Цитати із Святого Письма

Перше послання апостола Йоана 1:8-2:6

⁸ Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. ⁹ Якже ми визнаємо гріхи наші, то він - вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. ¹⁰ Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо його неправдомовним, і слова його в нас немає. ¹ Мої дітоньки, пишу вам те, щоб ви не грішили. Якже згрішить хтось, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. ² Він - примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу. ³ З того знаємо, що ми його спізнали, коли ми заповіді його бережемо. ⁴ Хто каже: «Я його знаю», і заповідей його не зберігає, той неправдомовець і в тому правди немає. ⁵ А хто береже його слова, в тому любов Божа справді досконала. З того й знаємо, що ми у ньому. ⁶ Хто каже, що в ньому перебуває, повинен так поводитись, як він поводився.

Євангелія від Марка 13:31-4:2

³¹ Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть. ¹ Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі. ² І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням; ¹ Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську. ² І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа. ³ Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв'язати; ⁴ - раз-у-раз його зв'язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати. ⁵ Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням. ⁶ Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому ⁷ і закричав великим голосом: "Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене!" ⁸ Бо він сказав до нього: "Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!" ⁹ Ще й спитав його: "Як тебе звати?" Той же відрік: "Легіон - мені ім'я, багато бо нас!" ¹⁰ І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю. ¹¹ А було там на узгір'ї велике стадо свиней, що паслося собі. ¹² Тож удалися до нього з проханням: "Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них." ¹³ І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо - близько дві тисячі! - з кручі у море та й потопилось у морі. ¹⁴ А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, - то й повиходили побачити, що сталось. ¹⁵ Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, - той, що мав у собі легіон, - і полякались. ¹⁶ І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих. ¹⁷ Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць. ¹⁸ І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому. ¹⁹ Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: "Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою." ²⁰ Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, - отож чудувалися всі. ²¹ Коли Ісус переплив човном знову на той бік, зібралась до нього сила народу, і перебував він над морем. ²² Аж ось приходить один із старшин синагоги, Яір на ім'я, а побачивши його, упав йому до ніг ²³ і благав його вельми, кажучи: "Дочка моя вже на сконі. Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила." ²⁴ Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього. ²⁵ А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу ²⁶ й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала, а допомоги ніякої не зазнала, - ба, навпаки, ще гірше було їй, - ²⁷ почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі. ²⁸ Мовляла бо: "Як доторкнуся до його одежі - видужаю." ²⁹. І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом, як одужала від хвороби. ³⁰ Ісус же, відчувши негайно у собі, що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав: "Хто доторкнувся до моєї одежі?" ³¹ Учні ж його сказали йому: "Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш: Хто мене доторкнувся?" ³² Отож озирнувся навколо себе, щоб побачити ту, що вчинила так. ³³ Жінка ж, налякана й тремтяча, - знала бо, що сталося з нею, - приступила, впала перед ним та й оповіла всю правду. ³⁴ А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги." ³⁵ Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: "Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя?" ³⁶ Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: "Не бійся! Тільки віруй." ³⁷ І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова. ³⁸ Приходять вони до старшини синагоги в хату, - бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. ³⁹ Увійшов же й каже: "Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!" ⁴⁰ І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало. ⁴¹ Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: "Таліта кум" - що значить у перекладі: "Дівчино, кажу тобі, встань!" ⁴² І притьмом устало дівча й почало ходити, - років же дванадцять мало, - і нараз охоплені були всі дивом-дивенним. ⁴³ Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, - і наказав дати їй їсти. ¹ І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні. ² Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками? ³ Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його - хіба не тут між нами?" І брали йому це за зле. ⁴ Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, - як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі." ⁵ І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки; ⁶ і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав. ⁷ І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами. ⁸ І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, - ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець; ⁹ щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі. ¹⁰ І говорив їм: "До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти. ¹¹ А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов - на свідоцтво їм." ¹² Вони, вийшовши, проповідували покаяння, ¹³ і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали. ¹⁴ І зачув цар Ірод, - бо ім'я його стало явним, - і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього. ¹⁵ Інші ж твердили: "То - Ілля!" - а ще інші: "То пророк - один із пророків!" ¹⁶ Зачувши про те Ірод, мовив: "То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих." ¹⁷ Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, - бо оженився був з нею. ¹⁸ Йоан же казав Іродові: "Не личить тобі мати жінку брата твого." ¹⁹ Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла, ²⁰ бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче. ²¹ Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських, ²² увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: "Проси в мене чого бажаєш, - я дам тобі!" ²³ Ще й присягнув їй: "Чого б ти тільки в мене просила, - дам тобі, хоч би й половину мого царства." ²⁴ Вийшла вона та й до своєї матері каже: "Чого маю просити?" Вона ж відповіла: "Голову Йоана Христителя!" ²⁵ І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: "Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя." ²⁶ Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити. ²⁷ Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці, ²⁸ приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. ²⁹. Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі. ³⁰ Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. ³¹ Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. ³² І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. ³³ Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх. ³⁴ Вийшовши Ісус, побачив силу народу - і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало. ³⁵ А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній. ³⁶ Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти." ³⁷ А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти." Ті йому й кажуть: "Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?" ³⁸ Він і же каже їм: "Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться." Розвідались вони і кажуть: "П'ять, ще й дві риби." ³⁹ Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку. ⁴⁰ І посідали гуртками по сотнях та півсотнях. ⁴¹ Узяв він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма. ⁴² І їли всі - й наситились. ⁴³ І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби. ⁴⁴ Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік! ⁴⁵ І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, - поки він відпустить народ. ⁴⁶ Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись. ⁴⁷ Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі. ⁴⁸ Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, - вітер бо їм був противний, - то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, - хотів обминути їх. ⁴⁹ Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали. ⁵⁰ Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: "Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!" ⁵¹ І ввійшов до них у човен, - й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, - понад міру, ⁵² бо не розуміли чуда з хлібами - серце їхнє було нечуйне. ⁵³ І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили. ⁵⁴ А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали ⁵⁵ і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває. ⁵⁶ І куди він тільки приходив, - у села чи міста, чи в слободи, - клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий. ¹ Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса. ² І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, - ³ бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук, ⁴ і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, - ⁵ отож питали його книжники та фарисеї: "Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?" ⁶ Він же відповів їм: "Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене; ⁷ та вони марно мене почитають, навчаючи наук - наказів людських. ⁸ Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді." ⁹ І сказав їм: "Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання. ¹⁰ Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і - хто проклинає батька або матір - смерть такому! ¹¹ А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері - корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, - ¹² тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері. ¹³ Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, - та й чимало іншого такого чините!" ¹⁴ І прикликавши знову народ, промовляв до нього: "Слухайте мене всі й розумійте! ¹⁵ Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину. ¹⁶ Хто має вуха слухати, хай слухає!" ¹⁷ І коли він увійшов до хати, оподаль від народу, учні його спитали його про притчу. ¹⁸ А він і каже їм: "То й ви ще такі недотепні? Не розумієте, що все, що ззовні входить у людину, не може її осквернити, ¹⁹ - воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть, виявляючи всі страви чистими." ²⁰ Далі казав: "Те, що виходить з людини, - те осквернює людину. ²¹ З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, ²² перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. ²³ Уся ця погань виходить із нутра й осквернюе людину." ²⁴ І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися. ²⁵ Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшись про нього, прийшла й до ніг йому впала. ²⁶ Була ж та жінка грекиня, родом сирофінікійка. