ІІІ З’їзд мирян УГКЦ: «Бачу тут таких самих людей, як я, – грішних, які хочуть бути святими»

Тема цьогорічного З’їзду – «Покликання до святості сьогодні». Спершу ці слова для мене звучали утопічно, адже в нашому уявленні святі – це десь з біблійних часів, з історії… Бо хіба можна бути святим сьогодні в нашому буденному житті?!

Ранок першого дня З’їзду – делегати з усіх єпархій та екзархатів поспішають зареєструватися. Кожному видають екосумку з тематичним друкованим начинням. Найважливіше з вмісту сумки – книжка, видана до ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян під однойменною назвою «Покликання до святості сьогодні».

Отець Василь Білаш, керівник Комісії УГКЦ у справах мирян, високого зросту, його легко знайти посеред моря вірних Церкви.

– Отче, чому саме цю тему обрали для роздумів? – цікавлюся.

– Головне бачення З’їзду, – розповів він, – сформулював ще в 2006 році світлої пам’яті Блаженніший Любомир, який сказав був, що метою стратегії нашої Церкви є святість об’єднаного Божого люду.

Біля стійки реєстрації пан д-р Володимир Шеремета, керівник Екологічного бюро УГКЦ, розкладає урни для роздільного сміття. Мені подумалося: що значить відданість ідеї, навіть тут турбується про екологію, де і сміття багато не передбачено.

– Не можна стати святим, не піклуючись про Боже створіння,– каже пан Володимир.

Багато делегатів приїхали в супроводі своїх владик, парохів чи монахів. Попередній З’їзд мирян відбувся десять років тому, але є такі делегати, які брали участь і тоді.

З’ЇЗД МИРЯН – ГАРНА НАГОДА ОБМІНЯТИСЯ ДОСВІДОМ

Усі вже мали змогу роздумувати над цією темою, адже цьому З’їзду передували підготовчі з’їзди в єпархіях і екзархатах.

Бачу жінку, яка пристрасно розглядає вміст виданої сумки. Це – пані Людмила з міста Люботин Харківської області.

– З Харківської області нас приїхало 11 людей, – розповідає жінка. – Я в Люботині представляю спільноту «Поєднані в любові» для подружніх пар. Хотіла б почути досвід таких же спільнот з інших міст. Уже в перший день мене переповнює відчуття якогось свята, тут така душевна атмосфера.

Усі з усіма вітаються, обіймаються. І дарма, що деякі бачаться вперше в житті.

Миряни мають змогу поспілкуватися з владиками, зробити селфі з Главою Церкви, не відчуваючи, що ієрархи Церкви є недосяжними небожителями.

– Такий з’їзд – дуже гарна нагода для мирян зустрітися і обмінятися думками щодо служіння в парафії, – каже владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський, –  а водночас роздумати над тим, як сьогодні в таких нелегких обставинах – війни, індустріального розвитку, прямувати до святості.

Кожного дня робота З’їзду розпочинається молитвою до блаженного Володимира Прийми – покровителя мирян.

Відкрити роботу З’їзду прибув Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

– Гадаю, що завданням цього З’їзду мирян, – сказав зокрема Предстоятель, – є ще раз стати перед Божим обличчям і спитати самих себе, одне одного і нашого Господа, як нам сьогодні здійснити наше життєве завдання, як нам збагнути разом, що треба робити, аби жити життям вічним? Що робити, щоб наші миряни зрозуміли своє завдання, покликання і відповідальність у сучасному житті Церкви?

У перший день З’їзду духовні провідники працювали з делегатами. Спікери говорили на різні теми, зокрема про апостолят мирян УГКЦ сьогодні; про формацію та апостолят мирян на основі досвіду Католицької акції; місію парафії як спільноти святих у суспільстві згідно з поглядами праведного митрополита Андрея Шептицького, де доповідачем був д-р Зиновій Свереда. Підсумувати слова пана Свереди можна коротко: ми погано живемо, тому що не вміємо організовуватися.

БАЧУ ТУТ ТАКИХ САМИХ ЛЮДЕЙ, ЯК Я, – ГРІШНИХ, ЯКІ ХОЧУТЬ БУТИ СВЯТИМИ

Надихнувшись багатьма ідеями першого дня, миряни, повечерявши, пішли готуватися до форуму «Відкриті двері УГКЦ». До речі, на Форум могли прийти всі охочі.

Наступного дня мирянам стало більше прояснюватися, як можна стати святим сьогодні в мирському житті, у час, коли нас оточує стільки спокус згрішити.

