"УГКЦ в часи підпілля – часи сподвижництва, жертовності, глибокої віри і відданості покликанню", - о. Тарас Бублик
П'ятниця, 07 грудня 2018, 18:02 Історія УГКЦ має дуже драматичні періоди – як от період підпілля, функціонування в умовах заборони Церкви у Україні у період радянського режиму. Львівський псевдособор 1946 року, проведений під кураторством органів НКВД, проголосив ліквідацію УГКЦ, а її парафії повинні були перейти в РПЦ. Будь-яка душпастирська діяльність греко-католицьких священиків після цього фарсового акту вважалася незаконною. Священики, монахи й монахині були піддані репресіям. Церква перейшла у підпілля.-
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- П’ятдесятиріччя священства відзначив о. Володимир Палчинський, який був в авангарді тих, хто виводив УГКЦ з підпілля
- Патріарх Мирослав Іван кардинал Любачівський вмиває підпільним священникам ноги, 1991 рік
- «Не ми будуємо Церкву, а Бог послуговується нами, щоб об’явити Себе людині», – владика Богдан Дзюрах у «Добрій розмові»
Про цей період на території Львівської архиєпархії у програмі «Добра розмова» від 6 грудня в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» розповів історик Церкви, викладач УКУ о. Тарас Бублик.
УГКЦ перебувала у підпіллі понад 50 років - з 1946-го 1989-й. Історики Церкви виділяють три періоди, найжорсткішим був «сталінський», започаткований таємною інструкцією 1945 року про «заходи щодо відриву Греко-Католицької (Уніатської) Церкви в СРСР від Ватикану та подальшого її приєднання до російської православної церкви». За звинуваченнями у «контрреволюційній діяльності» священиків засуджували на великі терміни, відправляли у заслання у Сибір та Казахстан, позбавляли громадянських прав. Так було засуджено митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Миколая Чарнецького, Івана Лятишевського, Григорія Хомишина, Йосафата Коциловського, Никиту Будку, Григорія Лакоту, багатьох священиків. Тільки протягом 1945–1946 років органи держбезпеки заарештували понад 800 греко-католицьких душпастирів з терміном засудження від 10 до 25 років таборів у Мордовії, Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході.
У період «хрущовської відлиги», з середини 60-х священиків переслідували за кримінальними статтями - за порушення релігійного законодавства: дозвіл на служіння потрібно було отримати у державних структурах, що було неможливим. У «брєжнєвський» період 70-80-х відбувалися переслідування психологічного характеру – і серед священиків, й серед вірян: особливо жорстко слідкували за молоддю.
Але, незважаючи на жорсткі репресії й переслідування, знищення верхівки духовенства й священичого й монашого чину, Церква продовжила служіння у підпіллі: з 1945-го по 1989 рік в умовах суворої таємності хіротонію отримали 15 підпільних єпископів, було висвячено багато молодих священиків.
«На Львівщині існували цілі підпільні громади, які утворювалися там, де були священики, які таємно відправляли службу, - розповідає о. Тарас. – Таких осередків на території Львівської єпархії було багато: священики поверталися із таборів і заслання, але оскільки їм було заборонено проживати у Львові, селилися у навколишніх селах, служили у хатах і квартирах… Така таємна церква була на львівській квартирі владики Володимира Стернюка, в будинку єромонаха Германа Будзінського, у хаті владики Петра Козака у Зимній Воді, велика підпільна громада була у с. Мшана під Львовом…».
Підпільні Літургії служили у помешканнях, адреси яких передавалися таємно серед вірних. На таких богослужіннях було від кількох до кілька десятків осіб. Велику підтримку підпільним священикам і єпископам надавали миряни. Вірні УГКЦ дбали про християнське виховання дітей, виготовляли та зберігали літургійні речі, супроводжували та охороняли своїх душпастирів, шукали священиків для людей, котрі потребували сповіді чи Причастя. Вірні стали опорою Церкви в підпіллі.
Одним із найважливіших завдань церковного проводу підпільної Церкви став підбір, навчання і висвячення кандидатів до духовного стану. З цією метою діяли таємні духовні семінарії, у яких здобувало освіту нове покоління священнослужителів. Молодь була свідома як щодо свого покликання, так і небезпек, пов’язаних із служінням: на цю дорогу ставали люди глибокої віри й повної посвяти цьому шляху.
«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня
«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...
- Глава УГКЦ у 158-й день війни: «Нехай Господь прийме з уст нашої Церкви псалми та моління за всіх тих, які особливо просять нашої молитви»
- «Сила, яка походить із вірності Христові, є стержнем, який ніхто не може зламати», – Блаженніший Святослав
- Глава УГКЦ у 157-й день війни: «В ім’я Боже ми засуджуємо звірства в Оленівці і світ повинен це засудити як особливий вияв дикості й жорстокості»
- «Боже, почуй наш плач і поспіши нам на допомогу і порятунок!», – Глава УГКЦ у 156-й день війни
- «Бог йому дав серце і душу українського народу»: відбулася щорічна проща до Прилбичів з нагоди уродин митрополита Андрея Шептицького
- Глава УГКЦ: «Я горджуся українськими патріотами, які без найменшої краплі ненависті готові захищати своє»
- Блаженніший Святослав закликав українську молодь скласти присягу на вірність Христові
- Глава УГКЦ у 155-й день війни: «Помолімося, щоб не втратити скарбу віри князя Володимира»
- Блаженніший Святослав у День державності України: «Наша Держава – це для нас питання життя або смерті»
- Глава УГКЦ у 154-й день війни: «Нехай Господь Бог прийме у свої вічні обійми журналістів, які віддали за правду своє життя в Україні»
- Глава УГКЦ у 153-й день війни: «Принесімо наш біль перед Боже обличчя і будьмо певні, що Він нас вислухає»
- Глава УГКЦ у 152-й день війни: «Помолімся молитву заступництва за наших воїнів»
- «Віруюча людина не може бути байдужою, коли бачить страждання іншої людини», – владика Богдан Дзюрах
- «Серед нашого страждання творімо простір для прояву Божої всемогутності», – Глава УГКЦ у 6-ту неділю після П’ятдесятниці
- Глава УГКЦ у 151-й день війни: «Російське віроломство ми перемагаємо силою любові до нашої Батьківщини»