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки. ²⁷ Він відповів їй: "Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам.- ²⁸ Вона ж озвалась та й каже йому: "Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях." ²⁹. І сказав їй: "За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки." ³⁰ Повернулася вона до свого дому і знайшла дитину, що лежала на ліжку, - біс вийшов. ³¹ І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. ³² І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. ³³ І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; ³⁴ а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" ³⁵ І зараз же відкрились його вуха, і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити. ³⁶ І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували. ³⁷ І, зачудовані понад усяку міру, говорили: "Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову - німим." ¹ За тих днів, як знову була сила народу, їсти ж не мали що, то закликав учнів і каже їм: ² "Шкода мені люду, - ось уже три дні перебуває зо мною, а не має що їсти. ³ Коли відпущу голодних додому, ослабнуть дорогою; деякі бо з них поприходили здалека." ⁴ Тож відказали йому учні його: "З чого й хто міг би нагодувати їх хлібом ось тут у пустелі?" ⁵ Він же спитав їх: "Скільки маєте хлібів?" "Сім", - відказали ті. ⁶ Тоді повелів він народові сісти на землю і, взявши сім хлібів та воздавши хвалу, поламав їх та й дав своїм учням, щоб роздавали, і вони роздали народові. ⁷ Мали й дещо риб, тоді поблагословив і їх і наказав теж роздати. ⁸ І вони їли й наситились, ще й поназбирали полишених куснів аж сім кошиків; ⁹ було ж їх із чотири тисячі. І відпустив їх. ¹⁰ А ввійшовши відразу в човен із своїми учнями, прибув у Далманутський край. ¹¹ Тоді вийшли фарисеї й завели з ним суперечку - вимагали від нього знаку з неба, ставивши його на пробу. ¹² Зідхнув же він з усього свого духу та й каже: "Чого бо це поріддя домагається знаку? Істинно кажу вам: Не дасться отому поріддю знаку!" ¹³ І покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік. ¹⁴ Учні ж забули взяти хліба - мали з собою лиш один хліб у човні. ¹⁵ І наказував їм, кажучи: "Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової!" ¹⁶ І стали перемовлятись про те, що не мають хліба. ¹⁷ Ісус, довідавшись про те, каже до них: "Чого перемовляєтесь про те, що хліба у вас нема? Невже ж іще не збагнули, не второпали? Невже ж іще у вас нечуле серце? ¹⁸ Маючи очі - не бачите? Маючи вуха - не чуєте? Не пам'ятаєте, ¹⁹ як я ламав п'ять хлібів на п'ять тисяч? Скільки ви повних кошиків із куснями зібрали?" - "Дванадцять" - кажуть йому. ²⁰ "А коли я помножив сім хлібів на чотири тисячі, скільки ви повних кошиків із куснями зібрали?" - "Сім", - кажуть. ²¹ І він сказав їм: "То й ще не розумієте?" ²² Приходять же вони у Витсаїду, і ось приводять йому сліпого та й просять його, щоб його доторкнувся. ²³ Узявши ж сліпого за руку, вивів він його за село і, слиною помазавши йому очі, поклав на нього руки та й спитав його: "Чи бачиш щонебудь?" ²⁴ Глянув той і каже: "Бачу людей, - наче б дерева ходячі!" ²⁵ Тоді знову поклав він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко. ²⁶ І послав його додому, кажучи: "Навіть у село не входь." ²⁷ І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії, і дорогою розпитував учнів своїх, мовивши до них: "За кого мене люди мають?" ²⁸ Ті йому й відказали: "Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, а ще інші за котрогось із пророків." ²⁹. "А ви, - спитав їх, - що кажете про мене: хто я?" Озвавсь Петро та й каже до нього: "Ти - Христос." ³⁰ Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього. ³¹ І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне. ³² А говорив про це відкрито. Тоді Петро, взявши його набік, заходився йому докоряти. ³³ Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра і сказав: "Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське." ³⁴ І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. ³⁵ Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. ³⁶ Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? ³⁷ Що бо людина може дати взамін за власну душу? ³⁸ Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами." ¹ І сказав їм: "Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності." ² Шість же день по тому бере Ісус із собою Петра, Якова та Йоана і веде самих їх окремо на високу гору. І переобразився перед ними: ³ одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би. ⁴ Й Ілля з'явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом. ⁵ Заговорив і Петро та й каже до Ісуса: "Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсееві один та Іллі один." ⁶ Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх. ⁷ І наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: "Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!" ⁸ Але оглянувшись негайно навколо, не побачили вже нікого, крім самого Ісуса з ними. ⁹ А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих. ¹⁰ І вони зберегли в собі це слово, питаючи один одного, що воно означає "воскреснути з мертвих." ¹¹ І запитали його, промовивши: "А чого то книжники кажуть, мовляв, Ілля має прийти перше?" ¹² Він же відрік їм: "Ілля має прийти перше і знову