– Ми обговорювали ці питання на наших зустрічах в екзархаті, – каже молодий чоловік на ім’я Іван з Одеси, – але тільки тут я зрозумів багато речей. Зокрема, що таке святість, як її осягнути і практикувати. Як мирянин скажу, ми маємо багато можливостей в нашій Церкві зростати у своїй вірі. Для мене тут дуже цікаво, бо я бачу таких самих людей, як я, – грішних, які хочуть бути святими.

– За ці два дні я особисто почерпнула дуже багато, – розповідає пані Люба зі спільноти «Матері в молитві» (Сколе), – бо не очікувала такої відвертості, такої щирості, яка тут панує. І зрозуміла, що без духовного життя, нема справжнього життя.

На Форумі миряни мали нагоду почути живі свідчення святості не з біблійних переказів, а з життя таких самих людей як вони, які живуть у тому самому суспільстві.

Подружжя Свистунів, Андрій та Марта, поділилися викликами подружнього життя з власного досвіду. Пара є багатолітніми учасниками руху «Подружні зустрічі». Вони розповіли, як вони, як сімейна пара, зуміли перетворити інакшість кожного з них на позитив.

– Дорога до святості в подружжі, – ділиться Марта, – в нашому розумінні – єдність між чоловіком і дружиною. І це постійне прагнення до єдності з Богом. Як цього можна досягнути? Якщо коротко, то любити, а любити означає підтримувати справжній подружній діалог.

– Саме слово «подружжя» підказує, що ми маємо бути найкращими друзями. Якщо між нами порушується єдність, то нашим спільним завданням є відновити цю єдність, – каже Андрій.

– Звідки взятися тій єдності, якщо сходяться абсолютно різні люди. Коли ми побралися, то виявили, що ми цілком різні люди. Але ми сприйняли це не як щось погане чи важке, а як великий дар для нас обох. …Андрій швидкий, розумний, з почуттям гумору, але мало активний, спокійний, завжди говорить правду, часом і неприємну. Він любить бути автономним. Андрій є більш економний та ощадливий, – розповіла про свого чоловіка Марта.

– А Марта більш комунікабельна, активна, але войовнича, – охарактеризував свою дружину пан Андрій, чим дуже розсмішив аудиторію. – Марта не завжди може одразу відповісти, але може водночас робити кілька справ водночас. Також Марта любить витрачати гроші, не завжди раціонально і доцільно.

– Сім’я – це не є щось, що створено один раз і назавжди. Сім’я – це живий організм, який потребує часу, догляду, турботи і опіки, як усе навколо нас, – вважає пара Свистунів.

НЕБЕЗПЕЧНО НАВОДИТИ ПРИКЛАДИ СВЯТОСТІ ЛИШЕ З МИНУЛОГО

Про сучасні приклади святості говорив і о. Андрій Зелінський. Слухаючи о. Андрія, розумію, чому він став найпопулярнішим військовим капеланом у країні. Це такий собі людина-мотиватор. Подумки дякую Господеві, що час від часу посилає нам таких Людей.

– Зазвичай, коли ми говоримо про святість, – ділиться о. Андрій, – наводимо приклади з минулого. І всі вони відбулися так давно і так далеко, що може створитися враження, ніби святість має хронологічні межі. На мою думку, це абсолютно небезпечна концепція святості. Про що тоді нам говорити, якщо наші всі концепції святості завершилися в ІV, V, XIX чи на початку XX століття? Хіба хтось зачиняв двері? Хіба Бог не діє далі крізь історію, крізь погляд дуже конкретних людей у дуже конкретний час, роблячи дуже конкретні речі, інколи непомітні для широкого загалу українців, але до глибини справжні.

– Якщо ви запитаєте мене про синонім, – продовжив капелан, – який можна сьогодні вживати до слова "святість", то це "автентичність". У кожного з нас загубилася іскра божественного. Повернення до себе справжнього, здатного на радикальну любов, – це повернення до себе, здатного на святість. Це те, що нам дає життя, – це те, що дає нам сили змінювати себе і світ навколо нас на краще.

Вийти з власного сховку, вийти з власних ілюзій навіть про святість – потребує більше ніж відваги. Потребує відважної любові. Це характеристика воїна. Воїн – це той, хто любить переконано і тому захищає тих, кого любить. Воїн – це людина, яка віддана перемозі.

Не потрібно наголошувати на своїх слабкостях. Про них усі знають. Слід говорити про щось інше. Про що? Про силу Божої благодаті.

