АКТУАЛЬНО

Як говорити про піст у сім'ї, де є діти?

Понеділок, 15 березня 2021, 10:28
Про піст варто багато читати в мудрих глибоких книгах Святих Отців, у богословській літературі… Я стараюся щороку перед чи під час посту перечитувати щось особливо світле для мене. І щороку дивуюся.

Бо наче читаю не вперше, а сприймаю по-новому. Мабуть, тому, що кожен наш піст проживаємо ніби з року в рік у той самий час, але завжди по-новому, – глибше, радісніше!

Як говорити про піст у сім’ї, де є діти? Тут немає особливих порад, хіба є різниця у видах духовних практик для дітей та дорослих. Але все, що чують дорослі від священників під час проповідей чи реколекцій, усе, чого навчають Святі Отці через слово, також важливе дітям! Бо з тих дітей виростуть мудрі колись дорослі…

Та є те, чим радо поділюся, – спосіб розповісти про піст (дітям і собі) через абревіатуру цього слова. Очевидно, що від кожної букви слова «піст» можна придумати немало слів (наша мова пребагата!), але я зупинилася на чотирьох, про які люблю говорити з дітьми, готуючись до цього світлого часу:

  • П – подяка
  • І – іскра
  • С – стосунки
  • Т – тіло.

ТІЛО

Почнімо з кінця. Це простіше. Про вимоги до «тіла» діти якраз знають найбільше, і, на жаль, часто знають лише про них. Часом трактують їх як дивне покарання для дорослих, а не особливо добру нагоду. Знають про «не їсти м’яса» і про поклони. Нераз розповідають про злих батьків, які під час посту стають більш роздратованими через голод, частіше кричать й чекають, коли нарешті можна буде їсти нормальну їжу…

Звісно, це приклади лише окремих дитячих розповідей, бо є багато світлих і позитивних, але бувають не дуже світлі… Тож, пишу про них, аби не було надалі. Щоб слово «піст» у дитячих голівках не асоціювалося з часом, коли дорослі, що мужньо не їдять м’яса, своїми гнівними поглядами чи словами «з’їдають» близьких людей.

Духовні практики, пов’язані з тілом, не є покаранням. Не є подвигом, про який маємо з гордістю розповідати всьому світові через соцмережі. Є тихою, особистою нагодою відчути себе справжніми. Є, водночас, і шансом, і особистим вибором. Вибором відмовитися від чогось, аби відчути свою людську слабкість і свою силу в Бозі. Вибором, повним любові й радості, а не обурення й способів комусь чи собі щось довести.

Чи важко бити поклони? Звісно. Бо ми – слабкі люди.

Чи непросто лише нюхати м’ясні чи кондитерські страви, від яких вирішили відмовитися? Так. Бо ми просто люди, які можемо відчувати різні емоції й відчуття в тілі.

Чи потрібно боятися цих почуттів? Ні. Але вчитися ними керувати, – так. Бо ми – Люди! Одночасно слабкі й сильні. Та сила наша – в мудрості, витривалості, вмінні визнати безсилля й попросити Господа про допомогу.

Тіло – не лише про піст на м'ясо. Хтось може не любити м’яса, але харчуватися тортами…

Піст щодо тіла – це відмовитися чи зробити щось, що важко, непросто, що, можливо, керує мною, а не я ним.

Це також про випрямити спину й подбати про активність хребта. Це також про контроль того, що говорять мої вуста, куди ходять ноги, що бачать очі й чують вуха. Це про тіло уцілому, – не про «не слухаю музику», та слухаю й множу плітки!

Що мені заважає присвятити більше часу молитві, спілкуванню з дітьми, друзями?.. Що допоможе в цьому? Що буде корисним для мене й інших? І в чому тут може допомогти моє тіло? Тіло як храм Святого Духа!..

Тіло – це також про речі, про безлад чи порядок у кімнаті. Бо, можливо, той безлад через те, що речей забагато?..

...Колись моя знайома переїжджала в іншу квартиру, – з малої в малу, просто в інший район. Так от. Перебиралася тиждень! Витративши купу грошей на кілька величезних машин компанії-перевізника!

Пам’ятаю той момент, коли вона забирала останні речі й виходила з уже колишньої квартири. З глибоким смутком сказала: «Як ми обростаємо речами…»

Як ми обростаємо речами, люди! Піст – це також час їх зменшити! Не купуючи чергових блузок, светрів, шарфів, блокнотів, прикрас, сумок, незрозумілих вазочок й сувенірів. Час переглянути й віддати частину речей тим, хто про такі може тільки мріями.

З дітьми люблю використовувати термін «візуальна тиша». Спочатку не зовсім розуміють його, але, коли замислюються, кажуть: «Ааа, ну так. Це важливо. Це ж про шум, який відволікає очі»…

Так, це важливо! Надважливо зменшити візуальний шум! Бо візуальна тиша робить доми затишними для молитви, спілкування, часу на просто мовчання. Ми не звикли до неї… Ох, як не звикли! Дехто навіть тягне зі собою смартфон у туалет чи ванну… І хтось тратить усю суботу на притирання від пилюки елементів домашнього декору...

Тіло – це також про працю й служіння! Бо саме піст є часом для того, аби проаналізували, на скільки дозволяємо нашому тілу бути корисним і цінним.