все до ладу приведе, - та як же про Сина Чоловічого написано, що мусить він багато вистраждати й буде погорджений? ¹³ Та от кажу вам, що Ілля вже прийшов був, а вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього." ¹⁴ Повернувшися ж до учнів, побачив навколо них силу народу, а й книжників, які сперечалися з ними. ¹⁵ Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і, бігши до нього, заходився його вітати. ¹⁶ А він спитав їх: "Про що сперечаєтеся з ними?" ¹⁷ І відказав йому один з народу: "Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, ¹⁸ і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев'яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли." ¹⁹ Він же у відповідь каже їм: "О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене." ²⁰ І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. ²¹ Спитав же його батька: "Скільки часу, як це йому сталося?" - "З дитинства", - відповів той. ²² "І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним." ²³ Ісус же каже йому: "Щодо того - якщо можеш - то все можливо тому, хто вірує." ²⁴ І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!" ²⁵ Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: "Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього." ²⁶ І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: "Вмер він." ²⁷ Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав. ²⁸ Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: "Чому ми не могли його вигнати?" ²⁹. Він відповів їм: "Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом." ³⁰ Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. ³¹ Навчав бо своїх учнів і казав їм: "Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб'ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне." ³² Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати. ³³ І прийшли вони у Капернаум, і як був він у домі, спитав їх: "Про що ви сперечалися дорогою?" ³⁴ Вони ж мовчали, бо сперечалися були дорогою, хто більший. ³⁵ Тоді він, сівши, прикликав дванадцятьох та й каже до них: "Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою." ³⁶ Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них: ³⁷ "Хто прийме одне з таких дитят в моє ім'я, - мене приймає; а хто мене приймає, - не мене приймає, а того, хто послав мене." ³⁸ Йоан же сказав до нього: "Учителю, ми бачили одного, що твоїм ім'ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, - не ходить бо з нами." ³⁹ Ісус же мовив: "Не бороніть йому. Немає бо такого, хто робив би чуда моїм ім'ям і міг би незабаром мене лихословити. ⁴⁰ Бо хто не проти нас, той за нас. ⁴¹ Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, - істинно кажу вам, - той не втратить своєї нагороди. ⁴² Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, - краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море. ⁴³ І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, ⁴⁴ де черв'як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. ⁴⁵ І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло, ⁴⁶ де черв'як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. ⁴⁷ І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі ввійти у Царство Боже однооким, ніж з двома очима бути кинутим у пекло, ⁴⁸ де черв'як їхній не вмирає і вогонь не вгасає. ⁴⁹ Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна - сіллю посолиться. ⁵⁰ Сіль - добра; та коли сіль не солона стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!" ¹ Вийшовши звідти, Ісус приходить у Юдейську землю та по той бік Йордану. І знову сходяться до нього люди, і він, своїм звичаєм, знову навчає їх. ² Приступили фарисеї і, спокушаючи його, питали: "Чи можна чоловікові відпустити жінку?" ³ А він у відповідь сказав їм: "Що заповів вам Мойсей?" ⁴ Вони сказали: "Мойсей дозволив написати грамоту розлуки та й відпустити." ⁵ "То з-за серця вашого запеклого, - сказав Ісус їм, - написав він вам отой припис. ⁶ А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. ⁷ Ось чому чоловік покине свого батька - матір і пристане до жінки своєї, ⁸ й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише - одне тіло. ⁹ Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає." ¹⁰ Удома ж учні знов його про те запитали. ¹¹ А він сказав їм: "Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. ¹² І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, - чужоложить." ¹³ І приносили до нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забороняли їм. ¹⁴ Бачивши Ісус те, виявив незадоволення і сказав їм: "Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. ¹⁵ Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, - не ввійде до нього." ¹⁶ І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх. ¹⁷ Коли він вирушив у дорогу, прибіг один, упав перед ним навколішки й почав його питати: "Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" ¹⁸ "Чого називаєш мене благим?" - сказав Ісус до нього. - "Ніхто не благий, окрім одного Бога. ¹⁹ Заповіді знаєш: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривдь, шануй твого батька та матір." ²⁰ Він же у відповідь мовив до нього: "Учителю, я вже те дотримував змалку." ²¹ Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: "Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною." ²² Той же, зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, - мав бо великі багатства. ²³ Тож Ісус, обвівши зором навколо, каже до своїх учнів: "Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в Царство Боже!" ²⁴ Учні здумілися цими словами. Ісус же знову заговорив до них і каже: "Діти, як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже! ²⁵ Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому ввійти в Царство Боже." ²⁶ Здивувалися ті ще більше й один до одного казали: "Хто ж тоді може спастися?" ²⁷ Ісус же, поглянувши на них, мовить: "У людей це неможливо, - але не в Бога; у Бога бо все можливо." ²⁸ І заговорив до нього Петро: "Ось ми покинули все й пішли слідом за тобою." ²⁹. Ісус озвавсь і каже: "Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, - ради мене та ради Євангелії, - ³⁰ не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, - домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, - і в майбутньому віці життя вічне. ³¹ І багато з перших стануть останніми, а останні -першими." ³² Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним: ³³ "Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; ³⁴ і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб'ють, він же по трьох днях воскресне." ³⁵ Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до нього та й кажуть йому: "Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросим." ³⁶ Він же їм відповів: "Що хочете, щоб я зробив вам?" ³⁷ "Зволь нам, - ті йому кажуть, - щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі." ³⁸ Ісус же сказав їм: "Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п'ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?" ³⁹ Ті йому відповіли: "Можемо." Ісус сказав їм: "Чашу, яку я п'ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь. ⁴⁰ Сидіти ж праворуч від мене чи ліворуч, - не моя річ вам дати, а кому приготовано." ⁴¹ Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Йоана. ⁴² Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: "Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. ⁴³ Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, ⁴⁴ і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. ⁴⁵ Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох." ⁴⁶ І приходять вони в Єрихон. Коли ж він з учнями своїми і з силою народу виходив з Єрихону, син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги. ⁴⁷ Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він і промовив: "Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!" ⁴⁸ Багато сварили його, щоб мовчав, та він кричав ще більше: "Сину Давидів, змилуйся надо мною!" ⁴⁹ Ісус же спинивсь і каже: "Прикличте його!" Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього: "Бадьорся! Устань лишень, кличе тебе." ⁵⁰ Він же, скинувши свою верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса. ⁵¹ Ісус, до нього звернувшись, каже: "Що ти хочеш, щоб я зробив тобі?" А сліпий йому: "Учителю мій, - щоб я бачив!" ⁵² Сказав Ісус до нього: "Іди, віра твоя спасла тебе." І негайно прозрів той та й пішов дорогою за ним. ¹ Коли вони зблизились до Єрусалиму, до Витфагії і Витанії, біля Оливної гори, посилає двох своїх учнів, ² кажучи їм: "Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив'язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв'яжіть і приведіть його. ³ А коли вам хто-небудь скаже: Що то ви робите? - відкажіть: Господь його потребує, - тож негайно відішле його назад сюди. ⁴ Пішли ті і знайшли осля, прив'язане коло дверей, знадвору, на роздоріжжі, - і відв'язали. ⁵ Деякі ж із тих, що там стояли, сказали їм: "Що робите, що ото осля відв'язуєте?" ⁶ Ті їм відповіли, як сказав Ісус, тож їх відпущено. ⁷ І приводять осля до Ісуса, кладуть на нього свою одежу, і всів він на нього. ⁸ А многота стелила свою одіж на дорозі, інші ж - віття, нарізане в полі. ⁹ Ті, що йшли попереду, і ті, що слідували ззаду, викликували: "Осанна! ¹⁰ Благословен, хто приходить в ім'я Господнє! Благословенне грядуче царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!" ¹¹ І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію. ¹² Наступного дня, коли вони виходили з Витанії, зголоднів. ¹³ Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков. ¹⁴ І озвавшися, промовив до неї: "Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе!" А учні його чули це. ¹⁵ І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, ¹⁶ а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм. ¹⁷ Навчав він їх і казав їм: "Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!" ¹⁸ Почули це первосвященики й книжники та й шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання. ¹⁹ Увечері ж вийшов поза місто. ²⁰ Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня. ²¹ Тоді Петро, згадавши, каже йому: "Учителю, дивися, смоковниця, що ти прокляв, усохла." ²² Ісус же у відповідь сказав їм: "Майте віру в Бога. ²³ Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, - то буде йому так. ²⁴ Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, - і буде вам так. ²⁵ І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші. ²⁶ Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших." ²⁷ І прийшли знов у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики й книжники та старші ²⁸ й кажуть до нього: "Якою владою чиниш таке? Хто дав тобі владу це робити?" ²⁹. Ісус же відказав їм: "Спитаю я вас одну річ; дайте мені відповідь, то і я скажу вам, якою владою я це чиню. ³⁰ Йоанове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені." ³¹ Вони почали міркувати між собою й говорити: Якщо відповімо: З неба, - то