НЕ ЗНАЮ БІЛЬШОЇ ЕНЕРГІЇ ЗА ЕНЕРГІЮ ЛЮДСЬКИХ СЕРДЕЦЬ І ЛЮДСЬКОГО ДУХУ

Після свідчень святості рухаюся до панельних дискусій. Сьогодні їх у нас шість: Формація і апостолят мирян сьогодні; Вихованню – так: родина, школа, неформальна освіта, Церква і духовний супровід; Церква і суспільство: соціальна діяльність УГКЦ; Соціально-відповідальний бізнес; Сучасні медіа і Церква; Суспільно-політичні і моральні виклики сьогодення.

Теми всі цікаві і спікерів підібрали відповідних. Хоч розірвися. Спершу рушаю на платформу про соціально-відповідальний бізнес. Тут головним спікером є співачка Руслана Лижичко. Цього року відома українка стала Послом відновлюваної енергії у світі.

Руслана привіталася традиційно: Слава Ісусу Христу!

– Україна сьогодні вражає світ, – вважає співачка, – тим, як між нашими людьми виникає зв'язок, унікальна сила. І це точно від Бога, тому що люди мотивовані лише тим, аби робити сильні, славні, прекрасні речі.

– Я не знаю, що ще можна просувати в житті, якщо не енергію людських сердець і людського духу. Більшої енергії в своєму житті я не відчую ніколи, навіть якщо поставимо сонячні панелі до неба.

– Моє покликання сьогодні допомагати вам і собі знайти джерело енергії в собі. …Сьогодні тут були дуже різні дискусії: стосунки в сім’ї, ставлення до дітей… Я розумію, що тут піднялися топові теми для обговорення. Ми постійно так чи інакше будемо приходити до одного й того самого – взаємозв’язок між нами. Я завжди закликаю всіх українців по цілому світу об’єднуватися, гуртуватися і впроваджувати в життя найсильнішу технологію в житті – Божу технологію любові.

Звісно, посол не могла оминути тему відновлювальних джерел енергії:

– Це енергія, яка дає людині три найважливіші речі. Коли ти маєш справу з енергією сонця, вітру, води, то починаєш любити свою землю і її цінувати. Ти розумієш, що екологія – це не просто гасла. Ти розумієш, що від того, що ти переходиш на чисті джерела енергії, стає чистішою твоя рідна річка, біля якої ти і твої діди, прадіди виросли. Ти предметно, реально впливаєш на процес збереження екології і планети. Що більше людей перейде на чисту енергію, то більше ми збережемо на планету.

ВІЙНА ПОКАЗАЛА, ЩО УКРАЇНЦІ КРАЩІ, НІЖ ВОНИ ПРО СЕБЕ ДУМАЮТЬ

Тим часом на іншому майданчику дискутують про соціально-політичні й моральні виклики сьогодення.

Народний депутат, релігієзнавець Віктор Єленський вважає, що війна з Росією показала, що українське суспільство більш витривале, ніж про нього говорили досі. З'ясувалося, що українці кращі, ніж вони про себе думають. І вони успішніші, ніж про це часто пишуть. Незалежність перестала бути абстрактною категорією, а почала відчуватися майже фізично. Змінилося українське ментально-культурне поле, яке сьогодні також набагато потужніше, ніж було кілька років тому.

Дисидент Мирослав Маринович застеріг українців заразитися логікою «російського світу».

– В ідеї «російського світу», навіть коли ще він так не називався, був присутній один дуже важливий момент… У Росії не ставлять знака дорівнює між правдою і любов’ю. Для «російського світу» правда не означає любов. Правду, читай свою позицію, можна обстоювати ненавистю. І ми чуємо ті ненависницькі формули, за якими стоїть відчуття власної правоти, хоча насправді жодної правди там немає. Є тільки ненависть. А Бог – це любов і правда. Правда і любов – злиті. Ці слова характеризують одного й того самого Бога. Тому біймося, будьмо чутливими до тих ненависницьких формул. Бо коли ми стаємо на ненависницькі формули, втрачаємо свою правоту, навіть якщо говоримо правильні речі.

У голові вже стільки інформації, що, мабуть, треба йти додому переварювати її. Але дорогою тягне ще зайти на панельну дискусію про сучасні медіа і Церкву. Тут спікери з мирянами обговорюють, як важливо не поширювати неправдиві новини, як вчитися їх розрізняти і більше цікавитися церковною періодикою.

Оксана Климончук