Подумати тільки! Скільки іноземних слів можна вивчити, якщо вийняти очі з екрану смартфона й увімкнути голову в напрямку книги. Скільки вареників може наліпити бабуся, скільки книг прочитати онукам замість четвертого серіалу в день чи чергового випуску новин у положенні втомленого тіла…

Ми почали майстерно замінювати поняття, називаючи шкідливі речі корисними… Тільки й чутно про «здоровий егоїзм» і вигорання, яким величаємо найменшу втому… Здоровий егоїзм, – це як?..

Усе частіше даємо тілу відпочити під ковдрою й перед екраном не годинку-дві, а години, вечори, дні, тижні, роки! Беручи собі за звичку, що це нормально, бо ми ж втомлені, а тіло потребує екранів і сюжетів, що вражають. Що далі? Стаємо і біжимо якось впливати на ці сюжети??? А діти й онуки ростуть, життя іде…

СТОСУНКИ

Друга буква знизу – С. І це про стосунки.

Стосунки – щось значно більше від спілкування й забезпечення необхідних життєвих потреб людини. Стосунки передбачають просто присутність біля людини, емпатію, час на людину й бажання зробити цю людину щасливою! Стосунки важливіші за вібросигнал телефона, що гуде в кишені!

Стосунки з дітьми, друзями, батьками, рідними, сусідами… З Богом!

Піст – час, щоб глибоко проаналізувати ці стосунки, прислухатися до них, розглянути під «збільшуваним склом».

У своїх стосунках з Богом який я? Як часто з ним зустрічаюся? Говорю тільки я, чи чую Його також?

У своїх стосунках з дитиною я «ходячий гаманець», «вежа повчань» чи маматато, які готові відчути й дати дитині щось глибше. Що не купиш за гроші.

У своїх стосунках з однокласниками або колегами я справжній? Чи за спинами когось із них говорю те, що не сказав би йому в очі?

Часто, коли запитую маму й тата, як проводять час із дитиною, чую, – постійно з нею (а в час карантину – особливо!). Коли запитую дитину, каже, – ніскільки зі мною. Бо мама постійно на кухні, а тато зайнятий за комп’ютером. Ні, дитина розуміє, що робота й домашні обов’язки важливі та потрібні, але має на увазі інше. Потребує часом хоча б 30 хвилин, аби батьки заглянули їй в очі, порозмовляли без вимог і повчань… Зробили щось, чого вона хоче й потребує, а не лише те, що, на їхню думку, таке потрібне їй…

Стосунки неможливі без довіри, безумовного прийняття, любові. І над цим треба працювати! І це не означає, що ми неправильні! Лише, – що мудрі й люблячі, готові до щоденної праці й удосконалення.

ІСКРА

І – іскра. Це про те, які й куди іскорки кидаємо. Для дітей така метафора легка й зрозуміла, бо знають, що від малої іскри може спалахнути велике вогнище.

Іскрою доброго слова запалюємо чиюсь усмішку й очі. Іскрою гніву й осуду – чиєсь глибоке розчарування в собі.

Іскра це також про наші почуття й дії. Щоденно нарікаючи на усе не таке, горітимемо вогнищем вічного роздратування й буркотіння… А, якщо з дня в день кидаємося гнівними словами, то жар нашого вогнища буде не теплим і приємним, а руйнівним.

Іскра це також про вчинки милосердя для інших! У часі посту їх має бути багато! Просто годинними переглядами телевізора багатьох людей не зігрієш. Та й сам замерзнеш в нелюбові, нечутливості, егоїзмі. Ми ж самі не змерзаємо від того, що розігріваємо інших...

Діти завжди мають купу ідей добрих справ, які охоче готові робити. Якщо ми, дорослі, підтримуємо їх в цьому. І самі показуємо приклад.

Достатньо озирнутися навколо, «визути» очі з екранів, – одразу помітимо людей, які потребують нас, і яких потребуємо ми.

ПОДЯКА

П – подяка. Цим словом хотіла завершити пост, – воно найважливіше! Бо в час, коли пропозиція формує попит, стаємо заручниками епохи невдячності. Нам усе мало й усе не так, а нашим дітям постійно нудно… І з цим треба й можна щось робити!

Дякуймо! Щодня, впродовж дня, з дня в день! Богові! Людям! Собі!

Це не про позитивне мислення, і не про радій тому, що в тебе не так погано, як в інших… Це про внутрішню, глибинну вдячність Богові за дар нашого життя, дар людей навколо нас, дар наших талантів, дар випробувань, що загартовують нас.

Хтось бачить решітки від ґратів, а хтось – лише місяць і зорі за вікном. Вдячність – це про бачити місяць-зорі, а не лише ґрати. Вдячність – про любов і прийняття навіть в хворобі чи труднощах.

Вдячність – це про християнство. Бо вдячність – це про тиху внутрішню радість серця і про безмежну довіру Богові. Час посту – теж про радість! Не лише 40 днів радості, а 40 днів, що стають стартом нашої радості на все подальше життя!

Дякуймо Богові за кожен день посту!

...Коли ми, такі по-людському слабкі, відчуватимемо себе неймовірно сильними й щасливими в міцних обіймах із Ним!

Наталія Сиротич, дитячий психолог, доктор філософії (PhD),
член Асоціації дитячих та сімейних психологів України


ТЕГИ: сім'я, Піст
ПУБЛІКАЦІЇ

«У Німеччині та країнах Скандинавії інтерес до УГКЦ є, і він не вщухає», – канцлер апостольського екзархату о. Андрій Дмитрик16 квітня

Як живе УГКЦ у діаспорі чи, як кажуть, на поселеннях, – в іншому культурному середовищі? Нагодою поговорити про німецьку і скандинавську...

АНОНСИ