скаже: Чому ж ви не повірили йому? ³² А скажемо: Від людей, - лячно народу, - всі бо вважали Йоана, що він пророк. ³³ І відповіли Ісусові: "Не знаємо." Ісус же відказав їм: "То й я вам не скажу, якою владою я це роблю." ¹ І почав до них промовляти притчами: "Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від'їхав на чужину. ² І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних. ³ Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим. ⁴ І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили. ⁵ Ще іншого він послав, а вони того - вбили. Та й багато інших - їх вони або побили, або повбивали. ⁶ Ще мав єдиного сина улюбленого - і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. ⁷ Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб'ємо і його, то й спадщина буде наша. ⁸ І схопивши його, вбили та викинули з виноградника. ⁹ Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. ¹⁰ Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним. ¹¹ Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!" ¹² І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли. ¹³ Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові. ¹⁴ Прийшли ті й кажуть до нього: "Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?" ¹⁵ Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: "Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив." ¹⁶ Вони й принесли. І каже їм: "Чий це образ і напис?" - "Кесарів", - ті йому відповідають. ¹⁷ Тоді Ісус промовив до них: "Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові - що Боже." І вони дивувались йому. ¹⁸ І прийшли до нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і ставлять йому таке питання: ¹⁹ "Учителю, Мойсей був написав нам, що коли в когось помре брат і зоставить жінку, дітей же не зоставить, то щоб брат його взяв жінку і воскресив потомство братові своєму. ²⁰ Сім братів було. Перший узяв жінку і помер, не лишивши потомства. ²¹ Узяв її другий - і помер, не лишивши потомства; так само і третій. ²² Ніякий із сімох не лишив потомства. А після всіх померла й жінка. ²³ При воскресінні, як вони воскреснуть, - котрого з них вона буде жінкою? Бо семеро мали її за жінку." ²⁴ Ісус же сказав їм: "Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили? ²⁵ Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі. ²⁶ А про мертвих - що вони воскреснуть - хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я - Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова! ²⁷ Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся." ²⁸ Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: "Яка перша з усіх заповідей?" ²⁹. Ісус відповів: "Перша - Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог - Господь Єдиний, ³⁰ і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. ³¹ А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає." ³² І сказав йому книжник: "Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він - Єдиний, і що нема іншого, крім нього. ³³ А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, - це більш, ніж усі всепалення та жертви." ³⁴ Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: "Ти недалеко від Божого Царства." І ніхто не смів більше його запитувати. ³⁵ Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: "Як можуть книжники казати, що Христос - син Давидів? ³⁶ Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги. ³⁷ Сам Давид зве його Господом; як же тоді він - його син?" І багато людей слухало його радо. ³⁸ І він говорив у своїм повчанні: "Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах, ³⁹ перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах, ⁴⁰ що з'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд." ⁴¹ І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато. ⁴² І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант. ⁴³ І прикликавши своїх учнів, сказав їм: "Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. ⁴⁴ Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, - увесь свій прожиток." ³² Про день же той чи годину - ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, - тільки Отець. ³³ Глядіть же, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане. ³⁴ Як чоловік, що, від'їхавши ген, зоставив свій дім, дав слугам своїм владу й кожному роботу, воротареві ж звелів пильнувати, ³⁵ - пильнуйте, отже, і ви, бо не знаєте, коли прийде пан дому, - ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи уранці, ³⁶ - щоб, коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні. ³⁷ А що вам кажу, - кажу всім: Чувайте!"

Послання апостола Павла до Євреїв 7:26-8:2

²⁶ Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, ²⁷ який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву. ²⁸. Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий. ¹ Головна ж річ нашої бесіди та, що ми маємо такого архиєрея, який возсів на небі по правиці престола Величі, ² служителя святині й справжнього намету, що його Господь спорудив, не чоловік.

Євангелія від Йоана 10:9-16

⁹ Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! ¹⁰ Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. ¹¹ Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. ¹² Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. ¹³ Бо він - наймит і не турбується вівцями. ¹⁴ Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. ¹⁵ Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. ¹⁶ Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!