше довіряє. Саме тому для мене це був колосальний досвід, бо я вчилася разом із тими сестрами дев’ять років роздумувати та слухати голос Божий.

Про війну та служіння

Так сталося, що наш дім у Донецьку захопили сепаратисти, тож ми були змушені піти звідти. Проте досвід нашого перебування там зараз допомагає нам продовжувати співпрацю і підтримувати тих людей, які також були змушені покинути свої домівки. Наші сестри, які були з цими людьми, які їх знають, і далі продовжують цю співпрацю.

Крім цього, при нашому домі в Надвірні є реколекційний двір, де ми час від часу проводимо духовні розмови з жінками, щоб вони допомагали чоловікам адаптуватися і повертатися з війни в нормальне і мирне життя. Зокрема, деякі сестри вбачають у цьому особливість свого покликання.

Також у Золочеві є сиротинець, якому вже 10 років і в якому сестри виховують 10 дітей. Окрім цього, п’ять років тому спонсори з Канади допомогли відкрити у Львові соціальний центр «Дім надії» для потребуючих дівчат-студенток. У цьому центрі сестри допомагають їм не «загубитися» в цьому світі, а зуміти пристосуватися до нього. Також ми опікуємося двома садочками в Стрию та Червонограді (Львівська обл.).

Про особливості сучасного життя

Я керую автомобілем понад 20 років і почуваюся в ньому дуже комфортно. Крім того, я вільно володію гаджетами і нещодавно вирішила покинути «Фейсбук», і це був доволі обдуманий крок. Адже в певний момент я зрозуміла, що моє перебування там закінчило свою місію.

Усі ці речі є дуже корисними і добрими. Проте, я вважаю, що треба відкрити свої серця насамперед на голос Божий і бути слухняним Йому. Так богопосвячені особи можуть зрозуміти, яке їхнє подальше завдання.

Проте я часто використовую YouTube, бо через короткі записи моїх звернень до людей, через такі відео можна достукатися до більшої кількості людей. Я вірю, що можна через нього багато чого зробити та багато для себе скористати.

Про плани на майбутнє

Попередня провінційна рада залишила один проект, в який я поступово входжу. Це є проект розвитку і розбудови нашого дитячого садочка у Стрию. Наразі це один із наших пріоритетних проектів і завдань. Тому треба якомога швидше «включитися» в цей проект, щоб він був вчасно розпочатий і вчасно завершений.

Для нас Богородиця є та, яка завжди нас провадить. Наша засновниця блаженна Йосафата Гордашевська постійно говорила сестрам, що вона віддає наше згромадження під покров Богородиці. Ба більше, навіть наша назва це підкреслює. Я сподіваюся, що буду продовжувати цю ідею сестри Йосафати стосовно нашої діяльності й служіння.

Мир — це те, що супроводжує мене вже довгий час. Я дуже вдячна Богові та, вважаю, що це особлива благодать на мене в цей час! 

Нагадаємо, що 26 січня 2018 року під час VIII Провінційної капітули сестри служебниці провінції Співстраждання Матері Божої (Україна) обрали нову провінційну настоятельку, якою стала с. Мирослава Яхимець. Також було обрано раду провінційної настоятельки в такому складі:

- с. Андрея Якимець, перша дорадниця та заступниця;
- с. Артемія Медвідь, друга дорадниця;
- с. Еммануїла Харишин, третя дорадниця;
- с. Вінкентія Назаркевич, четверта дорадниця.

Оксана Войтко,
Департамент інформації УГКЦ